Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №211/6978/24 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/6978/24

Провадження № 2/211/124/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 вересня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.,

секретаря судового засідання Андрійченко А.Ю.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення до житлового приміщення, визначення порядку користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення до житлового приміщення, визначення порядку користування житловим приміщенням, в якій просила суд усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном шляхом вселення в квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визначити порядок користування вказаним житловим приміщенням, виділити їй у користування окрему кімнату площею 17,4 кв.м. з балконом площею 0,9 кв.м., а приміщення кухні площею 7 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., вбиральні площею 1 кв.м., вбудованої шафи площею 0,3 кв.м., коридору площею 7,4 кв.м. залишити у спільному користуванні; стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 28.09.2007 року, а інша 1/2 частини квартири належала її померлому сину – ОСОБА_5 . Після смерті сина, його частку квартири було розподілено між позивачем, відповідачем ОСОБА_3 та онукою позивача в рівних частках, по 1/6 частині кожному. Загалом позивачу належить 2/3 частки квартири, проте вона позбавлена можливості вільно нею користуватися, оскільки відповідач систематично чинить перешкоди, влаштовує сварки та ображає позивача, коли остання приходить до квартири, що унеможливлює її вільне користування власним майном. Ураховуючи зазначене, позивач вимушена звернутися до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 24.12.2024 року було відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10.02.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Примакова К.О. надійшла заява про залучення третьої особи – виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради, як органу опіки та піклування, обґрунтоване тим, що у цій квартирі разом з відповідачем також проживає її малолітня дочка та онука позивача, тому спірні правовідносини стосуються і її теж.

25.03.2025 року від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про долучення доказів, в якій вона зазначає, що перешкод у користуванні квартирою позивачу не чинить, остання має ключі від квартири і вільний доступ до неї, проте у квартирі є дві кімнати: велика – площею 17,4 кв.м. та менша – площею 11,9 кв.м., в меншій проживає відповідач, а у більшій – її дочка та онука позивача, яка важко переносить конфлікти між позивачем та відповідачем.

02.04.2025 року позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив, в якому остання наполягає на задоволенні позовних вимог, додатково зазначивши, що вона не заперечує проти того, щоб онука користувалася кімнатою разом з позивачем.

Відповідно до ухвали суду від 21.07.2025 року, було задоволено клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, закрито підготовче судове засідання, а справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Сілкіна М.В. позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові, зазначивши, що у квартирі позивач не проживає з 1993 року, але наразі має намір приходити до квартири відпочивати, періодично проживати та проводити час на свій розсуд, проте через систематичні сварки з цього приводу з відповідачем, не має такої можливості.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з огляду на відсутність спору між сторонами, зазначивши, що відповідач не чинить жодних перешкод щодо користування ОСОБА_1 квартирою, проте звернув увагу на те, що в спірній кімнаті наразі проживає онука позивача, якій у разі задоволення позову, доведеться переїхати до меншої кімнатин, де вже проживає відповідач.

Представник третьої особи – виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради – у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи належним чином та у встановленому законом порядку, про причину своєї неявки не повідомив.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_1 . В спірній квартирі проживає їх невістка ОСОБА_3 з онукою. Відповідач, незважаючи на бажання позивача також проживати у зазначеній квартирі, не надавала останній вільного доступу до приміщення. Попри намагання вирішити зазначений спір мирним шляхом, згоди не дійшли.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши та оцінивши показання допитаних у судовому засіданні свідків, наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28.09.2007 року, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках (по 1/2) належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 4).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом №4763 від 16.07.2024 року, виданого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М., після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем 1/6 частки вказаної квартири є його мати – ОСОБА_1 (а.с. 6).

Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , квартира спільного заселення розташована на 8 поверсі 9 поверхового будинку та складається з: 2-х кімнат площею 29,3 кв.м. у тому числі: 1-а кімната – 17,4 кв.м., 2-а кімната – 11,9 кв.м., кухні площею 7,0 кв.м. ванної кімнати площею 2,6 кв.м., вбиральні площею 1,0 кв.м., вбудованої шафи площею 0,3 кв.м., коридору площею 7,4 кв.м., квартира обладнана балконом 0,9 кв.м., загальна площа квартири 48,5 кв.м., висота приміщень 2,65 м. (а.с. 5).

Свідоцтвом про право на спадщину за законом №5173 від 30.07.2024 року, виданого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М., підтверджується, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями 1/3 частки вказаної квартири є його дружина – ОСОБА_3 та його малолітня донька – ОСОБА_7 (а.с. 35).

Як передбачено ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Вказані норми права також корелюються з ч. 1 ст. 319 ЦК України, згідно якої, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами 1 та 2 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Положеннями ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Враховуючи це, позивач ОСОБА_1 має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою квартири, оскільки є співвласницею даного майна.

Згідно положень ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Під час судового розгляду встановлено, що позивачу не чиняться перешкоди у доступі до спірної квартири. Водночас між сторонами склалися конфліктні відносини, у зв`язку з чим спільне користування житлом без визначення порядку такого користування є для позивача фактично утрудненим, зокрема через відсутність визначеного приміщення (його частини), яким вона могла б користуватися для розміщення особистих речей та проживання на власний розсуд.

Суд також бере до уваги доводи відповідача про те, що спірна квартира складається лише з двох кімнат, у меншій (11,9 кв.м.), з яких проживає відповідач, а у більшій (17,4 кв.м.) — її малолітня дочка, у зв`язку з чим відповідач не вбачає можливості для постійного проживання у квартирі позивача. Разом з тим зазначені обставини самі по собі не можуть бути підставою для обмеження права позивача як співвласника на володіння та користування належним їй майном. Позивач є власником 2/3 часток квартири, тоді як відповідачу та її малолітній дочці належить по 1/6 частці, а відтак право кожного зі співвласників на користування спільним майном має реалізовуватися з урахуванням прав та законних інтересів усіх співвласників, а не шляхом фактичного усунення одного з них від користування житлом.

Водночас суд не залишає поза увагою інтереси малолітньої дитини, яка проживає у спірній квартирі та є її співвласником. Проте сам факт проживання дитини у певній кімнаті не свідчить про виникнення у неї переважного перед іншим співвласником права на користування відповідною частиною квартири та не може сам по собі виключати можливість визначення порядку користування житлом з урахуванням розміру часток співвласників. При цьому позивач не заперечує проти спільного проживання з онукою, з якою, за її поясненнями, має добрі взаємовідносини, що свідчить про відсутність наміру позбавити дитину можливості користуватися житлом. За таких обставин суд виходить із необхідності забезпечення розумного балансу між правом позивача на користування належною їй часткою квартири та інтересами малолітньої дитини, як співвласниці, не надаючи при цьому переваги правам одного зі співвласників перед правами інших.

Крім того, Верховний Суд у своїй практиці вже формулював близький за змістом підхід: наявність у малолітньої дитини права користування квартирою не перешкоджає встановленню порядку користування між співвласниками, оскільки право користування дитини є похідним від права власності співвласника (постанова від 19.06.2024 року у справі №759/24309/19).

З огляду на встановлені судом обставини, наявність конфлікту між сторонами та відсутність можливості самостійно досягти згоди щодо порядку користування квартирою, суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме – шляхом вселення позивача ОСОБА_1 у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визначення порядку користування зазначеною квартирою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на вимогу положень ст. 141 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ухвали суду від 24.12.2024 року, позивачу ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати має бути покладено на відповідача.

Керуючись ст.ст. 316-319, 321, 355-356, 358, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 81, 89-90, 92, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення до житлового приміщення, визначення порядку користування житловим приміщенням – задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, а саме – квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 у зазначену квартиру.

Визначити наступний порядок користування житловим приміщенням, а саме – квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,5 кв.м., наступним чином:

-виділити ОСОБА_1 у користування кімнату площею 17,4 кв.м. з балконом площею 0,9 кв.м.;

-приміщення кухні площею 7 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., вбиральні площею 1 кв.м., вбудованої шафи площею 0,3 кв.м., коридору площею 7,4 кв.м. – залишити у спільному користуванні.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 у дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1

Суддя І.О.Юзефович