Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №208/13929/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8133/26 Справа № 208/13929/25 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 08 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Католікян М.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2025року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом проти ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2015року з нього на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі з 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Після ухвалення вказаного судового рішення в сім`ї позивача відбулись істотні зміни, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ще одна дитина — ОСОБА_4 .

Стверджував, що після народження другої дитини позивач несе витрати на утримання обох дітей, що істотно зменшило його фінансові можливості. На даний час він проживає з матір`ю його другої дитини без реєстрації шлюбу, вони спільно несуть витрати на утримання новонародженої дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 08 травня 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану — народження другої дитини від іншого шлюбу, не є і не може бути безумовною та самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

29 травня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 08 травня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не врахував, що зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану та достатньою підставою для зміни розміру аліментів.

Наполягав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, посилаючись виключно на відсутність доказів погіршення матеріального становища позивача.

Зазначав, що суд першої інстанції під час розгляду справи надав перевагу тільки поясненням відповідачки щодо зміни її матеріального становища у зв`язку зі статусом внутрішньо-переміщеної особи, в той час як позивач також має відповідний статус та матеріальні зміни у зв`язку з цим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2026року витребувано з Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 17 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

03 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 18 вересня 2010року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2016року по справі №235/10541/15-ц.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 /.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2015року по справі №235/686/15-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 лютого 2015року до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 мають статус внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, ОСОБА_1 є батьком ще однієї дитини — малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю якого є ОСОБА_7 /свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 /.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач звернувшись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів посилався лише на народження другої дитини та не надав жодних інших доказів реального погіршення його матеріального становища. Та визначений рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2015року розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що платник аліментів має на утриманні двох дітей, без доведення погіршення його майнового становища не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, народженої від шлюбу з позивачкою, і суперечитиме її інтересам.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку /стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»/.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України /далі — СК України/ мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Частиною першою та другою статті 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів. Так, за змістом вказаної норми, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки у нього народилась ще одна дитина від іншої жінки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якого він також має нести витрати, що зменшило його фінансові можливості.

Аналіз статті 192 СК України дійсно дає підстави для висновку що, підставами зміни (в тому числі і зменшення) розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача дитини - ОСОБА_4 , саме по собі не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи /частина перша статті 76 ЦПК України/.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /частина друга статті 78 ЦПК України/.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Однак, жодних безумовних доказів погіршення майнового стану позивача з часу встановлення йому аліментних зобов`язань, в тому числі і у зв`язку з народженням другої дитини від іншої жінки, що унеможливлює сплату ОСОБА_8 аліментів у визначеному судом розмірі (1/4 частина від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів), позивач до суду не надав.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підстав вважати, що народження у позивача ще однієї дитини вплинуло на його змогу сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у вже визначеному розмірі, позивач перед судом не довів.

Окремо сам по собі факт народження ще однієї дитини не змінює сімейний стан та не свідчить про погіршення матеріального стану.

Апеляційний суд також зазначає, що батьки не повинні утримувати одну дитину за рахунок зменшення забезпечення іншої.

Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що визначений рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2015року по справі №235/686/15-ц розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у лише зв`язку з тим, що позивач має на утриманні другу дитину, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, народженої від шлюбу з відповідачкою, та суперечитиме її інтересам.

Інших обставин в обґрунтування необхідності зменшити розмір аліментів на утримання дитини позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не наводив.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції, що позивач набув статус внутрішньо-переміщеної особи, що вплинуло на його матеріальне становище, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки як вже було зазначено вище, позивач не надав суду доказів, які б вказували на погіршення його матеріального становища, в тому числі і у зв`язку з набуттям статусу внутрішньо-переміщеної особи. Більш того, у позовній заяві позивач не наводив таку обставину в обґрунтування підстав для зменшення розміру аліментів.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що навіть при погіршенні матеріального стану платника аліментів у випадку, якщо аліменти стягуються у частці від його доходу, це не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки зважаючи на те, що його доходи зменшилися, частина доходу, з якої відраховуються розмір аліментів, що підлягають сплаті на утримання дитини, також зменшиться.

Також, матеріали справи не містять доказів наявності інших передбачених статтею 192 СК України підстав для зміни раніше встановленого розміру аліментів.

Проаналізувавши наявні у справі докази колегією суддів не встановлено підстав для зменшення розміру аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , з 1/4 частини до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.

Тож за наведених умов, оскільки ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про наявність підстав для зменшення раніше визначеного розміру аліментів не надав, а народження другої дитини від іншої жінки не є і не може бути самостійною та безумовною підставою для такого зменшення, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище положення Сімейного кодексу України, на підставі поданих сторонами доказів дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 08 травня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 15 вересня2026року.

Судді: