Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №903/609/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Справа № 903/609/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Маціщук А.В. , суддя Мамченко Ю.А.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників:

прокурора - Лис Н.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача- не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 21 липня 2026 року (повний текст складено 23.07.2026) у справі №903/609/26 (суддя Шум М.С.)

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега 4"

про стягнення 827 927,78 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

24.06.2025 заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега 4" (далі - ТОВ "Омега 4") про стягнення 827 927,78 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Як зазначав прокурор, ТОВ "Омега 4" у період з 01.01.2025 по 16.04.2026 користувалося сформованою земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1523 га без оформленого права користування та без сплати за землю, будучи власником розташованого на ній нерухомого майна.

У зв`язку з цим прокурор вважав, що відповідач безпідставно зберіг за рахунок Луцької міської ради кошти в розмірі орендної плати, які відповідно до статті 1212 ЦК України підлягають поверненню власнику земельної ділянки. На підтвердження наведеного прокурор посилається на сформованість земельної ділянки, відсутність зареєстрованого права користування нею та несплату відповідачем коштів за її використання.

Зазначене стало підставою для звернення прокурора до суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 763 283 грн, що, за розрахунком прокурора, відповідає розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за заявлений період. Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно збережених коштів, прокурор заявив вимоги про стягнення 48 924,30 грн інфляційних втрат та 15 720,48 грн трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. За розрахунком прокурора, загальний розмір коштів, які підлягають стягненню з відповідача, становить 827 927,78 грн.

Одночасно з позовною заявою прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Омега 4", які знаходяться на всіх рахунках ТОВ "Омега 4" в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на рухоме і нерухоме майно, яке належить ТОВ "Омега 4", у межах суми позову 827 927,78 гривень.

Вказана заява обґрунтована наявністю ризику істотного ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову, з огляду на відчуження відповідачем належного йому нерухомого майна, відсутність у нього іншого нерухомого майна за даними відповідних реєстрів, незначний розмір статутного капіталу, а також можливість вільного розпорядження коштами, отриманими від продажу нерухомості. На думку прокурора, зазначені обставини свідчать про можливість зменшення або вибуття активів відповідача до моменту виконання судового рішення, що зумовлює необхідність накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ "Омега 4" у межах суми позовних вимог - 827 927,78 грн.

Узагальнений зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 21 липня 2026 року у справі №903/609/26 у задоволенні заяви заступника керівника Луцької окружної прокуратури №53-3901вих-26 від 23.06.2026 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована недоведеністю прокурором реальної загрози утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Суд виходив із того, що саме по собі відчуження відповідачем нерухомого майна, незначний розмір статутного капіталу та можливість розпорядження отриманими від продажу коштами не свідчать про намір відповідача ухилитися від виконання судового рішення, а конкретних доказів такого ризику прокурором не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятою судом першої інстанції ухвалою, заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування положень статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України, а також на неврахування обставин, які свідчать про наявність реального ризику утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2026 для розгляду справи №903/609/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Маціщук А.В., Мамченко Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 21 липня 2026 року у справі №903/609/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 вересня 2026 року о 15:45 год.

В судове засідання представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення статті 273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвлау місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного перегляду є питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арештів на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега 4" в усіх банківських або інших фінансово - кредитних установах та на рухоме і нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега 4" в межах суми 827 927,78 грн.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним із визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд на підставі поданих заявником доказів має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Як убачається, предметом позову у цій справі є вимога прокурора про стягнення з ТОВ "Омега 4" 827 927,78 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Водночас зверненню прокурора із заявою про забезпечення позову передували обставини, які у своїй сукупності, на думку прокурора, свідчать про наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо можливого утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Зокрема, як зазначено прокурором, 17.04.2026, тобто безпосередньо перед зверненням прокурора із заявою про забезпечення позову, ТОВ "Омега 4" відчужило належні йому об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, на користь ТОВ "Град Інвест Ріал Істейт" за договорами купівлі-продажу №1173 та №1172. При цьому загальна вартість відчуженого нерухомого майна становила 8,2 млн грн, що істотно перевищує розмір заявлених у цій справі майнових вимог - 827 927,78 грн.

Зазначена обставина має істотне значення для оцінки ризику утруднення виконання майбутнього судового рішення, оскільки свідчить про фактичне зменшення майнової бази відповідача безпосередньо напередодні звернення прокурора із заявою про забезпечення позову.

Крім того, як зазначив прокурор, статутний капітал ТОВ "Омега 4" становить лише 1534,72 грн, основним видом діяльності товариства є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна, а після відчуження зазначених об`єктів нерухомості за відповідачем інше нерухоме майно не зареєстроване.

У сукупності із фактом відчуження нерухомого майна такі обставини свідчать про істотне зменшення активів відповідача та відсутність у матеріалах справи відомостей про наявність іншого нерухомого майна, за рахунок якого у подальшому могло б бути забезпечене виконання рішення суду.

Прокурор також посилається на те, що ТОВ "Омега 4" протягом тривалого часу фактично користувалося земельною ділянкою комунальної власності без оформлення відповідного речового права та не здійснювало платежів за таке користування.

При цьому щодо відповідача вже ухвалювалися судові рішення у справах №903/2025/25 та №903/850/25, а також затверджувалася мирова угода у справі №903/176/23, предметом яких, зокрема, були вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за користування цією ж земельною ділянкою за попередні періоди.

Разом з тим, попри наявність у ТОВ "Омега 4" обов`язку сплачувати кошти за фактичне користування земельною ділянкою, як зазначає прокурор, відповідач не виконував такий обов`язок добровільно.

Наведені обставини у своїй сукупності, а саме відчуження відповідачем безпосередньо перед зверненням із заявою про забезпечення позову належного йому нерухомого майна значної вартості, відсутність за відповідачем іншого зареєстрованого нерухомого майна, незначний розмір статутного капіталу, характер основної господарської діяльності товариства, а також наявність попередніх судових спорів щодо плати за користування цією ж земельною ділянкою, за твердженням прокурора дають достатні підстави для висновку про існування реального ризику подальшого зменшення майнової бази відповідача, що може істотно ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Оцінивши наведені прокурором обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони відповідають критерію достатньо обґрунтованого припущення щодо можливого утруднення виконання рішення суду, передбаченому статтею 136 ГПК України.

При цьому колегія суддів враховує, що у справі №905/448/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 зазначила, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, або відчужити майно, яке знаходиться у його власності, сама по собі створює ризик утруднення виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. Верховний Суд також наголосив, що вимога надання доказів щодо очевидних речей, зокрема доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Отже, для застосування заходів забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів заявник не зобов`язаний доводити вже вчинені відповідачем дії з приховування, виведення чи відчуження активів саме з метою ухилення від виконання майбутнього судового рішення. Достатнім є наведення обставин, які у своїй сукупності дають підстави для обґрунтованого припущення про можливе зменшення майнової бази відповідача та, як наслідок, утруднення виконання рішення суду.

У справі, що переглядається, такий ризик не ґрунтується виключно на абстрактній можливості відповідача розпоряджатися належним йому майном. Навпаки, він підтверджується конкретною обставиною - відчуженням ТОВ "Омега 4" 17.04.2026 належного йому нерухомого майна значної вартості безпосередньо перед зверненням прокурора із заявою про забезпечення позову, а також відсутністю, за наявними у справі відомостями, іншого нерухомого майна відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає доведеним існування достатньо обґрунтованого припущення щодо можливого утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, фактично виходив із необхідності доведення прокурором конкретних дій відповідача, спрямованих на приховування, відчуження чи виведення його активів з метою ухилення від виконання можливого рішення суду.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки він не відповідає наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та фактично покладає на заявника надмірний тягар доказування обставин, які свідчать про ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення.

Водночас колегія суддів враховує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з наявністю у боржника майна або грошових коштів, за рахунок яких таке рішення може бути виконане. Саме тому заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті збереження відповідної майнової бази до вирішення спору по суті та подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, якою Верховний Суд відступив від висновків щодо неможливості накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів.

Верховний Суд у зазначеній постанові також дійшов висновку, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, у порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане, а позивач отримає задоволення своїх вимог. При цьому обраний вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно залишається у його володінні та користуванні, а обмежується лише можливість розпорядження ним.

Відтак накладення арешту на майно відповідача у спорі про стягнення грошових коштів саме по собі не суперечить положенням статті 137 ГПК України та може бути належним заходом забезпечення позову за наявності відповідних передумов, визначених статтею 136 цього Кодексу.

Щодо співмірності обраних прокурором заходів забезпечення позову колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке заявлено клопотання про накладення арешту, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам здійснювати певні дії.

У цій справі заявлений прокурором захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача безпосередньо пов`язаний із предметом спору, оскільки спрямований на забезпечення реального виконання можливого рішення про стягнення 827 927,78 грн.

При цьому застосування арешту на грошові кошти та майно відповідача не означає подвійного забезпечення позовних вимог на суму 827 927,78 грн кожним із таких заходів. Зазначені заходи спрямовані на забезпечення виконання однієї майнової вимоги та застосовуються в межах загальної суми позовних вимог - 827 927,78 грн.

За таких обставин обраний захід забезпечення позову відповідає вимозі співмірності, оскільки безпосередньо пов`язаний із предметом позову, застосовується в межах заявленої до стягнення суми та спрямований виключно на збереження майнової бази відповідача до вирішення спору по суті.

Також накладення арешту не припиняє права власності відповідача на відповідне майно та не позбавляє його можливості володіти і користуватися ним, а лише тимчасово обмежує право розпорядження таким майном у межах, необхідних для забезпечення заявлених позовних вимог.

Отже, застосування відповідних заходів не створює для відповідача невиправданого або непропорційного обмеження його майнових прав, тоді як їх невжиття за встановлених у цій справі обставин створює ризик подальшого зменшення активів відповідача та, відповідно, істотного ускладнення виконання можливого рішення суду.

Колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, відповідно до якої при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення, зокрема, наявності спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, співмірності обраного виду забезпечення позову із пред`явленими позовними вимогами та відсутності зловживання процесуальними правами.

У цій справі між сторонами існує реальний спір щодо стягнення 827 927,78 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою; наведені прокурором обставини свідчать про достатньо обґрунтований ризик утруднення виконання можливого рішення суду; обрані заходи забезпечення безпосередньо пов`язані з предметом спору та застосовуються в межах суми заявлених майнових вимог.

Матеріали справи також не містять даних, які б свідчили про спрямованість заяви прокурора про забезпечення позову на зловживання процесуальними правами або про те, що застосування таких заходів матиме наслідком непропорційне обмеження прав та законних інтересів відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором наведено достатні обставини для обґрунтованого припущення про можливе істотне ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а обрані заходи забезпечення позову є адекватними, співмірними та безпосередньо пов`язаними з предметом спору. Невжиття таких заходів за встановлених у цій справі обставин створює ризик подальшого зменшення майнової бази відповідача та, відповідно, може ускладнити реальне виконання майбутнього судового рішення.

При цьому застосування арешту грошових коштів та майна відповідача не має наслідком подвійного забезпечення позову, оскільки загальний обсяг забезпечення обмежується ціною позову 827 927,78 грн, а арешт майна застосовується лише в частині, необхідній для покриття різниці між ціною позову та фактично арештованими грошовими коштами.

Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої на заявника покладається обов`язок обґрунтувати підстави, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак такі обставини не обов`язково мають підтверджуватися доказами вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на приховування, відчуження чи виведення активів з метою ухилення від виконання майбутнього судового рішення, колегія суддів, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, їх адекватності та співмірності, наявності зв`язку між обраними заходами забезпечення позову та предметом спору, а також імовірності істотного ускладнення виконання можливого рішення суду у разі невжиття таких заходів, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За наведених вище обставин доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності правових підстав для забезпечення позову знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду. Натомість висновок суду першої інстанції про відсутність таких підстав є передчасним та зробленим без належного врахування всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідної заяви.

Відтак колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме, не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, з огляду на що апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури слід задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати, прийнявши нове судове рішення, яким заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури про забезпечення позову задовольнити.

Керуючись статтями 269, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 21.07.2026 у справі №903/609/26 скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

"Заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури №53-3901вих-26 від 23.06.2026 про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Омега 4" (код ЄДРПОУ 43571503), які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на рухоме і нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Омега 4", у межах суми позову 827 927,78 грн.

Стягувач: Луцька окружна прокуратура (вул. Винниченка, 13, м. Луцьк, 43025; код ЄДРПОУ 02909915);

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега 4" (вул. Галицького Данила, 14, м. Луцьк, 43016; код ЄДРПОУ 43571503)."

3. Дана постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців із наступного дня після набрання нею законної сили.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.09.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Мамченко Ю.А.