Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №204/13068/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7490/26 Справа № 204/13068/25 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні у м. Дніпро апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, (суддя першої інстанції Самсонова В.В.),

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до Чечелівського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним Договором №4354194 від 03.02.2024 року у загальному розмірі 20 000,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 2 000,00 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором – 11 700,00 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» 6 300,00 грн., а також судовий збір у сумі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним Договором №4354194 від 03.02.2024 року у розмірі 4 000,00 грн., а також стягнуто судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Українські фінансові операції» та подало апеляційну скаргу, в якій зазначало, що судом першої інстанції не враховано відсутність правових підстав для застосування дискреційних повноважень та не застосував денну процентну ставку в розмірі 2,5%, 1,5 % та 1% визначені у Перехідних положеннях із урахування змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, а на власний розсуд в розмірі тіла кредити визначив заборгованість із процентів за користування чужими коштами.

ТОВ «Українські фінансові операції» просилорішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року в частині стягнення процентів за користування чужими коштами скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість зі сплати процентів за користування чужими коштами за Договором №4354194 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 03.02.2024 за період із 03.02.2024 року по 28.01.2025 в загальній сумі 10 730,00 грн. (За період із 03.02.2024 року по 22.04.2024 – 2,5 %; 2 000 (тіло кредиту) * 79 днів * 2,5 % = 3950 грн; за період: 23.04.2024 по 20.08.2024 – 1,5 %; 2 000 * 119 днів * 1,5% = 3570 грн.; за період: 21.08.2024 по 28.01.2025 – 1%; 2 000 * 160 днів * 1% = 3200 грн. ) В іншій частині просило залишити рішення від 03 квітня 2026 р. без змін.

Також від представника позивача надійшло клопотання від 09 червня 2026 року, в якому він просив зупинити розгляд справи до завершення Касаційного розгляду справи 552/672/23 та звернути увагу на правозастосування апеляційних судів щодо зупинення розгляду до касаційного перегляду цієї ж справи. У задоволенні клопотання апеляційним судом було відмовлено.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328х30=99840), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі ціна позову становить 20 000,00 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4354194 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених Договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалось надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: Відповідно до п. 1.2. тип кредиту кредит, сума кредиту складає 2 000,00 грн.

Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту: з 03.02.2024 року по 28.01.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день.

Судом підтверджено, що на підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надала кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 2 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ «А - БАНК», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Знайшло своє підтвердження, що за інформацією в листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до зазначеного договору № 4354194 від 03.02.2024 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 2000,00 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 .

За даними поденного Розрахунку заборгованості за Договором № 4354194 від 03.02.2024 року у період з 03.02.2024 року по 23.09.2024 року включно Первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 11 700,00 грн.

Не викликає сумніві, що 23.09.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідача.

Враховуючи зазначене, до Позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 23.09.2024 року № 23/09/2024 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 4354194 від 03.02.2024 року загальна сума заборгованості склала 14700,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 2000,00 грн., заборгованості за процентами 11700,00 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 1 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимоги, суд першої інстанції застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість в загальній сумі 20 000,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 2 000,00 грн., суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором 11 700,00 грн. - суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме до 2 000,00 грн., а також що відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісіями у розмірі 6 300,00 грн.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги представник позивача оспорює судове рішення тільки у частині розміру стягнутих відсотків та наголошує на тому, що вони підлягають стягненню у розмірі 10 730,00 грн. враховуючи внесення змін у законодавство про захист прав споживачів щодо денної відсоткової ставки в розмірі 2,5, 1,5% та її поступове зменшення до 1% у перехідний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. перша ст. 1048 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи п. 1.4.1 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4354194 чітко погоджено розмір відсоткових ставок та порядок їх нараховування (2,5% в день - стандартна, 0,01% в день - знижена).

Із розрахунків доданих ТОВ до позовної заяви вбачається, що відповідачу нараховувались відсотки у розмірі 2,5% у період з 03.02.2024 року по 23.09.2024 та за період: 24.09.2024 по 28.01.2025 – на загальну суму 18 000,00 грн.. (11 700,00 грн. – нараховані первісним кредитором, 6 300,00 грн. – нараховані позивачем).

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач зазначав, що враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки регламентовані Законом України «Про споживче кредитування» (які набрали законної сили 24 грудня 2023 року), розмір процентів за Договором №4354194за період із 03.02.2024 по 22.04.2024 – 3950 грн.; за період із 23.04.2024 по 20.08.2024 – 3570 грн.; за період із 21.08.2024 по 28.01.2025 – 3200 грн. – загальна сума 10 730 грн.

Однак суд апеляційної інстанції не може погодитись із зазначеними доводами з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що згідно п. 1.4.1. Кредитного договору, Позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних), тобто сторонами було узгоджена процентна ставка. Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 360 днів. Таким чином, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.

Однак, 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст.8 Закону України№1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, відповідно до положень ч.7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX продовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.

Так, відповідно до ч. 5ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Виходячи з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

При цьому, згідно п. 4, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (п. 3 - це банки), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1 %.

У той же час, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Починаючи з 25.12.2023 року протягом перших 120 днів щоденний розмір відсотків за кредитом не міг бути більшим за 2,5 %, протягом наступних 120 днів 1,5%, а у подальшому не міг бути більшим за 1 % за відсутності домовленості сторін про ще менший розмір відсотків.

Враховуючи те, що, спірний кредитний договорі було укладено 03.02.2024 року, тобто після набрання чинності змін від 24.12.2023 року до Закону України «Про споживче кредитування», то перехідні положення щодо поступового зменшення таких відсотків не підлягають застосуванню у даному випадку.

Таким чином відсотки повинні були нараховуватись протягом 360 денного строку дії договору наступним чином.

За період з 03.02.2024 року до 28.01.2025 року (360 днів) позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за ставкою не більше ніж законодавчо встановлена 1 %, а тому розмір заборгованості за відсотками за цей період складає 7 200,00 грн. (2 000,00 грн * 1% * 360 днів).

Таким чином загальний розмір кредитної заборгованості за процентами право на стягнення яких із відповідача мав позивач з урахуванням змін у Законі України «Про споживче кредитування» за період 03.02.2024 року до 28.01.2025 року. складало 7 200,00 грн.

Однак вказана сума відсотків у розмірі 7 200,00 грн. з огляду на сам розмір позики 2 000,00 грн. є завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що як заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості в апеляційній скарзі за нарахованими процентами (10 730,00 грн.) так і сума яка розрахована судом апеляційної інстанції з урахуванням змін у споживчому законодавстві (7 200,00 грн.) не є співмірними сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 2 000,00 грн. за Договором №4354194 від 03.02.2024 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Вказане суд першої інстанції врахував, а тому правомірно зменшив суму заборгованості за відсотками по кредитному Договору №4354194 до 2 000,00 грн.

З приводу посилання позивача на практику судів апеляційної інстанції та семінар Верховного Суду, то у розумінні ч.4 ст.263 ЦПК України вони не є обов`язковими для застосування під час розгляду даної справи.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги щодо відсотків не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 20 000,00 грн. грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді О. В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк