Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №914/3547/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Справа № 914/3547/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали

за апеляційною скаргою:Фізичної особи-підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича,

на рішення:Господарського суду Львівської області від 18.06.2026 (суддя Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 26.06.2026),

у справі:№ 914/3547/25,

за позовом:Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини (району), м. Яворів,

до відповідача:Фізичної особи-підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича, с. Запілля, Волинська область

про:стягнення 348 175, 70 грн.

Представники учасників справи:

Прокурор: не з`явився,

від позивача 1: Ткачук Віталій Володимирович - представник,

від позивача 2: не з`явився,

від відповідача: Ярошенко Дмитро Валерійович - представник.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач 1) та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) (надалі - позивач 2, Яворівська КЕЧ) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича (надалі - відповідач, апелянт) про стягнення 375 521, 13 грн.

Під час розгляду цієї справи місцевим господарським судом, прокурором подано заяву про зменшення позовних вимог, яку ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2026 прийнято до розгляду та задоволено клопотання прокурора про зменшенні позовних вимог. Враховуючи наведене, предметом позову є вимога прокурора про стягнення з фізичної особи - підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича 348 175,70 грн, з яких: 102 066,82 грн пені та 246 108,88 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.03.2025 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та фізичною особою -підприємцем Рабчуном Віталієм Анатолійовичем укладено договір № 170 (надалі - договір) про закупівлю паливної деревини загальною вартістю 1 367 271,56 грн. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався поставити товар у повному обсязі до 01.10.2025, однак взяті на себе зобов`язання не виконав.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, Яворівською КЕЧ нараховано відповідачеві штрафні санкції. Незважаючи на направлення відповідачу претензії щодо сплати нарахованих штрафних санкцій, останній її вимоги не виконав та нараховані суми не сплатив. Зазначене стало підставою для звернення прокурора до суду з цією позовною заявою про стягнення неустойки.

Господарський суд Львівської області рішенням від 18.06.2026 у справі № 914/3547/25 позовні вимоги задоволив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), у зв`язку з чим оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам щодо неспівмірності заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов`язання, відсутності у позивача доведених збитків, майнового стану відповідача, а також обставинам, які вплинули на тривалість прострочення виконання зобов`язання. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість зменшення неустойки з доведенням форс-мажорних обставин, не врахувавши самостійність підстав, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України.

При цьому апелянт звертає увагу, що він не просив звільнити його від відповідальності за порушення зобов`язання та не посилався на форс-мажорні обставини як на підставу такого звільнення, а просив саме зменшити розмір неустойки з огляду на її неспівмірність наслідкам порушення зобов`язання та з урахуванням його майнового стану.

Відповідач вказує, що прокурором та позивачами не доведено будь-яких збитків внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання з поставки товару. Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що стягнення неустойки в повному розмірі не виконуватиме компенсаційної функції, а набуде каральної санкції та призведе до безпідставного збагачення позивачів за рахунок відповідача, що прямо суперечить висновкам Верховного Суду, вказаних відповідачем у апеляційній скарзі.

Також апелянт посилається на те, що після укладення договору відбулося істотне підвищення цін на деревину та послуги з її доставки, про що відповідач повідомляв позивача, однак договір було розірвано лише після спливу строку поставки. Крім того, зазначає, що сума неустойки у розмірі 348 175,70 грн становить понад 76 % його річного доходу за 2025 рік та є для нього надмірним майновим тягарем.

З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та прийняти нове рішення, яким клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволити та зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню на 90 % або в іншому розмірі на розсуд суду з урахуванням обставин.

У відзивах на апеляційну скаргу прокурор та Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) заперечують щодо її задоволення, вважають доводи апелянта необґрунтованими та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Зазначають, що відповідач не виконав взяті на себе за договором від 25.03.2025 № 170 зобов`язання та не здійснив поставку паливної деревини у визначений договором строк, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення передбачених договором штрафних санкцій.

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення розміру неустойки у зв`язку з його майновим станом та наявністю інвалідності III групи, прокурор та позивач 2 вважають, що відповідачем не доведено існування виняткових обставин, які б свідчили про явну неспівмірність штрафних санкцій наслідкам порушення. Крім того зазначають, що зменшення неустойки є правом суду, а не його обов`язком, тоді як відповідач добровільно погодився з умовами договору та передбаченою ним відповідальністю за порушення зобов`язань

Також, Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) та прокурор звертають увагу на особливий характер спірних правовідносин, оскільки договір укладався з метою забезпечення потреб Збройних Сил України та належного функціонування військового містечка. З огляду на це вважають, що невиконання відповідачем договірних зобов`язань не може розцінюватися як формальне або малозначне порушення, а своєчасність поставки мала безпосереднє значення для забезпечення потреб оборони держави.

З урахуванням наведеного прокурор та позивач 2 вважають заявлений до стягнення розмір пені та штрафу таким, що відповідає умовам договору, характеру та наслідкам допущеного порушення, а підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.

За таких обставин, прокурор та позивач 2 просять відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, в оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 справу № 914/3547/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича від 15.07.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2026 у справі № 914/3547/25, витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/3547/25 та розгляд апеляційної скарги призначено на 07.09.2026.

30.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 914/3547/25.

У судове засідання 07.09.2026 представник апелянта з`явився, підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених у апеляційній скарзі та усних поясненнях.

У судове засідання 07.09.2026 представник позивача 1 з`явився, заперечив щодо вимог апеляційної скарги.

У судове засідання 07.09.2026 прокурор та представник позивача 2 не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України. Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

У судовому засіданні 07.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзиви на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Як встановлено місцевим господарським судом, 25.03.2025 між Яворівською КЕЧ (покупець) та ФОП Рабчуном Віталієм Анатолійовичем (постачальник) було укладено договір про закупівлю паливної деревини № 170.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язався у 2025 році поставити покупцеві товар, а покупець - прийняти та оплатити цей товар.

Згідно із пунктом 1.2. договору найменування товару: ДК 021:2015 - 03413000-8 паливна деревина.

Як вбачається з п. 1.3. договору, найменування (асортимент) та кількість товару визначаються згідно зі специфікацією (додаток № 1).

Згідно зі специфікацією (додатком № 1), найменування товару - паливна деревина 1 групи, кількість - 844 м.куб., ціна за одиницю (без ПДВ) - 1 619,99 грн, загальна вартість (без ПДВ) - 1 367 271,56 грн. Місце поставки: Старицький гарнізон Острог.

Ціна договору становить 1 367 271,56 грн, без ПДВ ( п. 2.1. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що товар поставляється покупцю у термін з 01 травня до 01 жовтня 2025 року, згідно до графіку поставки (додаток № 2 до договору).

Графіком поставки (додаток № 2 до договору) передбачено, що постачальник зобов`язаний поставити паливну деревину 1-ї групи в кількості 844 м. куб. у такі строки:

- з 01.05.2025 по 31.05.2025 – 20 %;

- з 01.06.2025 по 30.06.2025 – 25 %;

- з 01.07.2025 по 31.07.2025 – 25 %;

- з 01.08.2025 по 31.08.2025 – 20 %;

- з 01.09.2025 по 30.09.2025 – 10 %.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року, але не пізніше останнього дня дії воєнного стану в Україні. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, а в частині розрахунків – до повного їх здійснення (п. 9.1 договору).

Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи, встановив, що сторонами у договорі погоджено кінцевий строк поставки товару - до 01.10.2025. Однак відповідач, порушуючи взяті на себе договірні зобов`язання, у визначений договором строк не здійснив жодної поставки товару.

У зв`язку з порушенням відповідачем встановленого строку, позивач 2 відповідно до п. 6.2 договору нарахував відповідачу пеню та штраф у загальному розмірі 375 521,13 грн. Крім того, Яворівська КЕЧ направила ФОП Рабчуну В.А. претензію від 23.09.2025 № 40 із розрахунком штрафних санкцій та проханням оплатити вказану суму. Однак, за твердженням позивача, відповіді на зазначену претензію не надійшло, вимоги залишилися без задоволення, а відповідні кошти на рахунок Яворівської КЕЧ не зараховано.

Пунктом 5.4.1 договору передбачено, що покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань, повідомивши його про це не менш ніж за 5 календарних днів до дати розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 25.03.2025 № 170, якою у зв`язку з невиконанням постачальником договірних зобов`язань, погоджено дострокове розірвання договору з цієї дати. Відповідно до умов зазначеної додаткової угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору.

За умовами статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання і заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) й захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості.

Згідно з п. 6.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним в Україні законодавством та цим договором.

Відповідно до п. 6.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує покупцю штрафні санкції (неустойка: штраф, пеня) у розмірі:

- за порушення умов договору щодо якості (комплектності) товарів стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних товарів;

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 20 % вказаної вартості.

З огляду на те, що відповідачем не здійснено жодної поставки товару, прострочення виконання зобов`язання охоплює весь обсяг товару, передбачений договором. Отже, штрафні санкції нараховано виходячи із загальної вартості товару, який не було поставлено у встановлений договором строк.

Місцевий господарський суд встановив, що зважаючи на факт прострочення відповідачем поставки товару та обумовлені сторонами наслідки такого прострочення, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню у розмірі 102 066, 82 грн та штраф у розмірі 246 108, 88 грн.

Враховуючи вищеописані норми та встановлені обставини справи, колегія суддів, перевіривши проведений прокурором та позивачем 2 розрахунок пені та штрафу, погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що такий є арифметично правильним та обґрунтованим.

Щодо доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, на обґрунтування необхідності зменшення розміру неустойки з посиланням на недоведеність позивачем збитків, завданих порушенням зобов`язання, неспівмірність її розміру з доходами відповідача, його майновий стан та наявність інвалідності ІІІ групи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, перелік підстав, за наявності яких суд має право зменшити розмір неустойки, не є вичерпним. Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20).

Визначення конкретного розміру зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Водночас, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Таким чином, сама лише наявність у відповідача заперечень щодо розміру неустойки не є безумовною підставою для її зменшення. Суд у кожному конкретному випадку має встановити наявність обставин, які свідчать про явну неспівмірність неустойки та необхідність її зменшення.

Зважаючи на наведені норми права та встановлені у справі обставини, колегія суддів зауважує, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені та штрафу не є надмірно високим у співвідношенні із наслідками порушення зобов`язання, а доводи відповідача щодо розміру його доходу, його фінансового стану та наявності інвалідності не можуть слугувати безумовною підставою для зменшення розміру неустойки.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що кардинальна зміна цін на деревину та послуги з її доставки після укладення договору зумовила прострочення виконання ним зобов`язання та зазначає наступне.

Суб`єкти господарювання укладають договори на різних погоджених між ними умовах та здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо. Особа здійснюючи свою господарську діяльність на власний ризик, повинна самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення таких дій чи утримання від їх вчинення.

Укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі, ціну товару, строк поставки, розмір штрафних санкцій. Відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Тобто, фактично суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи договір, має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та у постанові від 04.03.2025 у справі № 910/3688/24.

Зміна цін на деревину та послуг з її доставки після укладення договору самі по собі не можуть бути підставою для невиконання відповідачем умов договору чи зменшення розміру неустойки, що підлягає сплаті відповідачем за порушення взятого на себе договірного зобов`язання. В матеріалах справи відсутні будь-які докази надіслання постачальником інформації покупцю про підвищення цін на деревину та неможливість поставки товару за узгодженими цінами разом із пропозиціями щодо інших варіантів виконання договірних зобов`язань.

Також апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд, відмовляючи у зменшенні розміру неустойки, безпідставно врахував недоведеність відповідачем обставин непереборної сили, оскільки положення статті 617 та частини третьої статті 551 ЦК України передбачають різні правові підстави та правові наслідки. При цьому відповідач вказує, що не просив звільнити його від відповідальності за порушення зобов`язання та не посилався на форс-мажорні обставини як на підставу такого звільнення.

Оцінивши доводи апелянта, апеляційний господарський суд звертає увагу, що положення статті 617 Цивільного кодексу України регулюють питання звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання за наявності визначених законом підстав, тоді як частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення судом розміру неустойки у випадках, встановлених законом.

Разом з тим, місцевий господарський суд не ототожнював зазначені правові норми та не ставив можливість зменшення розміру неустойки у залежність виключно від доведеності обставин непереборної сили. Суд першої інстанції окремо перевірив наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, а також оцінив доводи відповідача щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій, за результатами чого суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відтак, посилання апелянта на те, що положення статті 617 та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачають різні правові підстави та наслідки, саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Крім того, суд враховує особливий характер спірних правовідносин, оскільки предметом договору від 25.03.2025 № 170 була поставка паливної деревини для забезпечення потреб військового містечка в умовах воєнного стану. Належне та своєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за цим договором мало безпосереднє значення для забезпечення належного функціонування військового об`єкта та виконання завдань у сфері оборони держави.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора та позивача 2 про те, що невиконання відповідачем зобов`язань щодо поставки паливної деревини у погоджені сторонами строки створювало ризик неналежного забезпечення потреб військового містечка, крім того могло створити реальну загрозу зриву опалювального сезону, а відтак та не може розцінюватися як формальне чи малозначне порушення договірних зобов`язань.

За таких обставин належне та своєчасне виконання умов договору має важливе значення для безперебійного функціонування об`єктів оборонного призначення та забезпечення потреб держави у сфері оборони. Відтак невиконання відповідачем договірних зобов`язань, зокрема непоставка товару у погоджені строки, має безпосередній вплив на ефективність забезпечення оборонних потреб держави та не може розцінюватися як формальне порушення умов договору. (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 07.12.2023 у справі № 910/10469/22 та від 09.06.2022 у справі №910/8425/19).

Підсумовуючи все вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій.

Доводи, наведені Фізичною особою - підприємцем Рабчуном Віталієм Анатолійовичем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що апелянт в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Рабчуна Віталія Анатолійовича від 15.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2026 у справі № 914/3547/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.