Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №918/665/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Справа № 918/665/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 (суддя Мовчук А.І.)

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3 ,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Ринок",

2. ОСОБА_1 ,

3. ОСОБА_4 ,

про визнання недійсними договору дарування та акту приймання - передачі, а також застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 повернуто позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та акта приймання-передачі заявнику.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не є самостійними вимогами третьої особи щодо предмета спору в розумінні статті 49 ГПК України, оскільки вони фактично збігаються з вимогами первісного позивача, не заперечують їх та не спрямовані на вирішення спору на користь третьої особи всупереч інтересам позивача, у зв`язку з чим позовну заяву повернуто заявнику на підставі частини 1 статті 49 та частини 6 статті 180 ГПК України.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26, скасувати оскаржувану ухвалу, а позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та акта приймання-передачі повернути до Господарського суду Рівненської області для розгляду по суті.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що позовну заяву як третя особа із самостійними вимогами подано до закінчення підготовчого провадження, строк якого у справі було продовжено до 30 серпня 2026 року, а тому, на її переконання, суд першої інстанції безпідставно застосував положення статті 180 ГПК України.

Апелянт вказує, що її вимоги стосуються того самого предмета спору - договору дарування 25 % частки у статутному капіталі ТОВ фірма "Ринок", однак ґрунтуються на власному матеріально-правовому інтересі, пов`язаному з набуттям частини цієї частки у порядку спадкування після смерті чоловіка. За твердженням апелянта, оспорюваний договір дарування перешкоджає реалізації її спадкових прав.

Зазначає, що її вимоги є конкуруючими з вимогами первісного позивача, оскільки вона переслідує власну мету - набуття права на 4,2 % статутного капіталу Товариства як спадкоємець першої черги, а тому вирішення спору без її участі як третьої особи із самостійними вимогами може залишити її майновий інтерес незахищеним.

Апелянт наголошує, що хоча вона не заперечує вимог первісного позивача та підтримує їх, підстави її звернення є іншими, оскільки, на її думку, діями відповідача порушено саме її майнові та спадкові права на частину спірної частки у статутному капіталі Товариства.

Також апелянт посилається на обставини, які, за її твердженням, свідчать про відсутність вільного волевиявлення дарувальника та можливе фальшування договору дарування, вважаючи, що ці обставини мають бути досліджені судом під час розгляду справи по суті.

Крім того, апелянт зазначає, що перебування відповідача в ЄДР як власника 25 % частки та реалізація ним корпоративних прав, зокрема отримання дивідендів, фактично перешкоджають реалізації її спадкових прав, що, на її думку, додатково підтверджує наявність самостійного матеріально-правового інтересу щодо предмета спору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 серпня 2026 року у справі №918/665/26 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26. Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

31 серпня 2026 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 - без змін.

У відзиві зазначає, що заявлені ОСОБА_1 вимоги фактично дублюють вимоги первісного позову та не мають характеру самостійних вимог третьої особи у розумінні статті 49 ГПК України. Крім того, на його думку, заявлені вимоги випливають зі спадкових, а не корпоративних правовідносин, у зв`язку з чим не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.

02 вересня 2026 року від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він підтримав доводи апелянта та зазначив, що вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на положеннях закону і стосуються того самого предмета спору - дійсності договору дарування 25 % частки у статутному капіталі ТОВ фірма "Ринок". Позивач вказав, що апелянт як дружина померлого ОСОБА_5 та спадкоємець має власний майновий інтерес у поверненні спірної частки до складу спадщини, а тому вправі заявляти самостійні вимоги щодо предмета спору в порядку статті 49 ГПК України.

Також позивач зазначив, що доводи апелянта про недійсність правочину пов`язані, зокрема, із психофізичним станом дарувальника напередодні смерті, сумнівами щодо його вільного волевиявлення та підписання ним договору, а також із можливим позбавленням ОСОБА_1 права на обов`язкову частку у спадщині. На думку позивача, такі обставини свідчать про наявність у апелянта самостійного інтересу в оспорюванні договору дарування.

Посилаючись на статті 15, 16, 215 ЦК України та практику Верховного Суду, ОСОБА_2 вказав, що право оспорювати правочин належить не лише його сторонам, а й іншій заінтересованій особі, від правового становища якої залежить можливість реалізації її прав. У зв`язку з цим просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Господарського суду Рівненської області у справі №918/665/26 - скасувати.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених главою 1 розділу IV цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини 1 статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Водночас, з урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Оскаржувана ухвала Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, належить до ухвал, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абзац 2 частини 10 статті 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Судом апеляційної інстанції створено учасникам справи належні умови для реалізації процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

У травні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить суд:

- визнати недійсним договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ринок" (код ЄДРПОУ 13991624), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним Акт приймання-передачі частки розміром 25%, що становить 8 000,00 грн. у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ринок" (код ЄДРПОУ 13991624) до договору дарування, складений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;

- застосувати наслідки недійсності правочину: скасувати реєстраційну дію номер 1006041070015000235 від 09.07.2025, вчинену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Сарненської міської ради Мельник Наталією Михайлівною.

Позовна заява мотивована тим, що спірна частка у розмірі 25 % статутного капіталу ТОВ фірма "Ринок" була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 за договором дарування без передбаченої установчими документами Товариства згоди інших учасників, зокрема позивача, чим порушено його корпоративні права. На підставі договору дарування та акта приймання-передачі проведено державну реєстрацію зміни складу учасників Товариства, у зв`язку з чим позивач просить визнати зазначені правочин та акт недійсними і скасувати відповідну реєстраційну дію.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 червня 2026 року у справі №918/665/26 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) форм та призначено підготовче засідання на 29 червня 2026 року на 10:15 год. Також вказаною ухвалою клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено та витребувано у ОСОБА_3 договори дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ринок", укладені "27 червня 2025 року" і "18 червня 2025 року" між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Крім того вказаною ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено: Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Ринок" , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

02 липня 2026 року від третьої особи ОСОБА_1 на адресу місцевого господарського суду надійшли пояснення у справі.

28 липня 2026 року від третьої особи ОСОБА_1 надійшла позовна заява про визнання недійсними договору дарування та акту приймання-передачі.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що оспорюваний договір дарування 25 % частки у статутному капіталі ТОВ фірми "Ринок", на її переконання, не відповідав дійсному волевиявленню її чоловіка ОСОБА_5 та був вчинений за відсутності розумного мотиву, оскільки відповідач уже був спадкоємцем його майна за заповітом. Заявниця вважає, що укладення такого правочину спрямоване на позбавлення її як дружини та спадкоємця права на частину спірної частки у розмірі 4,2 % статутного капіталу Товариства та можливості отримувати відповідні дивіденди, у зв`язку з чим вважає, що має самостійний матеріально-правовий інтерес щодо предмета спору.

29 липня 2026 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на позовну третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

Місцевий господарський суд, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 та дослідивши характер і зміст заявлених нею вимог у співвідношенні з вимогами первісного позивача, дійшов висновку, що такі вимоги не є самостійними вимогами третьої особи щодо предмета спору в розумінні статті 49 ГПК України, у зв`язку з чим повернув позовну заяву заявнику.

Колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справу, врегульованого нормами статті 49 ГПК України.

Необхідною умовою набуття статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).

Дотримання цих критеріїв необхідно оцінювати та з`ясовувати під час прийняття рішення щодо вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги (близький за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі №910/12463/18, від 27 вересня 2019 року у справі №904/323/19, від 11 листопада 2020 року у справі №912/2751/16, від 06 грудня 2023 року у справі №914/2191/18, від 19 березня 2025 року у справі №912/930/24).

Згідно з частиною 5 статті 49 ГПК України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 180 вказаного Кодексу визначено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження із первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору необхідно розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №916/542/18).

Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі (подібна позиція сформована у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 та від 12 червня 2019 року у справі №916/542/18).

Тому позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

У постановах від 05 квітня 2024 року у справі №910/10699/21 та від 02 квітня 2018 року у справі №905/121/15 Верховний Суд виснував, що: 1) самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто, третя особа із самостійними вимогами заперечує / частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь; 2) самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Така особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача.

Необхідно розрізняти поняття "предмет спору" і "предмет позову". Так, предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (пункт 8.8 постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №904/2181/22).

Застосовуючи наведені положення процесуального закону та правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, предметом первісного позову ОСОБА_2 є вимоги про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ринок", укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; визнання недійсним Акта приймання-передачі частки розміром 25 %, що становить 8 000,00 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ринок", до договору дарування; застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування реєстраційної дії №1006041070015000235 від 09 липня 2025 року, вчиненої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Сарненської міської ради Мельник Наталією Михайлівною.

Позов ОСОБА_2 мотивований тим, що спірна частка у розмірі 25 % статутного капіталу ТОВ фірми "Ринок" була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 за договором дарування без передбаченої установчими документами Товариства згоди інших учасників, зокрема позивача, чим, за його твердженням, порушено належні йому корпоративні права.

Натомість ОСОБА_1 , звертаючись 28 липня 2026 року до місцевого господарського суду із позовною заявою як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, просила визнати недійсним той самий договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ фірми "Ринок", укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також визнати недійсним той самий Акт приймання-передачі частки розміром 25 %, що становить 8 000,00 грн у статутному капіталі Товариства.

Отже, заявлені ОСОБА_1 матеріально-правові вимоги за своїм змістом не заперечують вимог ОСОБА_2 та не спрямовані на вирішення спору на користь третьої особи замість первісного позивача.

Навпаки, як первісний позивач, так і ОСОБА_1 вимагають визнання недійсними одного й того самого договору дарування спірної частки та Акта її приймання-передачі, тобто в цій частині прагнуть досягнення однакового правового результату.

Наведене підтверджується і змістом апеляційної скарги, в якій сама ОСОБА_1 зазначає, що її вимоги "збігаються з вимогами Позивача" щодо предмета позову - визнання недійсним правочину дарування частки статутного капіталу ТОВ фірми "Ринок".

Більше того, апелянт прямо зазначає, що не заперечує вимог ОСОБА_2 , а підтримує їх, оскільки вважає, що задоволення таких вимог відповідає і її власному майновому інтересу.

Таким чином, ОСОБА_1 не процесуально протиставляє себе первісному позивачу, а заявлені нею до відповідача вимоги не є конкуруючими з вимогами ОСОБА_2 .

Колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що підстави її позову відрізняються від підстав первісного позову.

Так, ОСОБА_1 пов`язує свій матеріально-правовий інтерес у визнанні недійсним договору дарування з набуттям нею права на частину спірної частки у статутному капіталі ТОВ фірми "Ринок" у порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_5 та вказує, що оспорюваний договір дарування перешкоджає реалізації належного їй права на спадкування.

Однак сама по собі відмінність фактичних та правових підстав, з яких первісний позивач і третя особа вважають один і той самий правочин недійсним, не свідчить про наявність самостійних та конкуруючих вимог у розумінні статті 49 ГПК України.

Визначальним для вирішення питання про можливість вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами є не лише наявність у такої особи власного юридичного чи майнового інтересу у результаті розгляду справи, а характер конкретно заявленої нею матеріально-правової вимоги щодо предмета спору.

При цьому сама лише обставина того, що рішення у справі може вплинути на права чи охоронювані законом інтереси третьої особи, не свідчить про наявність у неї самостійних вимог щодо предмета спору у розумінні статті 49 ГПК України. Для набуття відповідного процесуального статусу така особа повинна заявити власну самостійну матеріально-правову вимогу саме щодо предмета спору, спрямовану на вирішення спору на її користь.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 березня 2026 року у справі №910/13318/24.

У цій справі в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що переслідує мету вирішення справи на свою користь, яка полягає у набутті нею права власності на 4,2 % статутного капіталу ТОВ фірми "Ринок" шляхом переходу відповідної частини частки статутного капіталу до спадкоємців першої черги.

Разом з тим вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на 4,2 % статутного капіталу ТОВ фірми "Ринок", визначення її права на відповідну частину корпоративних прав чи іншої самостійної матеріально-правової вимоги, спрямованої безпосередньо на набуття нею права на предмет спору або його частину, у поданій нею позовній заяві не заявлено.

При цьому сама апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що висувати самостійну вимогу про визнання за нею 4,2 % статутного капіталу у цьому судовому провадженні не є можливим, оскільки ТОВ фірма "Ринок" у цій справі є третьою особою, а не відповідачем.

Таким чином, наведені апелянтом обставини щодо можливого набуття нею у порядку спадкування 4,2 % статутного капіталу ТОВ фірми "Ринок" характеризують її майновий інтерес у результаті вирішення спору та мотив звернення до суду, проте не становлять предмет заявленої нею позовної вимоги.

Колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальний статус третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, визначається саме змістом заявленої нею матеріально-правової вимоги, а не тією кінцевою економічною чи правовою метою, якої така особа розраховує досягти в майбутньому внаслідок задоволення цієї вимоги.

У цьому випадку задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору дарування та Акта приймання-передачі не виключає повністю або частково задоволення вимог ОСОБА_2 та не суперечить їм.

Навпаки, задоволення позову ОСОБА_1 у заявленій нею частині відповідало б тому самому правовому результату, на досягнення якого спрямований первісний позов ОСОБА_2 .

Відтак твердження апелянта про те, що її вимоги є конкуруючими з вимогами первісного позивача, оскільки вона переслідує власну мету - набуття права на 4,2 % статутного капіталу Товариства, не відповідають фактичному змісту заявлених нею позовних вимог.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування місцевим господарським судом положень статті 180 ГПК України з огляду на те, що позовна заява ОСОБА_1 була подана до закінчення підготовчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 червня 2026 року строк підготовчого провадження у справі №918/665/26 продовжено на 30 днів до 30 серпня 2026 року включно, тоді як позовна заява ОСОБА_1 надійшла до місцевого господарського суду 28 липня 2026 року.

Отже, передбачений частиною 1 статті 49 ГПК України часовий критерій вступу третьої особи у справу заявником дотримано.

Водночас дотримання часового критерію є лише однією з передбачених процесуальним законом умов вступу третьої особи із самостійними вимогами у справу та саме по собі не є достатньою підставою для прийняття такого позову до спільного розгляду з первісним позовом.

Суд під час вирішення питання про прийняття позовної заяви третьої особи зобов`язаний перевірити дотримання сукупності відповідних критеріїв, у тому числі матеріально-правового критерію, тобто наявність самостійної вимоги саме щодо предмета спору.

Крім того, частина 5 статті 49 ГПК України прямо передбачає, що до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Отже, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення статті 180 ГПК України, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права.

Не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду також доводи апеляційної скарги щодо обставин укладення оспорюваного договору дарування, зокрема щодо стану здоров`я ОСОБА_5 , відсутності, на переконання апелянта, розумного мотиву для укладення договору дарування незадовго до його смерті, невідповідності волевиявлення дарувальника його внутрішній волі, а також твердження про фальшування договору дарування, протоколу загальних зборів та інших документів.

Наведені обставини стосуються фактичних і правових підстав для визнання спірного правочину недійсним та підлягають дослідженню судом під час розгляду відповідного матеріально-правового спору по суті.

Разом з тим предметом апеляційного перегляду в цій справі є законність ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, а тому визначальним є встановлення відповідності поданої ОСОБА_1 позовної заяви передбаченим статтею 49 ГПК України процесуальним умовам для її спільного розгляду із первісним позовом.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 продовжує значитися в Єдиному державному реєстрі як учасник ТОВ фірми "Ринок" із часткою 25 %, реалізує корпоративні права та отримує дивіденди, може свідчити про наявність у ОСОБА_1 майнового інтересу в результаті вирішення спору, однак не змінює характеру фактично заявлених нею позовних вимог.

Щодо доданого до апеляційної скарги протоколу загальних зборів учасників ТОВ фірми "Ринок" від 12 серпня 2026 року колегія суддів зазначає, що такий документ складений після постановлення оскаржуваної ухвали Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року та відображає подальший розвиток корпоративних правовідносин між учасниками Товариства.

Вказаний доказ не змінює змісту позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 28 липня 2026 року, та не може надати таким вимогам ознак самостійної вимоги третьої особи щодо предмета спору, яких вони не мали на момент вирішення місцевим господарським судом питання про прийняття відповідної позовної заяви.

Колегія суддів також враховує, що повернення позовної заяви ОСОБА_1 не позбавляє її права на судовий захист.

Якщо ОСОБА_1 вважає, що саме їй належить право на частину спірної частки у статутному капіталі ТОВ фірми "Ринок" у порядку спадкування, вона не позбавлена можливості звернутися до суду із самостійним позовом, визначивши належний суб`єктний склад такого спору, предмет та підстави позову, а також спосіб захисту належного їй, за її твердженням, суб`єктивного права.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що повернення позовної заяви третьої особи за таких обставин не є ненаданням доступу до правосуддя та/або порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки особа може подати відповідний позов у порядку, передбаченому ГПК України, як окремий позов, за яким, за умови дотримання всіх вимог ГПК України, буде відкрито провадження та розглянуто спір.

Таким чином, встановивши, що заявлені ОСОБА_1 вимоги фактично збігаються з вимогами первісного позивача, не заперечують їх та спрямовані на досягнення того самого правового результату, тоді як самостійної матеріально-правової вимоги про визнання за нею права на предмет спору або його частину у цьому провадженні не заявлено, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність у поданому позові ознак самостійних вимог третьої особи щодо предмета спору в розумінні статті 49 ГПК України.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Рівненської області про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 липня 2026 року у справі №918/665/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в строки та порядку, встановлені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Справу №918/665/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "15" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.