Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №906/1479/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Справа № 906/1479/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Поліщук П.Я. , суддя Павлюк І.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство "ВАНТАЖ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.26 у справі № 906/1479/25 (суддя Соловей Л.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство "ВАНТАЖ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ЗБУТОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ"

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про стягнення 117 999,4 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.06.26 у справі №906/1479/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ЗБУТОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство "ВАНТАЖ" - 12404,31грн заборгованості; - 310,61грн судового збору; - 3574,14грн витрат на професійну правничу допомогу. У позові відмовлено в частині стягнення 11 297,95 грн заборгованості за договором №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94 297,14 грн збитків.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі позивач просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області по справі № 906/1479/25 від 25.05.2026 року задовольнити повністю. Рішення Господарського суду Житомирської області по справі №906/1479/25 від 25.05.2026 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" про стягнення заборгованості в порядку регресу, про стягнення заборгованості за договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу - задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" на користь ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" заборгованість в порядку регресу у розмірі 94 297, 14 грн. Стягнути з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" на користь ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" заборгованість за договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 року у розмірі 23 702,26 грн. Стягнути з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн. Стягнути з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" на користь ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000, 00 грн.

Листом № 906/1479/25 від 22.06.26 судом апеляційної інстанції витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 30.06.26 від суду першої інстанції надійшли матеріали справи до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.26р. у справі 906/1479/25 - залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановленого при поданні апеляційної скарги недоліку.

09.07.2026 від ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 07.07.2026.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" на рішення Господарського суду Житомирської області, від 25.05.26 у справі № 906/1479/25. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам справи №906/1479/25 - у строк до 31.07.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього іншим учасникам справи.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Крейбух О.Г. на підставі службової записки головуючого судді Розізнаної І.В. від 14.09.26 за розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 14.09.26 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Поліщук П.Я..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.26 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.26 у справі № 906/1479/25 колегією суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Поліщук П.Я..

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

20.08.2019 між ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" (сторона-1/позивач) та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ- НАФТОПРОДУКТ" (сторона-2/відповідач) укладено договір №08/А-08-19 на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу (далі - договір №08/А-08-19) (том 1, а.с.25-28), за умовами якого сторона-1 передає стороні-2 у тимчасове платне оперативне управління та використання залізничний рухомий склад - залізничний вагон-цистерну (далі- "РС" або "Вагон"), який буде знаходитися (експлуатуватися) на під`їзній колії сторони-2, та не буде курсувати залізницями України та в міждержавному сполученні, а сторона-2 приймає РС та сплачує стороні-1 за оперативне управління та використання РС згідно з умовами цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.5. договору №08/А-08-19 оплату з доставки РС на станцію призначення, при передачі РС у оперативне управління та використання та повернення після закінчення оперативного управління та використання, виконує сторона-2.

Згідно з п.3.1. договору №08/А-08-19, ціна оперативного управління та використання однієї одиниці РС, на момент підписання даного договору, складає 291,67грн без врахування ПДВ, ПДВ 20% складає 58,33грн за одну календарну добу.

Пунктом 3.3. договору №08/А-08-19 визначено, що оплата за оперативне управління та використання РС здійснюється стороною-2 на умовах попередньої оплати: за перший місяць оперативного управління та використання РС на підставі рахунку сторони-1, не пізніше 5-х (п`ятьох) банківських діб після надання стороні-2 рахунку; за наступні місяці оперативного управління та використання РС шляхом попередньої оплати у розмірі 100% за місяць оперативного управління та використання, не пізніше 10-ти (десяти) банківських діб поточного місяця на підставі рахунку сторони-1, виходячи з кількості вагонів, кількості діб використання вагонів у місяць та ціни за оперативне управління та використання однієї одиниці РС за одну календарну добу.

Оплата оперативного управління та використання та інші платежі за цим договором сплачуються стороною-2 в національній валюті України гривні, шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів з поточного рахунку сторони-2 на поточний рахунок сторони-1, зазначений у цьому договорі (п.3.4. договору №08/А-08-19).

Відповідно до п.3.5. договору №08/А-08-19 фінансові зобов`язання по сплаті стороною-2 платежів за оперативне управління та використання РС починаються з дня підписання сторонами акту прийому-передачі РС у оперативне управління та використання і закінчуються у день підписання сторонами акту прийому-передачі РС про повернення з користування та оперативного управління. Дати підписання актів визначаються за даними ГІОЦ УЗ або за датами, зазначеними у залізничних накладних.

Згідно з п.3.6. договору №08/А-08-19 сторони щомісячно складають та підписують акт прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг). Сторона-2 повинна протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), в тому числі наданого за допомогою факсимільного зв`язку, підписати останній або мотивувати свою відмову від підписання.

Відповідно до п.4.3.6. договору №08/А-08-19 сторона-2 зобов`язується по закінченню терміну дії цього договору та у випадку його дострокового розірвання (припинення) повернути РС в справному стані, з урахуванням нормального зносу, придатному в технічному стані для перевезення вантажів, а також очищеними від залишків раніше перевезених вантажів, пропарений та очищений від залишків вантажів.

Пунктом 4.3.7. договору №08/А-08-19 передбачено, що сторона-2 зобов`язується по закінченню терміну користування виконати за власний рахунок відправлення РС на станцію в межах території України, зазначену стороною-1 у транспортній накладній.

Після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення сторона-2 повинна повернути весь РС не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої стороною-1 дати (п.5.3. договору №08/А-08-19).

Згідно з п.5.4. договору №08/А-08-19, повернення РС стороні-1 виконується за повними перевізними документами сторони-2 зі сплатою стороною-2 всіх необхідних транспортних зборів.

Відповідно до п.5.5. договору №08/А-08-19, РС вважається переданим стороною-2 та прийнятим стороною-1 при поверненні з оперативного управління та використання з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі РС з оперативного управління та використання, який підписується сторонами після прибуття вагонів на станцію в межах території України, вказаної стороною-1 у транспортної інструкції. Датою прибуття є дата, вказана у календарному штемпелі станції в перевізних документах. Дата прибуття може також бути підтверджена на підставі даних ГІОЦ УЗ (дислокації вагонів).

У пункті 5.9. договору №08/А-08-19 сторони визначили, що сплата залізничного тарифу транспортування вагонів, при поверненні вагонів стороні- 1, на станцію в межах території України, вказану стороною-1 у транспортній інструкції, здійснюється за рахунок сторони-2.

Відповідно до п.1 додаткової угоди №1 від 17.07.2020 до договору №08/А-08-19 сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на термін до 31.07.2021 (том 1, а.с.31).

Відповідно до п.1 додаткової угоди №3 від 05.07.2021 до договору №08/А-08-19 сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.07.2022 (том 1, а.с.31 на звороті).

Додатковою угодою №5 від 31 серпня 2022 року до договору №08/А-08-19 сторони змінили п.3.1 та виклали його в наступній редакції: "3.1. Ціна оперативного управління та використання однієї одиниці РС складає 109,38грн без ПДВ, ПДВ 20% складає 21,88грн, разом з ПДВ - 131,26грн за одну календарну добу". Також сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.07.2023 (том 1, а.с.32).

Додатковою угодою №6 від 31.07.2023 до договору №08/А-08-19, сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.12.2023 (том 1, а.с.32 на звороті).

Додатковою угодою №7 від 26.12.2023 до договору №08/А-08-19, сторони вирішили пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 29.02.2024 (том 1, а.с.33).

Враховуючи закінчення терміну дії договору №08/А-08-19, позивач 08.03.2024 та 29.03.2024 звернувся до відповідача з вимогами організації повернення вагону №50632637 з оперативного управління та використання на станцію приписки "Обвідна" (450408) Придніпровської залізниці, що підтверджується листом №68 від 08.03.2024 та №87 від 29.03.2024 (том 1, а.с.33 на звороті, 34).

Листом від 01.04.2024 №01-0104/24 ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" повідомив ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", що повернення порожньої цистерни №50632637 не здійснено, оскільки не виконується Київським-Дніпровсько- виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", а власних потужностей для здійснення зазначених маневрових робіт у товариства немає (том 1, а.с.34 на звороті).

03.06.2024 ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" вчергове звернулось з листом №119 до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" з вимогою щодо термінової організації відправки цистерни №№50632637 з оперативного управління та використання на станцію приписки Обвідна (450408) Придніпровської залізниці, що підтверджується листом ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" (том 1, а.с.35).

Листом Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" №01-19/1339/24 від 15.08.2024 повідомлено, що залізнична цистерна №50632637 знаходиться на колії №2 Київ-Дніпровського виробничого підрозділу ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" з 2019 року. Подача вагонів здійснювалась на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019, укладеним між Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ". Термін дії договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019 закінчився 31.12.2019. За відстій вагону на коліях, які є власністю Київ-Дніпровського виробничого підрозділу ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", нараховувалась плата за зайняття під`їзних колій, яка не сплачувалась з 01.01.2020 та становить 145 049,28грн. Також вказано, що цистерна може бути відправлена власнику після сплати заборгованості та оформлення належним чином відносин з ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (том 1, а.с.35 на звороті).

Позивач доводить, що у зв`язку з наявністю у ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" заборгованості перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за зайняття під`їзної колії №2 цистерною №50632637, яка на підставі договору №08/А-08-19 перебувала у володінні ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", з метою повернення цистерни №50632637 власнику, вимушене було сплатити борг за відповідача.

Сплату ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" заборгованості у загальному розмірі 94 297,14грн за ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", позивач підтверджує наступними документами:

- актом надання послуг №107 від 06.09.2024, відомостями плати за надані послуги №3, реєстром відомостей послуги з відстою вагонів №37, виставленими у вересні місяці 2024 року по дільниці ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", та платіжною інструкцією №3972 від 06.09.2024 року на суму 1 020,00грн за користування залізничними коліями;

- актом надання послуг №105 від 06.09.2024 року, відомостями плати за надані послуги №2, реєстром відомостей послуги з відстою вагонів №6, виставленими у вересні місяці 2024 року по дільниці ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", розрахунком плати за зайнятість колії вагоном №50632637 та платіжною інструкцією №3965 від 05.09.2024 року на суму 93277,14 грн за користування залізничними коліями;

- переліком №20240906 від 06.09.2024, переліком перевізних документів по перевезенню замовника ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" від 06.09.2024;

- переліком №20240907 від 07.09.2024, накопичувальною картою №06092221 від 06.09.2024 року (том 1, а.с.38-40, 43-45).

Із огляду на сплату позивачем заборгованості за відповідача перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", 06.09.2024 було організовано відправлення цистерни №50632637 зі станції "Дарниці" на станцію "Обвідну".

Крім того, за твердженням позивача, відповідач порушив вимоги п.2.5, п.3.1, п.3.3, п.4.3.7, п.5.3, п.5.4, п.5.9 договору №08/А-08-19, укладеного між сторонами, у зв`язку з чим за останнім рахується заборгованість у розмірі 23 702,26грн, за використання цистерни та вчинення відповідних дій, пов`язаних з поверненням цистерни ТОВ ВКП "ВАНТАЖ".

02.10.2024 та 29.11.2024 ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" звернулось до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ- НАФТОПРОДУКТ" з вимогою щодо сплати заборгованості, пов`язаною з організацією відправки цистерн та за надані послуги на підставі договору на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 (том 1, а.с.51 на звороті-52; 53-60).

Однак відповідач відповіді на претензії не надав, жодних дій, спрямовних на погашення заборгованості, не вчинив.

Із метою захисту порушених прав ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача 23 702,26 грн заборгованості за договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94297,14грн сплаченої заборгованості за ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за користування залізничною колією за 2020-2024 роки.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.06.25 у справі №906/1479/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" на користь ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" - 12404,31грн заборгованості; - 310,61 грн судового збору; - 3574,14 грн витрат на професійну правничу допомогу. У позові відмовлено в частині стягнення 11 297,95 грн заборгованості за договором №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94 297,14 грн збитків.

Суд першої інстанції мотивував судове рішення тим, що строк дії договору №08/А-08-19 закінчився 29.02.2024, а після припинення договору до правовідносин сторін щодо неповернення цистерни підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 785 ЦК України. У зв`язку із цим місцевий господарський суд визнав обґрунтованою вимогу про стягнення 10 369,23 грн за користування цистерною після припинення договору в межах заявленого позивачем розміру. Також суд стягнув 2 035,08 грн витрат на маневрову роботу, встановивши, що обов`язок повернення вагона за рахунок відповідача передбачений умовами договору, а факт понесення позивачем відповідних витрат підтверджено доказами. Водночас у стягненні 9 869,40 грн залізничного тарифу та 36,36 грн збору за зберігання судом першої інстанції відмовлено з огляду на відсутність належного документального підтвердження розрахунку цих сум. Відмовляючи у стягненні 94 297,14 грн збитків, суд зазначив, що матеріали справи не містять належних первинних документів, які б підтверджували існування саме у відповідача заборгованості перед ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" у такому розмірі, тоді як акти №105 та №107 складені між позивачем і третьою особою. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача загалом 12 404,31 грн та відмовив у задоволенні решти заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив наявні докази і неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначає, що після закінчення 29.02.2024 строку дії договору №08/А-08-19 відповідач не повернув цистерну №50632637, продовжував здійснювати платежі, а також підписав акт надання послуг №126 від 31.07.2024, що, на думку скаржника, свідчить про фактичне продовження договірних відносин та наявність підстав для стягнення плати за користування цистерною до моменту її повернення. Апелянт також посилається на акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого за період 2019-2024 років утворилася недоплата в сумі 1 392,19 грн, та вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому доказу. Крім того, ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" наголошує, що відповідно до умов договору саме на відповідача покладався обов`язок за власний рахунок повернути рухомий склад та сплатити пов`язані з таким поверненням залізничні тарифи, транспортні збори та інші платежі, тому відмова у стягненні відповідної частини заявлених 23 702,26 грн є необґрунтованою.

Щодо 94 297,14 грн апелянт стверджує, що ці кошти були вимушено сплачені ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за заборгованість відповідача з плати за зайняття під`їзної колії цистерною №50632637, без погашення якої повернення вагона було неможливим, а факт та розмір таких витрат підтверджуються актами, відомостями, розрахунками і платіжними інструкціями. На думку скаржника, ним доведено протиправну поведінку відповідача, понесені збитки, причинний зв`язок та вину, а тому наявні підстави для відшкодування 94 297,14 грн у порядку регресу. У зв`язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У додаткових поясненнях ПрАТ "Київ-Дніпровське Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" підтримало доводи апеляційної скарги та зазначило, що договором №06 від 06.08.2019 і додатком №1 до нього було прямо передбачено обов`язок ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" сплачувати плату за зайняття під`їзної колії (відстій вагонів) у розмірі 45,59 грн за одну добу за один вагон. Третя особа на стороні позивача вказала, що за перебування цистерни №50632637 на під`їзній колії утворилася заборгованість, про необхідність погашення якої відповідач неодноразово повідомлявся листами, однак її не сплатив. У зв`язку із цим ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" з метою повернення цистерни сплатило ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" 94 297,14 грн, що, за твердженням третьої особи, підтверджується актами надання послуг, відомостями, розрахунками та платіжними інструкціями. Також ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" наголосило, що відсутність окремих первинних документів за період з 01.01.2020 по 10.09.2024 сама по собі не спростовує факту господарської операції та порушення відповідачем своїх зобов`язань, оскільки відповідні обставини підтверджуються сукупністю інших доказів. З огляду на викладене третя особа вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення місцевого господарського суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків місцевого господарського суду. Відповідач зазначає, що договір №06 від 06.08.2019 припинив свою дію 01.11.2019, а доказів існування договірних відносин між ним і ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" у спірний період матеріали справи не містять. На його думку, акти та розрахунки на суму 94 297,14 грн складені між позивачем і третьою особою не підтверджують наявності відповідної заборгованості саме у відповідача, а факт сплати позивачем цих коштів сам по собі не створює обов`язку щодо їх компенсації. Також відповідач вказує, що позивач не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а односторонні розрахунки за відсутності належних первинних документів та підтвердження застосованих тарифів не є достатніми доказами для задоволення позовних вимог.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною четвертою статті 631 ЦК України визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини п`ятої статті 762 ЦК України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною першою статті 764 ЦК України визначено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Щодо доводів апеляційної скарги про продовження дії договору №08/А-08-19 та стягнення заборгованості за користування цистерною, суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правової природи договору №08/А-08-19 від 20.08.2019 та зазначає, що саме по собі найменування сторонами правовідносин як "оперативне управління та використання залізничного рухомого складу" не визначає їх юридичної природи, яка встановлюється виходячи зі змісту погоджених сторонами прав та обов`язків. За умовами вказаного договору позивач передав відповідачу індивідуально визначене майно, а саме залізничну цистерну у тимчасове платне володіння та користування на певний строк. Відповідач зобов`язався вносити визначену договором плату, а після закінчення строку користування повернути це майно позивачу. Водночас право оперативного управління у розумінні статті 137 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, є речовим правом суб`єкта господарювання щодо майна, закріпленого за ним власником для здійснення некомерційної господарської діяльності, тоді як ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" та ТОВ "ВЗП «НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" є комерційними господарськими товариствами. Отже, зміст договору №08/А-08-19 відповідає визначальним ознакам договору найму (оренди), передбаченим статтею 759 ЦК України, а тому до спірних правовідносин обґрунтовано застосовано положення законодавства, що регулюють найм (оренду), незалежно від використаного сторонами найменування договору.

Надаючи оцінку позиції апелянта про те, що після 29.02.2024 договір №08/А-08-19 фактично продовжив свою дію, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, для поновлення договору за правилами статті 764 ЦК України недостатньо лише того, що після спливу строку договору майно фактично залишається у наймача. Обов`язковою умовою такого поновлення є відсутність протягом одного місяця заперечень наймодавця щодо подальшого користування майном.

Аналогічний підхід висловлений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, відповідно до якого поновлення договору найму в силу статті 764 ЦК України є винятком із загального правила про припинення договору у зв`язку із закінченням строку його дії та можливе саме за відсутності заперечень наймодавця щодо подальшого користування майном.

Як встановлено матеріалами справи, додатковою угодою №7 сторони погодили строк дії договору №08/А-08-19 до 29.02.2024. Разом із тим, уже 08.03.2024, тобто через декілька днів після закінчення строку дії договору, ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" листом №68 звернулося до відповідача з вимогою повернути цистерну №50632637 на станцію приписки Обвідна Придніпровської залізниці (том 1, а.с. 33 на звороті). У подальшому, 29.03.2024, позивач листом №87 повторно вимагав терміново організувати відправлення цистерни та повідомити про причини затримки її повернення (том 1, а.с. 34).

Таким чином, у межах місячного строку, встановленого статтею 764 ЦК України, позивач чітко та однозначно висловив заперечення проти подальшого перебування цистерни у відповідача та вимагав її повернення. За таких обставин передбачені статтею 764 ЦК України правові підстави для автоматичного поновлення договору були відсутні.

Посилання апелянта на здійснення відповідачем окремих платежів після 29.02.2024 та підписання акта надання послуг №126 від 31.07.2024 наведеного висновку не спростовують. Такі обставини не можуть оцінюватися окремо від попередньої поведінки самого позивача, який безпосередньо після закінчення строку договору неодноразово вимагав повернення майна. Здійснення розрахунків між сторонами та оформлення документів щодо фактичного перебування цистерни у відповідача не усуває факту своєчасно висловленого наймодавцем заперечення та саме по собі не свідчить про поновлення дії припиненого договору в порядку статті 764 ЦК України. До того ж, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що сторони протягом дії договору неодноразово продовжували його строк шляхом укладення відповідних додаткових угод. Будь-якої додаткової угоди про продовження строку дії договору після 29.02.2024 матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №910/8531/20 наведеного висновку не спростовує. У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що поновлення договору за статтею 764 ЦК України можливе у разі відсутності заяви однієї зі сторін про його припинення, поданої протягом визначеного законом строку. При цьому Верховний Суд скасував судові рішення у справі №910/8531/20 саме з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання наявності або відсутності обставин, з якими закон та договір пов`язували продовження строку його дії.

Натомість у справі, що переглядається, відповідні обставини встановлені, оскільки позивач у встановлений статтею 764 ЦК України місячний строк неодноразово заявляв про необхідність повернення майна, що виключає можливість застосування передбаченої цією нормою конструкції мовчазного поновлення договору.

Ураховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з 01.03.2024 правові підстави для користування відповідачем цистерною на умовах договору №08/А-08-19 від 20.08.2019 відпали.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Ураховуючи зазначене колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що після припинення договору №08/А-08-19 від 20.08.2019 правовідносини сторін перейшли із регулятивної площини правомірного платного користування майном у площину відповідальності наймача за невиконання обов`язку з його повернення. Плата за користування майном відповідно до статті 762 ЦК України та відповідальність за неповернення майна, встановлена частиною другою статті 785 ЦК України, мають різну правову природу та не можуть одночасно застосовуватися до одного й того самого періоду після припинення договору.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 та Касаційного господарського суду від 31.03.2026 у справі №914/2867/24.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд врахував актуальну судову практику Верховного Суду та правильно визначив правову природу вимог позивача за період після припинення договору та правомірно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 785 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції, здійснивши розрахунок неустойки за період прострочення повернення цистерни, встановив, що її розмір перевищує заявлені позивачем до стягнення 10 369,23 грн, та, не виходячи за межі позовних вимог, обґрунтовано стягнув саме заявлену суму.

Колегія суддів також погоджується зі стягненням з відповідача 2 035,08 грн витрат на виконання маневрових робіт.

Пунктом 4.3.7 договору №08/А-08-19 на відповідача покладено обов`язок після закінчення строку користування за власний рахунок здійснити відправлення рухомого складу на станцію, визначену позивачем. Обов`язок щодо повернення рухомого складу та несення пов`язаних із цим витрат прямо передбачений також іншими положеннями договору.

Факт оплати позивачем 2 035,08 грн за маневрову роботу підтверджений наявними у справі доказами.

Посилання відповідача на відсутність у нього власних потужностей для виконання маневрових робіт не звільняє його від передбаченого договором обов`язку організувати та оплатити повернення цистерни. Умовами договору на відповідача покладено саме обов`язок забезпечити повернення майна за власний рахунок, а не обов`язок особисто, власними технічними засобами виконати відповідні маневрові роботи.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення 9 869,40 грн залізничного тарифу та 36,36 грн збору. Дійсно, умовами пунктів 2.5, 5.4 та 5.9 договору №08/А-08-19 на відповідача покладено обов`язок нести витрати, пов`язані з поверненням рухомого складу, у тому числі сплачувати залізничний тариф та необхідні транспортні збори. Водночас сама наявність договірного обов`язку не звільняє позивача від необхідності довести фактичне понесення ним відповідних витрат саме у заявленому до стягнення розмірі. Наявні у матеріалах справи документи не дають можливості встановити порядок формування сум 9 869,40 грн та 36,36 грн та їх безпосередній зв`язок із поверненням цистерни №50632637. Відтак доводи апелянта про наявність передбаченого договором обов`язку відповідача зі сплати транспортних витрат не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність їх конкретного розміру.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо наявності у відповідача заборгованості в сумі 1 392,19 грн, яка, за твердженням позивача, утворилася внаслідок неповної оплати наданих послуг упродовж 2019-2024 років та підтверджується актом звірки взаємних розрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який самостійно підтверджує факт здійснення господарської операції, виникнення грошового зобов`язання та його розмір, а має похідний, інформаційний характер і відображає стан розрахунків за даними бухгалтерського обліку відповідної сторони. Такий документ може враховуватися судом у сукупності з первинними документами, на підставі яких здійснювалися відповідні нарахування та платежі. Водночас наявний у матеріалах справи акт звірки за період з 20.08.2019 по 06.11.2025 підписаний лише зі сторони ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" та не містить підпису чи іншого підтвердження ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", а тому не свідчить про визнання відповідачем зазначеної у ньому заборгованості.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 10 369,23 грн та 2 035,08 грн, а всього 12 404,31 грн, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Щодо вимоги про стягнення 94 297,14 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Як убачається з матеріалів справи та доводів самого позивача, зазначені кошти були сплачені ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" на користь ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" у зв`язку з наявністю, за твердженням позивача та третьої особи, заборгованості ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" за зайняття під`їзної колії цистерною №50632637. Зокрема, позивач сплатив 93 277,14 грн за платіжною інструкцією №3965 від 05.09.2024 та 1 020,00 грн за платіжною інструкцією №3972 від 06.09.2024. При цьому з листа ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" №169 від 02.09.2024 вбачається, що позивач звертався до ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" з проханням максимально зменшити існуючу заборгованість між відповідачем та третьою особою для її подальшої сплати позивачем з метою термінового повернення цистерни.

Позивач кваліфікує сплату зазначених коштів як суму, що підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу.

Колегія суддів не погоджується з такою правовою кваліфікацією та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, передумовою виникнення регресної вимоги за статтею 1191 ЦК України є саме відшкодування особою шкоди, завданої потерпілому іншою особою.

Натомість у спірних правовідносинах позивач не відшкодовував ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" шкоду, завдану відповідачем. За твердженням самого позивача, він сплатив грошові кошти в рахунок існуючого грошового зобов`язання відповідача перед третьою особою, яке виникло з договору №06 від 06.08.2019. Тобто фактично йдеться не про відшкодування шкоди замість особи, яка її завдала, а про виконання грошового обов`язку за боржника.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що положення статті 1191 ЦК України не регулюють спірні правовідносини.

Водночас неправильне визначення позивачем правової природи заявленої вимоги саме по собі не звільняє суд від обов`язку надати правову кваліфікацію встановленим обставинам. Тому визначальним у цій частині спору є питання, чи виникло внаслідок сплати позивачем 94 297,14 грн право вимоги до відповідача на відповідну суму.

Первісно, за твердженнями позивача та третьої особи, у відповідному грошовому зобов`язанні кредитором було ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", а боржником - ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ". ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" стороною цього зобов`язання не виступало.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі сплата третьою особою грошових коштів кредитору за іншу особу не означає автоматичного виникнення у платника права вимагати сплачену суму від первісного боржника. Для виникнення такого права має існувати передбачена законом або договором матеріально-правова підстава переходу прав кредитора до особи, яка здійснила виконання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Разом з тим наведене положення підлягає застосуванню у взаємозв`язку з нормами статті 528 ЦК України, якими врегульовано підстави та правові наслідки виконання обов`язку боржника іншою особою.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2026 у справі №199/958/24 зазначив, що підставою для виконання третьою особою зобов`язання за боржника відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є покладення такого виконання на третю особу самим боржником - як за його власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю між боржником та третьою особою. Отже, для застосування такого механізму необхідним є відповідне волевиявлення боржника на виконання його обов`язку третьою особою.

Матеріали цієї справи не містять доказів того, що ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" покладало на ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" виконання свого грошового зобов`язання перед ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", доручало позивачу здійснити відповідний платіж або погоджувало з ним таке виконання. Навпаки, з листа ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" №169 від 02.09.2024 вбачається, що саме позивач за власною ініціативою звернувся до ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" із проханням максимально зменшити існуючу заборгованість між відповідачем та третьою особою для її сплати позивачем з метою термінового повернення цистерни. Суд апеляційної інстанції наголошує, що матеріали справи свідчать про власну ініціативу та заінтересованість позивача у здійсненні платежу, однак не підтверджують волевиявлення відповідача на покладення виконання його обов`язку на позивача та не підтверджують визнання відповідачем наявності та розміру відповідного грошового зобов`язання.

Інший передбачений законом механізм виконання третьою особою зобов`язання боржника без його згоди встановлений частиною третьою статті 528 ЦК України, згідно якої інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 20.08.2024 у справі №916/4093/23 зазначив наступне:

"8.29 Виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої статті 528 ЦК України фактично є різновидом суброгації, під якою розуміють передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи (суброганта) в результаті виконання зобов`язання боржника третьою особою на користь кредитора (суброгата) в рамках чинних зобов`язальних правовідносин внаслідок здійсненого платежу.

8.30. Суброгація прав кредитора третій особі виникає на підставі виконання останньою обов`язку боржника за наявності таких умов: 1) третя особа є носієм права на майно боржника (право оренди, право застави тощо); 2) наявність небезпеки втрати третьою особою цього права, яка має місце не тільки за прострочення боржника, а й за загрози такого прострочення; 3) указана небезпека втрати права на майно боржника виникає внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, причому не обов`язково, щоб звернення стягнення на майно боржника вже було реально розпочато.

8.31. Водночас, якщо в разі покладення виконання (частина перша статті 528 ЦК України) третьою особою опосередковується задоволення інтересу боржника основного (головного) зобов`язання, то за виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої вказаної статті опосередковується задоволення її власного інтересу, що обумовлено специфікою кожного з цивільних правовідношень".

Отже, для застосування цього механізму суду необхідно встановити наявність одночасно всіх умов, що вищеперелічені.

За наявними у справі доказами, такі умови відсутні.

Фактично ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" здійснило платіж з метою забезпечення повернення цистерни, відправлення якої ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" пов`язувало з погашенням існуючої заборгованості. Однак така обставина сама по собі не утворює передбачених пукнтом 4 частиною 1 статті 512 ЦК України та частиною третьою статті 528 ЦК України підстав для переходу до позивача прав кредитора у зобов`язанні.

Колегія суддів також зазначає, що у спірних правовідносинах не відбулося переведення боргу в розумінні статті 520 ЦК України.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Отже, переведення боргу передбачає заміну боржника у зобов`язанні іншою особою за згодою кредитора. Матеріали справи не містять правочину, за яким ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" прийняло на себе борг ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", а ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" погодило заміну первісного боржника новим боржником.

Також позивач мав би довести передусім існування у ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" права вимоги до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" саме у розмірі 94 297,14 грн. Проте матеріали справи не дають достатніх підстав для такого висновку.

Дійсно, пунктом 1.3 договору №06 від 06.08.2019, укладеного між ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", було передбачено, зокрема, зайняття під`їзних колій (відстій вагонів), а пунктом 1.4 додатку №1 визначено плату в розмірі 45,59 грн за одну добу за один вагон. Водночас додатковою угодою №1 строк дії цього договору встановлено до 31.10.2019 включно.

Умова про дію договору до здійснення всіх розрахунків за надані послуги означає збереження обов`язку провести розрахунки за послуги, надані в межах відповідних договірних правовідносин, однак сама по собі не свідчить про продовження строку надання послуг на умовах договору №06 протягом 2020-2024 років.

При цьому третя особа зазначала про існування у відповідача заборгованості за період з 01.01.2020 по 15.08.2024 у загальному розмірі 145 049,28 грн, тоді як після звернення позивача з проханням про максимальне зменшення боргу, останнім було фактично сплачено 94 297,14 грн.

Матеріали справи не містять доказів, внаслідок яких саме нарахувань/відрахувань заявлена третьою особою сума 145 049,28 грн була зменшена до 94 297,14 грн, за які конкретно періоди сформована сплачена позивачем сума та якими первинними документами підтверджується виникнення саме у відповідача обов`язку сплатити цю суму. Акти надання послуг №105 та №107 від 06.09.2024 складені між ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", а тому підтверджують відповідні господарські операції між позивачем і третьою особою та факт понесення позивачем витрат, однак самі по собі не підтверджують існування у відповідача перед третьою особою заборгованості саме у розмірі 94 297,14 грн. Таким чином позивачем не доведено ані належної матеріально-правової підстави переходу до нього права вимоги первісного кредитора, ані існування такого розміру матеріальної вимоги ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" до відповідача.

Додатково колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що факт здійснення позивачем відповідних платежів та його заінтересованість у поверненні цистерни підтверджуються матеріалами справи. Однак, як правильно зазначив місцевий господарський суд, для покладення цих витрат на відповідача як збитків, необхідно встановити не лише факт сплати коштів, а й протиправну поведінку відповідача, розмір збитків та безпосередній причинний зв`язок між порушенням відповідача і сумою, яку позивач просить стягнути. При цьому заявлена ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" заборгованість формувалася, за твердженням третьої особи, з 01.01.2020, тоді як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, порушення відповідачем обов`язку з повернення цистерни після закінчення дії договору №08/А-08-19 могло мати місце лише після 29.02.2024.

В свою чергу листи третьої особи з вимогою про сплату заборгованості підтверджують пред`явлення такої вимоги відповідачу, однак самі по собі не підтверджують існування грошового зобов`язання у визначеному третьою особою розмірі.

Також судом досліджувались акти надання послуг №105 та №107 від 06.09.2024, на які посилається позивач та встановлено, що вони складені між ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", а не між третьою особою та відповідачем.

Відтак ці документи підтверджують взаємовідносини позивача з третьою особою та факт здійснення позивачем відповідних платежів, однак не є самі по собі доказами існування у відповідача перед третьою особою боргу саме в розмірі 94 297,14 грн.

Колегія суддів не заперечує, що позивач здійснив відповідні витрати з метою забезпечення фактичного повернення цистерни. Однак факт понесення витрат однією особою не є безумовною підставою для покладення цих витрат на іншу особу.

Якщо відповідні кошти розглядати не як регрес, а як збитки, позивач відповідно до статей 22, 623 ЦК України мав довести факт порушення відповідачем зобов`язання, наявність та точний розмір збитків, безпосередній причинний зв`язок між порушенням відповідача та понесеними витратами, а також інші необхідні умови відповідальності.

Так, згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що для стягнення 94 297,14 грн збитків насамперед необхідно було довести, що саме відповідач був зобов`язаний сплатити ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" цю конкретну суму, а позивач фактично виконав замість нього існуюче та належним чином підтверджене зобов`язання.

Таких доказів матеріали справи не містять. Тому сама обставина того, що після перерахування позивачем коштів третій особі було організовано відправлення цистерни, підтверджує мотив здійснення позивачем платежу, однак не доводить усіх юридичних підстав для стягнення цієї суми з відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" 94 297,14 грн в порядку регресу.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необґрунтованість стягнення судом першої інстанції лише 3 574,14 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених позивачем 34 000,00 грн із огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 18.02.2026 позивач звернувся із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав у матеріали справи копії: договору про надання правничої допомоги №120 від 07.10.2025, який укладено між ТОВ ВКП ""ВАНТАЖ" (клієнт за договором) та ТзОВ "Організована правова група "Омерта", в особі директора Федосєєва Євгена Олександровича (товариство за договором); ; додаткової угоди від 07.10.2025 до договору про надання правничої допомоги, акту наданих послуг від 30.12.2025, рахунку №1 від 07.10.2025 та №2 від 19.11.20255; платіжної інструкції №4887 від 08.10.2025 на суму 17 000,00грн та №5016 від 26.11.2025 на суму 17 000,00грн.

Згідно із наданим позивачем акту наданих послуг від 30.12.2025, в процесі судового розгляду ним понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а саме:

- зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз`яснень з правових питань у рамках господарського судочинства - 5 000,00грн;

- дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи - 2 000,00грн;

- аналіз нормативно - правових актів, які регулюють спірні правовідносини - 2 000,00грн;

- пошук судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції в рамках господарського судочинства зі схожих правовідносин - 3 000,00 грн;

- підготовка та подання заяв по суті (позовної заяви), ознайомлення з матеріалами справи, обрання способу захисту порушеного права, написання тексту зазначених вище заяв по суті, збирання доказів, розрахунки штрафних санкції, надсилання заяв по суті до суду, сторонам (учасникам процесу) з використанням поштових та електронних послуг. Підготовка заяв, клопотань, запитів та інших процесуальних документів - 10 000,00 грн;

- участь адвоката в судовому засіданні з урахуванням часу на проїзд та іншого фактично витраченого часу, зокрема щодо часу на очікування судового засідання), з розрахунку вартості одного судового засідання (4 000,00грн х 3) - 12 000,00 грн.

Загальна сума витрат 34 000,00 грн.

Витрати на правову допомогу сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №4887 від 08.10.2025 та №5016 від 26.11.2025.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність між позивачем та надавачем правничої допомоги договірних відносин, погоджений сторонами розмір гонорару та здійснення позивачем його оплати.

Відповідач скористався своїм процесуальним правом та 23.03.2026 подав заперечення щодо заявлених позивачем витрат, у яких, зокрема, посилався на їх неспівмірність із ціною позову, характером спору та обсягом фактично наданих послуг (том 1, а.с. 206-207).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що наявність у сторони обов`язку сплатити адвокату погоджений договором гонорар та розмір витрат, який має бути покладений за результатами розгляду справи на іншу сторону, не є тотожними правовими категоріями.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому частиною четвертою статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегією суддів враховується, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Отже, повне підтвердження стороною факту понесення 34 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу саме по собі не означає, що вся ця сума повинна бути відшкодована за рахунок відповідача незалежно від результату вирішення спору.

У цій справі ціна позову становила 117 999,40 грн, тоді як позовні вимоги задоволено в розмірі 12 404,31 грн. Відповідно частка задоволених позовних вимог становить близько 10,51 % від заявленої до стягнення суми. Застосування місцевим господарським судом до понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн принципу пропорційності, дає суму 3 574,14 грн (34 000,00 грн х 12 404,31 грн / 117 999,40 грн), яку місцевий господарський суд і поклав на відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував результат розгляду справи, підтверджений розмір витрат на професійну правничу допомогу та передбачений статтею 129 ГПК України принцип пропорційного, розумного та справедливого їх розподілу й обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3 574,14 грн.

При цьому таке визначення суми відшкодування не є втручанням у договірні відносини між позивачем та адвокатом щодо погодженого розміру гонорару, а є наслідком застосування встановленого статтею 129 ГПК України принципу пропорційного розподілу судових витрат залежно від результату розгляду справи. За таких обставин доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення з відповідача всієї суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн є необґрунтованими, а висновок місцевого господарського суду в цій частині - правомірним.

Наведені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не підтверджують наявності передбачених законом підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2026 у справі №906/1479/25 ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та процесу, а доводи апеляційної скарги не є підставою для його скасування чи зміни, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційне підприємство "ВАНТАЖ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.26 у справі № 906/1479/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу № 906/1479/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Поліщук П.Я.

Суддя Павлюк І.Ю.