Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №904/4129/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026м. ДніпроСправа № 904/4129/26

за позовом Фізичної особи - підприємця Буза Івана Даниловича, Дніпропетровська область, м. Кам`янське

до Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, Дніпропетровська область, м. Кам`янське

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (повідомлення) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Фізична особа - підприємець Буз Іван Данилович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, в якому просить суд стягнути 19 743, 74 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 4 730, 18 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 013, 56 грн.

Ухвалою суду від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/4129/26. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

22.07.2026 від Виконавчого комітету Кам`янської міської ради надійшов до суду відзив на позовну заяву.

Крім того, від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

24.07.2026 від Фізичної особи - підприємця Буза Івана Даниловича надійшла до суду відповідь на відзив.

28.07.2026 від Виконавчого комітету Кам`янської міської ради надійшли до суду заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8, 5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Узагальнена правова позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 750 грн. На виконання вказаного рішення суду видано наказ 05.06.2023. У зв`язку із не виконанням рішення суду від 10.05.2023, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Наявність рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023, відповідно до якого стягнуто з виконавчого комітету Кам`янської міської ради на користь фізичної особи-підприємця Буз Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 750 грн є достатньою підставою вважати не тільки безпідставним, а навіть відверто протизаконним та протиправним посилання відповідача на відсутність правових підстав для виконання такого, що набрало законної сили рішення суду.

Позивач посилається на те, що відповідач, як юридична особа, повинен відповідати за своїми зобов`язаннями, в тому числі і за тими, які виникають з судового рішення, у зв`язку з чим повинен самостійно забезпечити для себе можливість такого виконання, а не перекладати забезпечення виконання рішення суду на стягувача.

Позивач зазначає, що 03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким було скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, тому як на період воєнного стану (а до його введення – на період карантину) строки позовної давності було призупинено. Зокрема на період карантину позовна давність призупинялася з 02.04.2020 року відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а після запровадження воєнного стану такі ж зміни були внесені до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» з 17.03.2022. Тобто, твердження відповідача про пропуск позовної давності є таким, що не заслуговує на увагу.

Щодо твердження відповідача про безпідставності посилання в позові на кримінальне провадження, то таке посилання позивачем зроблено, як мотив звернення до суду з даним позовом, оскільки стало зрозумілим, що відповідач за жодних обставин не розглядає для себе можливості виконати рішення суду, при цьому внаслідок інфляції грошова сума, яка підлягає стягненню знецінюється.

Узагальнена правова позиція відповідача

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказує на те, що виконавчий комітет Кам`янської міської ради є виконавчим органом міської ради, діяльність якого регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Бюджетним кодексом України. Відповідач є некомерційною бюджетною установою, що повністю фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету в межах затверджених асигнувань. Відповідно до Бюджетного кодексу України, відкриття розрахункових чи поточних рахунків бюджетними установами не є процесом вільного вибору юридичної особи на ринку банківських послуг. Воно здійснюється виключно в межах затвердженої мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, структури місцевого бюджету та відкритих бюджетних програм. Виконавчий комітет міської ради не є суб`єктом господарювання, який здійснює комерційну діяльність та має право відкривати поточні рахунки на свій розсуд. Відсутність відкритих рахунків не формою протиправного ухилення від виконання судового рішення.

Відповідач зазначає, що до виконавчого комітету не надходило жодних повідомлень від позивача чи запитів від органів УДКСУ щодо виконання наказу № 904/4947/22 за заявою Буза І.Д., що підтверджує відсутність дій позивача спрямованих на запуск механізму стягнення. Відповідач посилається на те, що невиконання рішення суду першочергово зумовлене умисним ненаданням виконавчих документів позивачем та його пасивною поведінкою, цивільно-правова відповідальність за ст. 625 ЦК України до відповідача застосована бути не може. Відповідач вказує на те, що стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України з виконавчого комітету суперечить затвердженому порядку бюджетного фінансування територіальної громади, оскільки відповідач на виконання затвердженого рішення міської ради № 4443-83/VIII має нульовий обсяг бюджетних асигнувань на ці цілі.

В порушення норм ст. 625 ЦК України, позивачем невірно визначено період нарахування прострочення, оскільки він включив до розрахунку день набрання рішенням чинності (31.05.2023). Це призвело до безпідставного завищення сум: замість заявлених позивачем 4 730,18 грн трьох процентів річних та 15 013,56 грн інфляційних втрат, арифметично правильний розрахунок за період з 01.06.2023 по 07.07.2026 становить: 3% річних — 4 721,84 грн, інфляційні втрати — 14 947,80 грн.

Крім того, відповідач вказує на те, що є безпідставним посилання позивача на відкриття кримінального провадження.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності. Заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду з даним позовом 09.07.2026 чим пропустив загальну позовну давність (3 роки) щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.05.2023 по 09.07.2026 включно.

03.01.2024 позивач скористався своїм процесуальним правом та звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Ухвалою суду від 30.01.2024 у справі № 904/4947/22 відмовлено у задоволенні цієї заяви, оскільки чинним законодавством України не надано право суду замінити боржника у рішенні суду про стягнення моральної шкоди лише на підставі одного клопотання сторін. Доказів переходу обов`язку з відшкодування Фізичній особі-підприємцю Бузу Івану Даниловичу моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, що була предметом розгляду у цій справі, та витрат зі сплати судового збору у розмірі 750 грн. Від виконавчого комітету Кам`янської міської ради до Кам`янської міської ради у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не надано. Крім того, господарське процесуальне законодавство не передбачає можливості зміни способу виконання рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом стягнення таких коштів з іншої особи лише на підставі відсутності у первісного відповідача грошових коштів. Таким чином, позивач звертався із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду (шляхом залучення належного розпорядника коштів/ місцевого бюджету), і в задоволенні цієї заяви судом було відмовлено, а отже, відповідач опинився у стані абсолютної юридичної та бюджетної неможливості вчинити будь-які платіжні дії. Таким чином, утворилася ситуація, за якої рішення суду не могло бути виконане за об`єктивних, незалежних від відповідача обставин, а судова система сама відмовила у створенні законного механізму для його виконання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відділу реклами Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 500 грн. Стягнуто з Виконавчого комітету Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 750 грн.

На виконання вказаного рішення видано наказ 05.06.2023.

Як зазначає позивач, наказ від 05.06.2023 пред`явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

22.06.2023 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з пред`явленням документу не за місцем виконання. Роз`яснено, що заявнику треба звернутись до органу казначейської служби для виконання рішення щодо стягнення коштів з державного органу.

Після отримання вказаного повідомлення позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області.

Листом управління № 03-08-11/937 від 18.07.2023 повідомлено, що відкриті рахунки боржника Виконавчого комітету Кам`янської міської ради в Управлінні відсутні, то відповідно до затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного або місцевих бюджетів або боржників - Виконавчий комітет Кам`янської міської ради не підпадає під визначення боржника, у зв`язку з чим виконавчий документ повертається без виконання.

Відсутність у боржника – Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, відкритих рахунків, позбавляє позивача можливості отримати стягнуті судом моральну шкоду та витрати зі сплати судового збору.

З метою вирішення питання щодо виконання вищезгаданого рішення суду міському голові Андрію Білоусову, як очільнику Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, і надіслано адвокатський запит № 33 від 27.10., в якому висловлене прохання повідомити, чи має намір Виконавчий комітет Кам`янської міської ради в особі його очільника на добровільній основі виконати вищезгадані судові рішення, чи такий намір відсутній.

В даному запиті також зазначено, що в разі, якщо у боржника є бажання добровільно виконати зазначене судове рішення, то повідомити, коли та яким чином (у який спосіб) рішення суду буде виконано.

На адвокатський запит отримана відповідь від 03.11.2023 керуючого справами виконавчого комітету міської ради Світлани Колісніченко, з змісту якої вбачається, що ураховуючи те, що Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області не має відкритих рахунків в органах Казначейства, то з метою вирішення порушеного у запиті питання, запропоновано звернутися з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення до суду.

03.01.2024 позивачем до суду подано заяву про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22 в частині стягнення з Виконавчого комітету Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 750 грн. шляхом стягнення з Кам`янської міської ради на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 750 грн. В обґрунтування поданої заяви позивач послався на відсутність у Виконавчого комітету Кам`янської міської ради відкритих рахунків у банківських установах, що має наслідком фактичну неможливість задоволення грошових вимог стягувача.

Ухвалою суду від 30.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22.

З метою дотримання вимог діючого законодавства, в частині обов`язковості виконання судових рішень, на ім`я міського голови Андрія Білоусова, як очільника Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, повторно надісланий адвокатський запит, в якому повторно висловлене прохання повідомити, чи має намір Виконавчий комітет Кам`янської міської ради в особі його очільника на добровільній основі виконати вищезгадані судові рішення, чи такий намір відсутній.

На вказаний запит отримана відповідь від 17.06.2024, в якій прямо повідомлялося, що добровільне виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 не можливе, при цьому неможливість добровільного виконання рішення обґрунтовувалась відсутністю відкритого рахунку Виконавчого комітету Кам`янської міської ради в Державній казначейській службі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що Виконавчий комітет Кам`янської міської ради не виконується рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 шляхом навмисного та свідомого не відкриття в Державній казначейській службі відповідного рахунку, що унеможливлює дотримання принципу самостійності відповідальності юридичної особи за своїми зобов`язаннями, який визначений ч.1 ст.96 ЦК України.

Враховуючи довготривале невиконання рішення суду службовими особами виконавчого органу Кам`янської міської ради, зокрема його очільником - міським головою, тобто вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, то 18.06.2025 позивачем, на ім`я начальника слідчого відділу Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області подана заява про злочин, з вимогою не пізніше 24 годин після подання даної заяви, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування.

Однак, відповідальними особами Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області відомості до реєстру не вносились, досудове розслідування не розпочиналося, заявнику витяг з реєстру не надавався. У зв`язку з чим, позивач через свого представника звернутися до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 04.07.2025 задоволена скаргу адвоката Фесюка Юрія Олександровича (представник позивача) на бездіяльність уповноважених осіб Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання моєї заяви про вчинення кримінального правопорушення, та зобов`язано уповноважену особу Кам`янського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви Буз Івана Даниловича від 18.06.2025.

Відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою позивача були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а розслідування триває.

Однак, рішення суду від 10.05.2023 не виконано, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 730, 18 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 013, 56 грн.

На час розгляду справи доказів виконання рішення суду від 10.05.2023 сторонами не надано суду.

Вищезазначене і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відділу реклами Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 500 грн. Стягнуто з Виконавчого комітету Кам`янської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 750 грн.

Згідно з ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 13.12.2022 у справі №910/10564/20 викладено такі загальні висновки щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

З огляду на положення частини четвертої ст. 75 ГПК України рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 по справі № 904/4947/22 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені у судовому рішенні у справі № 904/4947/25 не підлягають доказуванню в даній справі.

05.06.2023 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 видано наказ.

Отже, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 у справі № 904/4947/22 набрало законної сили 31.05.2023.

На час розгляду справи доказів виконання рішення суду від 10.05.2023 сторонами не надано суду.

Позивач нарахував та заявив до стягнення за загальний період з 31.05.2023 по 07.07.2026 інфляційні втрати у розмірі 15 013, 56 грн та 3% річних у розмірі 4 730, 18 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку та встановлено, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат здійснений не правильно, оскільки позивачем не правильно норми ст. 253 ЦК України, згідно з якими прострочення виконання рішення починається з наступного дня за днем набрання рішення законної сили, а саме з 01.06.2023.

Враховуючи вищевикладені норми, судом здійснено перерахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.06.2023 по 07.07.2026 та встановлено, що 3 % річних складають 4 721,84 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає, що інфляційні втрати за період з 01.06.2023 по 07.07.2026 складають у розмірі 14 947,80 грн.

Таким чином, наданий позивачем контррозрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є правильним.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, господарський суд вважає необхідним зазначити таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Разом з тим, 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.20р. (з подальшими змінами), якою з 12.03.20 на усій території України встановлено карантин, який Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.23р. №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 129-3 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.22р, затвердженим Законом України від 24.02.22р. № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності не сплив.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 721,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 14 947,80 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Кам`янської міської ради (51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. майдан Петра Калнишевського, буд. 2, код ЄДРПОУ 04052072) на користь Фізичної особи-підприємця Буза Івана Даниловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 3% річних 4 721,84 грн та інфляційних втрат 14 947,80 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 652, 41 грн

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко