Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №915/466/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/466/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Курінна К.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача – Власенко С.О.,

від відповідачки – Бєлова Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Веселової Світлани Анатолівни

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026, постановлену суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, про забезпечення позову

у справі №915/466/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Веселова Олексія Олександровича

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Веселової Світлани Анатолівни

про: стягнення 586 240,93 грн,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2026 року Фізична особа-підприємець Веселов Олексій Олександрович (далі ФОП Веселов О.О.) звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Веселової Світлани Анатолівни (далі ФОП Веселова С.А.), в якому просив суд стягнути з останньої на свою користь 586240,93 грн збитків (упущеної вигоди), заподіяних у період з 28.06.2023 по 01.04.2026.

Позов мотивований тим, що після ухвалення Ленінським районним судом міста Миколаєва рішення від 20.03.2023 у справі №482/374/21 про поділ майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (два магазини промислових товарів та підвальні приміщення під ними в житловому будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 ), відповідачка тривалий час використовує ці приміщення в цілому та одноособово, без погодження з позивачем (як іншим співвласником), чим завдає позивачу збитки у вигляді упущеної вимоги (неодержаного доходу, який позивач одержав би зі здачі в оренду своєї частини цих нежитлових приміщень за звичайною ринковою ціною).

В процесі розгляду цієї справи 26.06.2026 позивачем подано суду заяву про забезпечення позову (вх.№9484/26) шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ФОП Веселовій С.А., що знаходяться на її банківських рахунках, в межах суми позову у розмірі 586240,93 грн.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначав, що навіть після отримання позову у даній справі, відповідачка продовжує вчиняти дії всупереч волі іншого власника нерухомості. Також, повідомив суд, що після розгляду справи про поділ майна подружжя, до відповідачки було пред`явлено позов у справі № 482/46/26 про повернення 200000 доларів США шляхом визнання права власності на належні їй об`єкти нерухомості, які нібито були передані нею в заставу під час перебування у шлюбі з позивачем. В подальшому, позивача було залучено до участі у вказаній справі як солідарного боржника. Позивач вважає, що вказаний спір у справі № 482/46/26 має штучний характер та направлений лише з метою позбавлення позивача права на належну йому частку у майні, а також створення перешкод для виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 заяву ФОП Веселова О.О. про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках ФОП Веселової С.А. в межах заявлених позовних вимог у сумі 586240,93 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову, є адекватним, співмірним та розумним заходом, оскільки забезпечить реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.

Не погодившись з ухвалою суду, ФОП Веселова С.А. подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги посилається на наступне:

- даний спір не підсудний господарському суду;

- позов по суті необґрунтований та безпідставний;

- вжиті судом заходи забезпечення тотожні задоволенню позовних вимог;

- позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу існування реального ризику невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду;

- відповідачка була позбавлена можливості надати суду свої пояснення та заперечення щодо цієї заяви;

- заходи забезпечення позову блокують господарську діяльність відповідачки, позбавляють можливості вчасно розраховуватися за поставлений товар, негативно впливають на її ділову репутацію перед контрагентами та банківськими установами;

- позивач просив накласти арешт на кошти відповідачки, як фізичної особи, натомість суд вжив такі заходи забезпечення до відповідачки як фізична особа-підприємець.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 витребувано у Господарського суду Миколаївської області копії матеріалів справи №915/466/26, необхідних для розгляду апеляційної скарги ФОП Веселової С.А. на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 про забезпечення позову, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження копій матеріалів з суду першої інстанції.

31.07.2026 матеріали оскарження ухвали суду першої інстанції надійшли до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 прийнято справу №915/466/26 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Веселової С.А. на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 про забезпечення позову у справі №915/466/26, встановлено позивачу строк до 21.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено дану справу до розгляду на 08.09.2026 о 13:00 год.

20.08.2026 від ФОП Веселова О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

27.08.2026 від ФОП Веселова О.О. надійшла заява (вх.№3505/26) про участь його представника в судовому засіданні 08.09.2026 о 13:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

29.08.2026 від ФОП Веселової С.А. також надійшла заява (вх.№3526/26) про участь її представника у всіх судових засіданнях у справі №915/466/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 вищевказані заяви задоволено, надано можливість представникам ФОП Веселова О.О. (адвокату Власенку Сергію Олександровичу) та ФОП Веселової С.А. (адвокату Бєловій Родіці Володимирівні) брати участь у всіх судових засіданнях у справі №915/466/26 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання 08.09.2026 з`явилися представники ФОП Веселова О.О. та ФОП Веселової С.А.

