Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №916/1366/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1366/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Курінна К.В.

за участю представників учасників справи:

від Прокуратури - Ейсмонт І.С.

від Держаудитслужби – не з`явився

від Державного агентства - не з`явився

від Підприємства - не з`явився

від Служби відновлення - Тишевич Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026, ухвалене суддею Литвиновою В.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 11.06.2026

у справі №916/1366/26

за позовом: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення)

до відповідачів:

1. Приватного підприємства «Діск-Південь»

2. Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області

про: визнання недійсними пунктів договору та додаткових угод та стягнення 8 279 294,97 грн,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2026 року Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі Держаудитслужба) та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення) (далі Агентство відновлення) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства «Діск-Південь» (далі ПП «Діск-Південь») та Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області (далі Служба відновлення), в якому просив суд:

- визнати недійсним пункт 3.1 договору від 01.12.2023 №2К/ЦБ/23, укладеного Службою відновлення та ПП «Діск-Південь» в частині включення в ціну договору податку на додану вартість;

- визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №5 від 15.11.2024 укладеної Службою відновлення та ПП «Діск-Південь» до договору №2К/ЦБ/23 в частині включення в ціну договору податку на додану вартість.

- визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №8 від 28.05.2025 укладеної Службою відновлення та ПП «Діск-Південь» до договору №2К/ЦБ/23 в частині включення в ціну договору податку на додану вартість.

- визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №9 від 11.07.2025 укладеної Службою відновлення та ПП «Діск-Південь» до договору №2К/ЦБ/23 в частині включення в ціну договору податку на додану вартість.

- стягнути з ПП «Діск-Південь» в дохід держави в особі Державного агентства безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 8 279 294,97 грн, перераховані в якості цього податку.

Позов мотивований тим, що виконані ПП «Діск-Південь» роботи з капітального ремонту 9-ти поверхового житлового будинку по вул. Чорноморська, 23, смт. Сергіївка, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., пошкодженого в результаті ракетного удару, завданого 01.07.2022, за державні кошти на підставі укладеного між відповідачами договору від 01.12.2023 №2К/ЦБ/23 підлягали звільненню від оподаткування ПДВ, проте, в порушення вимог податкового законодавства, на підставі оспорюваних пунктів договору та додаткових угод до нього, відповідачі включили цей податок в ціну договору, у зв`язку з чим, ці умови мають бути визнані недійсним, а сплачені на їх виконання кошти - повернуті в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що Держаудитслужба (як орган, який здійснює державний фінансовий контроль за використання державного бюджету) та Агентство відновлення (у даному випадку як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня), будучи обізнаними про виявлені Прокурором порушення законодавства та маючи відповідні повноваження, протягом тривалого часу не вживали заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що:

- об`єкт, котрий був предметом закупівлі, не включений до Переліку проектів (об`єктів, заходів), фінансування яких здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проектів (об`єктів, заходів), спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії;

- судом не встановлено обставин, які б свідчили, що ПП «Діск-Південь» відповідає усім умовам застосування пільги щодо звільнення від оподаткування ПДВ;

- у даному випадку, саме «нове будівництво» не здійснювалося, а виконувався комплекс робіт з «капітального ремонту» багатоквартирного житлового будинку;

- податкові органи не встановлювали жодних порушень в діях відповідачів;

- спірні кошти фактично вже сплачені ПП «Діск-Південь» до Державного бюджету (тобто фактично знаходяться в розпорядженні держави), в той час як їх стягнення на користь Агентства відновлення, поверне їх не до Державного бюджету, а на рахунок Агентства відновлення, та приведе до подвійного стягнення з ПП «Діск-Південь» відповідної суми (і на користь Державного бюджету за наслідками їх сплати як ПДВ, і на користь самого Агентства відновлення);

- в силу приписів податкового законодавства, від оподаткування звільняється не предмет публічної закупівлі, не предмет договору про закупівлю (підряду) та не об`єкт будівництва, а саме окрема господарська операція;

- відтак, за висновком суду, Прокурор безпідставно посилається на порушення податкового законодавства, а ПП «Діск-Південь» законно отримало суму ПДВ.

Не погодившись з рішенням суду, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Прокурор посилається на наступне:

- судом не надано належу оцінку приписам п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України (далі ПК України);

- будівництво - це не лише нове будівництво, це також і реконструкція, реставрація та капітальний ремонт об`єкта;

- виконання договору будівельного підряду і є сукупністю господарських операцій з постачання відповідних будівельно-монтажних робіт. Господарська операція не існує окремо від договору, а здійснюється саме на його виконання;

- оскільки предметом договору є капітальний ремонт житлового будинку, фінансування якого передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України, то операції за вказаним договором звільняються від оподаткування ПДВ.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1366/26, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.

