Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №910/9201/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2026Справа № 910/9201/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автек-інвест”

про стягнення 3 490 644,55 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лейтар А.Г., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Хасін І.Б., ордер серія АА № 1747962.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автек-інвест» про стягнення 3 490 644,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Автек-інвес», як фактичний користувач земельної ділянки площею 0,9310 га (кадастровий номер 8000000000:78:136:0009) по вул. Новокостянтинівській, 12 у місті Києві, з 28.02.2023 по 30.06.2026 без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки (Київської міської ради) зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, що є підставою для стягнення з товариства безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 07.09.2026.

27.08.2026 представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без руху.

07.09.2026 представником відповідача подано заяву про визнання позовних вимог та заяву про винесення окремої ухвали.

07.09.2026 представником позивача подано заперечення на заяву відповідача про винесення окремої ухвали.

У судове засідання 07.09.2026 представники сторін з`явились.

Заслухавши пояснення представників сторін, судом залишено без розгляду клопотання відповідача про винесення окремої ухвали, оскільки по-перше, з системного аналізу ст.246 Господарського процесуального кодексу України полягає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, і таке право реалізується у разі виявлення при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, а не за клопотанням сторони; по-друге, окрема ухвала не може підміняти собою вирішення спору по суті, і відповідно процесуальний механізм передбачений ст. 246 ГПК України реалізується за результатами вирішення спору, в той час як обставини щодо укладення/неукладення договору оренди не є предметом спору, а відтак заявлене відповідачем клопотання не може бути інструментом вирішення юридичного спору, що виник між учасниками справи, який до того ж, не передавався на розгляд суду.

У судовому засіданні 07.09.2026 представник відповідача подану заяву про визнання позову підтримав.

Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Дослідивши подану відповідачем заяву про визнання позову, суд встановив її відповідність вимогам законодавства, наявність повноважень на підписання цієї заяви у Хасіна І.Б. (адвокат на підставі ордеру серія АА № 1747962), та приймає означену заяву.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.09.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 482342532 від 18.06.2026, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі – позивач) є власником земельної ділянки площею 0,9310 газ (кадастровий номер 8000000000:78:136:0009) на вул. Новокостянтинівська, 12 в Оболонському районі міста Києва

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.07.2026 № НВ-0001139142026, державна реєстрація земельної ділянки площею 0,9310 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0009 за адресою: вул. Новокостянтинівська, 12,Оболонський район, м. Київ, вид цільового призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, проведена 24.12.2021 Відділом у м. Тернополі Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 16.03.2020.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2026 № 482344366 на земельній ділянці розташована адміністративно-складська будівля літ. «Ж» загальною площею 12 676,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2724622880000), та котельня літ. «Л» загальною площею 8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2721099780000), що перебувають у власності ТОВ «Автек-інвест» (далі – відповідач) на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2023 № 165, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.04.2023, номер відомостей про речове право 50033840, та 10.04.2023, номер відомостей про речове право 49947880.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.01.2025 № НВ-0000016402025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату проведення 25.09.2024 становить 28 425 063,11 грн.

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 18.06.2026 № НВ-9970843422026, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:136:0009 становить – 34 383 012,23 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

За розрахунком позивача, загальний розмір безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельною ділянкою у період з 28.02.2023 до 30.06.2026 складає 3 490 644,55 грн.

Листом № 18366/5/26-15-04-15-03 від 25.06.2026 Головне управління ДПС у місті Києві повідомило, що ТОВ «Автек-інвест» не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю протягом спірного періоду.

Оскільки відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 28.02.2023 по 30.06.2026 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,9310 га (кадастровий номер 8000000000:78:136:0009) в Оболонському районі міста Києва по вул. Новокостянтинівська, 12, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 490 644,55 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам..

Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення.

Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація – будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:78:136:0009, площею 0,9310 га по вул. Новокостянтинівська, 12, в Оболонському районі), на якій розташоване нерухоме майно, що належить з 28.02.2023 відповідачу на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

Водночас, відповідач поданою 07.09.2026 заявою, визнав позовні вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Також, у судовому засіданні 07.09.2026 представник відповідача подану заяву підтримав.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням 50 відсотків судового збору відповідно до ст. 130 ГПК України на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 130, 191, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Автек-інвест” (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 14/1, кімната 513; ідентифікаційний код 32491054) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,9310 га з кадастровим номером 8000000000:78:136:0009 за адресою: вул. Новокостянтинівська, 12, Оболонський район, м. Київ за період з 28.02.2023 до 30.06.2026 у розмірі 3 490 644 (три мільйони чотириста дев`яносто тисяч шістсот сорок чотири) грн 55 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 943 (двадцять тисяч дев`ятсот сорок три) грн 87 коп.

3. Повернути Київській міській раді (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) з державного бюджету судовий збір в розмірі 20 943 (двадцять тисяч дев`ятсот сорок три) грн 86 коп.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 16.09.2026.

Суддя О.А. Грєхова