Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №203/1478/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9669/26 Справа № 203/1478/26 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 09 липня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів (суддя першої інстанції Іваницька І.В., повний текст ухвали складено 13 липня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулась о Центрального районного суду м.Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.

08 липня 2026 року звернулась до суду із заявою про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Центрального районного суду м. Дніпра від 09 липня 2026 року відзив на позовну заяву, клопотання про зупинення провадження у справі, що надійшли до суду 02.07.2026, заяву про уточнення позовних вимог від 08.07.2026 – залишено без розгляду.

Зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України.

Із вказаною ухвалою суду в частині залишення уточнених позовних вимог без розгляду та зупинення провадження у справі не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що в оскаржуваній частині вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, що залишаючи заяву без розгляду, суд фактично не врахував реальних обставин її подання та причин, які об`єктивно унеможливили подання відповідної заяви раніше. Підстави для уточнення позовних вимог виникли саме після отримання нового офіційного розрахунку державного виконавця, а не існували на момент подання первісної позовної заяви.

Наголошує на тому, що фактично суд не дослідив усіх обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення питання про поновлення процесуального строку. Ухвала не містить аналізу того, коли саме позивачкою було отримано остаточний розрахунок державного виконавця, чому він був складений лише 08 липня 2026 року, з яких причин до цього неодноразово здійснювалися його перерахунки та чи існувала в мене об`єктивна можливість подати заяву про уточнення позовних вимог раніше.

Фактично ж суд не здійснив належної оцінки поданого клопотання, не перевірив наведених у ньому доводів та не постановив мотивованого висновку щодо можливості або неможливості поновлення процесуального строку, що призвело до істотного обмеження мого права на реалізацію процесуальних прав та позбавило можливості розгляду спору на підставі актуального офіційного розрахунку державного виконавця.

Суд неправильно застосував пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, безпідставно зупинив провадження у справі та не забезпечив справедливого балансу між правами відповідача і найкращими інтересами дитини.

Суд не встановив: чи звертався відповідач особисто із клопотанням про зупинення провадження; чи повідомляв суд про неможливість особистої участі у справі; чи обґрунтовував, яким саме чином проходження військової служби перешкоджає реалізації ним процесуальних прав; чи існували інші способи забезпечення реалізації його процесуальних прав.

ОСОБА_1 , просила ухвалу Центрального районного суду м. Дніпра від 09 липня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо зупинення провадження у справі..

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про зупинення провадження у справі, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Залишаючи без розгляду уточненні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою дані уточнені з пропуском строку та зупиняючи провадження у справі, зазначив, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі.

Колегія суддів не може погодиться із даним висновком у повному обсязі.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Таким чином, законодавцем визначено право позивача змінювати предмет позовних вимог, як складову матеріально-правової вимоги позивача до відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Зміна позивачем підстав і предмета позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива.

Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача (постанова Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (п.7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Згідно зі ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст.126 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Згідно ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Центрального районного суду м. Дніпра від 30 березня 2026 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 травня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.

Згідно протоколу судового засідання від 13.05.2026 року розгляд справи було відкладено до 09.07.2026 року об 11 годині 30 хвилин для повторного виклику сторін, оскільки вона не повідомили суд про причину неявки.

08 липня 2026 року позивачкою до суду було подано заяву про уточнення позовних вимог та 09 липня 2026 року заява про поновлення строк для подання заяви про уточнення вимог.

Оскільки, 13 травня 2026 року судове засідання, яке не проводилось, та було відкладено на 09 липня 2026 року, а вимогами пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України передбачено, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, то апеляційний суд вважає, що позивачкою саме до початку першого судового засідання було подано уточненні позовні вимоги, і залишення їх у подальшому без розгляду місцевим судом є безпідставним та обмежує учасника справи на судовий захист.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі №234/11607/20 (провадження №61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Суд першої інстанції при вирішенні про залишення без розгляду уточненої заяви припустився надмірного формалізму, що може мати наслідком обмеження права позивача на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, що є неприпустимим.

Що стосується зупинення провадження.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд встановив, що що згідно наданої довідки військової частини НОМЕР_1 НГУ від 06.03.2026 №25/35/10-1-2007 старший солдат ОСОБА_2 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_1 ) з 09.05.2025 по теперішній час.

Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК України.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).

Системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27 травня 2026 року у справі №344/432/24 (провадження №61-1382св25).

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див. постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини, стягнення додаткових витрат на дитину, тощо.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі №699/1569/25 (провадження №61-6808св26), предметом якої була зміна способу стягнення аліментів, зазначено, що справа стосується насамперед питання дотримання тих конституційних цінностей (статті 51, 55 Конституції України, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану і складають фундамент сучасного конституційного ладу.

Надаючи відповідь на питання: «Чи суперечить пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України статтям 8, 51, 55 Конституції України в справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення», Верховний Суд у наведеній вище постанові зазначив, що «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини)».

У цій же постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі №699/1569/25, колегія суддів прийшла до висновку, що:

«приписи статей 8, 51, 55, 64 Конституції України дозволяють зробити висновок, що: обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеністю тривалості; відсутністю тесту необхідності та пропорційності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму надмірного обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання; зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України.

Верховний Суд вважав необхідним не застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, а застосував статті 8, 51, 55 Конституції України як норми прямої дії».

Отже, апеляційний суд зауважує, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Таке зупинення має наслідком обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право дитини на належне утримання.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Убачається, що суд першої інстанції, встановивши з довідки командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 06.03.2026 що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі, тоді як на території України введено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який діє станом на день вирішення питання про зупинення провадження у справі, вважав достатньою підставою для зупинення провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

З матеріалів справи убачається, що у даній справі спір стосується захисту інтересів дитини, зокрема щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Також, в матеріалах справи відсутні відомості того, що саме відповідач звертався із заявою про зупинення провадження.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тому наявні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.

У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики "справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, ухвалу Центрального районного суду м. Дніпра від 09 липня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367-369, 374,379, 381-384 ЦПК України,апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Дніпра від 09 липня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: