Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №911/1728/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа № 911/1728/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.09.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс”

на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026

повний текст рішення складено 26.03.2026

у справі № 911/1728/25 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”

до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс”

про стягнення 8 310 762,88 грн заборгованості за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (відповідач) про стягнення 8 310 762,88 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 в частині оплати поставленого природного газу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1728/25, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” 8 310 762,88 грн заборгованості та 99 729,16 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем доведено порушення відповідачем зобов`язань за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 в частині своєчасної оплати поставленого природного газу, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 8 310 762,88 грн. Сам лише факт участі відповідача у процедурі надання субвенції з державного бюджету на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій, не може свідчити про відсутність заборгованості, стягнення якої є предметом позову у даній справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25, 14.04.2026 Приватне комунально-побутове підприємство “Теплокомунсервіс” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заборгованість за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 у розмірі 8 310 762,88 грн зумовлена невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення населенню тарифам, що затверджені органом місцевого самоврядування, тому до відшкодування ПКПП «Теплокомунсервіс» заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» № 1730-VIII задоволення даного позову та стягнення спірної заборгованості є передчасним. Крім того, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання ПКПП «Теплокомунсервіс» про витребування інформації та документів у ТОВ "Оператор ГТС України" щодо якості переданого ГК «Нафтогаз Трейдинг» газу за спірним договором. Також відмовляючи у задоволенні клопотання ПКПП «Теплокомунсервіс» про призначення комплексної судової експертизи, суд першої інстанції обмежився тим, що питання якості поставленого природного газу не входить до предмета спору, яким є стягнення заборгованості за договором. Судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання ПКПП «Теплокомунсервіс» про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Київської обласної військової адміністрації, з підстав того, що обставини нарахування, облікування та відсутність відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію перед ПКПП «Теплокомунсервіс» не стосується предмета спору, а Київська обласна військова адміністрація не є учасником спірних правовідносин. Отже, за доводами скаржника, судом першої інстанції не вчинено процесуальних дій для всебічного і об`єктивного вирішення спору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026 матеріали апеляційної скарги Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” у справі № 911/1728/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали господарської справи № 911/1728/25.

13.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1728/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

26.05.2026 Приватне комунально-побутове підприємство “Теплокомунсервіс” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1728/25 за апеляційною скаргою Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 та призначено розгляд справи на 02.07.2026.

01.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості укласти мирову угоду. Подане клопотання обґрунтоване тим, що 29.04.2026 у Київській обласній військовій адміністрації відбулась спільна нарада за участю представників КОВА, підприємств теплопостачання Київської області та ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», на якій прийнято рішення про укладення між ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг» та теплопостачальними підприємствами угод про врегулювання заборгованості теплопостачальних підприємств перед ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», зокрема, мирових угод, в тому числі і заборгованості ПКПП «Теплокомунсервіс», яка є предметом розгляду у даній справі. ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» підготовлено проект мирової угоди у даній справі, яка перебуває на стадії опрацювання та погодження її умов.

В судовому засіданні 02.07.2026 оголошувалась перерва до 27.08.2026 з метою надання сторонам можливості укласти мирову угоду.

27.08.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 розгляд справи призначено на 10.09.2026.

09.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості укласти мирову угоду.

Розглянувши в судовому засіданні 10.09.2026 клопотання Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, перелік підстав для відкладання розгляду справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд зазначає, що можливість врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди існувала і на стадії розгляду справи судом першої інстанції, однак відповідних дій у цей період сторонами вчинено не було.

Крім того, з аналогічним клопотанням про відкладення розгляду справи Приватне комунально-побутове підприємство “Теплокомунсервіс” вже зверталось до суду 01.07.2026, яке судом було задоволено у судовому засіданні 02.07.2026.

Тобто, судом було надано сторонам достатньо часу для укладення мирової угоди (понад два місяці).

З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що позиція скаржника викладена письмово у поданій ним апеляційній скарзі, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, колегія суддів дійшла висновку відмовити у задоволенні клопотання Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” про відкладення розгляду справи.

При цьому, колегія суддів відмічає, що відповідно до ст. 330 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони не позбавлені права укласти мирову угоду у процесі виконання рішення у будь-який час.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Київської області та перевірено судом апеляційної інстанції, 09.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (постачальник) та Приватним комунально-побутовим підприємством “Теплокомунсервіс” (споживач) укладено договір постачання природного газу № 5479-ТКЕ(23)-17 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставляти споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах договору.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу замовлений обсяг (об`єм) природного газу у період з 1 вересня 2023 року до 15 квітня 2024 року (включно), в кількості 9555,88 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: на вересень 2023 року – 0,00 тис. куб. метрів, на жовтень 2023 року – 470,00 тис. куб. метрів, на листопад 2023 року – 1280,00 тис. куб. метрів, на грудень 2023 року – 1830,00 тис. куб. метрів, на січень 2024 року – 2040,00 тис. куб. метрів, на лютий 2024 р. – 1830,00 тис. куб. метрів, на березень 2024 року – 1555,00 тис. куб. метрів, на квітень 2024 р. – 550,880 тис. куб. метрів.

В п. 3.5. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1. договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу – до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.3. п. 3.5. цього договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 15.04.2024 включно, а в частині розрахунків – до повного їх виконання (п. 13.1. договору).

На виконання умов договору № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 постачальником передано, а споживачем отримано природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 57 134 565,57 грн: від 31.10.2023 на суму 10 672,03 грн, від 31.10.2023 на суму 1 289 260,82 грн, від 31.10.2023 на суму 843 850,96 грн, від 30.11.2023 на суму 5 940 071,09 грн, від 30.11.2023 на суму 334 171,10 грн, від 30.11.2023 на суму 3 079 289,04 грн, від 31.12.2023 на суму 7 563 116,90 грн, від 31.12.2023 на суму 357 845,41 грн, від 31.01.2024 на суму 4 467 572,35 грн, від 31.01.2024 на суму 8 607 161,38 грн, від 31.01.2024 на суму 413 838,05 грн, від 31.01.2024 на суму 5 018 561,53 грн, від 29.02.2024 на суму 6 180 020,41 грн, від 29.02.2024 на суму 245 722,86 грн, від 29.02.2024 на суму 3 794 480,21 грн, від 31.03.2024 на суму 5 434 105,91 грн, від 31.03.2024 на суму 288 650,70 грн, від 31.03.2023 на суму 3 225 865,27 грн, від 30.04.2024 на суму 40 309,55 грн.

Факт передачі позивачем природного газу належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

За отриманий природний газ відповідач розрахувався лише часткового у розмірі 48 823 802,69 грн, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 8 310 762,88 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 природного газу, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 8 310 762,88 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що заборгованість за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 у розмірі 8 310 762,88 грн зумовлена невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення населенню тарифам, що затверджені органом місцевого самоврядування, тому до відшкодування ПКПП «Теплокомунсервіс» заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» № 1730-VIII задоволення даного позову та стягнення спірної заборгованості є передчасним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 09.10.2023 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір постачання природного газу № 5479-ТКЕ(23)-17, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 постачальником передано, а споживачем отримано природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 57 134 565,57 грн: від 31.10.2023 на суму 10 672,03 грн, від 31.10.2023 на суму 1 289 260,82 грн, від 31.10.2023 на суму 843 850,96 грн, від 30.11.2023 на суму 5 940 071,09 грн, від 30.11.2023 на суму 334 171,10 грн, від 30.11.2023 на суму 3 079 289,04 грн, від 31.12.2023 на суму 7 563 116,90 грн, від 31.12.2023 на суму 357 845,41 грн, від 31.01.2024 на суму 4 467 572,35 грн, від 31.01.2024 на суму 8 607 161,38 грн, від 31.01.2024 на суму 413 838,05 грн, від 31.01.2024 на суму 5 018 561,53 грн, від 29.02.2024 на суму 6 180 020,41 грн, від 29.02.2024 на суму 245 722,86 грн, від 29.02.2024 на суму 3 794 480,21 грн, від 31.03.2024 на суму 5 434 105,91 грн, від 31.03.2024 на суму 288 650,70 грн, від 31.03.2023 на суму 3 225 865,27 грн, від 30.04.2024 на суму 40 309,55 грн.

Заперечень споживача щодо кількості та якості поставленого природного газу матеріали справи не містять та судом не встановлено.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 5.1. договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу – до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Виходячи з умов п. 5.1. договору, строк оплати природного газу є таким, що настав.

Судом встановлено, що за отриманий природний газ відповідач розрахувався лише часткового у розмірі 48 823 802,69 грн.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати поставленого природного газу, тоді як строк виконання зобов`язання з оплати настав.

Доказів сплати заборгованості у розмірі 8 310 762,88 грн матеріали справи не містять, зворотного судом не встановлено.

Щодо доводів відповідача про застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" № 1730-VIII, які регулюють надання субвенції з державного бюджету на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, колегія суддів зазначає наступне.

Питання відшкодування різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (надалі – Закон № 1730-VIII).

Врегулювання заборгованості в рамках Закону № 1730-VIII для учасників процедури врегулювання заборгованості, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, згідно договорів проведення взаєморозрахунків (ст. 4 Закону № 1730-VIII) та договорів реструктуризації заборгованості (ст. 5 Закону № 1730-VIII). Договір про організацію взаєморозрахунків визначає як наявність заборгованості, так і її обсяг, що відповідає заборгованості, підтвердженої територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

Частиною першою статті 4 Закону № 1730-VIII визначено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків.

Статтею 4 Закону № 1730-VIII встановлено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб`єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків) (п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403).

Таким чином, врегулювання заборгованості в рамках Закону 1730 для учасників процедури врегулювання заборгованості, тобто для відповідача, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, згідно договорів проведення взаєморозрахунків (ст. 4 Закону 1730) та договорів реструктуризації заборгованості (ст. 5 Закону № 1730-VIII). Договір про організацію взаєморозрахунків визначає як наявність заборгованості, так і її обсяг, що відповідає заборгованості, підтвердженої територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

При розгляді справи в суді першої інстанції судом першої інстанції встановлено, що заборгованість в розмірі 8 310 762,88 грн відповідачем не погашено, договір про організацію взаєморозрахунків не укладено (тобто відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації заборгованості за договором).

Отже, суд першої інстанції зазначено, що заборгованість може вважатися відсутньою лише у разі фактичного врегулювання заборгованості за поставлений газ та здійснення взаєморозрахунків згідно ст. 4 Закону № 1730-VIII та реструктуризації залишків заборгованості згідно зі ст. 5 Закону № 1730-VIII.

При цьому, сам лише факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом № 1730-VIII, без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій, не може свідчити про відсутність заборгованості (припинення зобов`язання), стягнення якої є предметом позову.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно зі статтею 81 Господарського процесуального кодексу України витребування доказів судом є винятковим процесуальним механізмом, який застосовується у разі об`єктивної неможливості учасника справи самостійно надати суду відповідні докази.

Розглянувши клопотання про витребування доказів, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не доведено, яким чином витребувані документи та інформація стосуються предмета доказування у даній справі. Також клопотання про витребування доказів подано з порушенням встановлених процесуальним законодавством строків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення комплексної судової експертизи, колегія суддів відзначає наступне.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до положень ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів враховує, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Оскільки предмет дослідження комплексної судової експертизи (встановлення якості поставленого за договором № 5479-ТКЕ(23)-17 від 09.10.2023 природного газу) не стосується предмета спору (стягнення заборгованості за природний газ), судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової експертизи.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Київської обласної військової адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору , можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження , у разі коди рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або підготовці справи до розгляду встановить , що рішення господарського суду може плинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, як не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Зі змісту даної норми вбачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін.

Однак, у поданому клопотанні відповідачем не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Київської обласної військової адміністрації щодо однієї із сторін.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та задоволення позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” слід відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2026 у справі № 911/1728/25 – залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 911/1728/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров