Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №921/590/22 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/590/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.Б.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

від Апелянта (Боржника) – Лозовський В.М.

від Позивача (Стягувача) – Гуща Я.В.

від Приватного виконавця – не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофрост» (вх. №01-05/2304/26 від 14.07.2026)

на Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2026 (повний текст ухвали складено 02.07.2026, суддя Гевко В.Л.) у справі № 921/590/22

у справі за позовом: Фізичної особи-підприємця Овецького Сергія Сергійовича, м. Тернопіль

до відповідача: Тернопільського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, м. Тернопіль

про: стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст скарги на дії приватного виконавця та ухвали суду першої інстанції

24.02.2026 ТОВ «Біофрост» звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії приватного виконавця, у якій просило визнати незаконними дії приватного виконавця Мелиха А.І., що полягають у відмові винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа у виконавчих провадженнях у межах зведеного ВП № 78798502, у тому числі ВП № 78785555, та зобов`язати приватного виконавця винести таку постанову.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2026 у задоволенні скарги відмовлено. Суд виходив з того, що ТОВ «Біофрост» відповідно до ст. 26, 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків приватизованого підприємства (крім права постійного користування земельною ділянкою), а чинне законодавство не містить норми, яка прямо забороняла б звернення стягнення на майно чи кошти покупця (правонаступника) єдиного майнового комплексу державного підприємства; підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документа немає. Суд також визнав нерелевантними для цієї справи висновки Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24, на яку покликався скаржник.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з Ухвалою від 02.06.2026, ТОВ «Біофрост» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати оскаржувану ухвалу; ухвалити нове рішення, яким визнати незаконними дії приватного виконавця Мелиха А.І., що полягають у відмові винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчих провадженнях у межах зведеного ВП № 78798502, у тому числі ВП № 78785555; зобов`язати приватного виконавця винести таку постанову; вирішити питання судових витрат.

1.3. Процесуальні дії Суду у справі

Ухвалою Суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Біофрост», запропоновано учасникам справи подати відзиви на апеляційну скаргу, розгляд справи призначено на 10.09.2026.

Ураховуючи перебування у щорічній відпустці головуючого судді з 31.07.2026 по 28.08.2026 та суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б. з 17.08.2026 по 04.09.2026 апеляційну скаргу призначено до розгляду в межах розумного строку.

29.07.2026 та 30.07.2026 до Суду надійшли відзиви Приватного виконавця Мелиха А.І. та ФОП Овецького С.С. на апеляційну скаргу.

Ухвалою від 07.09.2026 Суд задоволив клопотання представників Стягувача та Боржника про участь в судовому засіданні у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання (в режимі відеоконференції) з`явились представники, вказані вище.

Приватний виконавець не забезпечив участі уповноваженого представника в судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, причин неявки Суду не повідомив.

Враховуючи наведене, положення частин 11– 13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасників справи, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності Приватного виконавця, належно повідомленого про розгляд справи.

У судовому засіданні 10.09.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Біофрост» зазначає в апеляційній скарзі:

1) суд першої інстанції не врахував приписів абзацу шістнадцятого (чотирнадцятого) пункту 7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», яким тимчасово, на період дії воєнного стану, унеможливлено застосування вимоги про погашення покупцем простроченої кредиторської заборгованості приватизованого підприємства; на переконання апелянта, ця заборона поширюється на будь-який спосіб примусового стягнення такої заборгованості, включно з виконавчим провадженням;

2) зазначену правову позицію викладено у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24, якої суд першої інстанції не врахував;

3) на підтвердження суті правового регулювання мораторію апелянт додатково покликається на Постанову Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21 щодо мораторію на виконання зобов`язань перед особами, пов`язаними з державою-агресором;

4) за відсутності законної можливості звернути стягнення на майно ТОВ «Біофрост» наявна підстава, передбачена п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документа стягувачу, а відмова приватного виконавця є незаконною;

5) просить вирішити питання судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи (судовий збір 2 662,40 грн та витрати на правову допомогу 20 000,00 грн).

2.2. Стягувач (ФОП Овецького С.С.)

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ФОП Овецький С.С. зазначає у відзиві на апеляційну скаргу:

1) Постанова Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24 не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки в ній вирішувалося питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, а не питання процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні; на підтвердження цього стягувач посилається на Ухвалу Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 909/1051/18, якою визнано, що правовідносини у справі № 916/3735/24 не є подібними до правовідносин, пов`язаних із заміною сторони виконавчого провадження;

2) Постанова Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21 стосується мораторію щодо осіб, пов`язаних з державою-агресором, і також не є релевантною;

3) перелік підстав повернення виконавчого документа за ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» є вичерпним; норми закону, яка б прямо забороняла звернення стягнення на майно (кошти) покупця – правонаступника приватизованого підприємства, не існує; ТОВ «Біофрост» є повним правонаступником майнових прав і обов`язків боржника (крім права постійного користування земельною ділянкою) відповідно до ст. 26, 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», ст. 345 ЦК України та усталеної практики Верховного Суду, що вже встановлено чинною Ухвалою від 15.07.2025 у цій справі про заміну сторони виконавчого провадження;

4) розмір заявлених апелянтом витрат на правову допомогу (20 000,00 грн) є неспівмірним зі складністю справи; просить зменшити їх до 5 000,00 грн;

5) просить стягнути з апелянта на його користь понесені в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, з наданням детального опису робіт (опрацювання ухвали та апеляційної скарги – 1 500,00 грн; аналіз практики Верховного Суду та формування правової позиції – 1 500,00 грн; складання відзиву та участь у судових засіданнях – 17 000,00 грн).

2.3. Приватний виконавець Мелих А.І.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначає у відзиві на апеляційну скаргу:

1) відповідно до ст. 26, 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» ТОВ «Біофрост» є повним правонаступником майнових прав і обов`язків боржника (крім права постійного користування земельною ділянкою), а тому кредитор може реалізувати свої права шляхом пред`явлення вимоги щодо погашення боргів такого;

2) із аналізу частин 1-3 статті 26 та абз. 16 п. 7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» випливає, що заборона на включення до договору купівлі-продажу об`єкта приватизації умови щодо погашення простроченої кредиторської правонаступництва покупця заборгованості лише обмежує орган приватизації (продавця) у праві розірвати укладений з покупцем договір купівлі-продажу об`єкта приватизації у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» на підставі непогашення простроченої кредиторської заборгованості.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених ст. 271 ГПК України.

3.1. Щодо обсягу правонаступництва ТОВ «Біофрост»

Відповідно до частини першої ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України. Єдиний майновий комплекс державного підприємства згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону включає, зокрема, права вимоги та борги підприємства. Кореспондуючі положення містить ч. 2 ст. 345 ЦК України: у результаті придбання єдиного майнового комплексу державного підприємства в процесі приватизації до покупця переходять усі його права та обов`язки.

Отже, ТОВ «Біофрост» є правонаступником майнових прав і обов`язків боржника, включно з обов`язком погашення заборгованості, стягнутої Рішенням від 02.05.2023; виняток становить лише право постійного користування земельною ділянкою, яке до покупця не переходить. Обсяг цього правонаступництва апелянт у цій апеляційній скарзі не оспорює; крім того, його вже встановлено чинною, неоскарженою Ухвалою від 15.07.2025 про заміну сторони виконавчого провадження.

Апелянт наполягає не на відсутності самого правонаступництва, а на тимчасовій законодавчій забороні його примусової реалізації в частині виконання боргових зобов`язань, до оцінки якої Суд переходить нижче.

3.2. Щодо застосовності Постанови Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24

У цій справі Верховний Суд вирішував питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Рентсервіс-МСЛ» за заявою кредитора, вимоги якого ґрунтувалися на «успадкованому» цим підприємством (як покупцем в процесі приватизації) обов`язку з погашення заборгованості. У пунктах 8.9– 8.10 цієї постанови сформульовано висновок про те, що кредитори за вимогами щодо простроченої заборгованості приватизованого підприємства (крім заборгованості перед бюджетом) тимчасово, на період дії воєнного стану, не мають права вимагати від покупця виконання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в частині погашення такої заборгованості – ані шляхом звернення до суду з позовом, ані шляхом задоволення цих вимог у справі про банкрутство.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 909/1051/18 встановлено, що Постанова у справі № 916/3735/24 не є судовим рішенням у подібних правовідносинах щодо питаннь заміни сторони виконавчого провадження. Такий підхід відображено також у постановах Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 909/188/19, від 04.03.2026 у справах № 909/1051/18 та № 909/1173/19, від 05.03.2026 у справі № 909/933/19, від 06.03.2026 у справі № 909/555/18, від 11.03.2026 у справі № 909/86/19, від 12.03.2026 у справі № 909/554/18, від 19.03.2026 у справі № 909/457/20 та узагальнено у постанові Верховного Суду від 07.04.2026 у справі № 909/636/16. У наведених справах Верховний Суд відхилив довід покупця приватизованого підприємства про застосовність висновків Постанови у справі № 916/3735/24 до питань заміни сторони виконавчого провадження, зазначивши, що ця постанова стосувалася відтермінування виконання договірного обов`язку в межах нової вимоги кредитора, а не обсягу чи порядку реалізації вже встановленого процесуального правонаступництва боржника на стадії виконання судового рішення.

Ключове питання цієї справи – правомірність відмови приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з уже здійсненою заміною сторони виконавчого провадження – за своєю правовою природою належить саме до категорії питань продовження примусового виконання щодо правонаступника, а не до категорії, вирішеної Постановою у справі № 916/3735/24. Тому висновки цієї постанови не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а підстав для задоволення скарги з покликанням на неї немає.

3.3. Щодо текстуальної природи абзацу 16 пункту 7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»

Суд додатково звертає увагу на текстуальну конструкцію норми, на яку покликається апелянт. Абзац 16 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – чотирнадцятий) пункту 7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, положення абзацу п`ятого частини другої ст. 26 цього Закону (у частині погашення простроченої кредиторської заборгованості, крім заборгованості перед бюджетом) не застосовуються.

Стаття 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» має назву «Оформлення угод приватизації» і розміщена в розділі IV «Договірні відносини приватизації». Її частина друга визначає перелік умов, що включаються до договору купівлі-продажу об`єкта приватизації за результатами аукціону. За своїм текстуальним і системним розташуванням абзац 16 пункту 7-4 адресований органу приватизації (продавцю) як норма про зміст договору, що укладається з переможцем аукціону, а не норма, яка регулює порядок примусового виконання судових рішень чи звернення стягнення на майно боржника. Ця норма жодним словом не згадує ані виконавче провадження, ані звернення стягнення, ані мораторій чи заборону виконання.

Для порівняння: там, де законодавець встановлює власне мораторій на виконання зобов`язань чи на примусове стягнення майна, він послідовно використовує пряму, недвозначну термінологію. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» встановлено «мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань» щодо визначеної категорії боржників – із прямою вказівкою і на сам термін «мораторій», і на «заборону… виконання… в примусовому порядку».

3.4. Щодо застосовності Постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21

Постанова Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21 стосується мораторію на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або пов`язані з нею особи, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 для окремо визначеної категорії суб`єктів у зв`язку зі збройною агресією. Жодна зі сторін цієї справи до такої категорії не належить, а предмет правового регулювання, на який спирається наведена постанова, не є подібним до спірних правовідносин цієї справи.

Тому посилання апелянта на цю постанову як на джерело для розкриття «суті» мораторію взагалі, за відсутності подібності предмета регулювання, є необґрунтованим.

3.5. Щодо підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З огляду на те, що чинне законодавство України не містить норми, яка прямо чи опосередковано встановлювала б заборону звернення стягнення на майно чи кошти ТОВ «Біофрост» як правонаступника боржника, а тому підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документа стягувачу немає. Відмова приватного виконавця Мелиха А.І. у винесенні відповідної постанови є правомірною, а висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги – законним і обґрунтованим.

4. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, Суд висновує, що наведені скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки:

A. Постанова Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3735/24, на яку покликається апелянт, стосується іншого предмета правового регулювання (відкриття провадження у справі про банкрутство за новою вимогою кредитора) і, відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду, не застосовна до питань, пов`язаних із заміною сторони та продовженням виконавчого провадження щодо правонаступника приватизованого підприємства.

B. Норма абзацу 16 пункту 7-4 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», на яку покликається апелянт, за своєю текстуальною конструкцією не є мораторієм на примусове виконання судового рішення і регулює лише зміст договірних відносин приватизації.

C. Підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документа стягувачу немає.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування ухвали, а також неправильного застосування норм матеріального права, які б не були охоплені викладеним вище аналізом, Судом не встановлено.

За таких обставин Ухвала Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2026 у справі № 921/590/22 постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 276 ГПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

5. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Ураховуючи те, що відповідно до п. 19 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, прийняту за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця під час виконання судового рішення судовий збір не справляється, розподіл судового збору за результатами апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали Судом не здійснюється.

Водночас відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена ТОВ «Біофрост» при поданні апеляційної скарги сума судового збору може бути повернута за його клопотанням окремою ухвалою суду.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені апелянтом витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції залишаються за ним.

Позивач у прохальній частині відзиву на апеляційну скарги просив покласти на апелянта судові витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши орієнтовний розмір очікуваних витрат у сумі 20 000,00 грн. До судових дебатів представник Позивача заявила, що докази на підтвердження таких витрат будуть подані у визначений ч.8 ст.129 ГПК України строк. Оскільки на момент прийняття цієї постанови документів на підтвердження фактичного розміру та понесення таких витрат Позивачем не подано, це питання підлягає вирішенню окремо в порядку ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України після подання відповідних доказів у визначений строк.

Керуючись ст.129, 269-271, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.06.2026 у справі № 921/590/22, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофрост» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

Повний текст складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.