Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №908/679/26 — Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 19/28/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 Справа № 908/679/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

про стягнення 48 189,33 грн

представники сторін

від позивача: ОСОБА_4 , ордер серії АІ №2240093 від 25.06.2026 (в режимі відеконференції);

від відповідача : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла позовна заява (вх. № 842/08-07/26 від 19.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” до ОСОБА_3 про стягнення 48 189,33 грн, з яких: 35 000,00 грн - безпідставно набутих грошових коштів, 9 863,85 грн - втрат від інфляції за час користування чужими грошовими коштами, 3 325,48 грн - 3% річних за весь час прострочення.

Позовні вимоги заявлені на підставі приписів ст.ст. 625, 1212 ЦК України та мотивовані тим, що на рахунок відповідача було безпідставно перераховано грошові кошти в розмірі 35000,00 грн, які відповідач відмовляється повернути, в зв`язку невиконанням зобов`язання з повернення коштів тривалий час позивач також заявляє до стягнення 3% річних та витрати від інфляції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026, справі присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/679/26 та визначено до розгляду судді ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 24.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/679/26, присвоєно справі номер провадження 19/28/26, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

21.05.2026 ухвалено перейти до розгляду справи № 908/679/26 за правилами загального позовного провадження, розгляд справи почати зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 17.06.2025. Відповідачу запропоновано подати до суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвала суду від 24.03.2026 про відкриття провадження у справі, надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позові та відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 .

Відповідно до поштового повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.03.2026 вручена адресату, в повідомленні внесено дані:вручено члену сім`ї, ПІБ- мати ОСОБА_5 .

Ухвала суду про розгляд справи в загальному позовному провадженні від 21.05.2026, яка також направлялась ФОП ОСОБА_3 на адресу : АДРЕСА_2 , відповідачу не вручена та повернута відправнику (суду) з позначкою «адресат відсутній».

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Згідно з даних сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 , за трекномером відправлення R0 6717 9851 480, адресованому відповідачеві, в якому ухвала суду від 21.05.2026 повернулася відправнику (суду), днем вручення ухвали є 27.05.2026, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 11.06.2026.

Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Крім того, в даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 908/679/26 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою суду від 16.07.2026 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 06.08.2026.

Ухвалою суду від 06.08.2026 розгляд справи по суті було відкладено на 08.09.2026.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання 08.09.2026 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 08.09.2026 заслухано вступне слово представника позивача. На підставі ст. 217 ГПК України, суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Позивач підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” передало до сервісного центру SmartTV SERVICE дизельний генератор відкритого типу EKV-DS-12000E3, 10 kW для проведення ремонту.

На підтвердження отримання генератора, приймальником сервісного центру складено Акт передачі обладнання в сервісний центр від 29.12.2022 р., який крім іншого, містив дані з назвою сервісного центру ІНФОРМАЦІЯ_5 та ідентифікаційним кодом НОМЕР_3 , який належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 .

16.01.2023 року позивач отримав проект рахунку №2000790 від 16.01.2023 на суму 35000 грн за ремонт генератора від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

Платіжним дорученням №11352 від 17.01.2023р. ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” перераховано за рахунком ФОП ОСОБА_7 35000,00 грн, згідно з даними вказаними у вищезазначеному рахунку.

Після отримання коштів, відповідач ухилився від укладення договору на проведення ремонту генератора, внаслідок чого станом на день заявлення позову сторонами не укладався договір на виконання ремонтних робіт, позивач не отримав підписаного та належно оформленого рахунка.

Сервісний центр ОСОБА_8 за місця розташування за адресою: АДРЕСА_3 наразі не перебуває, дизельний генератор відкритого типу EKVDS- 12000E3, 10 kW позивачу не повернуто.

Кошти, безпідставно отримані відповідач позивачу не повернув.

Таким чином, як стверджує позивач, 17 січня 2023 року відповідачем безпідставно отримано суму грошових коштів позивача в розмірі 35000 (тридцять п`ять тисяч) грн 00 коп., оскільки правових підстав для такого отримання коштів не виникло, відповідачем жодного договору не підписано з позивачем, будь-якого обладнання позивачем відповідачу не передавалось. Договірних відносин між сторонами не виникло.

Позивач, за допомогою месенджера «Viber» звертався до відповідача з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти, на що отримав заперечення прийняття обладнання для ремонту. Як вказує позивач, відповідач послався на складання акту на передачу генератора саме сервісному центру ІНФОРМАЦІЯ_5 , сам відповідач зазначив, що він є лише майстром.

Грошові кошти в сумі 35 000,00 грн відповідачем в добровільному порядку не повернуті.

У відповідності до ст.625 ЦК позивач просить стягнути з відповідача 9863,85 грн втрат від інфляції, 3325,48 грн - 3% річних, 3328,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного України, на яку посилається позивач, як на підставу заявлених вимог, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Слід зазначити, що докази укладення сторонами договору матеріали справи не містять.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах ІНФОРМАЦІЯ_6 від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

Подібний висновок також сформульовано у постанові ІНФОРМАЦІЯ_7 у складі ІНФОРМАЦІЯ_8 від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.

Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі ІНФОРМАЦІЯ_8 від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.

Відповідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, перерахованих позивачем, згідно з платіжним дорученням № 11352 від 17.01.2023, оскільки, докази укладення договору з відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Як вже було зазначено вище, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 35 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №11352від 17.01.2023.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що сума не повернутих відповідачем безпідставно отриманих коштів складає 35 000,00 грн.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Доказів оплати позивачу з боку відповідача суми в розмірі 35 000,00 грн матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 35 000,00 грн заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3325,48 грн та 9863,85 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі ІНФОРМАЦІЯ_8 від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, надані позивачем, та встановлено, що арифметично правильним є розрахунок втрат від інфляції, тоді як, за розрахунком суду, розмір 3% річних складає 3322,60 грн.

Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних задовольняються судом частково,а втрати від інфляції в повному обсязі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню частково.

Судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

З положень ч. 1, підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду з позовом у даній справі № 908/679/26 позивач за платіжною інструкцією № 22131 від 12.03.2026 сплатив судовий збір в розмірі 3328,00 грн.

Враховуючи ціну позову та те, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», за подання цієї позовної заяви позивач, із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору, мав сплатити судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (3328,00 грн х 0,8).

Тобто позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

З огляду на зазначене, судовий збір у розмірі 665,60 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України – за наявності відповідного клопотання.

Заявлені позивачем в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу судом не розподіляються, оскільки доказів їх понесення на момент прийняття судового рішення позивачем не надано.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти в розмірі 35 000,00 грн (тридцять п`ять тисяч гривень 00 коп.), втрати від інфляції в розмірі 9863,85 грн (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят три гривні 85 коп.), 3% річний в розмірі 3322,60 грн (три тисячі триста двадцять дві гривні 60 коп.), судовий збір в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2026.

Суддя ОСОБА_1

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.