Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №916/4779/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4779/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 (суддя Цісельський О.В.)

по справі №916/4779/25

за позовом Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

про стягнення 265 620,53 грн,

(суддя першої інстанції: Цісельський О.В., дата та місце ухвалення рішення: 06.07.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

У листопаді 2025 року Одеська міська рада (далі – Позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім" (далі – Відповідач) штрафу за Договором оренди земельної ділянки у розмірі 265620,53 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору оренди землі від 15.11.2024, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старскрім", зокрема, щодо своєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим Одеською міською радою нараховано товариству штраф у розмірі 265620,53 грн відповідно до п. 4.7 Договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у даній справі позов Одеської міської ради задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім" на користь Одеської міської штраф в розмірі 26 562,05 грн та судовий збір в загальному розмірі 4 701,45 грн.

Суд першої інстанції, встановивши факт несвоєчасної сплати Відповідачем орендної плати за листопад 2024 року, дійшов висновку про наявність у Позивача права на нарахування передбаченого пунктом 4.7 договору штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати.

Разом з тим, врахувавши, що Відповідач повністю виконав основне зобов`язання з незначним простроченням у 29 днів, сплатив відповідні кошти до місцевого бюджету, прострочення допущено вперше, доказів завдання Позивачу збитків унаслідок такого порушення не надано, а нарахований штраф у розмірі 265620,53 грн у 22,5 рази перевищує суму простроченого зобов`язання, суд дійшов висновку про його явну неспівмірність із наслідками порушення.

З огляду на принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, беручи до уваги поведінку Відповідача, ступінь виконання ним зобов`язання, тривалість прострочення, відсутність доказів понесення Позивачем збитків, а також вплив воєнного стану на здійснення господарської діяльності, суд визнав наявними підстави для зменшення розміру штрафу на 90%.

За результатами розгляду спору суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до 10% від нарахованої суми, що становить 26 562,05 грн, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу Позивачу слід відмовити.

Не погоджуючись з таким рішенням, Одеська міська рада звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім" на користь Одеської міської ради штраф у розмірі 239058,48 грн; в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/4779/25 залишити без змін.

Апелянт вважає оскаржуване рішення, таким, що прийняте в частині відмови в задоволенні позовних вимог з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так на переконання Скаржника судом першої інстанції не враховано умови п. 4.7 розділу 4 Договору щодо розміру штрафу та той факт, що останній не є предметом договірної конкретизації, а імперативно визначений Типовим договором.

Позивач зазначає, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано те, що сторони, укладаючи Договір, погодили усі його умови, а Відповідача був обізнаний про наявність пункту Договору щодо необхідності своєчасної сплати орендної плати та про відповідальність, яка передбачена у випадку несвоєчасної сплати орендної плати, а тому сума штрафних санкцій ґрунтується на домовленості сторін.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції залишено поза увагою також те, що Договором не передбачено обставин, які б звільняли Відповідача від сплати штрафу за несвоєчасне виконання умов вказаного Договору або впливали б на його зменшення. Таким чином на переконання Скаржника, Господарський суд Одеської області при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив обставини щодо несвоєчасної сплати Відповідачем орендної плати та порушення умов Договору, і, як наслідок, наявність підстав для задоволення позовної заяви Одеської міської ради, при цьому дійшов необґрунтованого висновку щодо зменшення заявленої до стягнення суми штрафу на 90 %.

Як наслідок, вищенаведене свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст. 626, 628, 629 Цивільного кодексу України та положень Типового договору, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради у розмірі 90 % від первісно заявленої до стягнення суми штрафу, що складає 239 058,48 грн.

В апеляційній скарзі Одеська міська рада посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 2, 11, 13, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що суд, зменшуючи на 90 % розмір штрафу на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, не надав належної оцінки всім доказам та доводам сторін і фактично врахував переважно заперечення Відповідача.

На думку Апелянта, суд не встановив винятковості обставин, які б обґрунтовували таке істотне зменшення неустойки, не дослідив причин несвоєчасного виконання Відповідачем зобов`язання, його поведінки та можливості своєчасної сплати орендної плати, а також необґрунтовано врахував належне виконання Відповідачем поточних договірних зобов`язань та незначний розмір і строк прострочення.

Апелянт наголошує, що помилкове перерахування орендної плати на інший рахунок не може вважатися винятковою обставиною, оскільки Відповідач був обізнаний із належними реквізитами та строками оплати, однак після отримання відповідного листа орендодавця не вжив заходів для виправлення помилки та не повідомив про неї Позивача.

Крім того, на думку Апелянта, судом не враховано обставини подальшої несвоєчасної сплати орендної плати та відсутності добровільної сплати штрафу. У зв`язку з цим Одеська міська рада вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність вини Відповідача та наявність підстав для зменшення штрафу, не забезпечив повного і всебічного дослідження обставин справи та оцінки доказів у їх сукупності.

Також Апелянт у своїй скарзі посилається на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України, викладених, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 та від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

На думку Одеської міської ради, зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду та має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, ступеня вини боржника, його поведінки, ступеня виконання зобов`язання, інтересів сторін і необхідності забезпечення балансу між ними.

Апелянт наголошує, що таке зменшення не повинно призводити до фактичного звільнення боржника від відповідальності або нівелювати правове значення штрафних санкцій.

У зв`язку з цим Скаржник вважає, що зменшення судом першої інстанції розміру штрафу на 90 % є надмірним, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, порушує баланс інтересів сторін і не узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/4779/25; відмовлено в задоволенні клопотання Одеської міської ради про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено розглянути апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/4779/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4779/25.

16.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4779/25.

15.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Відповідач зазначає, що апеляційна скарга не містить жодного доводу, який би свідчив про те, що суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому законом повноважень або неправильно застосував положення статті 551 Цивільного кодексу України чи статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідач вважає помилковими доводи Апелянта про те, що положення Типового договору оренди землі виключають право суду на зменшення розміру штрафу, оскільки наявність у договорі умови про відповідальність або визначення її розміру нормативним актом жодним чином не виключає застосування судом положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які прямо наділяють суд правом зменшити розмір неустойки у разі її явної неспівмірності наслідкам порушення зобов`язання.

Саме тому, на переконання Відповідача, посилання Апелянта на імперативність положень Типового договору не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, а лише підтверджує факт існування договірної відповідальності, який судом не заперечувався.

Відповідач зазначає, що доводи апеляційної скарги Позивача фактично пропонує суду апеляційної інстанції обмежитися виключно формальною констатацією факту прострочення виконання зобов`язання та повністю проігнорувати положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, а також принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України, що суперечить чинному законодавству та усталеній практиці Верховного Суду.

У своєму відзиві ТОВ "Старскрім" також зазначає, що Апелянтом не обґрунтовано співмірність заявленого до стягнення штрафу у розмірі 265 620,53 грн із наслідками порушення, з огляду на те, що прострочений платіж становив 11 805,35 грн, а відповідні кошти ще 25.12.2024 були перераховані Відповідачем до місцевого бюджету м. Одеси, хоча й на інший бюджетний рахунок, після чого помилку було виявлено та здійснено повторну сплату орендної плати.

Відповідач вважає, що фактичного позбавлення Позивача коштів не відбулося, а доказів заподіяння йому збитків матеріали справи не містять. Посилаючись на положення статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України та практику Верховного Суду, Відповідач наголошує, що сам факт порушення строку виконання зобов`язання не зумовлює автоматичного стягнення штрафу у повному розмірі, а суд має оцінити характер порушення, його наслідки, поведінку сторін та співвідношення розміру відповідальності з наслідками порушення.

Відповідач вказує, заявлений штраф більш ніж у 22 рази перевищує суму простроченого платежу, а тому є явно неспівмірним.

Також Відповідач заперечує проти доводів Апелянта щодо його нібито суперечливої та недобросовісної поведінки, посилаючись на те, що такі твердження є припущеннями та не підтверджені належними доказами та зазначає, що саме по собі незвернення із заявою про повернення помилково перерахованих коштів не свідчить про недобросовісність чи умисне порушення договірних зобов`язань, оскільки орендна плата була фактично перерахована до місцевого бюджету 25.12.2024, а після виявлення технічної помилки Відповідач повторно здійснив платіж на належний рахунок.

На думку Відповідача, матеріали справи не містять доказів його наміру ухилитися від виконання зобов`язань, а Апелянтом не обґрунтовано, яким чином незвернення щодо повернення коштів вплинуло на факт прострочення, розмір відповідальності чи наявність підстав для застосування статті 551 Цивільного кодексу України.

Відтак Відповідач вважає, що посилання Апелянта на доктрину venire contra factum proprium є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Третя особа своїм правом на подання відзиву не скористалася, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу на відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2024 між Одеською міською радою, що діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси (далі за текстом – Орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старскрім" (далі за текстом – Орендар), укладено Договір оренди землі (далі за текстом – Договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 та рішення Одеської міської ради № 2512-VІІІ від 18.09.2024 надає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 0,1799 га, кадастровий номер 5110137600:35:010:0001, місце розташування якої: місто Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 175, вид цільового призначення – 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом 2.1 Договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 00,1799 га, у тому числі по угіддях: капітальна одноповерхова – 0,0044 га; під спорудами – 0,0218 га; під проїздами, проходами та площадками – 0,1114 га; під зеленими насадженнями – 0,0423 га.

Відповідно до п. 2.2 Договору оренди на земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна, а саме: АЗС, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Старскрім", право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 02.04.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., номер відомостей про речове право: 30989316; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31993951101. Інженерне забезпечення об`єкту - від існуючих міських мереж.

Пунктом 2.3 Договору оренди встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 5312410,66 грн, згідно витягу № НВ-5100893892024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 23.07.2024.

Положеннями п. 3.1 Договору оренди передбачено, що договір укладено на 3 (три) роки, до реалізації планувальних рішень території, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Цим договором встановлюється умова про його поновлення, та після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії цього договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії цього договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди у разі наявності відповідної заяви про виключення з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору оренди землі, поданої однією зі сторін договору, відповідно діючого законодавства України, орендар має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (укласти на новий строк).

Приписами п. 4.1 Договору оренди встановлено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,1799 га, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 265620,53 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.

Пунктом 4.3 Договору оренди погоджено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем, податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998 код ЄДРПОУ 37607526 на рахунок одержувача - ГУК в Одеській області (м. Одеса), № UA468999980334129812000015744, код бюджетної класифікації 18010600.

Згідно з п. 4.4, 4.6 Договору оренди орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Орендар надає виконавчому органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин копію платіжного документу щодо внесеної орендної плати за його вимогою.

Пунктом 4.7 Договору оренди передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором; стягується пеня у розмірі, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 9.1 Договору оренди орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (підп. 9.1.2).

Згідно з п. 9.4 Договору оренди орендар зобов`язаний, серед іншого: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержуватися вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України (підп. 9.4.1); самостійно щороку обчислювати суму орендної плати станом на 1 січня, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки і до 20 лютого поточного року подавати до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, визначеному Податковим Кодексом України (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земель у разі введення її в дію) (підп. 9.4.2); своєчасно вносити орендну плату (підп. 9.4.9).

Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 13.1 Договору оренди).

Відповідно до п. 14.1 Договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Відомості про поновлення договору із зазначенням строку, передбаченого договором, обов`язково вносяться до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації такого права.

Вказаний Договір оренди землі від 15.11.2024 підписаний представниками сторін та містить відтиск печатки орендодавця, а також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2226.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001, загальною площею 0,1799 га, зареєстровано за територіальною громадою в особі Одеської міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових праві від 15.11.2024 №404010830.

В матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав № 404011008 від 15.11.2024 відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Старскрім" 15.11.2024 проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3044635651101) за кадастровим номером 5110137600:35:010:0001, загальною площею 0,1799 га.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0500889442023 від 14.11.2023 містяться наступні відомості щодо земельної ділянки, площею 0,1799 га, із кадастровим номером 5110137600:35:010:0001, що розташована за адресою: м. Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 175, вид цільового призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу № НВ-5100893892024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 станом на 23.07.2024 складає 5312410,66 грн.

При цьому відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 443780783 від 16.09.2025, ТОВ «Старскрім» з 02.04.2019 на праві власності належить об`єкт нерухомого майна – АЗС, загальною площею 31,8 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 175, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31993951101.

Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старскрім" за № 01-13/2374 від 10.12.2024, яким, наголошуючи на умовах п.п. 4.3., 4.7. договору оренди землі, Департамент висловив прохання сумлінно виконувати умови договору оренди землі та зазначив про необхідність здійснювати сплату орендної плати у строк до 30 числа відповідно до п. 4.3. договору, з урахуванням п. 4.7. договору.

Вказаний лист отримано Відповідачем 25.12.2024, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

В матеріалах справи міститься платіжна інструкція № 642 від 25.12.2024, відповідно до якої ТОВ "Старскрім" 25.12.2024 здійснило оплату у розмірі 11863,00 грн на рахунок Казначейства України (отримувач – ГУДКСУ України в Одеській області) - № UA408999980334159811000015744 з призначенням платежу: орендна плата з юридичних осіб за листопад 2024р. (АЗС-Одеса, Чорноморського козацтва) перерах.повн.

14.01.2025 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради надіслав Відповідачу лист № 01-13/70 від 14.01.2025, яким повідомив останнього, що не сплачено відповідну орендну плату за листопад 2024 року, у зв`язку з чим, відповідно до п. 4.7. договору, Департаментом нараховано штраф у розмірі 265620,53 грн, який необхідно терміново сплатити. Цей лист отримано Відповідачем 23.01.2025, що підтверджено доданим рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради № 2945-VIII від 16.04.2025 припинено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради та Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради шляхом ліквідації, натомість створено Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та визначено, що останній є правонаступником повноважень зазначених вище виконавчих органів, що припиняються.

Відповідно до листа № 01-19/754 від 02.10.2025 Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради повідомив Юридичному департаменту Одеської міської ради про те, що на лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 14.01.2025 № 01-13/70 ТОВ "Старскрім" відповідь не надало. До вказаного листа Департаментом було додано копію фрагментів банківської виписки, з якої вбачається, ТОВ "Старскрім" 28.01.2025 здійснило оплату у розмірі 33997,16 грн з призначенням платежу: орендна плата з юридичних осіб за грудень 2024р. (АЗС-Одеса, Чорноморського козацтва) перерах.повн. Здійснення вказаної оплати додатково підтверджено наданою Відповідачем платіжною інструкцією № 41 від 28.01.2025 на суму 33997,16 грн.

В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості за Договором оренди від 15.11.2024, відповідно до якого станом на 31.01.2025 сума штрафу за невиконане зобов`язання по сплаті орендної плати за у листопад 2024 року становить 265620,53 грн.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, ст. 615 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Судовою колегією було встановлено, що 15.11.2024 між Одеською міською радою, що діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старскрім", як Орендарем, було укладено Договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 та рішення Одеської міської ради № 2512-VІІІ від 18.09.2024 надає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 0,1799 га, кадастровий номер 5110137600:35:010:0001, місце розташування якої: місто Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 175, вид цільового призначення – 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом 2.3 вказано Договору оренди передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 5312410,66 грн, згідно витягу № НВ-5100893892024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 23.07.2024.

Приписами п. 4.1 Договору оренди встановлено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,1799 га, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 265620,53 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.

Пунктом 4.3 Договору оренди погоджено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем, податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998 код ЄДРПОУ 37607526 на рахунок одержувача - ГУК в Одеській області (м. Одеса), № UA468999980334129812000015744, код бюджетної класифікації 18010600.

Отже сторони передбачили умовами Договору оренди обов`язок Орендаря сплачувати орендну плата рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем, податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998 код ЄДРПОУ 37607526 на рахунок одержувача - ГУК в Одеській області (м. Одеса), № UA468999980334129812000015744, код бюджетної класифікації 18010600.

Разом з тим як було встановлено судовою колегією, відповідно до платіжної інструкції № 642 від 25.12.2024, Відповідачем було сплачено орендну плату за листопад 2024 рік на рахунок Казначейства України (отримувач – ГУДКСУ України в Одеській області) - № UA408999980334159811000015744 з призначенням платежу: орендна плата з юридичних осіб за листопад 2024р. (АЗС-Одеса, Чорноморського козацтва).

З наведеного вбачається, що при здійсненні платежу Відповідачем було допущено помилку в зазначенні номера рахунку одержувача, а саме у трьох цифрах рахунку. Водночас зазначена помилка призвела до того, що орендна плата за листопад 2024 року була перерахована не на рахунок, прямо визначений умовами Договору оренди, а на інший рахунок № НОМЕР_1 замість погодженого сторонами рахунку № UA468999980334129812000015744.

При цьому судова колегія зазначає, що за своїм змістом та призначенням здійснений платіж був спрямований саме на виконання Відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за листопад 2024 року, що підтверджується зазначеним у платіжній інструкції призначенням платежу. Разом з тим, сам факт допущення помилки лише в одній цифрі номера рахунку не змінює того, що фактично кошти були перераховані на інший рахунок, ніж визначений сторонами Договором оренди.

Отже, допущена Відповідачем помилка у зазначенні реквізитів платежу, незважаючи на очевидність його призначення як орендної плати за листопад 2024 року, призвела до здійснення оплати за іншими реквізитами, ніж ті, що були погоджені сторонами Договором, а тому фактично Відповідачем не було сплачено оренду плату за Договором оренди у порядку та терміни, як того вимагає вказаний Договір, що не заперечується Відповідачем.

Разом з тим як було встановлено апеляційним господарський судом пунктом 9.1 Договору оренди передбачено, що орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (підп. 9.1.2).

Крім того умовами Договору оренди, а саме Пунктом 4.7 передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором; стягується пеня у розмірі, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Враховуючи те, що Відповідачем орендну плату за листопад 2024 року у строк, визначений пунктом 4.3 Договору оренди, належним чином внесено не було, оскільки платіж здійснено на інший рахунок, ніж передбачений умовами Договору, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для застосування передбачених пунктом 4.7 Договору наслідків порушення строків внесення орендної плати.

Судовою колегією встановлено, що 14.01.2025 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради направив Відповідачу лист № 01-13/70 від 14.01.2025, яким повідомив про невнесення орендної плати за листопад 2024 року у встановленому Договором порядку та строки.

У зазначеному листі Департамент, посилаючись на пункт 4.7 Договору оренди, повідомив Відповідача про нарахування штрафу у розмірі 265 620,53 грн та необхідність його сплати.

Судова колегія зауважує, що приписами п. 4.1 Договору оренди встановлено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,1799 га, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 265620,53 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.

У контексті наведеного судова колегія зазначає, що нарахований Департаментом штраф у розмірі 265 620,53 грн відповідає розміру річної орендної плати, визначеної пунктом 4.1 Договору оренди, та узгоджується з умовами пункту 4.7 Договору, відповідно до якого у разі невнесення орендної плати у визначені Договором строки у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої Договором.

Таким чином, розмір заявленого до стягнення штрафу у сумі 265 620,53 грн визначений відповідно до погодженого сторонами порядку його обчислення та відповідає розміру річної орендної плати, встановленої пунктом 4.1 Договору оренди.

Разом з тим судова колегія вважає за необхідне зазначити, що частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов та на розсуд суду.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18 вказано, що суд з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (пені) до розумного розміру, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності.

Судова колегія наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналлогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України).

Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Разом з тим, у даній справі наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Доказів того, що порушення зобов`язання завдало збитків Позивачу, матеріали справи не містять.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмеження розміру санкцій які присуджені до стягнення.

Така позиція суду відповідає висновку, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Судова колегія зауважує, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що Відповідач мав умисел на ухилення від виконання обов`язку зі сплати орендної плати за Договором оренди або мав намір уникнути виконання відповідного грошового зобов`язання перед Позивачем. Навпаки, як встановлено судом, Відповідачем було фактично здійснено перерахування коштів в рахунок сплати орендної плати за листопад 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 642 від 25.12.2024 із відповідним призначенням платежу.

При цьому під час оформлення платіжної інструкції Відповідачем було допущено технічну помилку у зазначенні реквізитів рахунку одержувача, а саме помилково зазначено декілька цифр номера рахунку, внаслідок чого кошти були перераховані на інший рахунок Казначейства України. Отже, характер допущеної помилки та зміст платіжної інструкції свідчать про те, що воля Відповідача була спрямована саме на виконання обов`язку зі сплати орендної плати за листопад 2024 року, а не на ухилення від його виконання.

Крім того, судова колегія зауважує, що відповідно до наданих до матеріалів справи платіжних інструкцій у подальшому Відповідач сумлінно та своєчасно здійснював сплату належних до внесення орендних платежів за Договором оренди. Зазначена обставина, на переконання судової колегії, додатково свідчить про належне ставлення Відповідача до виконання своїх договірних зобов`язань та відсутність у його діях систематичного або свідомого ухилення від сплати орендної плати.

У платіжній інструкції № 642 від 25.12.2024 чітко зазначено призначення платежу — «орендна плата з юридичних осіб за листопад 2024р. (АЗС-Одеса, Чорноморського козацтва)», що дає можливість однозначно ідентифікувати мету здійсненого платежу та період, за який він проводився.

Також судова колегія враховує, що Відповідач повністю виконав основне грошове зобов`язання зі сплати оренди за листопад 2024, а допущене прострочення сплати орендної плати становило лише 29 календарних днів. При цьому прострочення мало разовий характер, відповідні кошти були сплачені до місцевого бюджету, а доказів завдання Позивачу збитків унаслідок такого порушення матеріали справи не містять.

За таких обставин судова колегія при вирішенні питання щодо співмірності нарахованого штрафу враховує характер допущеного порушення, тривалість прострочення, розмір простроченого зобов`язання, поведінку Відповідача щодо виконання своїх договірних зобов`язань, а також відсутність доказів настання для Позивача негативних майнових наслідків у зв`язку з таким порушенням.

Зокрема, прострочення сплати орендної плати за Договором оренди землі мало місце протягом незначного проміжку часу та становило 29 календарних днів, розмір простроченого зобов`язання був незначним, при цьому Відповідачем кошти в рахунок сплати орендної плати були фактично перераховані, а допущена при оформленні платіжної інструкції технічна помилка не свідчила про намір ухилитися від виконання відповідного грошового зобов`язання. Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення Позивачем збитків або інших негативних майнових наслідків унаслідок допущеного прострочення.

Водночас нарахований штраф у розмірі 265 620,53 грн майже у 22,5 раза перевищує суму простроченого зобов`язання. З огляду на сукупність наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що зазначений розмір штрафу є явно неспівмірним із наслідками допущеного Відповідачем порушення.

З огляду на викладене, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан Відповідача, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми штрафу на 90 %, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту Позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу Відповідача уникнути відповідальності.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Одеської міської ради у зв`язку з відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.

У контексті наведеного апеляційний господарський суд доходить висновку, що апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/4779/25 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/4779/25 - залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/4779/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/4779/25 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №916/4779/25 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Н.С. Богацька

Я.Ф. Савицький