Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №523/6590/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/6590/25

Провадження №2/523/2047/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань – Сивак К.С.

представника позивача – адвоката Голєвої С.В.

відповідача – ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката Канікаєва Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частину квартири, вселення в квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Від імені та в інтересах ОСОБА_2 до Пересипського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частину квартири, вселення в квартиру, звернулась адвокат Голєва Сніжана Владиславівна.

В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначила, що з 5 грудня 1981 р. по 5 грудня 2019 р. позивач ОСОБА_2 перебував в шлюбі з відповідачкою, ОСОБА_1 . В період шлюбу на склад сім`ї 4 чоловіка з урахуванням наявності двох неповнолітніх дітей рішенням РВК №347 від 13.07.1988р. подружжю було закріплено отримання 3-х кімнатної квартири в ЖБК «Малиновський 10». Рішенням виконкому Одеської міської ради №25 від 1.02.1990 р. було надано 4-х кімнатну квартиру в ЖБК «Жовтневий 28» замість раніше виділеної 3-х кімнатної квартири. Отже квартира АДРЕСА_1 була куплена ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за їх спільні гроші в період шлюбу. Пайовий внесок за спірну квартиру був сплачений до 2000р. подружжям.

Представник зазначає, що вона 02.04.2025р. в інтересах ОСОБА_2 отримала інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої було встановлено, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 29 листопада 2010р. виконавчим комітетом Одеської міської ради. Отже про своє порушене право позивач дізнався 02.04.2025р.

На підставі викладеного представник позивача просить: звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору по даній справі; відновити строк позовної давності для подання даного позову, визнавши причину пропуску поважною; скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане 29 листопада 2010р. виконавчим комітетом Одеської міської ради на право власності ОСОБА_1 в частині 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .

Після надходження цивільної справи, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2025 року позову заяву ОСОБА_2 було залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. 177 ЦПК України.

Заявою від 05.05.2025 року представник позивача усунула недоліки визначені ухвалою суду, надала докази направлення копії позову з додатками відповідачу у справі.

Ухвалою суду від 12 травня 2025 року звільнено позивача ОСОБА_2 від сплати судового збору.

Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частину квартири, вселення в квартиру (а.с.30-31).

Також, ухвалою суду від 12 травня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 адвоката Голєвої Сніжани Владиславівни про витребування доказів.

Витребувано від КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради – належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с.33).

Не погоджуючись з позовними вимогами 16.06.2025 року (вх. 323591) представник відповідача адвокат Канікаєв Юрій Олегович подав відзив а позовну заяву. Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що твердження позивача про те, що спірна квартира придбана позивачем та відповідачем за спільні гроші в період шлюбу, а пайовий внесок сплачений подружжям, не підтверджується жодним належними та допустимими доказами.

Представник зазначає, що у 1988 році мати відповідача - ОСОБА_3 надала доньці грошові кошти на придбання квартири. Ці кошти надійшли на рахунок відповідача у фірмі «Услуги» В/О «Внешпосылторг», що підтверджується довідкою від 08.06.1988 року та у подальшому направлені у Виконком м. Одеси з клопотанням про оформлення родину відповідача до одного з ЖСК міста.

Дорученням №2/649 від 18.07.1989 року вказані кошти у розмірі 16450 руб. перераховано на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою оплати 100% вартості пайового та вступного внеску за кооперативну квартиру.

Представник позивача зазначає, що саме відповідач займалась питанням отримання квартири: зверталась до виконавчих органів, просила включити її до ЖСК та поставити у чергу на квартиру.

Відповідач отримала гроші від матері та сплатила у повному обсязі пайовий та вступний внесок.

В подальшому з`явилась можливість отримати чотирьохкімнатну квартиру замість трьохкімнатної (це також виборола саме відповідач численними зверненнями до виконавчих органів, копії відповідей на такі звернення надаються) мати відповідача доплатила кошти, яких не вистачало для сплати внеску за квартиру більшої площі, що підтверджується копією меморіального ордеру №5 із зазначенням призначення платежу.

Довідками ЖБК «Жовтневий-28» від 08.09.1992 року №96 та від 22.07.2010 року також підтверджується, що пайовий внесок у сумі 18 848 руб. виплачений повністю саме відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Представник позивача зазначає, що спірна квартира придбана за кошти, які ОСОБА_3 подарувала відповідачу, тобто своїй дочці, для отримання квартири шляхом сплати внеску за неї, оскільки отримати житло іншим чином на той час було неможливо.

Зазначені обставини свідчать про те, що спірна квартира є власністю відповідача та позивач, який не брав участі у її придбанні, до цього майна ніякого відношення не має.

Також, представник зазначає, що фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинились ще у 2003 році, про що позивач навмисно не повідомляє суду.

У спірній квартирі позивач не проживає з 2003 року, коли пішов до іншої жінки та почав будувати з нею стосунки.

Перешкод позивачу періодично жити у спірній квартирі, не чинили.

Крім позивача та відповідача у квартирі проживали спільний з позивачем син разом із своєю дружиною (з 2007 до 2017 року), а також спільна з позивачем донька (з 2006 до 2017 року вона жила зі своїм чоловіком, але після його смерті повернулась до батьківської квартири, де мешкала з 2017 року).

Позивач жодного разу не сплачував за комунальні послуги, не цікавився рахунками за опалення чи водопостачання. До 2019 року він інколи приходив пожити деякий час до квартири.

Усі витрати на утримання спірної квартири несе відповідач. 3 2019 року позивач вирішив остаточно припинити стосунки з відповідачем та запропонував розлучитись. З цього часу позивач жодного разу не з`являвся у спірній квартирі.

Обставини того, що позивач про порушення свого право дізнався в 2025 році є не припустимі.

Твердження позивача про те, що він у 2024 році нібито виявив заміну замків в квартирі та перешкоди щодо користування нею, також не відповідають дійсності, оскільки позивач більше 8 років не з`являвся у цій квартирі та жив у іншому місці.

Представник зазначає, що позивачу більше 45 років відомо, ким та за чиї кошти були сплачені кошти за цю квартиру, на кого вона була оформлена як особиста приватна власність.

Відповідач заявляє, що цей позов є зловживанням правами, оскільки направлений не на захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, які суд захищає.

В даному випадку відсутня підстава для звернення до суду.

На момент отримання квартири позивач та відповідач разом з дітьми жили однією родиною.

Усі наведені вище обставини позивачу були достеменно відомі, як і те, що позивачем не надано ніяких коштів ані на оплату вартості пайового та вступного внеску, ані на доплату внеску за квартиру більшої площі.

Натомість позивач, спотворюючи дійсні обставини отримання його родиною житла, намагається ввести в оману суд та поділити нібито спільне майно, яке йому ніколи жодним чином не належало.

Задоволення цього позову буде порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки має на меті неправомірне втручання в особисте життя відповідача та спробу порушити її право власності на житло.

Другим фактом зловживання правами є те, що позивач звернувся до суду з явним пропуском позовної давності.

Він виїхав з цієї квартири у 2004 році. В цій квартирі мешкала родина їх дітей, до яких він періодично навідувався. Відповідачка з 2005 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах із іншим чоловіком, про що відомо позивачеві. Жодних поважних причин для поновлення загального строку позовної давності, який сплив ще до 2008 року, позивачем не наведено.

З урахуванням викладеного представник позивача просить відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати (а.с.45-49).

До відзиву на позовну заяву представником відповідача надано копії документів на підтвердження обставин викладених у відзиві.

В подальшому, на адресу суду 2.06.2025 року (вх. №25157) надійшло клопотання представника відповідача адвоката Канікаєва Ю.О. про долучення доказів, а саме: лист «Инюрколегии» від 25.09.1984 року за №2/48/72/84/СД, довідку від ЖБК "Жовтневий-28" від 19.06.2025 року, розрахунки заборгованості (а.с.76-88).

На адресу суду 03.07.2025 року (вх. №26405) за підписом представника позивача адвоката Голєвої Сніжани Владиславівни надійшла письмова відповідь на питання відповідача в порядку ст. 93 ЦПК України (а.с.92-93).

Також, на адресу суду 03.07.2025 року (вх. №26447) надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів, а саме квитанцій на оплату житлово-комунальних послуг (а.с.97-106).

В подальшому, 29.09.2025 року (вх. №39921) на адресу суду надійшло клопотання за підписом представника відповідача про долучення до матеріалів справи доказів, а саме листів та довідок на підтвердження зарахування коштів на рахунок (а.с.123-146).

Також, на адресу суду 24.11.2025 року (вх. №49825) надійшов лист відповідь від КП «БТІ» ОМР про надання копії інвентаризаційної справи на квартиру (а.с.149-160).

Також, 27.11.2025 року (вх. №50563) та 16.01.2026 року (вх. №2136) надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи (а.с.161-165; 175-182).

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено слухання справи до судового розгляду по суті (а.с.187).

В подальшому, ухвалою суду від 02 червня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог в редакції від 03.04.2026 року (вх. №15723), згідно яких позивач просить:

скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане 29 листопада 2010р. виконавчим комітетом Одеської міської ради на право власності ОСОБА_1 в частині 1\4 частини квартири АДРЕСА_1 .

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1

вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 (а.с.209).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Голєва Сніжана Владиславівна позовні вимоги підтримала, та просила їх задовольнити, зазначила, що в повному обсязі підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Канікаєв Юрій Олегович позовні вимоги не визнали та заперечували проти задоволення в повному обсязі, просили врахувати обставини та всі докази надані на спростування позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, представника позивача, яка просила позов задовольнити, відповідача та представника відповідача, які просили відмовити в задоволенні позову, заслухавши пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду наступне.

Так, звертаючись до суду з позовом, про скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , видане 29 листопада 2010р. виконавчим комітетом Одеської міської ради на право власності ОСОБА_1 в частині 1\4 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.209); вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , представник позивача зазначила, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому право позивача на власність є порушеним та потребує захисту.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом досліджуються наступні документи.

Так, згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу судом встановлено, що шлюб зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 05 грудня 2019 року, актовий запис № 316 (а.с.16).

Згідно копії свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 29 листопада 2010 року встановлено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , в цілому, дійсно належить ОСОБА_1 , на праві приватної власності.

Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 85, 3 кв.м. житловою площею 50, 0 кв.м. відображених у технічному паспорті від 29.07.2010 року.

Свідоцтво видане на підставі довідки Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-28» від 16.09.2010 року № 14 (а.с.62).

Так, відповідно до Витягу Про державну реєстрацію прав КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.63).

Заперечуючи обставини того, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, стороною відповідача у відзиві зазначено, що спірна квартира була придбана безпосереднього відповідачем за кошти, які були перераховані її матір`ю.

Так, згідно копії свідоцтва про народження, судом встановлено, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце народження м. Херсон. Актовий запис № 941. Батьками зазначені: батько - ОСОБА_5 , мати: ОСОБА_3 (а.с.54).

Судом досліджується заповіт ОСОБА_6 із округу Марікопа штат Арізона. Згідно даного заповіту, встановлено, що останній склав заповіт, мовою оригіналу «Я завещаю свое имение в виде наследства, очищенного от долгов, моей дочери ОСОБА_7 , проживающей по адресу: АДРЕСА_4 , если она переживет меня, в противном случае – ее потомкам по праву заявления (а.с.144-146).

Також судом досліджується лист ИНЮРКОЛЛЕГИЯ від 25.09.1984 року № 2/48/72/84 СД на ім`я громадянки ОСОБА_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно даного листа встановлено (мовою оригіналу) «…однако в настоящие время имеется возможность получить для Вас сумму 46 000 ам. дол. составляющую трестфонд на Ваше имя в Первой траст компании Аризоны. Для этого требуется, чтобы ОСОБА_8 мать отказалась от выбора вдовьей доли только по этой сумме и с этой целью подписала прилагаемый к письму документ.

Хотя она и не имеет права на эту сумму, но такова формальная процедура, так как если она не подпишет указанного документа, то перевод суммы траст-фонда в 46 000 дол. станет возможным после длительного рассмотрения дела в суде.

К документу на английском языке приложен его перевод на русский язык. Вашей матери следует посетить государственную нотариальную контору и подписать документ в присутствии нотариуса в русском и английском текстах…» (а.с.125-126).

Також, судом досліджується лист ИНЮРКОЛЛЕГИЯ від 9.12.1985 року № 2/48/72/84/СД на ім`я ОСОБА_3 УССР АДРЕСА_4 .

Згідно якого судом встановлено наступне (мовою оригіналу) …. «В ответ на Ваше письмо от 12.11.1985 года сообщаем, что по интересующему Вас делу поступил чек на сумму 43 296, 69 ам.дол. который выставлен нами на инкассо. После зачисления денег на счет ИНЮРКОЛЛЕГИЯ Вам будет направлена на оформление расписка получателя с сопроводительным письмом ИНЮРКОЛЛЕГИЯ, разъясняющим порядок ее оформления. К выплате мы приступим после получения ОСОБА_9 оформленной расписки и сообщения о желаемом способе получения денег. Приезжать в Москву следует только соответствующего извещения ИНЮРКОЛЛЕГИЯ.

В отношении поступившего в ОСОБА_10 адрес письма из ОСОБА_11 сообщаем, что оно направлено Вам американской налоговой службой…» (а.с.127).

Також, судом досліджується лист ВСЕСОЮЗНОГО ВНЕШНЕТОРГОВОГО ОБЪЕДИНЕНИЯ ВНЕШПОСЫЛТОРГ від 08.06.1988 року на ім`я ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5

Згідно якого встановлено наступне мовою оригіналу «в связи с поступлением на Ваш лицевой счет в фирме «Услуги» В/О «Внешпосылторг» инвалюты в сумме 6000-00 фирмой направлено в исполком г. Одесса ходатайство об оформлении Вас в один из ЖСК города на 3-комнатную квартиру семьи Вашей дочери.

По получении данного извещения Вам необходимо обратится в отдел ЖСК горисполками (а.с.128).

Також судом досліджується лист ВСЕСОЮЗНОГО ВНЕШНЕТОРГОВОГО ОБЪЕДИНЕНИЯ ВНЕШПОСЫЛТОРГ від 19.07.1989 року № 2-14/5329 на ім`я ОСОБА_3 встановлено, що В/О ВНЕШПОСЫЛТОРГ дорученням № 2/649 від 18.07.1989 року перерахувало на рахунок ЖСК Малиновський 10 в м. Одесі радянських рублів 16450-50 для оплати 100% пайового і вступного внеску за 3-х кімнатну кооперативну квартиру. На рахунку залишилось 242-50 рублів (а.с.129).

Відповідно до листа відділу обліку та розподілу житлової площі АДРЕСА_6 від 25.07.1988 року встановлено, що такий направлено на адресу директора фірми В/О ВНЕШПОСЫЛТОРГ та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_7 , повідомлено, що для розгляду питання про включення Вас в ЖСК необхідно на адресу (м. Одеса вул. Л. Толстого, 11) надати облікову справу (а.с.130)

Також, з листа ВНЕШПОСЫЛТОРГ встановлено, що залишок суми в розмірі: 242-50 рублів, що залишилась після оплати за кооперативну квартиру повернута на рахунок за дорученням № 2/849 від 22.09.89 р.

Також, судом досліджується меморіальний ордер, згідно якого встановлено (инвалюта) 1469-09 (рублі) 2 450-00 – оплата за 4-х кімнатну квартиру (а.с.131).

Відповідно до довідки № 96 від 8.09.1992 року виданої на ім`я ОСОБА_1 , яка являється власником ізольованої квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , встановлено, громадянка ОСОБА_1 являється членом ЖСК Жовтневий -28 за адресою: м. Одеса, прт. Добровольського з 1989 року.

Пайовий внесок і накопичення в сумі: 18 848 рублів гр. ОСОБА_1 виплатила в повному обсязі у 1989 році.

Вищевказана квартира ізольована та складається з: 4 кімнат, загальною площею 82,32 кв.м. загальною корисною площею 49,75 кв.м. Квартира складається з підсобних приміщень, кухня, ванна кімната, туалет, лоджія, шкафи, ТЕЦ. Квартира розташована на 14 поверсі 16 поверхового будинку (а.с.132).

Всі дослідженні документи на вимогу представника позивача були надані відповідачем в оригіналі і дослідженні в судовому засіданні.Також, судом досліджується засвідчена копія інвентаризаційної справи згідно якої досліджуються наступні документи:

Довідка від 22.07.2010 року на ім`я ОСОБА_1 члену ЖСК «Жовтневий 28», що проживає за адресою: АДРЕСА_8 , квартира складається з 4 х кімнат.

Технічний паспорт на квартиру

Заява про державну реєстрацію прав від імені ОСОБА_1

Витяг

Свідоцтво (а.с.149-160).

Підставами для визнання права власності на частину спірної квартири позивач зазначає те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі, подружжя за спільні кошти придбало вищевказану квартиру.

Також, позивач у позові посилається на те, що пайовий внесок за квартиру був сплачений до 2000 року подружжям.

З даного приводу суд зазначає, що досліджені документи у справі щодо виплати пайового внеску свідчать про те, що 100% внеску було сплачено в 1989 році, з коштів, які були безпосередньо перераховані від В/О ВНЕШПОСЫЛТОРГ дорученням № 2/649 від 18.07.1989 року.

Позивачем на спростування даної обставини не надано доказів щодо оплати ним коштів станом на 2000 рік, так само й не надано доказів щодо членства позивача в кооперативі та доказів щодо прийняття від нього коштів на оплату пайового внеску.

Разом з цим, відповідно до ордеру на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу № 1274 виданого члену ЖСК «Жовтневий-28» такий видано на ім`я ОСОБА_1 складом сім`ї 4 особи на право зайняття житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Склад сім`ї: ОСОБА_2 – чоловік; ОСОБА_1 – син; ОСОБА_12 – дочка (а.с.59).

Щодо оплати житлово-комунальних послуг встановлено, що відповідно до довідки ЖБК Жовтевий -28» від 19.06.2025 року встановлено, що комунальні послуги за період з 2019 року по грудень 2023 року в сумі: 46 787, 69 грн – ОСОБА_1 сплатила в січні 2024 (а.с.83).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 суду пояснив, що батько в квартирі проживав до 2003 року, після того, як він пішов до армії, дізнався, що батьки розлучились. Батько періодично проживав з якоюсь жінкою, до їх квартири не приходив. В період з 2017 по 2019 року батько проживав в квартирі.

Щодо питань поставлених позивачу в порядку ст. 93 ЦПК України, судом досліджується заява за підписом представника позивача, згідно якої зазначено наступне:

У відзиві на позов представник відповідачки ОСОБА_13 в порядку ст. 93 ЦПК України, поставив позивачеві наступні питання і він надав наступні відповіді

1 Коли позивач припинив фактичні шлюбні відносини з відповідачем та почав проживати конкретно? Прошу зазначити рік та приблизний місяць.

Відповідь: припинив фактичні шлюбні відносини з відповідачкою можливо що в 2003р., коли почав проживати конкретно відповісти не можу, оскільки питання не зрозуміле.

2. З ким та у які періоди, мешкав позивач у спірній квартирі?

Відповідь: мешкав у спірній квартирі тільки з дітьми та частково з їх членами родин з 2005р. по кінець 2019р.

З 2019р. став приходити в спірну квартиру епізодично, користувався своїм речами та зручностями.

3.За які кошти (вказати джерело походження коштів) придбано спірну квартиру?

Відповідь: за спільні кошти подружжя.

4.Як давно відповідачка мешкає однією сім`єю із іншим чоловіком (вказати кількість років чи з якого року, як відомо позивачеві).

Відповідь: відповідачка з 2005р. перебуває у фактичних шлюбних відносинах із іншим чоловіком, про що мені дійсно відомо з 2005р., оскільки з 2005р. відповідачка стала жити в помешканні іншого чоловіка.

Опитання було проведено адвокатом Голєвою С.В. Особисто позивач не зміг подати заяву до суду за станом здоров`я, електронного кабінету не має (а.с.92-93).

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Отже, як встановлено судом ордер на квартиру було видано в 1991 році на ім`я відповідача ОСОБА_1 , в період перебування подружжя у шлюбі, а відтак, правовідносини виникли в період дії Кодексу про шлюб та сім`ю.

Так, відповідно до положення ст. 24 КпШС України - майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Щодо сплати коштів за пайовий внесок, встановлено, що й вже було зазначено вище, що такі були сплачені за рахунок В/О ВНЕШПОСЫЛТОРГ дорученням № 2/649 від 18.07.1989 року, які в свою чергу були зараховані на рахунок ИНЮРКОЛЛЕГИИ.

В подальшому, встановлено, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.11.2010 року.

Свідоцтво видане на підставі довідки ЖБК «Жовтневий -28» від 16.09.2010 року № 14 (а.с.62).

Державна реєстрація права власності проведена 14.12.2010 року (а.с.63).

Отже, судом встановлено, що право власності на спірне майно відповідач набула в період дії Сімейного Кодексу України

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Судом досліджується меморіальний ордер (банк для внесшней торговли) від 24.01.1991 року група 05 – згідно якого встановлено: перераховано з рахунку ОСОБА_3 доплата за 4-х кімнатну квартиру в ЖСК «Жовтневий-28» на балансовий рахунок міськвиконкому (а.с.58).

Відповідно до довідки від 11.07.2010 року (а.с.61) встановлено, що пайовий внесок в сумі 18 848 рублів виплачений в повному обсязі ОСОБА_1 в 1992 році.

Отже, з огляду на досліджені документи судом встановлено, що відповідач в 1992 році в повному обсязі сплатила пайовий внесок за квартиру, будь яких доказів щодо здійснення виплати до 2000 року позивачем не надано.

Крім того, судом встановлено, що кошти на квартиру (пай) були сплачені з рахунку ОСОБА_3 матері відповідача ОСОБА_1 .

За обставин цієї справи ОСОБА_1 будучи членом ЖБК повністю сплатила пайовий внесок за спірну квартиру, а законодавство до 2013 року не передбачало обов`язкової державної реєстрації права власності, таким чином, ОСОБА_1 є такою, що набула право власності на спірну квартиру.

Згідно зі ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

У пунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК УРСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Відповідно до положень статті 15 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Пунктом 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» передбачено, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на квартиру і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд.

Як роз`яснено підпунктом б) пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» слід враховувати, що при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 61 постанови від 18.09.1987 № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», за змістом частини першої статті 17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Кооперативна квартира спочатку є приватною власністю кооперативу як юридичної особи, а після повної виплати членом кооперативу пайового внеску переходить в його приватну власність як фізичної особи (статті 384 ЦК України). При цьому всі господарські, прибудинкові споруди, а також прибудинкова територія залишаються у власності кооперативу.

В кооперативі право власності на житлову площу після виплати паю набуває тільки член кооперативу. Якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя (або чоловік), який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд.

Відповідно до частини першої статті 146 ЖК Української РСР поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Судом встановлено, що пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 виплачений повністю у 1992, також встановлено, що в даний період сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в 2019 році.

Також, встановлено, що кошти на виплату пайового внеску на квартиру були перераховані за дорученням № 2/649 від 18.07.1989 року та в подальшому, відповідно до меморіального ордеру від 24.01.1991 року було здійснено перерахування коштів від ОСОБА_3 доплата за 4-х кімнатну квартиру.

З урахуванням зазначеного, судом не встановлено, що позивач здійснював виплати за пай та приймав фінансову участь в оплаті паю, позивачем не дано жодних доказів щодо його працевлаштування та фінансового забезпечення за період з 1991 року (дата отримання ордеру) та до 1992 року дата повної сплати паю.

Оскільки пайовий внесок самостійно та в повному обсязі сплачено ОСОБА_1 у період зареєстрованого шлюбу, то суд приходить до висновку що позивачем не доведено позовні вимоги щодо визнання за ним права власності на частину квартири.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку щодо позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі: 45 000 гривень, суд зазначає наступне.

Так, згідно договору №816/25 про надання правничої допомоги від 04.0.2025 року, розділом 4 передбачено: гонорар адвоката підлягає оплаті в строк 10 робочих днів, з моменту набрання чинності рішенням суду по суті спору у відповідній інстанції.

Суд першої інстанції – 45 000 гривень (а.с.69).

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи, співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвоката на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт у суді, ціною позову та значенням справи для сторін, тим, що суд відмовив в задоволенні позовних вимог, при цьому судом враховується фінансовий стан позивача, а тому суд дійшов висновку що з позивача на користь відповідача підлягають до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі: 20 000 гривень.

Відповідно до положення ч. 7 ст. 141 ЦПК України - якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, ЗУ «Про кооперацію», Закону України «Про власність», КпШС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_8 ) про скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частину квартири, вселення в квартиру – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_9 ) на корись ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_8 ) – витрати на правничу допомогу в розмірі: 20 000 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 16 вересня 2026 року.

Суддя: