Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №461/5721/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/5721/26 Головуючий у 1 інстанції: Кротова О.Б.

Провадження № 33/811/1491/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Літвінової Тетяни Володимирівни, представника Львівської митниці Кирчея Юрія Ярославовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, апеляційну скаргу представника Львівської митниці Хоми Тараса Богдановича на постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2026 року, щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 481 МК України закрито у зв`язку із малозначністю вчиненого нею діяння, обмежившись усним зауваженням.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 липня 2026 року в зону митного контролю митного поста «Краковець» Львівської митниці у напрямку виїзд з України заїхав транспортний засіб марки «CITROEN C4 PICASSO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 (країна реєстрації - Чехія), під керуванням ОСОБА_2 (пасп. GE794512). Шляхом здійснення запиту до єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) та на підставі аналізу переміщень за даними «Диспетчера ЗМК та Пасажирського пункту пропуску» АСМО «Інспектор» та єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Держмитслужби, встановлено, що ОСОБА_1 (пасп. GE794512) ввезла на митну територію України 11 квітня 2026 року через пункт пропуску «КРАКІВЕЦЬ» митного поста «КРАКОВЕЦЬ» Львівської митниці транспортний засіб марки «CITROEN C4 PICASSO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 (країна реєстрації - Польща) в режимі «Тимчасове ввезення до 60 днів» на підставі зобов`язання про зворотне вивезення на термін до 09 червня 2026 року. 09 липня 2026 року громадянка звернулась з заявою до Львівської митниці щодо продовження терміну тимчасового ввезення транспортного засобу «CITROEN C4 PICASSO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 (країна реєстрації Польща), яке було зареєстровано за № 24174/10-17.1 від 09 квітня 2026 року, в якому було зазначено, що вона не може вчасно вивезти автомобіль у зв`язку з тим, що автомобіль вийшов з ладу. Жодних підтверджуючих викладених в заяві обставин долучено не було. На зазначену заяву Львівською митницею було надана відповідь за №7.4-3/17.1/10/18292 від 09 липня 2026 року, якою було рекомендовано направити повторне звернення та долучити до нього реєстраційні документи на транспортний засіб, паспорт та документи які б підтверджували факт та тривалість обставин, що обумовлювали неможливість вивезення транспортного засобу у строк встановлений статтею 380 МКУ. Громадянка ОСОБА_1 повторно в митні органи України не зверталась з приводу неможливості вивезення транспортного засобу. Таким чином, ОСОБА_1 (пасп. GE794512) станом на 11 липня 2026 року перевищила строк тимчасового ввезення транспортного засобу особистого користування «CITROEN C4 PICASSO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 (країна реєстрації Польща) на митну територію України більше ніж на тридцять діб.

Зазначені дії мають ознаки порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України.

Не погоджуючись з даною постановою представник Львівської митниці Хома Т.Б.. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч. 6 ст. 481 МК України, накласти на неї стягнення від 8 0000 до 12 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або конфіскувати транспортний засіб «CITROEN C4 PICASSO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 .

Вважає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки така постановлена з порушенням норма матеріального та процесуального права, без належної оцінки обставин справи.

Наголошує, що митним органом встановлено, що ОСОБА_1 ввезла на митну територію України 11 квітня 2026 року через пункт пропуску «КРАКІВЕЦЬ» митного поста «КРАКОВЕЦЬ» Львівської митниці транспортний засіб марки «CITROEN C4 PICASSO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 (країна реєстрації - Польща) в режимі «Тимчасове ввезення до 60 днів» на підставі зобов`язання про зворотне вивезення на термін до 09 червня 2026 року.

Наголошує, що ОСОБА_1 не вивезла вчасно транспортного засобу, в інший митний режим не помістила автомобіль.

Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно закрито провадження у справі, не досліджено всіх обставин справи, а винесена постанова не гарантує спричинення юридичних наслідків для правопорушника, усвідомлення нею протиправності своєї поведінки.

8 вересня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу представника Львівської митниці Кирчея Ю.Я. від адвоката Літвінової Т.В., в якому вона просить оскаржувану постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Кирчея Ю.Я. без задоволення.

Уважає, що апеляційна скарга представника Львівської митниці Кирчея Ю.Я є необґрунтованою

Повідомляє, що не вивезення транспортного засобу у визначений строк не було наслідок умисного ухиляння ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків, оскільки таке відбулося з об`єктивних особистих та сімейних обставин, у зв`язку з чим вона зверталася до Львівської митниці у встановлений строк із заявою про продовження строку тимчасового ввезення автомобіля.

Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 25 червня 2022року та здійснює постійний догляд за чоловіком, який має статус учасника бойових дій, є особою з інвалідністю І групи, перебував на амбулаторному лікуванні у період з 05 червня 2026 року по 08 липня 2026 року , що підтверджується медичною довідкою №257 від 08 липня 2026року, якою підтверджується, що він перебував на лікуванні за направленням Криворізької МЛ №2 у період з 05 червня по 08 липня включно, тому потребував допомоги та фактичної участі дружини у вирішенні питань, пов`язаних із його станом здоров`я

Окрім того, зазначає, що автомобіль в даний період був несправний та перебував на ремонті.

9 вересня 2026 року ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не прибула, клопотання про відкладення розгляду справи не подавала, адвокат Літвінова Т.В. просила проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки адвоката та представника Львівської митниці, які просили проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши виступ представника митниці на підтримку аргументів апеляційної скарги, доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на заперечення поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.

За змістом ст. 489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил необхідно з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення такої особи від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Частиною 6 статті 481 МК України, передбачена відповідальність за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само втрата цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування.

Згідно зі ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами - нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

За змістом ч. 5 ст. 380 МК України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Отже, перевищення встановленого ст. 380 МК України строку доставки транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення більше ніж на тридцять діб визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу або конфіскації транспортного засобу.

Висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних й перевірених судом доказів, зокрема протоколом про порушення митних правил №119/U209000/2026 від 11 липня 2026 року (а.с. 5-8), витягом з АСМО «Інспектор» (а.с.12) та іншими матеріалами справи, що ніким не оспорюється.

Аргументи апелянта, що судом першої інстанції безпідставно закрито провадження у справі, не досліджено всіх обставин справи, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог ст. 33-35 КУпАП, які визначають загальні засади накладення адміністративного стягнення, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначені у положеннях частини шостої статті 41 Основного Закону України вимоги щодо конфіскації майна, яка має застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, є конституційними гарантіями непорушності права приватної власності й спрямовані на захист кожної особи від протиправного позбавлення майна, що належить їй на законних підставах.

Вказані конституційні гарантії перебувають у взаємозв`язку з принципом верховенства права, оскільки «одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права» (рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року №24-рп/2008).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).

Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).

Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року (п. п. 26, 27).

Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з матеріалів справи при розгляді даної справи суд першої інстанції в достатній мірі повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та надав їм належну правову оцінку.

Статтею 22 КУпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням. При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Так, розглянувши справу та дослідивши всі обставини вчиненого адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яка перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 25 червня 2022 року та здійснює постійний догляд за чоловіком, який має статус учасника бойових дій, є особою з інвалідністю І групи, перебував на амбулаторному лікуванні у період з 05 червня 2026 року по 08 липня 2026 року, що підтверджується медичною довідкою №257 від 08 липня 2026року, про те, що він перебував на лікуванні за направленням Криворізької МЛ №2 у період з 05 червня по 08 липня 2026 року включно, тому потребував допомоги та фактичної участі дружини у вирішенні питань, пов`язаних із його станом здоров`я, а також те, що вона раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась, окрім того, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 зверталася, у встановлений законодавством спосіб, а саме до Львівської митниці із заявою про продовження строку тимчасового ввезення автомобіля (а.с. 13).

У зв`язку із чим, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі ст. 22 КУпАП ОСОБА_1 підставно звільнити від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 481 МК України та обмежитись усним зауваженням.

Представником митниці не доведено, а апеляційним судом під час апеляційного розгляду не встановлено, що в даному випадку наслідки вчиненого порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, представляють собою суспільну небезпеку та завдали значної шкоди суспільним та державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, докази досліджено всебічно, повно та об`єктивно, належно оцінено, а висновки суду про звільнення особи від адміністративної відповідальності ґрунтуються на вимогах Закону, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, як того просить представник митниці, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2026 року, щодо ОСОБА_1 – залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Хоми Тараса Богдановича - без задоволення .

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.