Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №336/3583/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.09.2026 Справа № 336/3583/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/3583/26 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/2031/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив поновити його на посаді машиніста крану автомобільного 5 розряду Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя з 14.04.2026 (з моменту звернення до роботодавця з відповідною заявою) в порядку ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у зв`язку зі звільненням з військової служби), стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2026 по день фактичного відновлення на роботі в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 02.08.2023 він був прийнятий на роботу до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя на посаду водія 2 розряду. Першого листопада 2023 року його було переведено на посаду машиніста автовишки автогідропідіймача 5 розряду. Він перебував в трудових відносинах з Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя до 05.12.2024. П`ятого грудня 2024 року його було мобілізовано, про що він повідомив роботодавця на офіційну електронну адресу, направивши заяву про призупинення трудових відносин у зв`язку з мобілізацією. Довідкою від 06.12.2024 керівник КЕВ м. Запоріжжя підтвердив той факт, що він є працівником КЕВ міста Запоріжжя. Тринадцятого квітня 2026 року на свою електронну пошту позивач отримав витяг з наказу №22 о/с від 10.04.2026 військової частини НОМЕР_1 НГУ про його звільнення з військової служби в запас за рішенням суду та витяг з наказу №106 від 10.04.2026 військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) про його виключення зі списків особового складу військової частини. Оригінали документів направлені військовою частиною фельд`єгерською поштою у ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на облік. Чотирнадцятого квітня 2026 року він з`явився в Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя та намагався подати заяву про своє відновлення на посаді у зв`язку з демобілізацією в порядку ст. 119 КЗпП України. Натомість працівник кадрової служби КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_2 відмовилась приймати від нього заяву, не зареєструвала вхідний номер заяви та в усному порядку заявила про те, що він повинен їй надати оригінали цих наказів. Оригіналів витягів з наказів у нього немає, оскільки вони направлені військовою частиною НОМЕР_1 НГУ фельд`єгерською поштою до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки його на облік. Жодна норма трудового чи іншого законодавства не передбачає обов`язок працівника надавати оригінали документів для поновлення на посаді після звільнення з військової служби. З урахуванням вищезазначених обставин, він був вимушений направити свою заяву про поновлення та копії витягів з наказів військової частини НОМЕР_1 НГУ на офіційну електронну пошту КЕВ м. Запоріжжя – kevzp@post.mil.gov.ua та шляхом направлення заяви через Укрпошту. Шістнадцятого квітня 2026 року він отримав відповідь від КЕВ м. Запоріжжя в якій, зокрема, повідомлялось, що посада машиніста крану автомобільного 5 розряду скорочена 31.03.2026. Жодних інших посад для переведення йому запропоновано не було. Водночас, КЕВ м. Запоріжжя не надав йому копію наказу про скорочення його посади (або його звільнення у зв`язку зі скороченням), що є грубим порушенням трудового законодавства роботодавцем, як в частині дотримання гарантій працівника згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України, так і в частині дотримання процедури скорочення посади. Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 скасувати, ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не застосував до відносин, що відбулись між сторонами ст. 119 КЗпП України, якими мобілізованому працівнику гарантовано зберігається місце роботи (посада), яку він обіймав до моменту призову на військову службу. Дії відповідача щодо відмови у поновленні працівника на посаді є незаконним та такими, що порушують трудове право позивача, закріплене ст. 43 Конституції України. Підтвердження відповідача скорочення посади мобілізованого працівника є підставою для поновлення такого працівника на посаді та є належним способом захистом порушеного права мобілізованого працівника в суді.