Представниця ФОП Веселової С.А. просила задовольнити її апеляційну скаргу, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник ФОП Веселова О.О. заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду – без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду, якою задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

Водночас, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 вказано на те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

При цьому, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є майнова вимога ФОП Веселова О.О. до ФОП Веселової С.А. про стягнення з останньої на свою користь 586240,93 грн збитків (упущеної вигоди), а тому накладення арешту на грошові кошти відповідачки в межах заявленої суми безпосередньо пов`язане з предметом позову та спрямоване на забезпечення реального виконання можливого рішення суду.

З огляду на положення ч. 2 ст. 136 ГПК України та ч. 1 ст. 137 ГПК України, колегія суддів зауважує, що застосований захід є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки арешт накладено лише в межах суми позову та не означає фактичного стягнення коштів або вирішення спору по суті, а лише спрямований на забезпечення можливості виконання майбутнього рішення про стягнення коштів у разі задоволення позову.

Обраний захід не виходить за межі заявлених позовних вимог та не створює для відповідачки обмежень, які були б неспівмірними із предметом спору.

Щодо посилання відповідачки на те, що даний спір не підсудний господарському суду, а також те, що сам позов по суті необґрунтований та безпідставний, колегія суддів зазначає, що ці доводи підлягають оцінці судом першої інстанції під час розгляду справи по суті та самі по собі не спростовують необхідності забезпечення позову і не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

З приводу доводів відповідачки щодо відсутності доказів реального ризику невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, а також щодо того, що арешт коштів перешкоджає здійсненню господарської діяльності, колегія суддів наголошує на тому, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Однак, судова колегія зазначає про те, що відповідачкою наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів враховує існування у відповідачки беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на її рахунках, і доходить висновку про доведеність позивачем існування у нього достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у випадку, якщо позов у цій справі буде задоволений, існує ризик можливого утруднення виконання рішення суду.

При цьому, відповідачка не надала суду жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на грошові кошти та на майно утруднює або блокує її господарську діяльність.

Додатково, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідачка не позбавлена права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний її майновий стан та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просив позивач, є неспівмірними.

При цьому, відповідачка не позбавлена можливості здійснювати господарську діяльність загалом, а обмеження стосуються лише тієї частини коштів, на яку поширюється арешт.

Таким чином, у разі, коли відповідачка не доводить, що наявних у неї грошових коштів достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

Подібний висновок викладений у п. 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував не лише майновий характер заявлених вимог, але й наведені позивачем обставини щодо поведінки відповідачки, пов`язаних із належним сторонам нерухомим майном. Зокрема, позивач посилався на те, що після виникнення спору відповідачка продовжує користуватися спірними об`єктами нерухомості одноособово без його погодження.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст. 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

З огляду на наведені законодавчі приписи, виконавцем арешт грошових коштів боржника вчиняється також в межах суми, що заявлена до стягнення.

Також, за приписами ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом в судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду (ст. 145 ГПК України).

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, відповідачка не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із відповідним клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим або про скасування заходів забезпечення позову із відповідним обґрунтуванням, та наданням належних та допустимих доказів, щодо необхідності прийняття такого рішення судом.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про те, що позивач просив накласти арешт на кошти відповідачки як фізичної особи, натомість суд наклав арешт на кошти ФОП Веселової С.А.

Верховний суд неодноразово вказував, що грошові кошти - це різновид майна відповідно до гл. 13 Цивільного кодексу України, а також, що чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Отже, суб`єктом права власності взнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності (висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №920/1275/16, від 12.03.2024 у справі №925/989/22).

З урахуванням викладеного, колегія суддів виснує, що саме по собі зазначення статусу відповідачки як фізичної особи-підприємця не свідчить про вихід суду за межі поданої заяви, оскільки фізична особа-підприємець не є окремою від фізичної особи, а тому належні їй грошові кошти не утворюють самостійного, відособленого майна фізичної особи лише у зв`язку з набуттям нею статусу фізичної особи-підприємця.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди відповідачки із самим фактом застосування забезпечення позову, однак не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування відповідного заходу.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що ухвала Господарського Одеської області від 29.06.2026 про забезпечення позову у справі №915/466/26 відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, у зв`язку з чим колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Веселової Світлани Анатолівни залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 у справі №915/466/26 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 14.09.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська