Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №225/1379/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/537/26 Справа № 225/1379/24 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Кредитна спілка «Українська кредитна спілка»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Кредитною спілкою «Українська кредитна спілка» на рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Нестеренко Т.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024року Кредитна спілка «Українська кредитна спілка» подала в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 51 709,80грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що між Кредитною спілкою «Українська кредитна спілка» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1928с від 20 травня 2021року, згідно з умовами якого останній отримав у тимчасове користування грошові кошти в безготівковій формі у розмірі 50 000,00грн, строком на 24 місяці з 20 травня 2021року по 20 травня 2023року включно, зі сплатою процентів у розмірі 35% річних. Грошові кошти були перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача.

Позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, проте позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 51 709,80грн, яка складається з: 28139,85грн — сума заборгованості за отриманим кредитом; 23 569,95грн — нараховані проценти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025року позов Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» заборгованість за кредитним договором № 1928с від 20 травня 2021року у сумі 31 810,55грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з доведеності укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем у кредит грошових коштів від позивача та порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Водночас суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами не є повністю обґрунтованою та дійшов висновку про необхідність часткового стягнення відсотків за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

11 липня 2025року Кредитна спілка «Українська кредитна спілка»подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення в частині відмови у стягненні відсотків у розмірі 19 899,25грн та пропорційного розподілу судового збору у розмірі 1 490,26грн з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано умови кредитного договору, не враховано легітимні очікування позивача та порушено принцип змагальності та повноти розгляду доказів.

Стверджував, що у кредитному договорі сторонами було обумовлено нарахування відсотків до остаточного повернення позичальником кредиту та визначено, що прострочення сплати кредиту чи відсотків не зупиняє нарахування відсотків як протягом строку дії договору, так і після його закінчення, якщо кредитодавцем не прийнято окремого рішення про припинення нарахування.

Вважав, що відмовляючи у стягненні відсотків за період після 20 травня 2023року, суд першої інстанції порушив принцип свободи договору, оскільки проігнорував умови договору, які чітко встановлюють право позивача нараховувати відсотки до повного погашення заборгованості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

17 липня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу №225/1379/24 було витребувано із суду першої інстанції; 01 грудня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

03 грудня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

18 грудня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026року цивільну справу знято з розгляду та повернуто до суду першої інстанції для належного оформлення матеріалів справи.

25 червня 2026року справа після належного оформлення повторно надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

20 травня 2021року між Кредитною спілкою «Українська кредитна спілка» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1928с.

Кредитна спілка «Українська кредитна спілка» надала, а ОСОБА_1 отримав у тимчасове користування грошові кошти у безготівковій формі з дотриманням вимоги їх повернення та сплати процентів у визначені договором строки у загальному розмірі 50000,00грн строком на 24 місяці, з 20 травня 2021року по 20 травня 2023року зі сплатою процентів у розмірі 35% річних.

За пунктом 2.4. договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом з дотриманням графіка платежів, що є невід`ємною частиною цього договору до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього договору. Кредит надається на умовах періодичної сплати процентів і періодичної сплати рівних часток основної суми кредиту, які розраховуються шляхом ділення загальної суми наданого кредиту на кількість періодів користування кредитом.

Перерахування коштів за договором на банківський рахунок відповідача підтверджується копією платіжного доручення № 1759 від 20 травня 2021року з відмітками банку про проведення даного платежу.

Згідно розрахунку заборгованості позичальника вих. 55 від 08 липня 2024року за кредитним договором № 1928с від 20 травня 2021року, ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, заборгував кредитодавцю за основною сумою кредиту в розмірі 28139,85грн, за нараховані, але не сплачені проценти в розмірі 23569,85грн, загальна сума боргу - 51709,80грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судових рішень, які оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішень, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які були задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що згідно з графіком платежів відсотки за кредитом можуть бути нараховані в межах строку кредитування за період з 20 травня 2021року по 20 травня 2023року у максимально можливому розмірі 34 955,55грн, в той час як кредитодавець нараховував відсотки і після 20 травня 2023року, нарахувавши за період з 20 травня 2021року по 08 липня 2024року відсотки у розмірі 54 854,80грн.

У зв`язку з цим суд першої інстанції виснував, що після закінчення строку кредитування позивачем безпідставно нараховані відсотки у розмірі 19 899,25грн, а тому з загальної суми заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 51 709,80грн вирахувано надмірно нараховані відсотки в сумі 19 899,25грн та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 810,55грн.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішень додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що договір про споживчий кредит № 1928с підписано власноручно ОСОБА_1 , що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме Кредитної спілки «Українська кредитна спілка», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено, 20 травня 2021року між сторонами укладено договір про споживчий кредит, за яким відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 50000,00грн строком на 24 місяці, з 20 травня 2021року по 20 травня 2023року зі сплатою процентів у розмірі 35% річних.

Проте заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика - 24 місяці, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причин їх безпідставності та з мотивів нарахування решти заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо можливості нарахування відсотків і поза межами строку дії кредитного договору, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до п. 3.4. Договору про споживчий кредит № 1928с від 20 травня 2021року нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється в національній валюті за фактичну кількість днів в періоді. Нарахування процентів за договорами кредиту відбувається за кожний фактичний строк користування кредитом і починається з наступного дня після отримання кредиту (дати списання з розрахунку кредитодавця), а припиняється в день остаточного розрахунку за кредитом. Для цілей розрахунку процентів за кредитом використовується календарний рік.

Відповідно до п. 3.6 Кредитного договору прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом (згідно графіка розрахунків) не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання кредиту, визначеного п. 1.1 цього Договору, так й після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавця.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитна спілка «Українська кредитна спілка», скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукала у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Тож, умови договору про те, що проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту та й після закінчення строку надання кредиту протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами, є несправедливими, не є сумісними із принципом верховенства права і не можуть вважатися такими, що позбавлені свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішень суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Кредитної спілки «Українська кредитна спілка».

Рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026року.

Судді: