Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №906/166/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Справа № 906/166/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Поліщук П.Я.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 (повний текст - 05.06.2026) у справі №906/166/26 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар"

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 320000,00 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 у справі №906/166/26 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Володар" на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України: 320000,00 грн відшкодування шкоди в порядку регресу; 4800,00 грн судового збору.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Володар" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи та неналежною оцінкою доказів.

Зазначає, що суд безпідставно відмовив у витребуванні матеріалів кримінального провадження №12022111050003130, чим, на його думку, позбавив відповідача можливості довести відсутність підстав для здійснення позивачем страхового відшкодування, зокрема встановити наявність чи відсутність умислу потерпілого.

Скаржник наголошує, що згідно з висновками експертиз порушення ОСОБА_2 п.10.1 ПДР України перебувало у причинному зв`язку з виникненням ДТП, тоді як водій ОСОБА_1 не мав можливості уникнути зіткнення. У зв`язку з цим апелянт вважає відсутнім причинний зв`язок між діями водія та заподіяною шкодою, а винуватим у виникненні ДТП - самого потерпілого.

Посилаючись на різкий маневр велосипедиста та перебування останнього у тяжкому ступені алкогольного сп`яніння, відповідач наполягає на можливому умисному спрямуванні ним велосипеда під колеса автомобіля. Суд першої інстанції, на переконання апелянта, зазначені доводи щодо відсутності відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки належним чином не дослідив.

У зв`язку з наведеним ТОВ «Володар» просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України в повному обсязі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 у справі №906/166/26. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 07.08.2026 подати відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу (від 06.08.2026) позивач заперечує проти її задоволення та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Позивач зазначає, що відмова у витребуванні матеріалів кримінального провадження була зумовлена необґрунтованістю клопотання та пропуском процесуального строку, а скаржник не довів, яким чином така відмова перешкодила реалізації його процесуальних прав чи вплинула на правильність вирішення спору.

Позивач також наголошує, що відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за ст.1187 ЦК України настає незалежно від його вини, а порушення ПДР потерпілим та його можлива винуватість у виникненні ДТП самі по собі не звільняють володільця транспортного засобу від цивільно-правової відповідальності.

При цьому саме відповідач повинен довести, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, однак належних і допустимих доказів таких обставин скаржником не надано.

У зв`язку з цим позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 у справі №906/166/26 без змін.

07.08.2026 через систему електронний суд від третьої особи ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначає про відсутність у його діях складу кримінального та адміністративного правопорушення, посилається на висновки експертиз щодо відсутності технічної можливості уникнути зіткнення та причинного зв`язку між порушенням потерпілим п.10.1 ПДР України і виникненням ДТП. Вважає, що відсутність вини водія виключає підстави для покладення на ТОВ «Володар» обов`язку з відшкодування спірної суми.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

Із Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо кримінального провадження №12022111050003130, вбачається, що 10.10.2022 близько 17 год. 20 хв. на 51 км а/д Київ-Чоп сталася ДТП за участю автомобіля марки Сканія, р.н. НОМЕР_1 із причепом Когель, р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що працює в ТОВ "Володар" водієм, який рухаючись в правій смузі для руху в бік м.Житомир, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в порушення ПДР України переїжджав смуги руху перпендикулярно руху автомобіля у невстановленому для цього місці, зліва на право відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок ДТП велосипедист помер (а.с.20).

З долученого до матеріалів позовної заяви свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.18).

Відповідно до довідки Макарівського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок відкритих переломів кісток черепа (а.с.19).

11.11.2022 адвокат Грицан Роман Олексійович звернувся в інтересах ОСОБА_3 , яка є матір`ю потерпілого (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 07.08.1979), до Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.36).

У вказаній заяві заявниця просила виплатити страхове відшкодування ОСОБА_3 : на утримання в розмірі 241200,00грн, оскільки остання є особою яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; на поховання в розмірі 5330,00грн (а.с.36-37).

29.12.2022 постановою Слідчого управління Головного управління поліції в Київській області закрито кримінальне провадження №12022111050003130, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в зв`язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу кримінального правопорушення.

30.03.2023 адвокат Грицан Роман Олексійович звернувся в інтересах ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату страхового відшкодування на встановлення пам`ятника в розмірі 78800,00грн (а.с.38-39).

Наказом №3/2798 від 10.02.2023 Моторне (транспортне) страхове бюро України постановило сплатити заявнику відшкодування в розмірі 246530,00грн. Виплата також підтверджується довідкою №1 від 09.02.2023 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та платіжною інструкцією №822855 від 13.02.2023 (а.с.53, 55, 62).

В подальшому Моторним (транспортним) страховим бюро України постановлено сплатити ОСОБА_3 відшкодування в розмірі 73470,00грн (наказ, а.с.54). Вказана виплата також підтверджується довідкою №2 від 12.04.2023 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та платіжною інструкцією №920673 від 12.04.2023 (а.с.56, 63).

25.09.2024 Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 320000,00грн шкоди в порядку регресу. Вказана сума є страховим відшкодуванням виплаченим ОСОБА_3 , в яке входять витрати на утримання, на поховання та встановлення надгробного пам`ятника.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11.09.2025 у справі №296/8922/24 відмовлено в задоволенні вказаного позову оскільки ОСОБА_1 є неналежним відповідачем (а.с.28-34).

Наразі Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар".

Позов обґрунтовано тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких помер, а матір загиблого ОСОБА_3 набула право на отримання відшкодування. На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, а тому позивач повністю відшкодував потерпілій ( ОСОБА_3 ) шкоду в загальному розмірі 320000,00грн, у зв`язку з чим у позивача виникло право на регресний позов до власника транспортного засобу.

Тому позивач просив у позові відшкодувати шкоду в порядку регресу в розмірі 320000,00грн саме законним володільцем джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу), яким на час ДТП було ТОВ "Володар".

У поданих у суді першої інстанції поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що станом на час ДТП, 10.10.2022, перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді водія. ДТП сталося коли ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки, керував автопоїздом у складі сідлового тягача "SCANIAR440", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом "KOGEL SN 24", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який використовувався для здійснення господарської діяльності ТОВ "Володар" та належав на момент ДТП - ОСОБА_4 , тобто на час ДТП законним володільцем джерела підвищеної небезпеки було саме ТОВ "Володар". Звертав увагу, що 29.12.2022 постановою Слідчого управління Головного управління поліції в Київській області закрито кримінальне провадження №12022111050003130, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в зв`язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу кримінального правопорушення. Відтак, за фактом ДТП, ОСОБА_1 ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності не притягався. На думку ОСОБА_1 , позивачем не доведено наявності вини в діях водія автопоїзду, а відтак й обов`язку відповідача сплатити на користь позивача 320000,00грн майнового відшкодування в порядку регресу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, письмових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Порядок відшкодування шкоди спричиненої дорожньо-транспортною пригодою (ДТП) регулюється нормами ЦК України, Законом України "Про страхування" та спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (в редакції від 17.08.2022, чинній на дату ДТП).

Моторним (транспортним) страховим бюро України заявлено позовну вимогу про відшкодування шкоди в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентними виплатами, здійсненими позивачем на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до вимог п.21.1 ст.21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV від 01.07.2004 (в редакції чинній на дату ДТП), на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Як передбачено ч.2 п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.27.2 ст.27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно з пунктом 27.4 вказаного Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

У відповідності до пп."а" п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Частиною 1 статті 1200 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Як передбачено ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як встановлено Корольовським районним судом м.Житомира в рішенні від 11.09.2025 по справі №296/8922/24 (дата набрання законної сили 16.10.2025), на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 10.10.2022 транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , не був забезпечений чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як підтверджується матеріалами справи Моторне (транспортне) страхове бюро України" здійснило виплату на користь ОСОБА_3 відшкодування в загальному в розмірі 320000,00грн, що вбачається з довідок №1 від 09.02.2023 та №2 від 12.04.2023 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, платіжними інструкціями №822855 від 13.02.2023 та №920673 від 12.04.2023 (а.с.55-56, 62-63).

Отже, позивач виконав покладений на нього законом обов`язок по відшкодуванню шкоди заподіяної транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями пп.38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент відшкодування), встановлено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому згідно з п.1.6 ст.1 цього Закону власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди потерпілій особі у ДТП саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Регресом є право особи, яка відшкодувала шкоду замість особи, яка відповідно до закону несе цивільно-правову відповідальність за її заподіяння, звернутися до останньої з вимогою про повернення виплаченого відшкодування.

Оскільки на час ДТП транспортний засіб перебував у законному володінні ТОВ «Володар» на підставі договору оренди та щодо нього був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, після здійснення відповідної виплати у МТСБУ виникло право регресної вимоги до відповідача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", після проведення виплати потерпілій особі у МТСБУ виникло право зворотної вимоги на виплачену суму до ТОВ «Володар».

Як встановлено Корольовським районним судом м.Житомира в рішенні від 11.09.2025 у справі №296/8922/24 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки водія та перебував у трудових стосунках з ТОВ "Володар". Автопоїзд у складі сідлового тягача Scania R440, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом Kogel Sn 24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , перебував у володінні ТОВ "Володар" на підставі договору оренди.

Також ці обставини підтверджуються матеріалами цієї справи, поясненнями ОСОБА_1 , документами щодо трудових відносин та договором оренди і апелянтом по суті не заперечуються.

Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо встановлений порядок стягнення коштів, виплачених Моторним (транспортним) страховим бюро України на відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій у ДТП особі, а саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена особою під час керування транспортним засобом щодо якого на дату настання ДТП був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно з положеннями ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №921/250/22, від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17).

Колегія суддів враховуючи приписи ст.1172, 1187 Цивільного кодексу України, вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, особою, відповідальною за завдану шкоду, є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Володар", яке на момент ДТП володіло транспортним засобом на підставі договору оренди за відсутності чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, доводи скаржника про відсутність причинного зв`язку між протиправними діями водія та заподіяною шкодою ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи відповідальності, передбаченої ст.1187 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання.

Отже, для покладення відповідальності на законного володільця джерела підвищеної небезпеки не вимагається встановлення вини водія у порушенні Правил дорожнього руху. Визначальним є заподіяння шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, тоді як підставами звільнення від такої відповідальності є непереборна сила або умисел потерпілого.

Отже, встановлене порушення потерпілим Правил дорожнього руху та його необережна поведінка самі по собі не виключають обов`язку відшкодування відповідних видів шкоди.

Інший правовий наслідок міг би мати доведений умисел потерпілого, однак належних доказів такого умислу матеріали справи не містять.

Встановлені обставини справи підтверджують відсутність вини водія у виникненні ДТП та свідчать про істотну роль поведінки потерпілого у її виникненні. Водночас вони не свідчать про усвідомлене бажання ОСОБА_2 заподіяти собі шкоду, тобто не підтверджують умислу потерпілого у розумінні ч.5 ст.1187 ЦК України.

Водночас колегія суддів зазначає, що клопотання ТОВ «Володар» про витребування матеріалів кримінального провадження було подано поза процесуальним строком, установленим ст.ст.80, 81 ГПК України, при цьому відповідач не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню з таким клопотанням.

При цьому заявник просив витребувати матеріали кримінального провадження в цілому, не конкретизувавши, який саме доказ із їх складу може підтвердити наявність умислу потерпілого та які заходи ним вживалися для самостійного отримання відповідних доказів. Саме припущення про можливу наявність у матеріалах кримінального провадження відомостей щодо умислу потерпілого не є достатньою підставою для їх витребування судом.

Водночас наявні у справі відомості про порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, його перебування у стані алкогольного сп`яніння, раптовість здійсненого ним маневру та відсутність у водія технічної можливості уникнути зіткнення можуть характеризувати поведінку потерпілого як необережну, однак самі по собі не підтверджують наявності умислу у розумінні ч.5 ст.1187 ЦК України.

Отже, скаржником не доведено, що відмова у задоволенні клопотання про витребування доказів призвела до неповного встановлення судом обставин, які могли вплинути на правильність вирішення спору.

Згідно з ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" 320000,00грн відшкодування шкоди в порядку регресу.

Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку про обов`язок ТОВ «Володар» відшкодувати МТСБУ 320000,00 грн у порядку регресу та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.05.2026 у справі №906/166/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.09.2026.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Поліщук П.Я.