В оскаржуваному рішенні суд не надав належної оцінки письмовим доказам, наданим відповідачем, а саме копії наказу № 38 від 31.03.2026 «Про введення в дію нового штатного розпису квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя», в п. 3 якого прийнято рішення керівництва установи про скорочення посад. З цього письмового доказу не вбачається скорочення посади машиніста крану автомобільного 5 розряду. Суд визнав пропозиції інших посад, запропонованих КЕВ м. Запоріжжя лише 22.05.2026 належними діями роботодавця. Проте такі дії, навіть за умови дійсного скорочення штату в установі відповідача, порушують вимоги трудового законодавства, а саме норми ст. 49-2 КЗпП України. Судом при ухваленні рішення не враховано ані відсутність доказів про персональне попередження про скорочення посади ОСОБА_1 , ані пропозицій вакантних посад в установі, наданих разом з попередженням, що є порушенням приписів трудового законодавства. Тож пропозиція КЕВ м. Запоріжжя 22.05.2026 посад водіїв транспортних засобів 3 та 4 розряду та посади екскаваторника (за умови відсутності у ОСОБА_1 відповідної освіти) не можна було вважати належним дотриманням трудових прав демобілізованого працівника, який звернувся з заявою про відновлення трудових відносин. Вимогою позивача не було поновити його на роботі внаслідок ненадання йому інших пропозицій вакантних посад. До теперішнього часу спір не вирішено, на посаді машиніста крану автомобільного 5 розряду КЕВ м. Запоріжжя скаржника не поновлено. Він не може працювати в КЕВ м. Запоріжжя, не може працевлаштуватись до інших підприємств через відсутності даних про його звільнення/скорочення. Отже, дотепер існує правова невизначеність його статусу.

У відзиві на апеляційну скаргу від 18.08.2026 відповідач не погодився із доводами апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування відзиву послався на те, що 14.04.2026 позивач звернувся до КЕВ м. Запоріжжя із заявою про відновлення трудових відносин після звільнення з військової служби. Під час звернення позивач не надав жодного військово-облікового документа про взяття його на військовий облік після демобілізації. Зазначений обов`язок є імперативним. Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2199 від 27.04.2026 позивач, станом на момент звернення до роботодавця 14.04.2026, на військово-обліковому обліку не перебував та виконав свій законний обов`язок лише 10.05.2026, надавши відомості до суду, а не до КЕВ м. Запоріжжя. Звернення працівника без передбачених законом документів унеможливлює виконання роботодавцем розпорядчих дій щодо видачі наказу про допуск до роботи. Отже, затримка у виході на роботу зумовлена виключно суб`єктивними діями (бездіяльністю) самого позивача.

Крім того, у зв`язку з непридатністю до експлуатації та технічною несправністю кранового обладнання, введенням нової автомобільної техніки, у КЕВ м. Запоріжжя відбулася реальна зміна в організації виробництва і праці. Роботодавцем було видано наказ № 38 від 31.03.2026 про оптимізацію штатного розпису. Право визначати число і штат працівників належить виключно роботодавцю. Суд не ділить з роботодавцем повноваження щодо доцільності скорочення чи реорганізації.

Загальні приписи ст. 49-2 КЗпП України регламентують вивільнення працівників, тоді як у даній справі дія трудового договору позивача була призупинена у зв`язку з мобілізацією. Призупинення дії трудового договору означає, що роботодавець не може забезпечити працівника роботою, а працівник не має змоги виконувати свою трудову функцію. Поряд з цим призупинення не є звільненням і не припиняє трудових відносин. Всі права та обов`язки зберігаються, але їх реалізація тимчасово зупиняється. З моменту отримання підтвердження про постановку позивача на військовий облік, роботодавець невідкладно реалізував заходи щодо його забезпечення роботою. Позивачу було офіційно запропоновано рівнозначну за рівнем оплати праці та кваліфікаційним розрядом посаду машиніста екскаватора 5 розряду. Окрім того, КЕВ м. Запоріжжя письмово гарантував проходження професійної перепідготовки позивача за рахунок коштів установи із збереженням середнього заробітку на весь період навчання.

Посилання скаржника на те, що його посаду нібито не скорочено через розбіжність у формулюванні назви в наказі № 38 від 31.03.2026, є маніпулятивними та розрахованими на введення апеляційного суду в оману. Як видно з наказу КЕВ м. Запоріжжя № 121 від 09.10.2024, позивача було переведено на посаду машиніст крану 5 розряду з посадовим окладом 4345,00 грн. В установі існувала лише одна штатна одиниця кранівника 5 розряду, яка в офіційному штатному розписі обліковувалася як машиніст крана (кранівник) баштового самопідіймального з окладом 4345,00 грн. Саме ця єдина штатна одиниця 5 розряду з окладом 4345,00 грн. була скорочена з 01.04.2026 згідно з п. 3 наказу КЕВ м. Запоріжжя № 38 від 31.03.2026 через відсутність технічної можливості експлуатації відповідного обладнання.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що КЕВ м. Запоріжжя нібито незаконно відмовив йому у поновленні на посаді та виході на роботу, чим порушив його трудові права. Зазначені доводи є абсолютно безпідставними, маніпулятивними та повністю спростовуються фактичними обставинами справи та наявними письмовими доказами. Жодної відмови у допуску до роботи чи поновленні позивача КЕВ м. Запоріжжя не надавав, і позивач такої відмови від відповідача ніколи не отримував. Більше того, у матеріалах справи № 336/3583/26 повністю відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт відмови роботодавця допустити позивача до роботи чи відновити дію трудового договору. Позивачем не надано жодного розпорядчого документа, листа чи письмової відповіді відповідача з відмовою, оскільки таких документів не існує. Натомість матеріалами справи та судом першої інстанції належним чином установлено, що трудовий договір не припинявся, а наказ про призупинення видано за заявою позивача. Наказ про звільнення ОСОБА_1 роботодавцем не видавався, позивач з роботи не звільнявся, а трудовий договір з ним продовжує залишатися чинним. Наказ № 148 від 25.12.2024 про призупинення дії трудового договору був виданий КЕВ м. Запоріжжя на підставі особистої письмової заяви самого позивача у зв`язку з його мобілізацією. Зазначений наказ № 148 від 25.12.2024 є чинним, позивачем у судовому порядку не оскаржувався, а його законність під час розгляду справи судом першої інстанції під сумнів не ставилася. КЕВ м. Запоріжжя не мав і не має на меті звільняти позивача або чинити йому будь-які перешкоди у реалізації права на працю. З моменту звернення позивача у квітні 2026 року відповідач послідовно вживав усіх залежних від нього заходів щодо організації його виходу на роботу та закликав працівника прибути до установи для врегулювання кадрових питань. КЕВ м. Запоріжжя, як державна військова установа у системі Міністерства оборони України, зобов`язаний чітко дотримуватися імперативних вимог п. 34 Постанови Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 щодо перевірки військово-облікових документів під час кадрових дій. Затримка у видачі наказу про відновлення дії трудового договору була зумовлена виключно бездіяльністю самого позивача, який ухилявся від надання актуального військово-облікового документа та поновився на військовому обліку в ТЦК та СП лише 10.05.2026. Відповідач неодноразово направляв позивачу письмові нагадування та повідомлення про необхідність з`явитися до КЕВ м. Запоріжжя для подання належних документів, ознайомлення зі змінами у штатному розписі та вирішення питання про подальше виконання трудових обов`язків. У разі коли роботодавець вживає заходів щодо забезпечення працівника роботою та направляє відповідні нагадування, а працівник ухиляється від виконання обов`язкових законодавчих вимог та не з`являється до роботодавця, підстави для кваліфікації дій роботодавця як відмови у допуску до роботи чи незаконного позбавлення права на працю відсутні. Оскільки скаржник не надав жодного доказу отримання відмови від КЕВ м. Запоріжжя, у матеріалах справи такі докази відсутні, а сам наказ про призупинення дії трудового договору видано за його ж заявою та ним не оскаржувався, його твердження про відмову у поновленні є свідомим перекручуванням фактів.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що КЕВ м. Запоріжжя нібито відмовив йому у поновленні на посаді та виході на роботу. Зазначені доводи повністю спростовуються хронологією подій та матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів справи, позивач подав заяву про відновлення роботи 14.04.2026, а вже 16.04.2026, (тобто фактично через один робочий день, звернувся до суду з даним позовом. Така поспішність беззаперечно свідчить про те, що позивач не мав на меті реального повернення до виконання трудових обов`язків, а створив штучний привід для звернення до суду. За один робочий день роботодавець об`єктивно не мав часової можливості не лише провести передбачені ст. 49-2 КЗпП України процедурні дії, а й навіть опрацювати заяву у звичайному діловодному порядку. Станом на 16.04.2026 з боку КЕВ м. Запоріжжя не було вчинено жодної протиправної дії чи бездіяльності, не видавалося жодного акта про відмову у допуску до роботи чи звільнення. На момент звернення до суду будь-яке порушене право позивача було відсутнє, що згідно зі сталими правовими позиціями Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові. У матеріалах справи № 336/3583/26 повністю відсутні будь-які докази відмови роботодавця у поновленні дії трудового договору.

Скаржник у позові та апеляційній скарзі ставить під сумнів наказ КЕВ м. Запоріжжя № 38 від 31.03.2026 про скорочення посади машиніста крана, посилаючись на порушення гарантій мобілізованого працівника. Наказ № 38 є чинним та не скасованим. Позивач не звертався до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу № 38 від 31.03.2026. Оцінка його законності поза межами предмета позову суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Законодавство гарантує працівникові збереження місця роботи та посади, а в умовах оптимізації/скорочення штату – реалізує це право шляхом виконання роботодавцем обов`язку щодо попередження про скорочення за 2 місяці та пропонування вакантних посад (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП) після фактичного звернення працівника про відновлення виконання обов`язків. КЕВ м. Запоріжжя повністю дотримався зазначеної процедури, надсилаючи позивачу письмові виклики та пропонуючи рівнозначні та альтернативні посади, від отримання та розгляду яких позивач свідомо ухилився. Отже, заяви позивача про нібито незаконність наказу № 38 є юридично безпідставними та не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Аналіз позовної заяви та апеляційної скарги свідчить про те, що у даній справі реальний предмет спору між позивачем та КЕВ м. Запоріжжя взагалі відсутній. Відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Предметом позову позивач визначив поновлення на роботі, однак позивач із КЕВ м. Запоріжжя не звільнявся, наказ про його звільнення роботодавцем не видавався, а трудовий договір є чинним, його дія була тимчасово призупинена наказом № 148 від 25.12.2024 за особистою заявою позивача. Захисту чи поновленню підлягає лише те право, яке було порушене шляхом незаконного звільнення, чого у спірних правовідносинах не відбувалося. Позивачем обрано спосіб захисту щодо права, яке роботодавцем ніколи не порушувалося, не заперечувалося і не оспорювалося, що підтверджує відсутність предмета спору у даній справі та безпідставність апеляційної скарги.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач зазначив, що у даній справі вина КЕВ м. Запоріжжя повністю відсутня. Роботодавець 21.05.2026 направив позивачу рекомендованим листом № 1052 пропозиції щодо працевлаштування та поновлення. Згідно з трекінгом АТ «Укрпошта» позивач відмовився/ухилився від отримання листа. Позивач свідомо ігнорує пропозиції роботодавця та не з`являється до КЕВ м. Запоріжжя для оформлення документів та проходження навчання, що свідчить про штучне затягування спору з метою отримання незаробленого середнього заробітку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 до суду не з`явився, про причини неявки апеляційний суд не повідомив.

У судовому засіданні представник відповідача Цурганов В.В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону, адже судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що після звільнення з військової служби та звернення ОСОБА_1 до роботодавця йому було повідомлено про скорочення його посади та запропоновані інші вакантні посади, які відповідали його освіті, кваліфікації та досвіду роботи. ОСОБА_1 на зайняття цих посад не погодився. Ним не вказувалось та не надавались докази того, що в КЕВ м. Запоріжжя були вакантними інші посади, які б підходили йому за фахом, освітою та досвідом роботи, але не були запропоновані роботодавцем. Суд не вбачав підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, урахувавши, що ОСОБА_1 фактично роботу не виконував.

Апеляційний суд погоджується із загальним висновком суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог, проте не погоджується у повній мірі з мотивами, якими суд керувався з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Згідно з п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

П`ятнадцятого березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Часиною третьою статті 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 13 Закону № 2136-ІХ (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану» від 01.05.2025 № 4412-IX, було внесено зміни до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, відповідно до яких було внесено зміни до ст. 13 вищезазначеного Закону.

Так, ч. 1 ст. 13 Закону викладено в такій редакції: «1. Призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін сукупно на строк не більше ніж 90 календарних днів під час дії воєнного стану (враховуючи строки його продовження).

За згодою сторін строк призупинення дії трудового договору може бути продовжений на строк понад 90 календарних днів, але не більше ніж до дня припинення або скасування воєнного стану.

У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану або до закінчення встановленого у наказі (розпорядженні) строку роботодавець повинен за 14 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не позбавляє його сторони права припинити трудовий договір з підстав, визначених законом.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням.

Після закінчення строку призупинення дії трудового договору, визначеного абзацами третім і четвертим цієї частини, дія трудового договору відновлюється в повному обсязі. У разі неможливості виконання сторонами трудового договору, дію якого відновлено, передбачених ним обов`язків цей трудовий договір припиняється з підстав, визначених законом.

У разі припинення трудового договору роботодавець зобов`язаний провести розрахунок із працівником, а також видати трудову книжку (за умови зберігання трудової книжки у роботодавця) не пізніше наступного робочого дня після пред`явлення звільненим працівником письмової вимоги. У разі відсутності доступу до трудової книжки або її втрати роботодавець зобов`язаний видати працівнику дублікат трудової книжки в порядку та строки, встановлені законодавством».

Також ч. 2 після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: «Наказ (розпорядження) роботодавця, яким визначено строк призупинення дії трудового договору, що перевищує строк, передбачений абзацом третім частини першої цієї статті, втрачає чинність наступного дня після закінчення строку, визначеного законом, крім випадку його продовження за домовленістю сторін».

Згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім абз. 5, 12-14 п. 3 Розділу І цього Закону, які вводяться в дію через дев`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто 14.03.2026.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 02.08.2023 працював на посаді водія автотранспортного засобу другого розряду у Квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя (а.с. 24).

За змістом витягу з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя (по стройовій частині) № 110 від 01.11.2023 ОСОБА_1 з 01.11.2023 переведено на посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду на час мобілізаційного працівника Збройних Сил України ОСОБА_3 з випробувальним терміном 3 місяці (а.с. 7).

Як видно з витягу з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя (по стройовій частині) № 121 від 09.10.2024, ОСОБА_1 з 10.10.2024 переведено з посади механіка гаражу 6 розряду Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя за його згодою на посаду машиніста крану 5 розряду з посадовим окладом 4345,00 грн. з надбавкою за бойову готовність військ (підстава – заява ОСОБА_4 вх. № 1685 від 09.10.2024).

Згідно довідки № 2121 від 06.12.2024, виданої Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя, ОСОБА_1 дійсно працює на посаді машиніста крану в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя Міністерства оборони України Збройних Сил України з 02.08.2023 по теперішній час (а.с. 8).

Відповідно до відомостей, що містяться у витягу з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя (стройовій частині) № 148 від 25.12.2024, з ОСОБА_5 призупинено дію трудового договору з 25.12.2024 на підставі його заяви вх. № 2056 від 25.12.2024 (а.с. 41).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 22 о/с від 10.04.2026, призваного за мобілізацією ОСОБА_1 на виконання рішення суду звільнено з військової служби (а.с. 5).

Як видно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 106 від 10.04.2026, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини. Підлягає направленню на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

ОСОБА_1 звернувся до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя із заявою від 14.04.2026 у якій просив на підставі ст. 119 КЗпП України поновити його на посаді машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду, внести відповідні відомості до реєстру військовозобов`язаних (а.с. 10).

Листом № 716 від 15.04.2026 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя повідомив ОСОБА_1 :

– про необхідність написання заяви про бажання відновити трудові відносини та надати до неї відповідні документи;

– про наявність обов`язку стати на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 протягом 5 днів (а.с. 11).

У вказаному листі Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя зазначено, що після звільнення та постановки на облік ОСОБА_1 має право звернутись до роботодавця для відновлення на роботі, якщо він працював до мобілізації. Також у вказаному листі зазначено, що посада машиніста крану автомобільного 5 розряду скорочена 31.03.2026.

Як видно з Акту технічного стану кранової установки СМК-101 № 3196 (шасі МАЗ-5334), шасі № НОМЕР_3 , затвердженого начальником КЕВ м. Запоріжжя 03.03.2026, вказана кранова установка відпрацювала встановлений наказом Міністерства оборони України № 35 від 30.01.2018 строк експлуатації, за своїм технічним станом непридатна для подальшого використання (експлуатації) за призначенням, а проведення відновлювальних робіт є економічно недоцільним. За технічним станом відповідає ІV категорії.

Листом № 2199 від 27.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 при звільненні з військової служби з будь-яких причин, повинен в семиденний строк прибути до того РТЦК та СП, що вказаний у приписі, який видає частина при звільненні, для постановки на військовий облік. ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Прийняття працівника на роботу, який не перебуває на військовому обліку та в якого відсутній військово-обліковий документ з відмітками про взяття на військовий облік, вважається порушенням (а.с. 39).

Також матеріали справи містять копію витягу з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя № 38 від 31.03.2026 «Про введення в дію нового штатного розпису квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя», яким введено в дію з 01.04.2026 штатні розписи в квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя з лімітною чисельністю 152 посади (зворот а.с. 64, а.с. 65).

Пунктом 3 вказаного наказу з 01.04.2026 скорочено посади, зокрема й посаду машиніста крана (кранівника) баштового самопідіймального.

У листі № 904 від 23.05.2026 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя повідомив ОСОБА_1 про те, що наказ про поновлення його на посаді, яку він обіймав до мобілізації, винести неможливо, тому що посада скорочена 31.03.2026 згідно вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України № Д-321/10/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України» (а.с. 82). Доказів направлення даного листа позивачу матеріали справи не містять.

Листом № 1052 від 18.06.2026 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя повідомив ОСОБА_1 про те, що поновлення його на посаді машиніста крана автомобільного 5 розряду неможливо, оскільки посада скорочена 31.03.2026. Йому запропоновано вакантні посади автомобільного гаража, які відповідають його досвіду роботи та кваліфікації:

– водій автотранспортного засобу (вантажно- спеціального та спеціалізованого призначення, автокрану) вантажопідйомністю понад 3-7 т, 4 розряду з посадовим окладом 4407,00 грн.;

– водій автотранспортного засобу (вантажно- спеціального та спеціалізованого призначення, автокрану) 3 розряду з посадовим окладом 4095,00 грн.

Вакантна посада з досвідом роботи та обов`язковою наявністю свідоцтва про присвоєння робітничої кваліфікації – машиніст екскаватора (занятий керуванням екскаватора з ковшем) 5 розряду з посадовим окладом 4719,00 грн.

У вказаному листі зазначено, що ОСОБА_1 необхідно надати військовий квиток з відміткою про взяття на облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 , вибрати вакантну посаду та написати заяву про призначення на відповідну посаду (а.с. 88-89).

Отже, із наявних у матеріалах справи доказів видно, що ОСОБА_1 при його мобілізації звернувся до роботодавця із заявою про призупинення з ним трудового договору. Тобто саме він був ініціатором такого призупинення.

Наявність чи відсутність підстав для призупинення трудового договору на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не є предметом спору у цій справі, відтак відсутні підстави для оцінки відповідного наказу судом. Варто лише зауважити, що у позові позивач не посилається на його незаконність, не просить визнати його незаконним чи скасувати.

Як видно з витягу з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя (стройовій частині) № 148 від 25.12.2024, призупинення трудового договору з ОСОБА_1 було безстроковим, а закінчення призупинення прямо не пов`язувалось з його демобілізацією.

Отже, як на час звернення до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя із заявою від 14.04.2026, у якій ОСОБА_1 просив на підставі ст. 119 КЗпП України поновити його на посаді машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду, внести відповідні відомості до реєстру військовозобов`язаних, так і на час звернення до суду із позовом, трудовий договір із ОСОБА_1 продовжував бути призупиненим і таке призупинення ні роботодавцем, ні працівником не оскаржувалось і не ставилось під сумнів.

У такому разі можливість повернення ОСОБА_1 до виконання своїх обов`язків перебувала виключно у площині відновлення дії трудового договору.

У разі відновлення дії трудового договору ОСОБА_1 мав би бути допущений до роботи за посадою, яку він займав до мобілізації. Проте у ситуації, яка має місце у даній справі, на час подання позову до суду трудовий договір з ОСОБА_1 продовжував бути призупиненим на що жодна зі сторін не звернула уваги. У такому разі питання посади, на яку позивач мав повернутись, є другорядним і мало бути вирішено виключно після відновлення дії трудового договору, чого зроблено не було.

Лише після спливу 90 днів з дня набрання чинності 14.03.2026 нової редакції ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у червні 2026 року), тобто вже під час розгляду справи у суді першої інстанції, наказ про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 втратив чинність у силу вимог вказаного Закону. При цьому апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 на час подання позову і до теперішнього часу не звільнений з роботи.

Також апеляційний суд ураховує, що саме по собі призупинення трудового договору не звільняє роботодавця від необхідності забезпечення дотримання гарантії працівника, передбаченої ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Разом із цим, працівник може захистити таку гарантію лише після відновлення дії трудового договору, чого у даній справі не було зроблено.

Сам по собі факт мобілізації ОСОБА_1 не вимагав призупинення трудового договору відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Сторони такий спосіб врегулювання відносин визначили на власний розсуд.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що дотримання процедури скорочення посади ОСОБА_1 також не є предметом спору у даній справі, оскільки позивач у позові не просить визнати незаконними чи скасувати відповідні накази.

Згідно зі сталою позицією Верховного Суду, спосіб захисту має: реально відновлювати порушене право; відповідати характеру порушення; відповідати змісту права; не створювати необхідності повторно звертатись до суду. Якщо обраний спосіб захисту не відповідає цим вимогам, це є самостійною підставою для відмови у позові. Обрання способу захисту є прерогативою позивача, а суд не повинен самостійно підміняти обраний позивачем спосіб іншим.

Фактично ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту, який не спрямований на повне відновлення його трудових прав, оскільки він просив поновити його на посаді під час призупинення трудового договору, за відсутності факту припинення трудових відносин шляхом звільнення та без оскарження розпорядчих документів щодо скороченої посади.

Апеляційний суд ураховує, що у поданій після демобілізації заяві ОСОБА_1 не просив Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя відновити дію трудового договору із ним, а пов`язував своє звернення лише з припиненням військової служби та застосуванням ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Як висновок, на час звернення до суду захист гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 119 КЗпП України, був передчасним, адже трудовий договір між роботодавцем і працівником продовжував бути призупиненим.

Навіть з урахуванням подальших змін у законодавстві щодо обмеження строку призупинення, сам по собі факт закінчення граничного строку призупинення трудового договору під час розгляду справи в суді першої інстанції не трансформує відносини призупинення у факт незаконного звільнення чи незаконного недопуску до роботи на попередній посаді та не робить обраний позивачем спосіб захисту належним. Позивач вимог про визнання незаконною бездіяльності роботодавця щодо недопуску до роботи після закінчення призупинення або про зобов`язання допустити до виконання обов`язків не заявляв.

У такому разі відсутні підстави й для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідних вимог. Середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Оскільки на час звернення до суду трудовий договір із ОСОБА_1 продовжував бути призупиненим, і таке призупинення позивачем не оскаржувалось, а повернення позивача на роботу фактично було пов`язано з іншими обставинами, ніж ті, які зазначені у позові, відсутні підстави вважати, що було порушено право ОСОБА_1 щодо отримання заробітної плати.

Поруч із наведеним варто зауважити, що невиконання позивачем обов`язку, встановленого ч. 11 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо прибуття у п`ятиденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік саме по собі не припиняє трудових правовідносин, не позбавляє працівника на збереження місця роботи чи посади, не є підставою для відмови у відновленні дії трудового договору чи у допуску до роботи. Зазначена норма встановлює обов`язок особи у сфері військового обліку, однак не встановлює трудово-правових наслідків. Водночас зазначене не виключає обов`язку роботодавця виконувати передбачені законодавством правила військового обліку під час здійснення кадрових дій.

На наведені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, тож наведені обставини не знайшли своєї оцінки у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Врахувавши наведене, колегія суддів уважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, позивач був звільнений від сплати судового збору, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає, оскільки апеляційна скарга хоча й задоволена частково, проте позов ОСОБА_1 у повному обсязі залишено без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389ЦПК України.

Повне судове рішення складено 15.09.2026.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан