Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №904/3620/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3620/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

до Житлово-будівельного кооперативу № 39, м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 39 (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 641 662,14 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 534 525,64 грн. - сума основного боргу ;

- 21 186,59 грн. - 3% річних;

- 72 319,51 грн. - інфляційні втрати;

- 13 630,40 грн. - пеня.

Ухвалою від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, 16.09.2026 справу розглянуто по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про постачання теплової енергії № 23т від 01.10.2020 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги з постачання теплої енергії.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач про наявність справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення №R067208576370, відзиву на позов не надав.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у справі є обставини укладання типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії, правомірність нарахування штрафних санкцій по договору.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Рішенням Кам`янської міської ради № 2009-44/VІІ від 09.07.2020, Акціонерному товариству “Дніпровська теплоелектроцентраль” передані функції з реалізації виробленої теплової енергії для потреб опалення споживачів правобережної частини м. Кам`янського.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 830 (далі Правила № 830) постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

01.10.2020 між Акціонерним товариством "Дніпровська Теплоелектроцентраль (виконавець) та Житлово-будівельним кооперативом № 39 (споживач) укладено договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 23т.

Відповідно до 1.1 договору, виконавець зобов`язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення (зазначити потрібне) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Пунктом 2.1 договору, виконавець забезпечує постачання теплової енергії в опалювальний період на будівлі/приміщення споживача безперервно з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску згідно адрес: вул. Алтайська, 10 - без приладу обліку. Джерело -ДТЕЦ

а) опалювальна площа будівлі/приміщення 1128,10 м2;

б) об`єм ___ м2;

в) планове проектне теплове навантаження на опалення будівлі/приміщення по вузлу обліку: 0,221658 Гкал/год; 159,59 Гкал/міс; 909,68 Гкал/рік – загальне теплове навантаження (навантаження по договору пропорційно опалювальній площі);

планове теплове навантаження на опалення будівлі/приміщення без приладу обліку: 0,044255 Гкал/год; 31,86 Гкал/міс; 181,62 Гкал/рік;

г) гаряче водопостачання_____м3/міс, планове теплове навантаження будівлі/приміщення без приладу обліку_____Гкал/год____Гкал/міс____Гкал/рік.

Споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсяг спожитої послуги.

Внески за встановлення, обслуговування та зміну вузлів комерційного/розподільного обліку послуги включаються до плати виконавцю і в рахунку відображаються окремо (пункт 4.1 договору).

Ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Станом на дату укладення цього договору згідно Рішення виконавчого комітету Кам`янської міської ради № 510 від 25.09.2020 тариф на послугу становить 1 381, 75 гривень за 1 Гкал без ПДВ (у т.ч. 950, 65 грн - виробництво, 427, 10 грн - транспортування, 4,00 грн - постачання), складає 1 658,10 гри з ПДВ - діє з 01.10.20.

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідних органів.

У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.

Зміна тарифу не є підставою для переукладення договору (пункт 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено, що тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг, оплати послуги виконавцю становить з першого по останній день календарного місяця, але не може перевищувати 31 календарний день.

Виконавець формує та після 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає рахунок та акт про постачання теплової енергії на оплату послуги. Рахунок та акт про постачання теплової енергії надсилається на електронну пошту споживача зазначену в розділі “Реквізити та підписи сторін” даного договору, а також надається на паперовому носії.

Споживач зобов`язаний самостійно отримати у виконавця рахунок та акт про постачання теплової енергії на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу (пункт 4.4 договору).

Згідно з пункту 4.5 договору, споживач здійснює оплату за цим договором на підставі платіжних вимог та двостороннього акту про постачання теплової енергії щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Двосторонній акт про постачання теплової енергії споживач підписує і один екземпляр повертає виконавцю в 5-ти денний термін. В разі не повернення акту в зазначений термін та відсутності мотивованої (письмової) відмови, кількість отриманої теплової енергії вважається беззаперечною та прийнятою до сплати.

Пунктом 7.1 договору, визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і з дати набрання чинності до 01.10.2021, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (пункт 7.2 договору).

На виконання умов договору, позивачем здійснено поставку відповідачу теплової енергії на загальну суму 534 525,64 грн, що підтверджується актами про постачання теплової енергії: № 2 -00000063 за лютий 2023 на суму 41 569,08 грн., № 3-00000062 за березень 2023 на суму 25 271,62 грн., №11-00023 від 30.11.2023 на суму 5521,39 грн., №12-00023 від 31.12.2023 на суму 10 676,56 грн., №1-00023 від 31.01.2024 на суму 52772,27 грн., №2-00023 від 29.02.2024 на суму 29610,08 грн., №3-00023 від 31.03.2024 на суму 15 864,98 грн., від 30.11.2024 на суму 28 080,64 грн., за грудень 2024 на суму 25318,13 грн., №1-00023 від 31.01.2025 на суму 42 031,88 грн., №2-00023 від 28.02.2025 на суму 45740,09 грн., №3-00023 від 31.03.2025 на суму 27799,00 грн., №11-00023 від 30.11.2025 на суму 16 378,92 грн., №12-00023 від 31.12.2025 на суму 28 585,02 грн., №1-00023 від 31.01.2026 на суму 55929,10 грн., №2-00023 від 28.02.2026 на суму 44 987,95 грн., №3-00023 від 31.03.2026 на суму 28388,93 грн.

Однак, відповідач зобов`язання щодо оплати поставленої теплової енергії належним чином не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 534 525,64 грн.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

За матеріалами справи судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України, а саме - договором постачання теплової енергії.

Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються Законами України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII від 09.11.2017, "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією із підстав виникнення цивільних права та обов`язків є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 23т від 01.10.2020.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим, виникла заборгованість перед позивачем в сумі 534525,64 грн.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 534525,64 грн.

Правомірність нарахування пені.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

У разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню , але не більше 0,01 відсотка від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги (п. 6.3 договору).

Позивачем надано розрахунок пені за загальний період з 29.08.2025 по 10.05.2026 в розмірі 13 630,40 грн.

Відповідач контррозрахунку пені не надав.

При перевірці розрахунку пені, судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до пункту 88 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 Господарського кодексу України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 Цивільного кодексу України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня. (пункт 89 постанови)

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу). (пункт 91 постанови)

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої (пункт 92 постанови).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункт 93 постанови).

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України. (пункт 94 постанови).

Використання в пункті 6.3 договору словосполучення "за кожен день прострочення" щодо нарахування пені не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку нарахування штрафних санкцій.

Разом з тим, Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025, на підставі Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" № 4196-IX від 9 січня 2025 року.

Таким чином, пеня підлягає розрахунку з урахуванням положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (у період коли строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) станом на день втрати чинності Господарським кодексом України закінчився) та без урахування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (у період коли строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) станом на день втрати чинності Господарським кодексом України не закінчився).

При цьому, позивач нараховує пеню, починаючи з 29.08.2025 на суми 350 255,72 грн., 16 378,92 грн., 38 585,02 грн., 55 929,10 грн., 44 987,95 грн., 28 388,93 грн.

Отже, зважаючи на положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, в якій визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день; ч. 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а також визначений позивачем початок періоду нарахування - 29.08.2025, пеня нараховується наступним чином:

на суму заборгованості 45740,09 грн. за лютий 2025 з 29.08.2025 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 27799,00 грн. за березень 2025 з 29.08.2025 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 16378,92грн. за листопад 2025 з 23.12.2025 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 38585,02 грн. за грудень 2025 з 21.01.2026 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 55929,10 грн. за січень 2026 з 21.02.2025 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 44987,95 грн. за лютий 2026 з 21.03.2025 по 10.05.2026,

на суму заборгованості 28388,93 грн. за березень 2026 з 21.04.2025 по 10.05.2026

Таким чином, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 3 255,41 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 10 374,99 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати з 20.03.2023 по 10.05.2026, розмір яких склав суму 21 186,59 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав.

При перевірці розрахунку судом встановлено,що позивачем не враховано положення ч. 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Крім того, позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних по заборгованості в розмірі 25 271,62 грн. за березень 2023 – 20.02.2023, тоді як початком нарахування повинно бути 21.04.2023.

Отже позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 21 010,85 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 175,74 грн. слід відмовити.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 72 319,51 грн. за загальний період прострочення з 20.03.2023 по 10.05.2026.

При перевірці розрахунку судом виявлено аналогічні помилки, що й при розрахунку 3% річних, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 71 764,02 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 555,49 грн. слід відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 534 525,64 грн., пені в розмірі 3 255,41 грн., 3% річних у розмірі 21 010,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 71 764,02 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 10 374,99 грн, 3% річних у розмірі 175,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 555,49 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчить поштове повідомлення №R067208576370, не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" до Житлово-будівельного кооперативу № 39 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 39 (51938, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, вул. Алтайська,10, код ЄДРПОУ 23642155) на користь Акціонерного товариства "Дніпровська Теплоелектроцентраль" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Заводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 00130820) основний борг у розмірі 534 525,64 грн, пеню в розмірі 3 255,41 грн, інфляційні втрати у розмірі 71 764,02 грн, 3% річних у розмірі 21 010,85 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 566,68 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано – 16.09.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко