Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №922/1772/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/1772/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.

за участю представників сторін:

позивача – Балла В.В.

відповідача – Коваль О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ПП "Глазго-08" (1677Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26 (ухвалені в приміщенні господарського суду Харківської області суддею Пономаренко Т.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» (61153, м. Харків, просп. Ювілейний, 54а, оф. 409; код ЄДРПОУ: 43785169)

до Приватного підприємства "Глазго-08" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, 12, кв. 49; код ЄДРПОУ: 35974177)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

20.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Глазго-08", в якій просило стягнути з ПП «ГЛАЗГО-08» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» заборгованість в сумі 47 979,24 грн., що складається з: 3 390,75 грн. 3% річних, нараховані за порушення договірних зобов`язань за період з 01.08.2025 по 30.04.2026, 9 927,69 грн. інфляційні втрати, нараховані за порушення договірних зобов`язань за період з 01.08.2025 по 30.04.2026, 34 660,80 грн. пеня, нарахована за порушення договірних зобов`язань за період з 01.08.2025 по 30.04.2026, а також стягнути з ПП «ГЛАЗГО-08» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн. та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №Є16/05/22 про транспортно- експедиторське обслуговування від 16.05.2022 в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2026 у справі № 922/1772/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» до Приватного підприємства "Глазго-08" про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства "Глазго-08" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, 12, кв. 49; код ЄДРПОУ: 35974177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» (61153, м. Харків, просп. Ювілейний, 54а, оф. 409; код ЄДРПОУ: 43785169) 3% річних за період з 01.08.2025 по 30.04.2026 у сумі 3 390 (три тисячі триста дев`яносто) грн 75 коп., інфляційні втрати за період з 01.08.2025 по 30.04.2026 у сумі 9 927 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн 69 коп., пеню за період з 01.08.2025 по 30.04.2026 у сумі 34 660 (тридцять чотири тисячі шістсот шістдесят) грн 80 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Також, до господарського суду Харківської області надійшло клопотання представника ТОВ «ТАЙМІС» адвоката Балли Владислава Володимировича (вх.№17776 від 21.07.2026) про ухвалення додаткового рішення, в якому він просив ухвалити додаткове рішення по справі №922/1772/26, яким стягнути з ПП «ГЛАЗГО-08» (код ЄДРПОУ 35974177) на користь ТОВ «ТАЙМІС» понесені судові витрати в загальному розмірі 10 000,00, що складаються з гонорару адвоката.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26 заяву (вх.№17776 від 21.07.2026) представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства "Глазго-08" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, 12, кв. 49; код ЄДРПОУ: 35974177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» (61153, м. Харків, просп. Ювілейний, 54а, оф. 409; код ЄДРПОУ: 43785169) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Не погодившись з вказаними рішеннями, ухваленими господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось ПП "Глазго-08", в якій просив (з урахуванням заяви про виправлення описки у тесті апеляційної скарги):

- скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 у справі № 922/1772/26;

- скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26.

- ухвалити нове рішення, яким:

1. зменшити пеню з загального розміру 74 335,28 грн. до суми 39 674,48 грн., яка вже була стягнута та сплачена відповідачем за результатом розгляду справи № 922/3282/25;

2. зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення судових витрат з оплати правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн.;

3. відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТАЙМІС» до ПП «ГЛАЗГО-08» про стягнення коштів в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що з матеріалів справи вбачається, що згідно розрахунку позивача розмір заявленої позивачем пені становить 34 660,80 грн., яка нарахована за період з 01.08.2025 по 01.05.2026, тобто фактично за період судового розгляду справи №922/3282/25, про що сам позивач зазначає в позові. Тобто, весь цей час сума заборгованості в розмірі 151 113,00 грн. була спірною, а відповідач вживав заходів щодо захисту своїх прав, отже покладення на відповідача відповідальності шляхом нарахування неустойки за вказаний період не відповідатиме принципу справедливості та співмірності. Крім того, за попереднім позовом, на користь позивача було вже стягнуто та сплачено відповідачем за тими ж правовідносинами пеню в розмірі 39 674,48 грн. за результатом розгляду справи №922/3282/25. Таким чином, загальний розмір пені, яку бажає стягнути позивач становить 74 335,28 грн. При цьому, основна сума боргу складала 151 113,00 грн була сплачена апелянтом добровільно після набрання законної сили рішенням суду від 25.12.2025 по справі №922/3282/25, до відкриття виконавчого провадження та без застосування заходів примусового виконання. З викладеного вбачається, що загальний розмір пені складає 49,2 % (фактично 1/2 частину) від основної суми боргу. Разом з тим, ні під час розгляду справи № 922/3282/25, ні під час розгляду даної справи позивачем взагалі жодним чином не було обґрунтовано та доведено понесення будь-яких збитків від прострочення відповідачем оплати в сумі 151 113,00 грн.

Натомість, як стверджує апелянт, до виникнення прострочення з боку відповідача призвели обставини, які не залежали від його волі та пов`язані виключно з недобросовісним виконанням позивачем взятих на себе зобов`язань з організації вантажних перевезень на користь відповідача, що призвело до завдання відповідачу значно більшої шкоди, розмір якої складає 9 492,00 доларів США та 127 493,69 грн. Саме внаслідок пожежі було пошкоджено частину товару разом з упаковкою. Внаслідок цього, апелянт зазнав збитків, пов`язаних з пошкодженням вантажу, а також вимушеними витратами на усунення наслідків пожежі. Таким чином, з наданих відповідачем до матеріалів справи доказів вбачається, що позивачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого відповідачу було завдано збитків, загальна сума яких складає 9 492,00 доларів США та 127 493,69 грн., та які не було до сьогоднішнього дня компенсовано позивачем. Враховуючи, що вказані збитки були завдані відповідачу в період введення на території України воєнного стану, систематичних ворожих обстрілів міста Харкова та як наслідок складної економічної ситуації, зазначене також значним чином вплинуло на можливість відповідача своєчасно виконати зобов`язання з оплати послуг ТЕО на користь позивача.

Так, на думку апелянта, суд першої інстанції зазначеного не дослідив та правової оцінки не надав, пославшись виключно на висновки викладені в рішенні господарського суду Харківської області від 25.12.2025 у справі № 922/3282/25 з посиланням на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, що є грубим порушенням норм процесуального права, яке призвело до ухвалення неправомірного рішення

Крім того, на думку апелянта, вказані вище обставини свідчать про невідповідність розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки в загальному розмірі 74 335,28 грн наслідкам порушення зобов`язання відповідачем, оскільки така неустойка надмірно велика порівняно зі збитками позивача (які фактично відсутні), а заявлена сума неустойки є надмірним тягарем для відповідача. Водночас, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором. Отже, враховуючи наведене, встановлення такого значного розміру санкцій, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить некомпенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором, у зв`язку з чим, обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені та відмова в задоволенні вимоги про стягнення пені при розгляді даної справи, адже судом вже було стягнуто на користь позивача пеню в розмірі 39 674,48 грн. за результатом розгляду справи №922/3282/25, що відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства. З огляду на зазначене, відмова судом у стягненні на користь позивача пені в розмірі 34 660,80 грн. в рамках розгляду даної справи, не призведе до зменшення загального розміру пені на 100% (адже фактично пеня буде зменшена на 50%) та жодним чином не призведе до нівелювання мети застосування неустойки, адже частково пеня на користь позивача вже була стягнута, отже її компенсаторна функція вже була досягнута.

Щодо підстав скасування додаткового рішення апелянт зазначає, що враховуючи незаконність основного рішення суду, додаткове рішення як похідне від нього також підлягає скасуванню, оскільки у випадку відмови в задоволенні позову, судові витрати мають бути покладені на позивача.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем не дотримано вимог процесуального законодавства в частині надання попереднього (орієнтовного) розрахунку та детального опису робіт (наданих послуг), у зв`язку з цим, апелянт вважає, що заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Також апелянт зазначає, що позов, який розглядається в рамках даної справи, є фактично похідним від позову, який розглядався в рамках справи № 922/3282/25 та, у зв`язку з цим, є менш складним та очевидно не вимагав від представника позивача витрачання значного часу, зусиль та специфічних знань для його підготовки, апелянт наполягає на тому, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. є явно завищеними та не відповідають критерію співмірності зі складністю справи та сумою позовних вимог позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Глазго-08" (1677Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26. Розгляд справи призначено на 08.09.2026.

Позивач 18.08.2026, тобто в межах установленого законом строку, через систему “Електронний суд” надіслав до Східного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ПП «ГЛАЗГО-08» на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 та додаткове рішення від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Також позивач просив стягнути з ПП «ГЛАЗГО-08» на свою користь витрати на професійну допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

В судове засідання, призначене на 08.09.2026, з`явились представники учасників справи та надали пояснення по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між 16 травня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» (експедитор) та Приватним підприємством «Глазго-08» (клієнт) було укладено договір №Є16/05/22 про транспортно-експедиторське обслуговування (надалі - Договір), відповідно до умов якого на експедитора покладається обов`язок надання клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами послуг.

Відповідно до п.1.2. Договору послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг та/або додаткової угоди до Договору (надалі - «заявка»), в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови.

У межах цього Договору експедитор зобов`язується організувати на підставі заявки клієнта транспортно-експедиторське обслуговування вантажів та надати узгоджені сторонами послуги (підпункт 2.2.1. пункту 2.2. Договору).

У межах цього Договору клієнт зобов`язаний оплатити рахунки експедитора у строк, передбачений пунктом 4.4. Договору (підпункт 3.2.7. пункту 3.2. Договору).

У відповідності до пункту 4.1. Договору оплата за цим Договором здійснюється клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті Україні - гривні.

Згідно з пунктом 4.4. Договору клієнт оплачує рахунки експедитора протягом трьох робочих днів з моменту виставлення рахунку шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок експедитора, якщо інше не передбачено заявкою. Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу клієнта, вказану в розділі 9.11. цього Договору та/або заявці.

Пунктом 4.6. Договору передбачено, що за фактом надання послуг експедитор надає (надсилає) на електронну адресу клієнту електронну версію двостороннього Акту наданих послуг. Клієнт протягом двох днів з дня отримання Акту зобов`язаний направити експедитору підписаний Акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийняття послуг.

Згідно з пунктом 5.13. Договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягала сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до моменту повного погашення заборгованості.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань - до моменту їх повного виконання (пункт 9.1. Договору).

Заявка, направлена/передана з використанням засобів електронного зв`язку прирівнюється до оригіналу. Замовлення (заявка) є невід`ємною частиною даного Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в Договорі.

В ході співпраці по Договору ТОВ «ТАЙМІС» отримало від ПП «ГЛАЗГО-08» низку заявок на перевезення вантажу з таким порядком оплати:

1. №ВА26/09/24_02 від 26.09.2024;

2. №ВА26/09/24_03 від 26.09.2024;

3. №ВА27/09/24_01 від 27.09.2024;

4. №ВА27/09/24_02 від 27.09.2024;

5. №ВА27/09/24_03 від 27.09.2024;

6. №ВА27/09/24_04 від 27.09.2024;

7. №ВА18/11/24_02 від 18.11.2024;

8. №ВА18/11/24_03 від 18.11.2024;

9. №ВА18/11/24_04 від 18.11.2024;

10. №ВА04/12/24_01 від 04.12.2024;

11. №ВА04/12/24_02 від 04.12.2024.

Таким чином, ПП «ГЛАЗГО-08» звернулося до ТОВ «ТАЙМІС» із замовленнями на організацію перевезення вантажу, внаслідок чого між сторонами виникли правовідносини, засновані на договорі транспортного експедирування.

Як стверджує позивач, ТОВ «ТАЙМІС» виконало свої зобов`язання з організації перевезень вантажів клієнта, проте ПП «ГЛАЗГО-08» систематично порушував платіжну дисципліну та умови Договору і не здійснював належну оплату наданих експедитором послуг або здійснював її із порушенням строків, погоджених між сторонами у заявках.

У зв`язку з чим ТОВ «ТАЙМІС» звернулося до господарського суду Харківської області щодо стягнення з ПП «ГЛАЗГО-08» на загальну суму 218 034,38 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.12.2025 у справі №922/3282/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Приватного підприємства «ГЛАЗГО-08» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» 151113, 00 грн. - основну заборгованість за договором на транспортне експедирування від 16.05.2022 №Є16/05/22; 39 674, 48 грн. - пеню за несвоєчасну оплату наданих за договором на транспортне експедирування від 16.05.2022 №Є16/05/22 послуг; 4 139, 20 грн. - 3% річних; 22 894, 38 грн. - інфляційні втрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що частина виставлених позивачем рахунків на оплату була повністю оплачена відповідачем. Несплаченими залишилися рахунки за заявками від 27.09.2024 №№ВА26/09/24_03, ВА27/09/24_01, ВА27/09/24_04 на загальну суму 151113,00 грн. Здійснивши перерахунок пені та 3% річних у межах здійснених позивачем періодів прострочення по кожній заявці окремо з урахуванням вказаної вище помилки, суд першої інстанції встановив, що арифметично правильний розмір пені становить 39 674,48 грн, а 3% річних 4 139,20 грн. В іншій частині пеня (191,93 грн) та 3% річних (21,73 грн) наховані безпідставно та помилково, а тому задоволенню не підлягають. При цьому, як зазначено судом, вищевказана помилка не вплинула на правильність розрахунку інфляційних втрат у розмірі 22 894,38 грн, а тому позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Як зазначив позивач, судовими рішеннями двох інстанцій встановлена протиправність дій Відповідача у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань з оплати транспортно-експедиційних послуг за договором №Є16/05/22 про транспортно-експедиторське обслуговування від 16.05.2022 (надалі - Договір) та Заявками до Договору (надалі - Заявки) від 26.09.2024 №ВА26/09/24_02 на суму 53.256,00 грн; від 26.09.2024 №ВА26/09/24_03 на суму 50.371,00 грн; від 27.09.2024 №ВА27/09/24_01 на суму 50.371,00 грн; від 27.09.2024 №ВА27/09/24_02 на суму 53.256,00 грн; від 27.09.2024 №ВА27/09/24_03 на суму 53.256,00 грн; від 27.09.2024 №ВА27/09/24_04 на суму 50.371,00 грн; від 18.11.2024 №ВА18/11/24_02 на суму 20.000,00 грн; від 18.11.2024 №ВА18/11/24_04 на суму 17.000,00 грн; від 04.12.2024 №ВА04/12/24_01 на суму 25.000,00 грн; від 04.12.2024 №ВА04/12/24_02 на суму 25.000,00 грн, від 18.11.2024 №ВА18/11/24_03 на суму 18.000 грн.

Рішенням суду по справі №922/3282/25 було стягнуто з відповідача пеню за несвоєчасну оплату наданих транспортно-експедиційних послуг, а також 3% річних та інфляційні витрати за період до 31.07.2025 включно, тобто до дати, зазначеної ТОВ «ТАЙМІС» у розрахунку позовних вимог у справі за позовом ТОВ «ТАЙМІС» до ПП «Глазго-08» про стягнення заборгованості на момент звернення до суду.

Водночас відповідач сплатив на користь ТОВ «ТАЙМІС» заборгованість за надані послуги з експедирування за договором, заявками від 27.09.2024 №№ВА26/09/24_03, ВА27/09/24_01, ВА27/09/24_04 та актами надання послуг, які підписані відповідачем без жодних зауважень лише 01.05.2026.

Тобто, фактичне погашення заборгованості відповідача в розмірі 151 113,00 грн заборгованості за надані послуги з експедирування за Договором, заявками від 27.09.2024 №№ВА26/09/24_03, ВА27/09/24_01, ВА27/09/24_04 та актами надання послуг відбулось 01.05.2026.

Отже, як стверджує позивач, у ТОВ «ТАЙМІС» наявне право стягнути пеню, інфляційні витрати та 3% річних до дня повного розрахунку по Договору, який було здійснено відповідачем лише 01.05.2026.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено колегією суддів, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМІС» (експедитор) та Приватним підприємством «Глазго-08» (клієнт) було укладено договір №Є16/05/22 про транспортно-експедиторське обслуговування від 16.05.2022 (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов`язався надавати відповідачу транспортно-експедиторські послуги, а відповідач — приймати такі послуги та своєчасно оплачувати їх вартість у порядку та строки, визначені Договором і заявками до нього.

Згідно з частиною першою статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегією суддів встановлено, що в межах виконання зазначеного договору позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиторські послуги, що підтверджується матеріалами справи, а також не заперечується сторонами.

Разом із тим відповідач своєчасно не виконав взяті на себе грошові зобов`язання щодо оплати частини наданих послуг.

При цьому зазначені обставини вже були предметом судового розгляду у справі №922/3282/25.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.12.2025 у справі №922/3282/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026, встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором транспортного експедирування, факт порушення відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати транспортно-експедиторських послуг, а також стягнуто з відповідача основну суму боргу у розмірі 151113,00 грн, пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період до 31.07.2025.

Вказане рішення набрало законної сили 14.04.2026.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у межах розгляду цієї справи не підлягають повторному доказуванню такі юридично значимі обставини як існування між сторонами договірних правовідносин, належне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань, факт надання відповідачу транспортно-експедиторських послуг, факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, правомірність вимог позивача щодо сплати вартості наданих послуг.

Предметом доказування у даній справі є виключно наявність у позивача права на стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за новий період прострочення, тобто після 31.07.2025 і до дня фактичного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення у справі №922/3282/25 було фактично виконано відповідачем лише 01.05.2026, коли останній сплатив основний борг у сумі 151 113,00 грн. Таким чином, після закінчення періоду, який був предметом судового розгляду у справі №922/3282/25, відповідач продовжував перебувати у стані прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є простроченням боржника.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення основної суми боргу саме по собі не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від відповідальності за подальше прострочення його виконання.

При цьому, припинення грошового зобов`язання пов`язується законом не з моментом ухвалення судового рішення, а з моментом його належного виконання.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Великою Палатою Верховного Суду та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, відповідно до якого наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18), від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження 14-254цс19).

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження 14-254цс19)).

Отже, доводи апелянта про те, що після ухвалення рішення у справі №922/3282/25 у позивача відсутнє право на подальше нарахування штрафних санкцій та інших сум відповідальності, є помилковими та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи грошового зобов`язання.

Так само колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що нарахування пені за новий період фактично призводить до повторного притягнення його до відповідальності.

У даному випадку предметом спору є не повторне стягнення тих самих сум за той самий період прострочення, а застосування відповідальності за новий самостійний період невиконання відповідачем грошового зобов`язання, який не був предметом судового розгляду у справі №922/3282/25.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач погасив основну суму заборгованості лише 01.05.2026, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на нарахування передбачених договором та законом сум відповідальності за період з 01.08.2025 по 30.04.2026.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 34 660,80 грн за період з 01.08.2025 по 30.04.2026.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин), кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначала, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначала такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 5.13. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягала сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до моменту повного погашення заборгованості.

Право позивача на стягнення пені ґрунтується як на умовах укладеного сторонами Договору, так і на факті встановленого судом порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання.

Колегією суддів перевірено наданий позивачем розрахунок пені за період з 01.08.2025 по 30.04.2026 та встановлено, що він здійснений відповідно до умов Договору, виходячи із суми фактично непогашеної заборгованості та кількості днів прострочення. Будь-яких арифметичних помилок у здійсненому позивачем розрахунку колегією суддів не встановлено.

Разом з цим, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 3 390,75 грн за період з 01.08.2025 по 30.04.2026, та інфляційні втрати у сумі 9 927,69 грн за період з 01.08.2025 по 30.04.2026.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Відтак, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, спрямованою на відновлення майнового становища кредитора. При цьому обов`язок зі сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, виникає безвідносно до вини боржника та не залежить від доведення кредитором факту заподіяння йому збитків.

Отже, доводи апелянта про відсутність у позивача збитків не мають правового значення для вирішення спору щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія судді дійшла висновку, що він відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України та є арифметично вірним.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду передбачалося статтею 233 Господарського кодексу України, чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим право суду на зменшення неустойки не є абсолютним.

Вирішуючи питання про можливість застосування зазначених норм, суд повинен встановити винятковість обставин конкретної справи, оцінити ступінь виконання зобов`язання боржником, причини порушення, тривалість прострочення, поведінку сторін, майнові інтереси кожної із них, принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Обов`язок доведення існування таких виняткових обставин покладається саме на боржника.

Сам по собі значний розмір пені не є безумовною підставою для її зменшення.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22 ЦК України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

У даній справі апелянт посилається на те, що основна заборгованість була сплачена добровільно, загальний розмір пені є надмірним, позивач не довів завдання йому збитків, відповідачу були завдані значні збитки внаслідок пожежі під час перевезення вантажу, на господарську діяльність відповідача вплинув воєнний стан.

Однак наведені доводи колегія суддів не може визнати достатніми для застосування статті 551 Цивільного кодексу України.

По-перше, добровільне виконання рішення суду після набрання ним законної сили саме по собі не свідчить про належне виконання відповідачем договірного зобов`язання, оскільки виконання відбулося після тривалого прострочення та вже після судового захисту порушеного права позивача.

По-друге, твердження відповідача про відсутність збитків у позивача не впливає на можливість стягнення пені, оскільки її сплата безпосередньо передбачена Договором сторін як спосіб забезпечення виконання зобов`язання та міра відповідальності за його порушення.

По-третє, посилання відповідача на пошкодження вантажу та завдання йому збитків унаслідок пожежі також не можуть бути враховані судом як підстава для зменшення пені.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені обставини стосуються можливого неналежного виконання позивачем інших договірних обов`язків та фактично зводяться до наявності у відповідача самостійних майнових вимог до позивача.

Разом із тим предметом даної справи є виключно стягнення відповідальності за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Питання про наявність чи відсутність збитків відповідача, їх розмір, причинний зв`язок між діями позивача та такими збитками, а також питання їх можливого відшкодування не є предметом розгляду у даній справі та не можуть впливати на вирішення спору щодо відповідальності за несвоєчасну оплату вже наданих і прийнятих відповідачем послуг.

Крім того колегія суддів враховує, що рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/3282/25, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, вже встановлено належне виконання позивачем договору транспортного експедирування та наявність у відповідача обов`язку оплатити отримані послуги.

Також колегія суддів бере до уваги, що відповідачем не надано жодного належного доказу існування об`єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне виконання саме грошового зобов`язання.

Воєнний стан сам по собі не звільняє сторону від виконання грошових зобов`язань та не є автоматичною підставою для зменшення відповідальності.

Оцінюючи поведінку сторін, колегія суддів також враховує доводи позивача про тривале ухилення відповідача від виконання грошового зобов`язання, оскарження судового рішення та фактичне виконання обов`язку лише після завершення перегляду справи судами.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, не встановив наявності виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявленої пені наслідкам порушення зобов`язання або давали підстави для застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення її розміру.

Враховуючи наведене, клопотання відповідача про зменшення пені задоволенню не підлягає.

Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку, також не встановила наявності виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявленої пені наслідкам порушення зобов`язання або давали підстави для застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення її розміру.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтвердив наявність правових підстав для стягнення з відповідача 34 660,80 грн пені, 3 390,75 грн 3% річних та 9 927,69 грн інфляційних втрат.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції не дотримався вимог ч.7 ст. 75 ГПК України, згідно з якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення посилався на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, як на підставу звільнення від доказування, а не на ч. 7 зазначеної статті, яка до даних правовідносин не має жодного відношення. Так, рішенням у справі № 922/3282/25 було встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором транспортного експедирування, факт порушення відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати транспортно-експедиторських послуг, а також стягнуто з відповідача основну суму боргу у розмірі 151 113,00 грн, пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період до 31.07.2025.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції не було досліджено доказів, поданих разом з відзивом на позов, якими підтверджується наявність збитків, спричинених відповідачеві, колегія суддів зазначає, що як було зазначено вище предметом розгляду даної справи є виключно наявність у позивача права на стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за новий період прострочення, наявність самого прострочення виконання обов`язку щодо своєчасної оплати транспортно-експедиторських послуг встановлено рішенням у справі № 922/3282/25.

Щодо інших тверджень, викладених в апеляційній скарзі стосовно основного рішення, колегія суддів зазначає, що аналогічним твердженням відповідача, наведеним під час розгляду справи в суді першої інстанції, надано належну оцінку в оскаржуваному рішенні господарського суду.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів керується таким.

Згідно з ч.1, 2 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач надав попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та просив судові витрати по справі, зокрема, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн покласти на відповідача.

У заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Також, позивач зазначив, що вказаний розмір судових витрат не є остаточним та може бути змінений залежно від обсягу правничої допомоги, необхідної для розгляду справи, а також вказано, що докази понесення усіх судових витрат будуть надані до суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

23.07.2026 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшло заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення (клопотання про зменшення судових витрат) (вх.№18009 від 23.07.2026).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, колегія суддів зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Колегія суддів також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що правовідносини між позивачем та адвокатом Баллам В.В. на момент розгляду справи господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової (правничої) допомоги б/н від 05.05.2026 та довіреністю б/н від 05.05.2026.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмір 10 000,00 грн позивач надав суду копію акту прийому-передачі послуг від 18.05.2026.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.3.1. договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 05.05.2026 враховуючи складність справи, кваліфікацію, досвіду і завантаженість адвоката, за надання правової допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір та вид якого завчасно узгоджується стронами та визначається на основі фіксованої суми в розмірі 10 000,00 грн за кожну судову інстанцію, яка розглядатиме справу клієнта.

Згідно Акту прийому-передачі послуг від 18.05.2026 при наданні правової (правничої) допомоги зі стягнення з Приватного підприємства «Глазго-08» (код ЄДРПОУ 35974177) 3% річних, інфляційних втрат та пені з Приватного підприємства «Глазго-08» (код ЄДРПОУ 35974177) за порушення виконання грошових зобов`язань за договором на користь Клієнта, Адвокатом виконані, а Клієнтом прийняті наступні роботи (надані послуги):

1. Адвокат підготував позов, підготував всі необхідні процесуальні документи та копії документів для долучення до позову.

2. Адвокат здійснив розрахунок позовних вимог 3% річних, інфляційних втрат та пені за порушення ПП «Глазго-08» (код ЄДРПОУ 35974177) виконання грошових зобов`язань за договором.

3. Адвокат підготував позовну заяву та здійснить її відправку з додатками на адресу суду та всім учасникам справи.

4. Адвокат здійснить представництво інтересів клієнта під час судового розгляду справи.

5. Адвокатом буде підготовлено та подано до суду всі необхідні процесуальні документи та заяви по суті справи.

6. Адвокат здійснить подальше представництво інтересів клієнта до повного стягнення з відповідача на користь клієнта всіх сум згідно рішення остаточного суду, в т.ч. в разі необхідності в органах виконавчої служби.

Послуги надані адвокатом в повному обсязі, якісно і вчасно, у клієнта відсутні будь-які претензії до адвоката. Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правничої допомоги б/н від 18.07.2025 р., клієнт сплачує адвокату гонорар, що визначається на основі фіксованої суми 10 000,00 грн.

Клієнт здійснює сплату гонорару адвокату, протягом 10 (десяти) календарних днів з дати набрання законної сили остаточним рішенням суду у справі.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

У запереченнях представник відповідача просив відмовити в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, у зв`язку з недоведеністю понесених позивачем витрат, а у випадку встановлення судом доведеності понесених позивачем витрат на правничу допомогу, зменшити їх розмір у зв`язку з неспівмірністю.

На думку представника відповідача, оскільки позивачем не дотримано вимог процесуального законодавства в частині надання попереднього (орієнтовного) розрахунку та детального опису робіт (наданих послуг), заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Як стверджує представник відповідача, з акту приймання-передачі вбачається, що пункти 1, 2, 3 фактично дублюють одне одного з метою штучного збільшення обсягу робіт. Крім того, пункти 4 та 5 також дублюють одне одного, оскільки враховуючи спрощений порядок розгляду даної справи представництво інтересів клієнта в суді не вимагає особистої присутності адвоката в судових засіданнях та зводиться виключно до підготовки процесуальних документів. Більше того, пункти 4, 5, 6 передбачають надання послуг на майбутнє, тобто в момент підписання Акту вони ще не були фактично надані, що унеможливлює їх включення до даного Акту. При цьому, компенсація судом витрат на правничу допомогу за послуги які фактично не були надані та можуть взагалі не бути надані цим адвокатом (адже договір про надання правничої допомоги може бути розірваний), суперечить основним принципам судочинства та фактично може призвести до подвійного стягнення тих самим витрат, які в майбутньому ці ж послуги будуть надаватись іншим адвокатом. З огляду на зазначене витрати позивача на правничу допомогу в будь-якому випадку не можуть бути задоволені в повному обсязі та підлягають зменшенню. Враховуючи наведене, а також ту обставину, що фактично позов який розглядається в рамках даної справи є фактично похідним від позову який розглядався в рамках справи № 922/3282/25 та у зв`язку з цим є менш складним та очевидно не вимагав від представника позивача витрачання значного часу, зусиль та специфічних знань для його підготовки, відповідач наполягає на тому, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. є явно завищеними та не відповідають критерію співмірності зі складністю справи та сумою позовних вимог позивача.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Посилання відповідача на те, що позивачем не подано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, спростовуються матеріалами справи, оскільки у позовній заяві позивачем зазначено про намір понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та наведено відповідний попередній розрахунок судових витрат, що відповідає вимогам статті 124 Господарського процесуального кодексу України.

Положення статті 126 Господарського процесуального кодексу України допускають компенсацію як уже сплачених витрат, так і тих, які сторона має сплатити відповідно до договору. Однак наведене не звільняє сторону від обов`язку довести фактичний обсяг робіт, виконаних саме у межах розгляду конкретної справи, та не свідчить про можливість компенсації робіт, які ще не виконані або виконання яких залежить від настання майбутніх невизначених процесуальних подій.

Фактично заявлена позивачем до відшкодування сума сформована як єдина неподільна винагорода без визначення вартості кожної окремої послуги. При цьому акт приймання-передачі не містить ані погодинного розрахунку виконаних робіт, ані зазначення часу, витраченого адвокатом на виконання кожної процесуальної дії, ані вартості окремих видів послуг.

Однак, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, згідно якої подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Відтак колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо ненадання позивачем детального опису виконаних адвокатом робіт, оскільки до заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем долучено акт приймання-передачі наданих послуг, який містить перелік виконаних адвокатом робіт, що є достатнім для встановлення обсягу наданої професійної правничої допомоги.

Заперечуючи проти заявленої до стягнення суми витрат, відповідач також зазначає про дублювання окремих видів робіт, наведених в акті приймання-передачі, а також про те, що окремі послуги стосуються майбутнього представництва інтересів позивача.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.05.2026 сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правничої допомоги у суді першої інстанції у сумі 10 000,00 грн. Отже, сторонами не погоджувався погодинний порядок оплати або окрема вартість кожної процесуальної дії адвоката.

За таких обставин наведений в акті приймання-передачі перелік виконаних робіт має підтверджувальний характер та не свідчить про визначення самостійної вартості кожної із зазначених послуг. Сам по собі спосіб викладення окремих видів правничої допомоги не є підставою для висновку про подвійне включення вартості одних і тих самих робіт чи про завищення розміру витрат.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що адвокатом здійснювалася не лише підготовка та подання позовної заяви, а й підготовка відповіді на відзив відповідача, що свідчить про фактичне надання професійної правничої допомоги протягом розгляду справи та спростовує доводи відповідача про обмеження обсягу виконаних адвокатом робіт виключно складанням позовної заяви.

Щодо посилань відповідача на те, що окремі положення акта містять послуги, пов`язані з подальшим представництвом інтересів позивача, колегія суддів зазначає, що такі доводи самі по собі не свідчать про неспівмірність погодженого сторонами фіксованого гонорару. Визначений договором розмір винагороди адвоката охоплює надання правничої допомоги клієнту у суді першої інстанції та не передбачає окремого визначення вартості кожної процесуальної дії, а тому відсутні підстави для довільного зменшення його розміру.

При цьому самі лише твердження відповідача про завищеність суми витрат без наведення належних та допустимих доказів, які б свідчили про їх невідповідність критеріям реальності, необхідності та розумності, не можуть бути підставою для їх зменшення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів також враховує співвідношення заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із ціною позову. За ціни позову 47 979,24 грн розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн не виходить за межі розумного співвідношення із предметом спору, відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг, складності справи та не свідчить про їх очевидну неспівмірність.

З огляду на вищезазначене, враховуючи характер спірних правовідносин, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, підготовку процесуальних документів, у тому числі відповіді на відзив, а також повне задоволення позовних вимог у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн не є явно завищеним, відповідає критеріям розумності та співмірності, а тому підлягає покладенню на відповідача.

Таким чином, заява представника ТОВ «ТАЙМІС» про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо тверджень, викладених в апеляційній скарзі стосовно додаткового рішення, колегія суддів зазначає, що аналогічним твердженням відповідача, наведеним під час розгляду справи в суді першої інстанції, надано належну оцінку в оскаржуваному додатковому рішенні господарського суду.

Колегія суддів зазначає, що аргументи апелянта були почуті, проте доводи, викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, наведеного вище не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

За змістом статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішень суду, ухвалених з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПП "Глазго-08" (1677Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26 залишити без задоволення

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2026 у справі № 922/1772/26 залишити без змін.

Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2026 у справі № 922/1772/26 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 16.09.2026.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя П.В. Тихий

Суддя І.А. Шутенко