Вирок від 13 вересня 2026 р. у справі №946/7372/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/976/26

Справа № 946/7372/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та представника ОСОБА_12 в інтересах цивільного відповідача Моторного транспортного страхового бюро України (далі – МТСБУ) на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 05.06.2025 в межах к/п №12023162150000583 від 06.05.2023 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Каланчак, Ізмаїльського р-ну, Одеської обл., громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, який має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на 3 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2) ч. 3 ст. 76 КК України:

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_7 не обирався.

Скасований арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 09.05.2023.

Цивільний позов ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_7 моральної шкоди та про стягнення з цивільного відповідача МТСБУ матеріальної шкоди, та цивільний позов ОСОБА_11 про стягнення з ОСОБА_7 1100000 моральної шкоди та про стягнення з цивільного відповідача МТСБУ матеріальної шкоди – задоволено частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь:

- ОСОБА_10 кошти в сумі 119001 грн. 16 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди;

- ОСОБА_11 кошти в сумі 20346 грн 52 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди;

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь:

- ОСОБА_10 кошти в сумі 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди та 10000 грн судових витрат, а разом – 1010000 (один мільйон десять тисяч) грн;

- ОСОБА_11 кошти в сумі 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди та 10000 грн судових витрат, а разом – 1010000 (один мільйон десять тисяч)грн.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 – відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції, ОСОБА_13 визнаний винуватим у тому, що 06.05.2023 близько 11 год. він, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21099», держ. номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Болградська с. Лощинівка Ізмаїльського р-ну Одеської обл., яка є автодорогою С161001 «Ізмаїл - Лощинівка – Каланчак» з боку м. Ізмаїл в напрямку с. Каланчак, де організовано двосторонній рух, по одній смузі для руху в обох напрямках, які розділені суцільною лінією дорожньої розмітки. Здійснюючи рух зі швидкістю близько 90 км/год, в світлу пору доби, під`їжджаючи до опори ЛЕП № 26, діючи у порушення вимог п.1.5.; 2.3. (б); 10.1 та розділу 34 «Дорожня розмітка» «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 вкрай уважним не був, за дорожньою обстановкою та її зміною постійно не слідкував, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення, перед початком маневру виїзду на зустрічну смугу для руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, яка поділяє зустрічні напрямки руху, та виїхавши на смугу зустрічного руху скоїв зіткнення з автомобілем «ВАЗ-217030» держ. номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався в зустрічному напрямку по своїй правій смузі для руху проїзної частини.

Внаслідок ДТП пасажир автомобіля «ВАЗ-217030» держ. номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми у формі травматичного набряку головного мозку, забою головного мозку у лобової та скроневої частках лівої півсфери; субдурального крововиливу в лобно-тім`яній ділянці лівої півсфери. Смерть малолітнього ОСОБА_14 заходиться у прямому причинному зв`язку з вказаними тілесними ушкодженнями.

Внаслідок ДТП водій автомобіля «ВАЗ-217030» держ. номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_10 отримав тілесні, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, та пасажир зазначеного автомобіля ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Окрім того, внаслідок ДТП пасажир автомобіля «ВАЗ-21099», держ. номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Допущені водієм ОСОБА_7 порушення вимог п.п. 1.5.; 2.3." (б); 10.1; та розділу 34 «Дорожня розмітка» «ПДР України» знаходяться у прямому причино-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді загибелі пасажира ОСОБА_14 та спричинення потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Вимоги, наведені в апеляційних скаргах та узагальнення доводів осіб, які їх подали.

В апеляційних скаргах потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вважають призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину з таких підстав:

- щире каяття обвинуваченого було формальним, до моменту ухвалення вироку він не вибачався перед потерпілими пропонував незначні суми з метою створення обставин, які пом`якшують його покарання. З моменту ухвалення вироку не відшкодував потерпілим жодної шкоди;

- призначення ОСОБА_7 покарання з випробуванням не відповідає наслідкам вчиненого злочину – смерті дитини та отримання трьома людьми тілесних ушкоджень та принципу справедливості;

- суд 1-ої інстанції проігнорував думку потерпілих, які категорично заперечували проти звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням;

- посилання місцевого суду на віктимну поведінку потерпілого суперечить основним засадам кримінального процесу, окрім того відповідно до матеріалів справи саме дії обвинуваченого перебувають у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками;

- суд 1-ої інстанції при призначенні покарання належним чином не врахував, що обвинувачений допустив порушення одразу кількох правил дорожнього руху.

За таких обставин, потерпілі просять скасувати вирок суду від 05.06.2025, в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_12 , в інтересах цивільного відповідача МТСБУ зауважив, що оскаржуваний вирок необґрунтований та не відповідає вимогам закону в частині вирішення цивільного позову з огляду на те, що поза увагою суду 1-ої інстанції залишилися приписи ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до яких якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, які кореспондують із практикою касаційного суду. Водночас, матеріали справи не містять інформації з приводу вартості деталей, вузлів та агрегатів фізично знищеного транспортного засобу після ДТП, що дало б змогу визначити вартість автомобіля після ДТП.

За таких обставин, представник МТСБУ ОСОБА_12 просить змінити вирок від 05.06.2025 в частині цивільного позову до МТСБУ та відмовити у задоволенні позовних вимог до МБСБУ у повному обсязі.

На апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 прокурором Ізмаїльскої окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_16 були направлені письмові заперечення в яких він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги потерпілих, а вирок місцевого суду залишити без змін, як законний та обґрунтований.

У судовому засіданні апеляційного суду потерпілі підтримали доводи своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити, обвинувачений його захисник та прокурор заперечували проти їх задоволення, водночас представник цивільного відповідача залишив вирішення апеляційної скарги потерпілих на розсуд суду, та підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію учасників судового розгляду, проаналізувавши доводи апелянтів та перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз оскаржуваної ухвали дає підстави дійти висновку про те, що вказане судове рішення вищевикладеним вимогам кримінального процесуального закону відповідає не у повному обсязі з огляду на наступне.

Оскільки в апеляційних скаргах не оспорюється винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що його дії правильно кваліфіковані місцевим судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Перевіряючи доводи потерпілих з приводу невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступню тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом 1-ої інстанції було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та відомості про особу обвинуваченого, який має на утриманні 2 дітей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 суд 1-ої інстанції визнав щире каяття, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, інвалідність та часткове відшкодування шкоди потерпілим.

Обставин, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого місцевим судом встановлено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21 (провадження №51-619км22), відповідно до якого процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Колегія суддів погоджується із доводами потерпілих з приводу того, що місцевим судом необґрунтовано зазначено про віктимну поведінку потерпілого, що посприяло настанню тяжких наслідків, оскільки зазначені твердження порушують принцип презумпції невинуватості, більш того, вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджена сукупністю матеріалів справи, зокрема показаннями самого обвинуваченого, який беззаперечно визнав вину у вчиненому злочині.

Окрім того, суд 1-ої інстанції в повній мірі не врахував те, що обвинувачений ОСОБА_7 грубо порушив Правила дорожнього руху, вчинив тяжкий злочин, при цьому не зважив, що хоча він і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків – у даному випадку смерть малолітньої дитини та завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості трьом потерпілим.

Апеляційний суд також зауважує, що суд касаційної інстанції у своїй сталій практиці послідовно дотримується позиції, що думка чи позиція потерпілого щодо міри покарання обвинуваченому не є вирішальною (визначальною) для суду, проте обов`язково враховується як один із факторів.

Водночас, колегія суддів враховує категоричну позицію потерпілих, які відмовилися від отримання коштів, які обвинувачений направляв їм поштовим зв`язком та заперечували проти призначення йому покарання із випробуванням.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, за обставин, встановлених судом 1-ої інстанції, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, є надмірно м`яким та явно несправедливим.

При цьому, оскільки ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні дітей, групу інвалідності, щиро розкаявся, вжив заходи щодо часткового відшкодування заподіяну шкоду, вибачився перед потерпілими, зазначені обставини в сукупності спростовують доводи потерпілих про необхідність призначення йому міри покарання близької до максимальної, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Приймаючи до уваги характер допущених ОСОБА_7 порушень ПДР, їх наслідки, позицію потерпілих, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого та його процесуальної поведінки, апеляційний суд вважає, що йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, яке слід відбувати реально, а саме у виді 3 років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника цивільного відповідача, колегія суддів приходить до таких висновків.

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п.а) ч.1 ст. 41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Приписами ст. 30 зазначеного Закону визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Виходячи із зазначених положень, оскільки ремонт транспортного засобу є економічно необґрунтованим, у даному випадку застосуванню підлягають саме положення ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких відшкодуванню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, матеріали, які надані апеляційному суду не містять відомостей з приводу вартості автомобіля потерпілого після ДТП.

При обставинах даної справи, апеляційний суд враховує правову позицію суду касаційної інстанції, яка викладена зокрема у постанові колегії суддів Третьої судової палати КЦС у складі ВС від 17.02.2021 у справі №753/11069/16-ц, відповідно до якої задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим.

Відтак, всупереч приписів ст. 81 ЦПК України позивачем не було доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника МТСБУ підлягає частковому задоволенню.

При цьому, в апеляційній скарзі представник цивільного відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог до МБСБУ у повному обсязі, натомість такі вимоги апеляційної скарги не узгоджуються із доводами, які викладені у скарзі.

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

За приписами п. 4) ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 1) ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відтак, оскільки доводи апелянтів частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілих та представника цивільного відповідача підлягають частковому задоволенню, а вирок суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню, в частині призначеного покарання та зміні в частині вирішення цивільного позову потрепілого.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити потерпілим право заявити цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що до обвинуваченого ОСОБА_7 не було застосовано запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що строк обчислення йому покарання у виді позбавлення волі необхідно з дня приведення вироку до виконання.

Керуючись ст.ст. 24, 128, 129, 370, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 , в інтересах цивільного відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України – задовольнити частково.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 05.06.2025 яким ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – скасувати, в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким:

Призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня приведення вироку до виконання.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 05.06.2025 яким ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – змінити, в частині вирішення цивільного позову.

Відмовити ОСОБА_10 у задоволенні позовних вимог до МТСБУ про відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат внаслідок знищення автомобіля у сумі 103 813 грн. 60 коп. та на проведення експертизи у сумі 5000 грн.

В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції - залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення направляється для вручення засудженому та вручається прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4