Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №910/958/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р.з Справа№ 910/958/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Іванова В.П.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання : Гончаренка О.С.

за участю представників сторін

від позивача: Неділько М.М., Кубрак О.О.,

від відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026,

у справі № 910/958/26 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України

до Державної організації «Автобаза державного управління справами»

про стягнення 1 381 219,41 грн -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Автопідприємство господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної організації «Автобаза державного управління справами» (далі-відповідач) про стягнення 1 381 219,41 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та укладених між сторонами договорів найму (оренди) транспортного засобу від 31.05.2022 № 04-22, від 27.02.2023 № 22-23 та від 11.01.2024 №3-24 було завищено розмір орендної плати за користування транспортними засобами, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 381 219,41 грн завищених витрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/958/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що суд не може розцінювати акт Державної аудиторської служби України від 10.11.2025 № 000800-2145 як належний та допустимий доказ факту завдання відповідачем збитків державі на суму 1 381 219,41 грн, у зв`язку із завищенням вартості послуг, оскільки між сторонами існують договірні відносини, які встановлюють обсяг та вартість послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено поданими доказами протиправну поведінку відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яке спричинило матеріальні збитки позивачу у розмірі 1 381 219,41 грн, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції у спорі між позивачем та відповідачем застосував виключно матеріальні норми саме договірного права, в тому числі, і приватного права та норми, що регулюють публічні закупівлі, віддавши перевагу закріпленим договірним домовленостям між суб`єктами господарювання, натомість не врахував спеціальний статус цих суб`єктів, а саме, що це суб`єкти державної форми власності, а не приватної, тому їх господарська діяльність регулюється, в тому числі і державними регуляторами та здійснюється державний контроль за такою діяльністю, оскільки вони використовують державні (бюджетні) кошти та державне майно.

На думку апелянта, суд першої інстанції не враховував вимоги ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та пункт 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 630 - не застосував їх як норми матеріального права, що, на думку апелянта, є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частиній попередньо прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, водночас, у резолютивній частині рішення у задоволенні позовних вимог відмовив, що, на думку апелянта, є суперечливою та неоднозначною позицією суду першої інстанції.

17.07.2026 позивач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де зазначив пояснення, анаголічні поясненням, викладеним у апеляційній скарзі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 10.07.2026, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Відповідач зазначає, що позивач при подачі позову керувався ст.ст.22, 610-625 ЦК України щодо відкодування збитків нанесених йому відповідачем, але саме позивачем були ініційовані укладання договорів між ним та відповідачем на умовах визначених у договорах у відповідності до ЦК України, ЗУ «Про публічні закупівлі» та особливостей.

Відповідач наголошує на тому, що ним належно виконані зобов`язання перед позивачем та він не несе відповідальності за збитки, якщо вони стали наслідком власної бездіяльності, необережності або неправомірних дій скаржника, оскільки для відшкодування шкоди необхідна вина відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між його діями та збитками.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 апеляційну скаргу Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Іванов В.П., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/958/26.

25.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/958/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 та справу призначено до розгляду на 27.07.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 продовжено строк розгляду справи № 910/958/26 за апеляційною скаргою Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 та відкладено її розгляд на 07.09.2026.

Явка сторін у судове засідання

Представник відповідача у судове засідання 07.09.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставлення електронного документу до електронного кабінету сторін, наявним в матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Позиції учасників справи

Представники позивача у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.06.2022 між Автопідприємством господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України (наймач за договором, позивач у справі) та Державною організацією "Автобаза державного управління справами" (наймодавець за договором, відповідач у справі) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу № 40-22 (далі - договір-1) відповідно до умов якого наймодавець надає послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD, код ДК 021:2015 - 60170000-0, номер кузова: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , а наймач приймає в строкове платне користування броньований спецавтомобіль оціночною вартістю 1 228 000,00 грн. Щомісячний розмір орендної плати за користування автомобілем становить 42 857,14грн. Загальна сума договору складає 300 000,00 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2022 року, а в частині зобов`язань за договором, які є невиконаними па зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань за договором.

Відповідно до акту прийому-передачі від 15.06.2022 наймодавець передав, а наймач прийняв у належному для експлуатації стані автомобіль Mercedes-Benz, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

27.02.2023 між Автопідприємством господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України (наймач за договором, позивач у справі) та Державною організацією "Автобаза державного управління справами" (наймодавець за договором, відповідач у справі) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу № 22-23 (далі - договір-2) відповідно до умов якого наймодавець надає послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD, код ДК 021:2015 - 60170000-0, номер кузова: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , а наймач приймає в строкове платне користування броньований спецавтомобіль оціночною вартістю 1 228 000,00 грн. Щомісячний розмір орендної плати за користування автомобілем становить 44 909,09 грн. Загальна сума договору складає 494 000,00 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2023 року, а в частині зобов`язань за договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань за договором. Сторони домовилися, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, з 09 лютого 2023 року, згідно пункту 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Відповідно до акту прийому-передачі від 27.02.2023 наймодавець передав, а наймач прийняв у належному для експлуатації стані автомобіль Mercedes-Benz, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

11.01.2024 між Автопідприємством господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України (наймач за договором, позивач у справі) та Державною організацією "Автобаза державного управління справами" (наймодавець за договором, відповідач у справі) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу № 3-24 (далі - договір-2) відповідно до умов якого наймодавець надає послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD, код ДК 021:2015 - 60170000-0, номер кузова: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , а наймач приймає в строкове платне користування броньований спецавтомобіль оціночною вартістю 1 228 000,00 грн. Щомісячний розмір орендної плати за користування автомобілем становить 55 260,00 грн. Загальна сума договору складає 663 120,00 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2024 року, а в частині зобов`язань за договором, які с невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань за договором. Сторони домовилися, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, з 01 січня 2024 року, згідно із пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України

Відповідно до акту прийому-передачі від 11.01.2024 наймодавець передав, а наймач прийняв у належному для експлуатації стані автомобіль Mercedes-Benz, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

01.01.2025 між Автопідприємством господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України (наймач за договором, позивач у справі) та Державною організацією "Автобаза державного управління справами" (наймодавець за договором, відповідач у справі) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу № 1-25 (далі - договір-2) відповідно до умов якого наймодавець надає послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD, код ДК 021:2015 - 60170000-0, номер кузова: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , а наймач приймає в строкове платне користування броньований спецавтомобіль оціночною вартістю 1 228 000,00 грн. Щомісячний розмір орендної плати за користування автомобілем становить 55 260,09 грн. Загальна сума договору складає 663 120,00 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2025 року, а в частині зобов`язань за договором, які с невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов`язань за договором.

За результатами ревізії складено акт від 10.11.2025 № 000800-2145, яким встановлено, що Автопідприємство уклало договори найму (оренди) транспортного засобу Mercedes-Benz S600 Guard державний № НОМЕР_2 від 15.06.2022 № 40-22, від 27.02.2023 № 22-23, від 11.01.2024 № 3-24, від 01.01.2025 № 1-25 з порушеннями частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 630, оскільки розмір річної орендної плати цього транспортного засобу був погоджений на рівні від 24 до 54 відсотків від вартості об`єкта оренди, внаслідок чого у період з 15.06.2022 по 01.07.2025 Автопідприємством здійснені видатки за КПКВК0411010 (0411020), KERB 2240 на загальну суму 1 381 219,41 грн, в тому числі: за 2022 рік - 210 328,60 грн, за 2023 рік - 410 059,90 грн, за 2024 рік - 536 772,80 грн, за КПКВК ДБ 0411020, KEКB 2240 на суму 224 058,04 грн, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на відповідну суму.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що за висновками Державної аудиторської служби України - орендна плата за користування транспортним засобом (Mercedes-Benz S 600 GUARD, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) сформована без врахування статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету, що створює обов`язок відповідача повернути надміру сплачені кошти в розмірі 1 381 219,41 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом частин 1-3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Статтею 762 Цивільного кодексу України, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Правовідносини у сфері державних закупівель регулюються Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент проведення процедури закупівлі та укладення договору) до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Пунктом 1 частини1 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону.

Аукціон розпочинається за наявності не менше двох заяв на участь та вважається таким, що відбувся, у разі здійснення щонайменше одного кроку аукціону будь-яким учасником аукціону, якщо інше не передбачено Порядком передачі майна в оренду (частина 2 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" переговорна процедура закупівлі використовується замовником як виняток і відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю після проведення переговорів щодо ціни та інших умов договору про закупівлю з одним або кількома учасниками процедури закупівлі.

Частина друга статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає окремі підстави для застосування переговорної процедури.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі: якщо було двічі відмінено процедуру відкритих торгів, у тому числі частково (за лотом), через відсутність достатньої кількості тендерних пропозицій, визначеної цим Законом. При цьому предмет закупівлі, його технічні та якісні характеристики, а також вимоги до учасника процедури закупівлі не повинні відрізнятися від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації.

