Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №201/11596/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/11596/25

Провадження № 2/201/1045/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

за участю позивача — ОСОБА_1 ,

за участю відповідача — ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

07.09.2024 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 46 000 доларів США, що підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_2 . Відповідно до умов розписки позичальник зобов`язався повернути позичені кошти не пізніше 31 липня 2025 року разом з відсотками за користування коштами у розмірі 30 відсотків, що становить 14 000 доларів США.

Позивач зазначила, що з моменту отримання коштів і до теперішнього часу відповідач своє зобов`язання щодо повернення позики та сплати відсотків не виконав, загальна сума заборгованості складає 60 000 доларів США. Позивач неодноразово в усному порядку вимагала повернення боргу, проте такі вимоги виконані не були, у зв`язку з чим вона змушена була звернутися до суду з цим позовом.

Предмет позову

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 46 000 доларів США, відсотки за користування коштами у розмірі 14 000 доларів США, а також сплачений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.

Заяви учасників процесу по суті справи.

Відповідач відзиву на позов у письмовій формі не подав, разом з тим у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Рух справи.

Ухвалою судді від 19.09.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 34).

Ухвалою судді від19.09.2025 забезпечено позов шляхом заборони будь-яким державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також заборонити будь-яким особам вчиняти правочини щодо відчуження, передання в іпотеку, оренду, вносити зміни вже до укладених правочинів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме, кімнати за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2548594926120 (а.с. 35-36).

Підготовче засідання у справі закрите 20.11.2025 (а.с. 45).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд задовольнити позов, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, підтвердив факт отримання від позивача в позику грошових коштів у розмірі 46 000 доларів США за розпискою від 07.09.2024, а також факт невиконання ним у повному обсязі зобов`язання з повернення зазначеної суми та сплати відсотків за користування коштами у розмірі 14 000 доларів США, про що його заяву занесено до фіксації судового засідання технічними засобами.

Розгляд справи здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 07 вересня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого позивач передала відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 46 000 доларів США.

На підтвердження укладення договору позики та факту отримання коштів відповідачем видано розписку від 07.09.2024, власноручно написану ОСОБА_2 , відповідно до умов якої позичальник зобов`язався повернути позичені кошти не пізніше 31 липня 2025 року разом з відсотками за користування коштами у розмірі 30 відсотків, що становить 14 000 доларів США.

Судом у судовому засіданні безпосередньо досліджено оригінал розписки від 07.09.2024, наданий позивачем на огляд суду. За результатами дослідження оригіналу розписки судом встановлено, що його зміст відповідає копії розписки, доданій до матеріалів справи, підпис у розписці вчинений власноручно ОСОБА_2 . Справжність підпису та зміст розписки відповідачем не заперечувались; у судовому засіданні відповідач підтвердив факт власноручного написання розписки та отримання зазначеної в ній грошової суми.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи відповідач зобов`язання з повернення суми позики та сплати відсотків за користування коштами не виконав, кошти позивачу не повернув, загальна сума заборгованості становить 60 000 доларів США (46 000 доларів США — сума основного боргу, 14 000 доларів США — відсотки за користування коштами).

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, що зафіксовано технічними засобами фіксації судового засідання.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 07 вересня 2024 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надала в позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 46 000 доларів США, з умовою повернення коштів не пізніше 31 липня 2025 року разом з відсотками за користування коштами у розмірі 30 відсотків (14 000 доларів США).

На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 власноручно написав та надав ОСОБА_1 розписку від 07.09.2024, оригінал якої досліджено судом у судовому засіданні.

Як встановлено судом, відповідач в обумовлений розпискою строк позичені кошти та відсотки за користування ними не повернув, своїх зобов`язань за договором позики не виконав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, відповідно до якої боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.

Щодо валюти виконання грошового зобов`язання суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок, за яким як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оскільки договір позики між сторонами укладено в доларах США, а розписка не містить застереження щодо визначення грошового еквівалента зобов`язання в національній валюті, заборгованість підлягає стягненню саме в іноземній валюті — доларах США.

Судом досліджено оригінал розписки від 07.09.2024, яким підтверджується як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 46 000 доларів США та погодження сторонами розміру відсотків за користування коштами у розмірі 14 000 доларів США.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, що зафіксовано технічними засобами фіксації судового засідання, таке визнання є добровільним, безумовним, узгоджується з наявними у справі доказами, зокрема дослідженим судом оригіналом розписки від 07.09.2024, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Зважаючи на викладене, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи визнання відповідачем позову у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 46 000 доларів США та відсотків за користування коштами у розмірі 14 000 доларів США.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 15).

Оскільки визнання відповідачем позову відбулося не до початку розгляду справи по суті, а безпосередньо в судовому засіданні під час розгляду справи, підстави для повернення позивачу з державного бюджету частини сплаченого судового збору відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України відсутні, а сплачений судовий збір у повному обсязі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 142, 206, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики — задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 07 вересня 2024 року у розмірі 46 000 (сорок шість тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за користування коштами у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 15 вересня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова