Вирок від 09 вересня 2026 р. у справі №359/5937/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/5934/26

Провадження № 1-кп/359/596/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді

ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62025100120000744 від 13.11.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сошників Бориспільського району Київської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,

в с т а н о в и в :

Солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 наказом командира Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» № 270-ос від 28.04.2025 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії першої групи паспортного контролю третього відділення інспекторі прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України.

Згідно з частиною третьою статті 17 Конституції України на правоохоронні органи держави покладається забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України.

Як зазначено у пункті 16 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України», правоохоронні органи віднесено до сектору безпеки і оборони, діяльність яких, серед інших, перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз.

Правоохоронна діяльність є однією з основних сфер життєдіяльності держави і суспільства, що у складний воєнний період повинна сприяти утвердженню верховенства права і дотриманню правопорядку, ґрунтуючись на ціннісно-правових засадах українського суспільства.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII із наступними змінами законодавець до правоохоронних органів відносить органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року № 661-ІV передбачено, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морську охорону, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Отже, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації, у правоохоронному органі, відповідає ознакам «працівника правоохоронного органу», а отже у зв`язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хороброю, ініціативною і дисциплінованою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливою і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самій і стримувати інших від негідних вчинків.

Водночас, 13.11.2025, близько 18 години 10 хвилин, водій ОСОБА_4 , перебуваючи поза службою, в порушення вимог п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» керуючи в стані алкогольного сп`яніння (2,54 проміле алкоголю в крові) технічно-несправним автомобілем марки «ЗАЗ 110308» реєстраційний номер НОМЕР_1 з несправністю у вигляді зміни конструкції передніх та задніх гальм автомобіля, яку водій мав можливість об`єктивно виявити як перед виїздом, так під час руху, при застосуванні гальмування, чим порушив вимоги п. 31.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації» та здійснюючи рух по вул. Олександра Ліченка в с. Сошників Бориспільського району Київської області в напрямку до с. Старе, в порушення вимоги в порушення вимог п.п. 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідно до яких «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. та водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил» - здійснюючи рух в межах населеного пункту зі швидкістю близько 60 км/год, тим самим перевищуючи максимально дозволену у населених пунктах швидкість руху, діючи в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (д) Правил дорожнього руху України, відповідно до яких «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; та для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху) – проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та своєчасно не відреагував на її зміну, в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху» - перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності своїх дій та створюючи небезпеку іншим учасникам руху в порушення вимог п. 1.10 терміну «узбіччя» Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «узбіччя — виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів, крім випадків, передбачених цими Правилами. Узбіччя може використовуватися для зупинки та стоянки транспортних засобів, руху пішоходів, мопедів, велосипедів (за відсутності тротуарів, пішохідних, велосипедних доріжок або у разі неможливості пересуватися по них), гужових возів (саней)» - виїхав на ґрунтове узбіччя, яке примикає праворуч по напрямку його руху, де поблизу будинку №111А здійснив наїзд на бетонну опору ліній електропередач.

У результаті зіткнення пасажир автомобіля «ЗАЗ 110308» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої стегнової кістки, що відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 1.5, 2.3 (д), 2.9 (а), 10.1, 12.4, 12.9 (б), 31.1, та п. 1.10 термін «узбіччя» Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілій ОСОБА_4 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, не оспорює жодні фактичні обставини кримінального правопорушення, погоджується із правовою кваліфікацією дій. ОСОБА_4 в суді підтвердив, що дійсно 13.11.2025, близько 18 години 10 хвилин, він перебуваючи поза службою в стані алкогольного сп`яніння керував технічно-несправним автомобілем марки «ЗАЗ 110308» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Здійснюючи рух по вул. Олександра Ліченка в с. Сошників Бориспільського району Київської області в напрямку до с. Старе виїхав на ґрунтове узбіччя, яке примикає праворуч по напрямку його руху, де поблизу будинку № 111А здійснив наїзд на бетонну опору ліній електропередач внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода. ОСОБА_4 визнає, що ним порушено пункти 1.5, 2.3 (д), 2.9 (а), 10.1, 12.4, 12.9 (б), 31.1, та п. 1.10 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого настали наслідки у вигляді спричинення потерпілій ОСОБА_4 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Обвинувачений, прокурор та потерпіла не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, у зв`язку із чим, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. На виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України судом з`ясовано чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, суд переконався у добровільності їх позиції та роз`яснив учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Отже, судом визнається доведеним, що ОСОБА_4 порушив правила безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження. Тобто він вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286-1 КК України. Таку правову кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Суд звертає увагу на те, що щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (аналогічна думка викладена в Постанові ВП ВС № 629/847/15к).

У судовому засіданні обвинувачений визнав свою провину, висловив жаль з приводу вчиненого, засудив свою поведінку, відшкодував потерпілій завдану ним шкоду, а тому щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку суд визнає обставинами, які пом`якшують його покарання. Обставин, які обтяжують покарання не встановлено.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд виходить з того, що обвинуваченим вчинено необережний злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту та у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем та за час проходження служби проявляв розумну ініціативу, здатний виконувати завдання, які потребують організаторських здібностей, вміє швидко розібратися в обстановці, роботу виконує ефективно. Викликає повагу до себе, вміє триматись та висловлювати думку, справедливий до товаришів по службі. Має на утриманні неповнолітню дитину. Згідно медичних довідок на обліку у психіатра та лікаря нарколога обвинувачений не перебуває.

З огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, визнання ним вини, наявності обставин, що пом`якшують покарання, доводи та позицію потерпілої, враховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Згідно зі ст. 62 КК України покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем, зважаючи на обставини справи, суд, враховуючи приписи ст. 62 КК України, вважає можливим замінити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, покаранням у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Обраний вид покарання за своєю суттю та з урахуванням продовженого воєнного стану на території України є найбільш сприятливим з-поміж інших ізолюючих видів покарання.

На підставі ч. 3 ст. 55 КК України строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід обчислювати з моменту набрання законної сили вироком.

Речові докази, а саме: автомобіль марки «ЗАЗ 110308», реєстраційний номер НОМЕР_1 – повернути.

Документи, надані учасниками судового провадження на підставі ст. 100 КПК України слід залишити в матеріалах кримінального провадження. Крім того, слід стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експертів у кримінальному провадженні у сумі 8022,6 грн.

Клопотання про застосування запобіжного заходу прокурором не заявлялося.

Керуючись ст. 368, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 62 КК України замінити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк один рік на тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк один рік.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки слід обчислювати з моменту набрання законної сили вироком.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експерта у кримінальному провадженні у сумі 8022,6 гривень.

Речові докази, а саме: автомобіль марки «ЗАЗ 110308», реєстраційний номер НОМЕР_1 – повернути власнику.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

На підставі ч. 3 ст. 376 КПК України роз`яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1