Підпункт 6 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "«Про публічні закупівлі" (далі, Особливості) передбачає, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" передбачає, що придбання замовниками товарів і послуг (крім послуг з поточного ремонту), вартість яких становить або перевищує 100 тис. гривень, послуг з поточного ремонту, вартість яких становить або перевищує 200 тис. гривень, робіт, вартість яких становить або перевищує 1,5 млн. гривень, може здійснюватися шляхом укладення договору про закупівлю без застосування відкритих торгів та/або електронного каталогу для закупівлі товару у разі, коли відмінено відкриті торги через неподання жодної тендерної пропозиції для участі у відкритих торгах у строк, установлений замовником згідно з цими особливостями, у тому числі за лотом. При цьому предмет закупівлі, його технічні, кількісні та якісні характеристики, проект договору про закупівлю, а також вимоги до суб`єкта, з яким укладається договір про закупівлю, не повинні відрізнятися від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації (крім вимог, визначених пунктом 47 цих особливостей), та сума договору про закупівлю не може перевищувати очікувану вартість предмета закупівлі, зазначену замовником в оголошенні про проведення відкритих торгів, які відмінено через відсутність достатньої кількості учасників процедури закупівлі (учасника процедури закупівлі), з урахуванням прийнятного відсотка перевищення ціни тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі над очікуваною вартістю предмета закупівлі, якщо такий прийнятний відсоток був зазначений у тендерній документації.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами:

- процедури відкритих торгів UA-2022-02-15- 010356-Ь та UA-2022-05-12-005018-a очікуваною вартістю 300 000,00 грн на "Послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD" за кодом CPV за ДК 021:2015 - 60170000-0 (Прокат пасажирських транспортних засобів із водієм) не відбулися через подання для участі в торгах менше двох тендерних пропозицій. За переговорною процедурою UA-2022-06-01- 004918-а між Автопідприємством господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України та Державною організацією "Автобаза Державного управління справами" укладено договір найму (оренди) транспортного засобу від 15.06.2022 № 40-22.

- процедура відкритих торгів з особливостями UA- 2023-02-01-014540-а очікуваною вартістю 494 000,00 грн на "Послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD" за кодом CPV за ДК 021:2015 - 60170000-0 (Прокат пасажирських транспортних засобів із водієм) не відбулась через відсутність пропозицій. Надалі за закупівлею без використання електронної системи UA-2023-02- 27-008909-а між сторонами укладено договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.02.2023 № 22-23.

- процедури відкритих торгів з особливостями UA-2023-12-18-006722-а очікуваною вартістю 664 800,00 грн на "Послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD" за кодом CPV за ДК 021:2015 - 60170000-0 (Прокат пасажирських транспортних засобів із водієм) не відбулися через відсутність пропозицій. В подальшому за закупівлею без використання електронної системи UA-2024 - 01-11-008118-а між сторонами укладено договір найму (оренди) транспортного засобу від 11.01.2024 № 3-24;

- процедури відкритих торгів з особливостями UA-2024-12-19-005174-а та UA-2024-12-20-019066-а на "Послуги з оренди автомобіля Mercedes-Benz S 600 GUARD" за кодом CPV за ДК 021:2015 - 60170000-0 (Прокат пасажирських транспортних засобів із водієм) не відбулися через відсутність пропозицій. Надалі за закупівлею без використання електронної системи UA-2025-01- 01-002084-а, через відсутність конкуренції з технічних причин між сторонами укладено договір найму (оренди) транспортного засобу від 01.01.2025 № 1-25.

Уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі договір, сторони погодили всі його істотні умови, серед яких предмет, ціну та строк виконання зобов`язань, що узгоджується з приписами цивільного законодавства та приписами Закону України "Про публічні закупівлі". Адже відповідно до частини першої статті 41 цього Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Отже, при укладенні договорів найму (оренди) транспортного засобу від 15.06.2022 № 40-22, від 27.02.2023 № 22-23 та від 11.01.2024 № 3-24 сторони дійшли згоди щодо щомісячного розміру орендної плати за користування автомобілем, що відповідають умовам тендерної пропозиції позивача, в той час як з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що сторонами повністю виконані умови вказаних договорів щодо надання послуг з оренди автомобіля та оплати послуг в повному обсязі.

Водночас, зміна такої істотної умови договору, як ціна, без узгодження сторонами, та після проведення оплати та надання послуг в повному обсязі, суперечитиме приписам частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що Державною аудиторською службою України відповідно до пункту 6.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби на ІІІ квартал 2025 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Автопідприємства Господарсько-фінансового контролю департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України за період з 01.01.2022 по 01.07.2025.

За результатами ревізії складено акт від 10.11.2025 № 000800-2145, яким встановлено, що Автопідприємство уклало договори найму (оренди) транспортного засобу Mercedes-Benz S600 Guard державний № НОМЕР_2 від 15.06.2022 № 40-22, від 27.02.2023 № 22-23, від 11.01.2024 № 3-24, від 01.01.2025 № 1-25 з порушеннями частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 630, оскільки розмір річної орендної плати цього транспортного засобу був погоджений на рівні від 24 до 54 відсотків від вартості об`єкта оренди, внаслідок чого у період з 15.06.2022 по 01.07.2025 Автопідприємством здійснені видатки за КПКВК0411010 (0411020), KERB 2240 на загальну суму 1 381 219,41 грн, в тому числі: за 2022 рік - 210 328,60 грн, за 2023 рік - 410 059,90 грн, за 2024 рік - 536 772,80 грн, за КПКВК ДБ 0411020, KEКB 2240 на суму 224 058,04 грн, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на відповідну суму.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (пункт 12 частини 1); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку(пункт 13 частини 1).

Згідно із пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, інспектування (ревізії).

Підпунктом 23 пункту 6 Положення встановлено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 на яку також посилається і апелянт, викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

У контексті зазначеного об`єднана палата конкретизувала, що акт ревізії Управління Держаудитслужби акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі.

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Водночас, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

Колегія суддів зазначає, що для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Згідно з частиною третьою статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Як унормовано у статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

У контексті цієї справи колегія суддів зазначає, що, враховуючи положення статті 22 ЦК України , для стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; факту збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини. У цьому випадку на позивача покладено обов`язок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок, на відповідача - відсутність його вини у настанні збитків.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов`язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, що відповідач відповідно до укладених між сторонами договорів найму (оренди) транспортного засобу від 15.06.2022 № 40-22, від 27.02.2023 № 22-23 та від 11.01.2024 № 3-24 надав послуги оренди автомобіля.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження наявності збитків позивач надав витяг з акта ревізії, у якому зазначено, що Автопідприємство уклало договори найму (оренди) транспортного засобу Mercedes-Benz S600 Guard державний № НОМЕР_2 з порушеннями частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 630, оскільки розмір річної орендної плати цього транспортного засобу був погоджений на рівні від 24 до 54 відсотків від вартості об`єкта оренди, внаслідок чого у період з 15.06.2022 по 01.07.2025 Автопідприємством здійснені видатки за КПКВК0411010 (0411020), KERB 2240 на загальну суму 1 381 219,41 грн.

З огляду на викладене, акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави.

З урахуванням наведеного , колегія суддів виходить з того, що суд має оцінити акт ревізії як окремо, так і в сукупності доказів (мали співставити докази позивача, з доказами відповідача) та встановити, чи свідчить він з більшою вірогідністю про те, що позивачу заподіяно майнової шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

Враховуючи надані сторонами докази та обставини справи, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено поданими доказами протиправну поведінку відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яке спричинило матеріальні збитки позивачу у розмірі 1 381 219,41 грн, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що акт Державної аудиторської служби України від 10.11.2025 № 000800-2145 є неналежним доказом порушення відповідачем зобов`язань за договорами оренди та спричинення збитків позивачу на суму 1 381 219,41 грн, у зв`язку із завищенням вартості послуг; акт ревізії не доводить протиправності поведінки відповідача (невиконання чи неналежного виконання ним своїз обов`язків за договорами підряду), що у сукупності зі встановленими обставинами справи унеможливлює застосування до нього такого виду відповідальності, як відшкодування завданих збитків.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про суперечливість позиції суду першої інстанції через розбіжність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту мотививальної частини судового рішення чітко вбачається, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Проте, при формулюванні мотивувальної частини рішення, суд попередньо прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, де було допущено технічну помилку (описку) та вказано саме про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що описка у написанні мотивувальної частини, яка не суперечить усьому тексту мотивувальної частини, де суд детально обґрунтував свій висновок, а є класичним прикладом очевидної технічної описки.

Скасування судового рішення виключно з мотивів наявності технічної описки, яка може бути усунута самим судом першої інстанції, суперечитиме принципу правової визначеності та завданням судочинства, оскільки апелянт не спростовує висновків суду по суті спору, а лише апелює до технічного недоліку тексту.

Інші доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними належними доказами, та спростовуються наведеним вище, а тому відхиляються колегією суддів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п"ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/958/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/958/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 15.09.2026.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.П. Іванов

В.В. Сулім