Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №924/542/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Справа № 924/542/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Єфімчук А.І.

за участю представників сторін:

прокурора: Головчак В.В.

позивача: не з`явився

відповідача: Сімчук І.А.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі № 924/542/26, ухвалене суддею Виноградовою В.В., повне рішення складено 10.07.2026

за позовом виконувача обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах – Ізяславської міської ради

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області

про стягнення 505 820, 76 грн, шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Виконувач обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Ізяславської міської ради з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 505820,76 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.07.26р. позов задоволено. Стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області 505820,76 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Хмельницької обласної прокуратури 7587,31 грн витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північно - західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі №924/542/26. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі №924/542/26 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Шепетівської окружної прокуратури в інтересах Ізяславської міської ради до Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 505820,76 грн. та судових витрат відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя - Олексюк Г.Є., судді - Петухов М.Г., Гудак А.В.

Листом від 15.07.2026 судом апеляційної інстанції витребувано матеріали справи №924/542/26 із Господарського суду Хмельницької області.

20.07.2026 матеріали справи надійшли до суду.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі № 924/542/26 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги подати докази сплати судового збору в розмірі 9 104,77 грн та докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами Шепетівській окружній прокуратурі.

27.07.26р. Акціонерне товариство "Українська залізниця" надіслало на адресу апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків .

Згідно з табелем обліку робочого часу Північно-західного апеляційного господарського суду Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" головуюча суддя Олексюк Г.Є. тимчасово непрацездатна з 21.07.2026 по 31.07.2026 включно, а з 03.08.2026 по 10.08.2026 включно, перебуватиме у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.26р. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.8.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №924/542/26.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя - Філіпова Т.Л., суддя - Петухов М.Г., суддя - Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі № 924/542/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на "10" вересня 2026 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2. Запропоновано Шепетівській окружній прокуратурі, Ізяславській міській раді, Регіональній філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та Державній екологічній інспекції у Хмельницькій області надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в строк до 21.08.2026 р.

10.08.2026 р. керівник Шепетівської окружної прокуратури подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 р. у справі №924/542/26.

04.09.2026 у системі «Електронний суд» сформовано заяву представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 заяву представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 924/542/26 задоволено.

07.09.2026 через систему «Електронний суд» представник Ізяславської міської ради подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі № 924/542/26 - без змін.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції прибув представник відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм матеріального права.

Позивач та третя особа у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність прокурором усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної бездіяльності відповідача щодо охорони та захисту лісів; наявності шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев; причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою; вини відповідача, яка полягає у незабезпеченні належного використання, охорони та збереження лісових ресурсів, що перебувають у його постійному користуванні.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншим учасників по справі

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Українська залізниця» зазначає, що суд першої інстанції в порушення статей 86, 236, 277 ГПК України неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення неправильного рішення.

Скаржник наголошує, що земельна ділянка кадастровий номер 6822181900:03:003:0002 площею 36,3618 га увійшла до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця», а захисні лісонасадження на землях залізничного транспорту виконують спеціальні захисні функції та створювалися залізницею за відповідними схемами посадки, що, зокрема, підтверджується судовою інженерно-екологічною експертизою від 24.09.2024 № 949/23-22.

На думку скаржника, для встановлення протиправної бездіяльності відповідача суд мав визначити конкретні заходи з охорони та захисту лісів, які АТ «Укрзалізниця» як постійний лісокористувач було зобов`язане вживати для запобігання незаконній порубці дерев. При цьому суд першої інстанції таких заходів не визначив та не встановив, які саме дії відповідач повинен був вчинити для унеможливлення незаконної порубки дерев у захисних лісонасадженнях.

Відтак, скаржник вважає недоведеним факт протиправної бездіяльності АТ «Укрзалізниця», оскільки судом не встановлено конкретного обсягу та змісту обов`язків відповідача щодо охорони зазначених лісонасаджень.

Відповідач також зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставин, які свідчать про активну поведінку АТ «Українська залізниця», зокрема самостійне виявлення незаконної порубки працівниками залізниці та невідкладне повідомлення про неї правоохоронних органів. При цьому порубка здійснена у технологічній смузі залізниці, а відновлення захисних лісонасаджень здійснюється відповідачем з метою забезпечення безпеки та безперебійної роботи залізничного транспорту.

Скаржник наголошує, що прокурором не визначено конкретних обов`язків щодо охорони лісів, які були порушені відповідачем, та не доведено, які саме заходи АТ «Українська залізниця» не вжило. На думку відповідача, саме по собі покладення на постійного лісокористувача обов`язку з охорони лісів не свідчить про протиправну бездіяльність без встановлення конкретного невиконаного обов`язку та причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відтак, відповідач вважає недоведеними протиправність його поведінки та причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою і незаконною порубкою дерев, оскільки оперативне виявлення порубки та повідомлення правоохоронних органів свідчать про вжиття ним заходів з охорони лісових насаджень.

За таких обставин АТ «Українська залізниця» вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. У зв`язку з цим відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 505 820,76 грн.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор у відзиві зазначає, що вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки саме на АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача покладено обов`язки щодо охорони, захисту та відтворення лісових насаджень.

На думку прокурора, відповідач не забезпечив належної та ефективної охорони лісів від незаконної порубки на підвідомчій йому території, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Факт незаконної порубки дерев невстановленими особами підтверджується матеріалами справи, при цьому земельна ділянка, на якій її здійснено, перебуває у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця».

Прокурор також зазначає, що відповідачем не надано належних доказів вжиття достатніх заходів для охорони та збереження лісового фонду. Відтак, саме невиконання відповідачем обов`язків щодо належної охорони лісових насаджень, на думку прокурора, створило умови для їх незаконної порубки та заподіяння шкоди.

З огляду на викладене прокурор вважає доведеними протиправність поведінки відповідача, його вину та причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю і заподіяною шкодою, а тому вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з АТ «Укрзалізниця» 505 820,76 грн шкоди.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 335726 від 11.10.2012 Державному територіально-галузевому об`єднанню «Південно-західна залізниця» надано у постійне користування земельну ділянку площею 36,3618 га, розташовану на території Двірецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області.

Відповідно до зведеного переліку земельних ділянок ДТГО «Південно-західна залізниця», право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002 площею 36,3618 га внесено до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця». Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002 перебуває у державній власності в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та на праві постійного користування - у АТ «Укрзалізниця».

16.01.2023 за повідомленням про незаконну порубку дерев на станції «Білогородка» в лісозахисній смузі 43-го км, пікет 8-9, Шепетівським районним управлінням поліції 17.01.2023 внесено відомості до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження № 12023244000000104 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 246 КК України. Згідно з відомостями ЄРДР, у період з 13.01.2023 по 16.01.2023 невстановленою особою здійснено незаконну порубку дерев у зазначеній лісозахисній смузі.

Факт порубки дерев зафіксовано протоколом огляду місця події від 16.01.2023, складеним за результатами проведення огляду на підставі відповідного повідомлення.

17.01.2023 начальник виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» звернувся до органу поліції із заявою про незаконну рубку 53 сироростучих дерев порід акація, клен, ясен та в`яз у захисних лісових насадженнях залізниці на перегоні Білогородка-Суховоля, 43-й км, пікет 2-9, квартал 78, виділ 174. У заяві зазначено, що факт порубки виявлено працівником залізниці 16.01.2023, про що того ж дня повідомлено поліцію, працівники якої здійснили огляд місця події.

Відповідно до розрахунку розміру шкоди, складеного за результатами огляду 16.01.2023, розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, становив 502 371,04 грн.

Факт незаконної порубки також зафіксовано протоколом огляду місця події від 03.03.2023 за участю представника Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, яким встановлено кількість та породи зрубаних дерев - 53 дерева, зокрема 17 дерев акації, 34 дерева ясена та 2 дерева клена, а також зафіксовано їх діаметри та здійснено фотофіксацію.

У межах кримінального провадження № 12023244000000104 проведено судову інженерно-екологічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 949/23-22 від 24.09.2024. Згідно з висновком експерта, розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою зазначених дерев у захисних лісових насадженнях залізниці, становить 505 820,76 грн. Ділянка, на якій здійснено порубку, віднесена до категорії захисних лісів.

Листом від 30.12.2024 регіональна філія «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» повідомила орган досудового розслідування, що захисні насадження на перегоні Білогородка-Суховоля належать до категорії захисних лісів, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002 площею 36,3618 га, а дозвільні документи на проведення рубки захисних лісонасаджень не видавалися.

Водночас листом від 26.01.2026 АТ «Укрзалізниця» повідомило прокуратуру, що Жмеринською дистанцією захисних лісонасаджень розроблено комплекс заходів та порядок дій працівників при виявленні самовільних рубок. При цьому товариство зазначило, що відповідно до положення про виробничий підрозділ до функцій дистанції не входить охорона лісу, а її працівники не належать до державної лісової охорони. Також АТ «Укрзалізниця» вказало, що захисні лісонасадження створені за спеціальними проєктами як інженерні споруди для захисту залізничної інфраструктури від несприятливих погодних явищ та обліковуються на балансі товариства.

Як додатки до зазначеного листа АТ «Укрзалізниця» надало копії документів, які наявні в матеріалах справи, а саме: комплексу заходів по Жмеринській дистанції захисних лісонасаджень; наказу «Щодо виявлення лісопорушення» від 05.01.2022 № 48 по Жмеринській дистанції захисних лісонасаджень; Порядку дій працівників дистанції при виявленні самовільних рубок у насадженнях залізниці; Положення про виробничий підрозділ «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» та наказу про його затвердження, чинного у період з 13.01.2023 по 16.01.2023; Положення про регіональну філію «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»; копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №335655 від 13.08.2012 з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002.

У матеріалах справи також наявна постанова від 16.04.2026 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, якою прокурорам Шепетівської окружної прокуратури, що відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень, надано дозвіл на розголошення відомостей та використання матеріалів кримінального провадження №12023244000000104 від 17.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 Кримінального кодексу України.

Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури листом від 17.04.2026 № 54-2981вих-26 звернувся до Ізяславського міського голови, повідомивши про встановлений у ході досудового розслідування факт незаконної рубки невстановленою особою дерев на станції «Білогородка» у лісозахисній смузі на 43-му км, пікетах 8– 9, кварталі 78, за межами с. Білогородка Шепетівського району, внаслідок чого навколишньому природному середовищу завдано збитків у розмірі 505 820,76 грн. У листі зазначено, що відповідні збитки підлягають відшкодуванню постійним лісокористувачем - АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця», у зв`язку з чим прокуратура просила повідомити про надходження зазначених коштів до бюджету Ізяславської міської ради та про вжиття міською радою заходів щодо їх стягнення.

Листом від 21.04.2026 № 1539/03-14 Ізяславський міський голова повідомив, що кошти у розмірі заподіяної шкоди до бюджету міської ради не надходили. Водночас зазначено, що Ізяславська міська рада самостійно не пред`являтиме позов до суду про стягнення з АТ «Укрзалізниця» 505 820,76 грн шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. При цьому міською радою надано реквізити для зарахування стягнутої шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

З огляду на викладене перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомленням від 04.05.2026 № 54-3481вих-26 поінформував Ізяславську міську раду про встановлення підстав та намір здійснення прокурором представництва законних інтересів держави в особі міської ради в суді шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 505 820,76 грн.

Позивачем також надано до матеріалів справи лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 25.01.2024, відповідно до якого, на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 910/13759/23, повідомлено, що проєкт наказу Міндовкілля «Про затвердження Переліку протипожежних та інших заходів, вимог складання планів цих заходів» до планів діяльності Міндовкілля з підготовки проєктів регуляторних актів на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки не включався.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

За змістом ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

При цьому, у силу приписів ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 5 цього Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

При цьому згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України (ст. 4 ЛК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 23 Закону України "Про транспорт").

З аналізу вищенаведених положень слідує, що у силу приписів ст. 55 ЗК України та ст. 4 ЛК України захисні насадження лінійного типу вздовж залізничних колій віднесені до земель лісогосподарського призначення, тоді як відповідно до ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт" - є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження.

Разом з тим, положеннями ч. 3 ст. 1 ЛК України встановлено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами, у силу положень ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, міські ради, які є органами місцевого самоврядування.

Приписами ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до ст. 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ст. 17 ЛК України).

Статтею 19 ЛК України визначено права та обов`язки постійних лісокористувачів, за змістом якої постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно ч. 5 ст. 86 ЛК України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Порушення лісового законодавства, згідно із ст. 105 ЛК України, тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, поміж іншому, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України ).

Разом із тим, ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

У ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із положень ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України слідує, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункти 26, 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 80, 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункти 8.16, 8.17) і №922/1830/19 (підпункти 7.1, 7.2)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.

Як убачається з матеріалів справи, виконувач обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 505 820,76 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що його звернення до суду зумовлене необхідністю захисту суспільного інтересу у відновленні законності та забезпеченні відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Невідшкодування такої шкоди призводить не лише до майнових втрат відповідного бюджету, а й негативно впливає на стан навколишнього природного середовища та порушує встановлений державою порядок його охорони і відновлення.

Колегія суддів враховує, що ліси є складовою частиною природних ресурсів та невід`ємним елементом екологічної системи, а їх незаконне пошкодження чи вирубування має наслідки, що виходять за межі індивідуального майнового інтересу та стосуються невизначеного кола осіб. Відтак, забезпечення належної охорони лісових ресурсів, відновлення порушеного стану довкілля та відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення природоохоронного законодавства, становлять суспільно значимий інтерес.

При цьому стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, спрямоване не лише на поповнення відповідного бюджету, а й на відновлення порушеного майнового та екологічного балансу, забезпечення належного використання і збереження природних ресурсів та дотримання вимог природоохоронного законодавства.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення прокурора з цим позовом спрямоване на захист інтересів держави та суспільства, оскільки має на меті відновлення порушеного правопорядку у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення відшкодування шкоди, завданої незаконним використанням природних ресурсів.

Оскільки шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Ізяславської міської територіальної громади, підлягає стягненню та зарахуванню до відповідного місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища, Ізяславська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати захист відповідних інтересів у спірних правовідносинах.

Разом із тим, відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідний суб`єкт владних повноважень, а у разі невжиття останнім заходів щодо захисту інтересів держави - звернутися до суду в порядку, встановленому законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, прокурор листом від 17.04.2026 №54-2981вих-26 повідомив Ізяславську міську раду про встановлення факту незаконної рубки дерев на станції «Білогородка» у лісозахисній смузі 43-го км, пікет 8-9, квартал 78, за межами с. Білогородка Шепетівського району, внаслідок чого навколишньому природному середовищу завдано збитків у розмірі 505 820,76 грн, та запропонував повідомити про вжиття міською радою відповідних заходів щодо стягнення завданої шкоди.

У відповідь на зазначений лист Ізяславська міська рада листом від 21.04.2026 №1539/03-14 повідомила, що самостійно не пред`являтиме позов до суду про стягнення з АТ «Укрзалізниця» 505 820,76 грн шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та надала реквізити для зарахування стягнутих коштів.

Отже, Ізяславська міська рада була обізнана як про факт порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, так і про розмір заподіяної шкоди, однак самостійних заходів щодо її стягнення у судовому порядку не вжила.

Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що компетентний орган, будучи обізнаним про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, не здійснив відповідних заходів судового захисту. Саме така бездіяльність уповноваженого органу, встановлена прокурором до звернення до суду, зумовила необхідність реалізації прокурором передбачених законом повноважень щодо представництва інтересів держави.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що Ізяславська міська рада заперечувала проти здійснення прокурором представництва інтересів держави або мала намір самостійно звернутися до суду після отримання відповідного повідомлення прокурора.

За таких обставин прокурор у цій справі не виступає альтернативним суб`єктом звернення до суду замість компетентного органу, а здійснює субсидіарне представництво інтересів держави, оскільки уповноважений орган, будучи обізнаним про порушення таких інтересів, самостійних заходів щодо їх судового захисту не вжив.

Крім того, на підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», матеріали справи містять повідомлення від 04.05.2026 №54-3481вих-26, адресоване Ізяславській міській раді, про наявність підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в особі зазначеного органу в суді.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано наявність інтересу держави, який потребує судового захисту, встановлено бездіяльність компетентного органу щодо його захисту та дотримано передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду.

Отже, прокурор довів наявність передбачених законом підстав для представництва інтересів держави в особі Ізяславської міської ради та обґрунтовано звернувся до суду з відповідним позовом.

Щодо предмета спору колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2026 у справі №906/1325/25 та від 12.09.2024 у справі №907/181/22.

За усталеними висновками Верховного Суду, для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків), необхідним є встановлення повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи; наявності шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів складу цивільного правопорушення є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування шкоди.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, порушує майнові права та інтереси іншої особи та спричиняє заподіяння збитків. Під шкодою, зокрема, розуміється зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок як елемент складу цивільного правопорушення полягає у такому взаємозв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, за якого шкода є об`єктивним наслідком поведінки заподіювача. Отже, у справі має бути доведено, що саме протиправні дії (бездіяльність) відповідної особи є причиною виникнення шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Водночас у спорах про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, застосовується презумпція вини правопорушника, у зв`язку з чим саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Вказаний правовий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №916/477/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.07.2022 у справі №911/21/21, від 14.11.2024 у справі №910/17582/23, від 08.05.2025 у справі №912/3350/21 та від 18.06.2026 у справі №907/771/21.

Таким чином, звертаючись із позовом про відшкодування шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність поведінки заподіювача шкоди, факт заподіяння шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Водночас відповідач, з огляду на презумпцію його вини, має довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає можливість покладення на особу обов`язку з відшкодування шкоди. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 та Верховним Судом у постановах від 06.06.2023 у справі №911/682/21, від 12.09.2024 у справі №907/181/22 та від 08.05.2025 у справі №912/3350/21.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зазначила, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, надаючи оцінку доказам, поданим сторонами.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до пункту 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.

Віднесення зрубаних захисних насаджень у лісосмузі залізниці, розташованій у 78 квадраті, 174 виділі, на 43-му км, пікетах 8-9, за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області, до категорії захисних лісів також підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 24.09.2024 №949/23-22, складеним у межах кримінального провадження №12023244000000104.

Згідно з Порядком здійснення лісовпорядкування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2023 №112, постійними лісокористувачами є підприємства, установи, організації всіх форм власності, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій.

Як убачається з матеріалів справи, лісосмуга, на якій здійснено порубку дерев, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002, площею 36,3618 га, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту». Зазначена земельна ділянка перебуває у державній власності в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та надана у постійне користування АТ «Українська залізниця».

Отже, з огляду на наведені положення законодавства та встановлені у справі обставини, захисні насадження, розташовані у смугах відведення залізниць, належать до категорії захисних лісів та є складовою лісового фонду. При цьому спірна лісосмуга перебуває на земельній ділянці, яка надана у постійне користування АТ «Українська залізниця».

Колегія суддів також, зазначає, що із наведених положень законодавства вбачається покладення, зокрема, на постійних лісокористувачів обов`язку щодо організації та забезпечення охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісових ресурсів, у тому числі запобігання незаконним рубкам та іншим пошкодженням лісових насаджень.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово та послідовно звертав увагу на те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, які передбачають здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладаються на постійних лісокористувачів. Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством обов`язків у сфері охорони, захисту та використання лісів може бути підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 19.02.2026 у справі №918/612/25 та від 14.04.2026 у справі №927/192/24.

З огляду на наведене, у силу статей 63, 64, 86 Лісового кодексу України на АТ «Українська залізниця» як постійного лісокористувача покладається обов`язок організовувати та забезпечувати охорону і захист лісів, що перебувають у його користуванні, у тому числі вживати необхідних заходів для їх збереження та недопущення незаконних рубок і пошкодження лісових насаджень.

Як убачається з матеріалів справи, 16.01.2023 на напрямку Шепетівка-Ланівці, на перегоні Білогородка-Суховоля, права сторона колії, 43-й км, НК 2-9, у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 кварталі, 174 виділі, майстром лісу Шулем О.І., працівником виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця», виявлено незаконну рубку 53 сироростучих дерев порід акація, клен, ясен, в`яз.

За фактом виявленої незаконної рубки повідомлено правоохоронні органи, якими проведено огляд місця події. 17.01.2023 відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023244000000104 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 24.09.2024 №949/23-22 у межах кримінального провадження №12023244000000104, внаслідок незаконної порубки 17 дерев породи акація сироростуча, 34 дерев породи ясен сироростучий та 2 дерев породи клен сироростучий у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 кварталі, 174 виділі, на 43-му км, пікетах 8-9, за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області, заподіяно шкоду в розмірі 505 820,76 грн.

Як встановлено експертом, розрахунок розміру шкоди проведено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

При цьому матеріали справи не містять відомостей про встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев.

Разом із тим сама по собі невстановленість особи, яка безпосередньо здійснила незаконну рубку, не виключає можливості покладення цивільно-правової відповідальності на постійного лісокористувача, якщо буде встановлено факт неналежного виконання ним покладених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів.

Так, Верховний Суд у низці постанов послідовно виходив із того, що для вирішення питання про відповідальність постійного лісокористувача визначальним є не встановлення безпосереднього виконавця незаконної рубки, а встановлення факту неналежного виконання лісокористувачем обов`язків щодо охорони та збереження лісів, що перебувають у його користуванні, внаслідок чого стало можливим заподіяння шкоди третіми особами. Цивільно-правова відповідальність у такому випадку може бути покладена на постійного лісокористувача за наявності встановленого складу цивільного правопорушення.

Вказаний правовий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 20.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 зазначено, що факт виявлення незаконної рубки лісу за відсутності у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, інформації про таку рубку та своєчасне її виявлення може свідчити про неналежне виконання ним обов`язків щодо охорони лісу та, відповідно, про наявність вини у формі бездіяльності.

У цій справі матеріалами підтверджується, що незаконну рубку дерев виявлено лише під час огляду захисних лісових насаджень 16.01.2023, після чого про відповідний факт було повідомлено правоохоронні органи. При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вжиття ним до моменту виявлення незаконної рубки достатніх та ефективних заходів, спрямованих на охорону спірної ділянки лісових насаджень та запобігання незаконному вирубуванню дерев.

Відповідачем також не доведено обставин, які б свідчили про належне виконання ним обов`язків постійного лісокористувача щодо організації охорони та захисту спірних лісових насаджень, а також про відсутність можливості запобігти їх незаконному пошкодженню за умови належного виконання таких обов`язків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невстановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку, саме по собі не є підставою для звільнення АТ «Українська залізниця» від відповідальності, оскільки відповідач як постійний лісокористувач був зобов`язаний забезпечувати охорону та захист лісових насаджень, що перебували у його користуванні.

Отже, неналежне виконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків щодо охорони і збереження лісових насаджень, яке виразилося у невжитті достатніх та ефективних заходів для запобігання незаконній рубці, перебуває у причинному зв`язку із заподіяною навколишньому природному середовищу шкодою.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у діях (бездіяльності) АТ «Українська залізниця» наявний елемент протиправності, який полягає у неналежному виконанні обов`язків постійного лісокористувача щодо охорони та захисту лісів, а встановлена презумпція вини відповідача не спростована належними доказами.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на відсутність розробленого на законодавчому рівні вичерпного комплексу заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів, на підставі якого власники лісів та постійні лісокористувачі мають розробляти власні комплекси таких заходів.

Відсутність нормативно визначеного вичерпного переліку конкретних заходів не звільняє постійного лісокористувача від виконання встановлених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів, а також від відповідальності за їх неналежне виконання. Наведені обов`язки за своїм змістом передбачають необхідність вжиття постійним лісокористувачем достатніх, належних та ефективних заходів, спрямованих на збереження лісових насаджень та запобігання їх незаконному пошкодженню чи знищенню.

Не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності й посилання на те, що його посадові особи після виявлення незаконної порубки належним чином повідомили про подію правоохоронні органи, здійснили її документування та передали відповідні матеріали для встановлення винних осіб і притягнення їх до відповідальності.

Такі дії були необхідними після виявлення факту лісопорушення, однак самі по собі не свідчать про належне виконання відповідачем обов`язків щодо попередження незаконної рубки та забезпечення охорони лісових насаджень до моменту її вчинення. Вчинення заходів реагування після виявлення незаконної порубки не усуває необхідності оцінки того, чи були відповідачем до моменту її виявлення вжиті достатні та ефективні заходи, спрямовані на недопущення такого порушення.

У цьому контексті колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, відповідно до якої, з огляду на вимоги частини другої статті 19, статей 63, 86 Лісового кодексу України та правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та від 19.09.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою лісу, не є потерпілою особою, а є відповідальним суб`єктом перед державою як власником лісових ресурсів у разі неналежного виконання покладених на нього обов`язків щодо їх охорони та захисту. Вина лісокористувача у такому випадку може полягати у протиправній бездіяльності, що виражається у невжитті належних заходів щодо охорони та захисту лісових насаджень.

Отже, з урахуванням установлених у справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, які є підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування заподіяної шкоди.

Зокрема, протиправність поведінки відповідача полягає у неналежному виконанні ним як постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, унаслідок чого на підконтрольній йому території стала можливою незаконна порубка дерев.

Шкода полягає у знищенні лісових насаджень, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду в розмірі 505 820,76 грн, розмір якої визначено відповідно до встановлених законодавством такс.

Причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою полягає в тому, що неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень створило умови для їх незаконного знищення третіми особами, внаслідок чого заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу.

Вина відповідача презюмується та полягає у неналежному виконанні покладених на нього законом обов`язків щодо забезпечення належного використання, охорони та збереження лісових ресурсів, які перебувають у його постійному користуванні. При цьому відповідач не надав належних доказів, які б спростовували його вину у неналежній організації та забезпеченні охорони спірних лісових насаджень.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про наявність у спірних правовідносинах усіх елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України, що є підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування заподіяної шкоди.

За таких обставин доводи відповідача про вжиття його посадовими особами заходів після виявлення незаконної порубки, а також про відсутність законодавчо визначеного вичерпного комплексу заходів щодо охорони та захисту лісів, не спростовують встановленого судом факту неналежного виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача та не свідчать про відсутність у його діях (бездіяльності) вини.

Відтак, відповідач як постійний лісокористувач, на якого законом покладено обов`язок щодо організації та забезпечення охорони і захисту лісів, не довів належного виконання такого обов`язку та відсутності своєї вини у заподіянні шкоди. За встановлених обставин це є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну незаконною порубкою дерев, у розмірі 505 820,76 грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Акціонерного товариства "Українська залізниця" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2026 у справі №924/542/26 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №924/542/26 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повна постанова складена "15" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.