10.07.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 за апеляційною скаргою Прокурора відкрито апеляційне провадження на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/1366/26, встановлено іншим учасникам справи строк до 31.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу №916/1366/26 до розгляду на 08.09.2026 о 14:00 год.

31.07.2026 від відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони заперечували проти її задоволення, зазначаючи, зокрема, що процедура закупівлі та формування ціни договору відбулися із дотримання норм чинного законодавства, а доводи Прокурора, викладені у позові та апеляційній скарзі, безпідставні та необґрунтовані.

Окремо звертають увагу, що з метою з`ясування правомірності нарахування ПДВ та усунення будь-яких сумнівів щодо застосування податкових пільг, відповідач ще під час виконання договору звертався до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області з листом стосовно порядку оподаткування ПДВ, і вказаний територіальний податковий орган роз`яснив, що дана операція не звільняється від такого оподаткування, а нарахування 20% ПДВ є обов`язковим.

Агентство відновлення у своїх письмових поясненнях від 31.07.2026 заперечувало проти висновків суду про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави, зокрема, в особі Державного агентства.

Прокурор у своїх письмових поясненнях від 06.08.2026 заперечував проти доводів, викладених відповідачем (Службою відновлення) у відзиві на апеляційну скаргу.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 прийнято справу №916/1366/26 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

08.09.2026 від представника ПП «Діск-Південь» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване його зайнятістю в іншому судовому процесі.

В судове засідання 08.09.2026 з`явились Прокурор та представник Служби відновлення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 08.09.2026 колегія суддів, розглянувши клопотання ПП «Діск-Південь» про відкладення розгляду справи на іншу дату, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 202 ГПК суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Обґрунтована ПП «Діск-Південь» причина пов`язана із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі, не належить до визначених ч. 2 ст. 202 ГПК підстав для відкладення розгляду справи.

При цьому, явка представника ПП «Діск-Південь» у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою. Відтак, його особиста участь у судовому засіданні не є необхідною умовою для розгляду справи, а неявка належним чином повідомленого учасника справи за відсутності інших передбачених законом підстав не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Крім того, ПП «Діск-Південь» не було позбавлено можливості забезпечити участь іншого представника, а також реалізувати свої процесуальні права в інший передбачений законом спосіб.

Слід зауважити, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Прокурор просив задовольнити його апеляційну скаргу, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Служби відновлення заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось, в обґрунтування позову Прокурор посилається на те, що відповідачами, всупереч інтересам держави та вимогам ПК України, до ціни договору про виконання робіт з капітального ремонту пошкодженого внаслідок ракетного удару житлового будинку було безпідставно включено ПДВ, незважаючи на звільнення таких робіт від оподаткування, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що Держаудитслужба (як орган, який здійснює державний фінансовий контроль за використання державного бюджету) та Агентство відновлення (у даному випадку як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня), будучи обізнаними про виявлені Прокурором порушення законодавства та маючи відповідні повноваження, протягом тривалого часу не вживали заходів щодо звернення до суду із відповідним позовом.

Колегія суддів зазначає, що безпідставне включення ПДВ до вартості робіт, які відповідно до вимог законодавства звільняються від оподаткування, порушує інтереси держави у сфері ефективного та цільового використання бюджетних коштів, а тому захист такого інтересу відповідає функціям Прокурора.

Щодо Південного офісу Держаудитслужби.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями ч. 1 ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За приписами п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктами 3, 4, 9 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного бюджету і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Тож саме Держаудитслужба в даному випадку є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим Прокурором правомірно визначено Південний офіс Держаудитслужби як позивача у даній справі.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, Прокурор направив на адресу Південного офісу Держаудитслужби лист від 21.11.2025 №55-6740ВИХ-25 55-1278-25, яким повідомив про виявлені порушення під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею за бюджетні кошти (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2023-11-07-008931-а), просив повідомити про результати та вжиті заходи.

У відповідь на вказаний лист Держаудитслужба листом від 16.12.2025 №001700-17/15444-2025 повідомила, що здійснила моніторинг закупівлі за номером UA-2023-11-07-008931-а і за результатами проведеного моніторингу порушень законодавства у сфері публічних закупівель не установлено.

Тобто, Держаудитслужбою як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, було проведено моніторинг відповідної закупівлі, за результатами якого порушень законодавства у сфері публічних закупівель не встановлено. Водночас, заходів щодо припинення виконання та визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору, а також щодо безпідставно отриманих грошових коштів відповідачем, перерахованих в якості податку, Держаудитслужбою не вживалося.

Наведене цілком узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах №924/1237/17, №826/9672/17, №924/1256/17, №906/296/18, №925/682/18, №909/545/18, №927/1058/21 де позивачем також була визначена саме Держаудитслужба.

Щодо Агентства відновлення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2023 №193) встановлено, що Агентство відновлення є центральним органом виконавчої влади, яке, серед іншого, реалізує державну політику в частині здійснення заходів з будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту), ремонту, модернізації інфраструктури, інженерно-транспортної інфраструктури, інших об`єктів, що мають вплив на життєдіяльність населення.

Згідно з п. 2 Положення Агентство відновлення у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Пунктом 5 Положення передбачено, що Агентство відновлення з метою організації своєї діяльності забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, організовує планово-фінансову роботу в апараті Агентства відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, господарських товариствах, функції з управління корпоративними правами щодо яких здійснює Агентство відновлення, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.

Відповідно до п. 8 Положення в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінрозвитку видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 зазначає, що: «за висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі Порядок)».

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України) для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України).

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Агентство відновлення є головним розпорядником коштів державного бюджету за відповідними бюджетними програмами та наділене повноваженнями щодо забезпечення їх ефективного, цільового та законного використання.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, Прокурор направив на адресу Агентства відновлення лист від 20.11.2025 №55-6729ВИХ-25 55-1278-25, яким повідомив про виявлені порушення під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею та просив надати інформацію щодо виконання (або невиконання) договору закупівлі робіт від 01.12.2023 №2К/ЦБ/23 з наданням підтверджуючих даних (платіжних доручень, актів прийому-передачі, тощо). Окремо, Прокурор просив підтвердити або спростувати факт включення до ціни договору від 01.12.2023 №2К/ЦБ/23 за вищевказаною закупівлею суми ПДВ та в подальшому її сплати з наданням копій підтверджуючих документів.

У відповідь на вказаний лист Агентство відновлення листом від №6332/1/12-01/10-3612/10-25 (вх.№11629-25вх від 29.12.2025) повідомило, що Агентство відновлення не є стороною договору, що укладений Службою відновлення в рамках закупівлі, зазначеної у листі Прокурора, тому вся інформація щодо їхнього виконання, обґрунтувань внесення змін до них перебуває у замовника.

колегія суддів зазначає, що Служба відновлення, будучи розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, підпорядкована Агентству відновлення, тому саме Агентство відновлення є уповноваженим державою органом, до компетенції якого належить здійснення відповідних повноважень у сфері використання бюджетних коштів, у тому числі щодо забезпечення їх належного та ефективного використання, у зв`язку з чим Прокурором правомірно визначено Агентство відновлення як позивача у даній справі.

20.11.2025 і 21.11.2025 Прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Південному офісу Держаудитслужби та Агентству відновлення відповідні повідомлення та 10.04.2026 звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21).

Щодо суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що Службою відновлення проведені торги UA-2023-11-07-008931-a з особливостями із закупівлі робіт по об`єкту «Капітальний ремонт 9-ти поверхневого житлового будинку по вул. Чорноморська, 23, смт. Сергіївка, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., пошкодженого в результаті ракетного удару, завданого 01.07.2022 (Код 45450000-6 Інші завершальні роботи)» з очікувальною вартістю 75 055 000 грн (посилання https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2023-11-07-008931-a).

Відповідно до протоколу затвердження річного плану закупівель UA-2023-11-07-008931-a визначено, серед іншого, вид закупівлі – відкриті торги з особливостями; назву предмета закупівлі - Капітальний ремонт 9-ти поверхневого житлового будинку по вул. Чорноморська, 23, смт. Сергіївка, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., пошкодженого в результаті ракетного удару, завданого 01.07.2022; код згідно з Єдиним закупівельним словником предмета закупівлі – ДК021-2015: 45450000-6 – Інші завершальні будівельні роботи; очікувану вартість предмета закупівлі– 75 055 000 грн; джерело фінансування закупівлі - державний бюджет.

Відповідно до протоколу №5 щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 23.11.2023 за результатами перевірки тендерної пропозиції вирішено учасника ПП «Діск-Південь» визначити переможцем процедури закупівлі з ціновою пропозицією 73 550 000 грн з ПДВ, ухвалити рішення про намір укласти договір про закупівлю з переможцем процедури закупівлі (а.с.25 т.1).

В електронній системі публічних закупівель за вищевказаним посиланням опубліковано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю UA-2023-11-07-008931-a (а.с.26 т.1).

01.12.2023 між Службою відновлення (Замовник) та ПП «Діск-Південь» (Підрядник) укладено договір №2К/ЦБ/23 (далі договір) (а.с.27-40 т.1), згідно з умовами якого Підрядник зобов`язується відповідно до проектної документації, умов цього договору та вимог законодавства власними силами та/або залученими силами виконати роботи «Капітальний ремонт 9-ти поверхневого житлового будинку по вул. Чорноморська, 23, смт. Сергіївка, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., пошкодженого в результаті ракетного удару, завданого 01.07.2022 (Код 45450000-6 Інші завершальні роботи)» (далі Роботи), а Замовник прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, передбачених даним договором за об`єктом робіт, зазначеним у п. 1.2 цього договору (п. 1.1 договору).

За змістом п. 1.2 договору вбачається:

Об`єкт: Капітальний ремонт 9-ти поверхневого житлового будинку по вул. Чорноморська, 23, смт. Сергіївка, Білгород-Дністровського р-ну, Одеської обл., пошкодженого в результаті ракетного удару, завданого 01.07.2022.

Місце розташування об`єкта: відповідно до документації – Одеська обл.

Підрядник здійснює виконання Робіт в строки, передбачені календарним планом (додаток №2 до даного договору), в повному обсязі, передбаченому проектною документацією, до повної готовності об`єкту внаслідок завершення Робіт та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до п. 2.1 договору строк (термін) виконання Робіт: з моменту підписання договору до 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

За умовами п. 3.1 договору, зокрема, ціна договору визначається на підставі договірної ціни (додаток №1 до договору) і становить 73 550 000 грн, у тому числі ПДВ – 12 258 333,33 грн.

Пунктом 3.3 договору визначено, що фінансування Робіт проводиться відповідно до плану фінансування робіт, що є додатком до цього договору, який є невід`ємною частиною (додаток №3 до даного договору).

Згідно з п. 3.5 договору договірна ціна включає податки, збори та інші обов`язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України.

Умовами п. 3.6 договору передбачено, що у разі зміни нормативно-правових актів, що стосуються ціноутворення у будівництві, договір приводиться у відповідність до таких нормативно-правових актів шляхом укладення додаткової угоди.

Пунктом 18.1 договору визначено, що зміна договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов за ініціативою будь-якої Сторони на підставі додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною договору.

Зі змісту п. 18.3 договору вбачається, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовника;

- покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

- продовження строку дії договору та/або строку виконання зобов`язань щодо виконання робі, у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат Замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;

- погодження зміни ціни в договорі в бік зменшення (без зміни обсягу та якості робіт);

- зміни ціни в договорі у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування – пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування.

Відповідно до п. 19.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання Сторонами та діє до 31.12.2024, а у частині грошових зобов`язань - до повного виконання Замовником своїх фінансових зобов`язань.

Згідно з п. 19.3 договору строк його дії може бути продовжений за взаємною згодою. Сторін на умовах даного договору.

Додатковою угодою №5 від 15.11.2024 (а.с.43 т.1) сторони, серед іншого, дійшли згоди зменшити суму договору на 19 404 916 грн, а тому відповідно до п. 1 цієї угоди ціна договору становить 54 145 084 грн, у тому числі ПДВ – 9 024 180,67 грн.

Додатковою угодою №8 від 28.05.2025 (а.с.51 т.1) сторони, серед іншого, дійшли згоди зменшити суму договору на 4 450 813,95 грн, а тому відповідно до п. 1 цієї угоди ціна договору становить 49 694 270,05 грн, у тому числі ПДВ – 8 282 378,34 грн.

Додатковою угодою №9 від 11.07.2025 (а.с.53 т.1) сторони, серед іншого, дійшли згоди зменшити суму договору на 18 500,26 грн, а тому відповідно до п. 1 цієї угоди ціна договору становить 49 675 769,79 грн, у тому числі ПДВ – 8 279 294,97 грн.

Також, між сторонами у вищезазначених додаткових угод до договору погоджено внесення змін до договірної ціни (додатку №1), календарного плану (додатку №2), плану фінансування (додатку №3) та фінансування за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету.

Крім того, в матеріалах цієї справи міститься додаткова угода №6 від 25.12.2024 (а.с.49 т.1), за змістом якої сторонами погоджено, зокрема, фінансування за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету та строк дії договору (до 31.12.2025), а також додаткова угода №10 від 16.02.2025 (а.с.56 т.1), відповідно до якої сторони дійшли згоди, зокрема, припинити дію договору у зв`язку із готовністю об`єкта до експлуатації та встановили вартість виконаних робіт - 49 675 769,79 грн.

На виконання умов договору за рахунок спеціального фонду державного бюджету проведено оплату в сумі 49 675 769,79 грн, у тому числі ПДВ 8 279 294,97 грн, що підтверджується відповідними розрахунковими документами та не заперечується учасниками справи.

Предметом позову у цій справі є вимога Прокурора визнати недійсними пункт 3.1 договору та пункти 1 додаткових угод №№5, 8, 9 до нього (в частині включення в ціну договору ПДВ), а також стягнути з ПП «Діск-Південь» в дохід держави в особі Агентства відновлення безпідставно отримані грошові кошти, перераховані в якості цього податку.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Істотним умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Приписами ст. 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Питання застосування положень ПК України у системному зв`язку з нормами ст.ст. 203, 215, 217, 1212 ЦК України, вже неодноразово розглядалося Верховним Судом, висновки щодо їх застосування викладені у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 10.09.2024 у справі №922/4055/23, від 12.09.2024 у справі №916/2677/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23 та від 18.09.2024 у справі №916/3864/23.

Разом з тим, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється.

Норми ПК не передбачають можливості для платників податку – постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Як вбачається з предмета та підстав позову, недійсність спірних пунктів договору та додаткових угод в частині умови про включення до ціни товару суми ПДВ Прокурор обґрунтовує тим, що така умова суперечить чинному законодавству, а саме, положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України щодо формування вартості робіт з урахуванням ПДВ, який не підлягав нарахуванню, оскільки відповідна операція не підлягає оподаткуванню.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави.

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №902/16/24).

При цьому, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23).

Визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин.

Відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів.

Крім того, ПК України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу (п.п. а п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Згідно з п. 185.1 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно з тим же ПК України ставки ПДВ можуть бути 0%, 7% та 20% від бази оподаткування.

Відповідно до п. 200-1.5 ст. 200-1 ПК України з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань, та суми податкового боргу з податку.

Згідно з п. 200-1.6 ст. 200-1 ПК України за підсумками звітного податкового періоду відповідно до задекларованих у податковій декларації результатів платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному ст.ст. 200 та 209 ПК України.

Відповідно до п. 19 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569 (далі Порядок №569), за підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податкових деклараціях з податку результатів діяльності, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації з податку, платником податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному ст. 200 ПК України.

У разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань платник податку у строки, встановлені ПК України для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з поточного рахунка (п. 22 Порядку №569).

Згідно з п. 20 Порядку №569 для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданої податкової декларації з ПДВ Державна податкова служба не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого ПК України для самостійної сплати податкових зобов`язань, надсилає Державній казначейській службі реєстр платників податку, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім`я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 БК України бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Згідно з п.п. 1, 11, 23 ч. 1 ст. 2 БК України план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету. Доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень.

Отже, виконання відповідачем у цій справі власного зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ є відповідальністю останнього.

Саме такі висновки викладені у постановах Верховного суду від 09.09.2026 у справі №911/3375/25 та від 13.08.2026 у справі №911/1553/26.

У контексті наведеного колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частина четверта статті 236 ГПК передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 8 279 294,97, оскільки такі кошти підлягають сплаті відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України, незалежно від волі останнього, а контроль за виконанням такого обов`язку законом покладено на органи доходів і зборів.

Відтак, у розумінні положень ст. 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів.

Тобто, на час звернення Прокурора до суду із цим позовом фактичний володілець грошових коштів в сумі 8 279 294,97 грн не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна, позаяк ця сума є податком на додану вартість, включеним до загальної вартості виконаних робіт за договором та сплаченим за рахунок коштів спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується умовами додаткових угод до договору та відповідними платіжними документами.

Отже, сплата вартості виконаних робіт, у тому числі суми ПДВ, не свідчить про вибуття зазначених коштів із державної власності, оскільки такі кошти підлягають сплаті до Державного бюджету України як податкове зобов`язання відповідача.

Прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів ст.ст. 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення прав та законних інтересів держави, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Тобто, саме на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку (за встановлених судом обставин у цій справі) інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти відповідач сплатив у формі податку в дохід Державного бюджету України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи Прокурора жодним чином не спростовують висновків, не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, оцінивши подані докази, а також враховуючи що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області 10.06.2026 у справі №916/1366/26 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.09.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська