Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №741/1498/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/1498/25

Головуючий у першій інстанції - Крупина А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1872/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Мамонової О.Є.,

секретар: Шапко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області у складі судді Крупини А.О. від 03.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

20.08.2025 ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Гончаренка О.О., засобами поштового зв`язку звернулася до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн, витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. Судові витрати просила покласти на відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що 02.04.2024 близько 10 год. 35 хв. на залізничній колії, розташованій біля платформи «Квітневий», електровоз серії ВЛ80Т № 1383, який приписаний до виробничого підрозділу локомотивне депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», здійснив наїзд на сина позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , унаслідок чого він загинув. Відповідно до висновку експерта № 166 від 13.05.2024 смерть ОСОБА_2 настала від отримання тяжких тілесних ушкоджень, що утворилися при залізничній травмі. Оскільки електровоз є джерелом підвищеної небезпеки, його володілець відповідає за шкоду без урахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі шкоди. Загибель сина позивача стала найбільшим ударом у її житті, який змінив усе до непізнаваності, оскільки він був надійною опорою для неї, завжди допомагав їй у всіх питаннях, зокрема матеріального характеру, турбувався про неї. Підтримка один одного для кожного з них була безцінною. Смерть сина позбавила позивача тієї частини життя, яка була джерелом щоденного щастя, спокою та натхнення. Кожен день після трагічної загибелі свого сина для ОСОБА_1 сповнений болю, який важко описати словами. Позивач постійно відчуває пустоту, яку ніщо не може заповнити. Спогади про спільні моменти лише посилюють це відчуття, викликаючи нестерпну тугу. Втрата сина негативно вплинула на фізичне та психічне здоров`я позивача. Вона страждає від безсоння, постійного стресу та глибокої депресії. Окрім емоційних переживань, відчуває постійну провину за те, що не змогла захистити сина чи попередити трагедію. Це почуття тисне на неї, створюючи відчуття безпорадності та розпачу. Смерть ОСОБА_2 залишила позивача без людини, яка була її опорою, зруйнувала життєві плани та залишила її наодинці зі своїм горем. Ця трагедія завдала позивачу непоправної моральної шкоди, позбавивши можливості жити повноцінним життям. Ураховуючи вищезазначене, позивач визначила розмір моральної шкоди, завданий їй внаслідок загибелі сина, у 500 000,00 грн, які просила стягнути з відповідача. Позивач також просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Носівський районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 03.07.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з АТ «Українська залізниця» на користь позивача 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн та судовий збір на користь держави в сумі 1 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що електровоз є джерелом підвищеної небезпеки, а тому АТ «Українська залізниця» як його володілець несе відповідальність за моральну шкоду, завдану смертю ОСОБА_2 , незалежно від вини. Обставин непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння собі шкоди не встановлено, а тому підстав для повного звільнення відповідача від відповідальності немає.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував грубу необережність загиблого, який перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння з концентрацією етилового спирту в крові 3,37 проміле порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті. Із огляду на характер і глибину моральних страждань позивача, обставини загибелі сина, ступінь вини відповідача, а також засади розумності, виваженості та справедливості суд визначив розмір моральної шкоди в 100 000 грн. Із урахуванням часткового задоволення позову та положень статей 133, 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд стягнув витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та судовий збір на користь держави в розмірі 1 000,00 грн.

20.07.2026 від АТ «Українська залізниця» до Чернігівського апеляційного суду засобами поштового зв`язку надійшла апеляційна скарга, у якій апелянт просить скасувати рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 03.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та надав неналежну оцінку доказам, щодо обставин настання події, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіяною шкодою, а також підстав і розміру відповідальності АТ «Українська залізниця».

Апелянт посилається на те, що:

- безпідставно визнавши встановленими обставини, які на момент ухвалення рішення не були підтверджені належними та допустимими доказами, суд фактично перебрав на себе функцію органу досудового розслідування зі встановлення обставин дорожньо-транспортної події, незважаючи на незавершене кримінальне провадження;

- відмовивши в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до отримання остаточних результатів досудового розслідування, суд фактично ухвалив рішення на основі своїх припущень;

- у своєму рішенні суд не вказав ступінь впливу грубої необережності потерпілого та перебування його в стані алкогольного сп`яніння на визначений рішенням розмір моральної шкоди позивача;

- мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить взаємовиключні висновки щодо наявності або відсутності вини відповідача, причин настання шкоди, правового значення поведінки потерпілого, критеріїв визначення розміру відшкодування;

- судом не було належним чином досліджено питання вини працівників залізниці, дотримання ними відповідних правил, причинного зв`язку між поведінкою відповідача і наслідками події та впливу цих факторів на розмір відшкодування;

- рішення суду не містить належного обґрунтування відповідного визначеного судом розміру компенсації принципам розумності, виваженості та справедливості.

31.07.2026 через систему «Електронний суд» до Чернігівського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником, адвокатом Гончаренком О.О., у якій позивач просить скасувати рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 03.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу позивача мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу є незаконним та необґрунтованим. Апелянт зазначає, що суд, установивши факт заподіяння позивачеві значних моральних страждань унаслідок смерті сина, без належного мотивування зменшив заявлений розмір відшкодування з 500 000,00 грн до 100 000,00 грн. На думку ОСОБА_1 , суд неправильно врахував поведінку загиблого та послався на його грубу необережність, алкогольне сп`яніння і відсутність вини локомотивної бригади, оскільки такі обставини самі по собі не можуть зумовлювати п`ятикратне зменшення розміру моральної шкоди, завданої матері смертю сина. При цьому висновки суду щодо впливу алкогольного сп`яніння на поведінку загиблого, на її думку, ґрунтуються на припущеннях, а мотиви рішення містять суперечливі висновки щодо наявності умислу потерпілого. Апелянт також посилається на неврахування судом актуальної практики Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близької особи, та вважає, що визначена судом сума 100 000 грн не відповідає характеру та глибині її страждань, невідворотності втрати дитини, а також засадам розумності, справедливості та співмірності. Також, ОСОБА_1 не погоджується зі зменшенням судом витрат на професійну правничу допомогу.

Відзивів на апеляційні скарги до Чернігівського апеляційного суду не надходило. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд установив, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 від 13.03.1991 (а.с. 23 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , у якому місцем смерті зазначено село Квітневе Броварського району Київської області (а. с. 10, том 1).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12024111130000926, зареєстрованому 03.04.2024, 02.04.2024 близько 10 год. 34 хв. ОСОБА_2 перебував на залізничній парній колії в с. Квітневе поблизу станції «Квітневий» у напрямку м. Київ. У цей час рухався вантажний поїзд № 2105 у складі близько 53 вагонів, з електровозом ВЛ80т № 1383, сполученням Конотоп - Козятин, під керуванням машиніста ОСОБА_3 , який працює в Локомотивному депо м. Конотоп, спільно з помічником машиніста ОСОБА_4 , унаслідок чого стався наїзд на ОСОБА_2 , у результаті якого останній загинув на місці пригоди (а. с. 19, 127 т. 1).

Відповідно до висновку експерта № 166, складеного за результатами судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок розтрощення тіла. Зазначене тілесне ушкодження є небезпечним для життя, належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень та перебуває у причинному зв`язку з настанням смерті. Виявлені тілесні ушкодження утворилися внаслідок дії тупих предметів при залізничній травмі. Під час судово-токсикологічного дослідження у крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 3,37 проміле, що прижиттєво могло відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння (а. с. 14-18, 164-168 т. 1).

Із висновку експертного дослідження № 1105 від 11.04.2024 також убачається, що в крові трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 3,37 проміле; метилового, пропілового, бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено (а. с. 171-172 т. 1).

04.04.2024 начальником виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція колії» РФ філії «Південно-Західна залізниця» затверджено акт № 5 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру, за змістом якого 02.04.2024, слідуючи з поїздом № 2105, електровоз ВЛ80т № 1383 на перегоні Бобрик-Бровари локомотивна бригада у складі машиніста ОСОБА_3 та помічника машиніста ОСОБА_4 побачила людину на колії. Машиніст ОСОБА_3 негайно при швидкості руху 65 км/год. застосував екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари та продовжуючи подачу оповіщувальних звукових сигналів великої гучності «Тифон», але людина не реагувала. Через недостатню відстань для зупинки поїзда наїзд на людину попередити не вдалося. Поїзд був зупинений на 824 км пк 10 перегону Бобрик-Бровари о 10 год. 34 хв. Машиніст по радіозв`язку доповів ДПС ст. Бровари Коломієць про причину зупинки, необхідність виклику швидкої медичної допомоги, поліції та направив помічника машиніста для огляду місця події. Помічник машиніста ОСОБА_4 виявив тіло людини без ознак життя про що доповів машиністу (а.с. 57 т. 1).

За результатами службового розслідування в указаному акті зазначено про відсутність вини працівників залізничного транспорту та порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а саме пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 розділу 2.

У відповідь на адвокатський запит від 10.07.2025 АТ «Українська залізниця» повідомило, що електровоз серії ВЛ80т № 1383 приписаний до виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (а. с. 22 т. 1).

Із листа Броварської окружної прокуратури від 26.05.2026 убачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024111130000926 за фактом загибелі ОСОБА_2 на час розгляду справи судом першої інстанції не було завершено, досудове розслідування тривало, а процесуальне керівництво здійснювалося Броварською окружною прокуратурою (а.с. 200 т. 1).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт смерті ОСОБА_2 унаслідок наїзду на нього залізничного транспорту, перебування в крові загиблого етилового спирту в концентрації 3,37 проміле, а також обставини, за яких локомотивна бригада виявила особу на колії та застосувала екстрене гальмування, однак уникнути наїзду не змогла.

Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ «Українська залізниця» обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві смертю сина, виходячи з того, що електровоз є джерелом підвищеної небезпеки, а відповідальність володільця такого джерела настає незалежно від його вини. Водночас, визначаючи розмір такого відшкодування, суд урахував поведінку самого потерпілого, зокрема порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України та перебування в стані сильного алкогольного сп`яніння.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить із такого.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статі 89 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП водієм (машиністом), який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, під час виконання своїх трудових обов`язків, підлягає відшкодуванню власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №760/28302/18-ц (провадження № 61-12464св20) та від 02.11.2020 у справі №133/1238/17 (провадження № 61-19345св19).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За визначенням у статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна та невідворотна за певних умов подія, тобто яка є об`єктивно невідворотною не лише для конкретного заподіювача шкоди, а й для інших осіб за відповідного рівня розвитку науки і техніки. Така подія має бути надзвичайною, тобто такою, що не могла бути передбачена заподіювачем шкоди, а також зовнішньою щодо його діяльності.

Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Відповідач під час судового розгляду не довів належними та допустимими доказами, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок непереборної сили або його умислу.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадків взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є обов`язок його володільця відшкодувати завдану шкоду незалежно від вини. Водночас відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має межі, за яких вона виключається, а саме у разі завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності таких обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Чинне законодавство не визначає вину потерпілого як підставу для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду.

Так, відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Положеннями статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 9 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Згідно з частиною другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54 (далі - Правила), визначають вимоги щодо безпеки громадян при користуванні послугами залізничного транспорту, знаходженні на території та об`єктах залізничного транспорту.

Відповідно до пунктів 2.1-2.4 Правил пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики "Перехід через колії". Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв`язку. При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід. Наближаючись до залізничного переїзду, громадяни повинні уважно стежити за світловою і звуковою сигналізацією, а також положенням шлагбаумів. Переходити колії дозволяється тільки при відкритому шлагбаумі. При відсутності шлагбаума (коли переїзд не охороняється) перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається поїзд (або локомотив, вагон, дрезина тощо).

Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння (пункти 2.5-2.7, 2.20 Правил).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21).

Установивши, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали тілесні ушкодження, отримані внаслідок наїзду на нього електровоза, тобто ушкодження, спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку з його експлуатацією, належність електровоза АТ «Українська залізниця», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві смертю сина.

Груба необережність та перебування ОСОБА_2 на залізничній колії в стані сильного алкогольного сп`яніння, а також відсутність порушень з боку локомотивної бригади, яка після виявлення особи на колії застосувала екстрене гальмування та подавала звукові сигнали, підтверджуються в своїй сукупності наданими доказами у справі: копіями акта № 5 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на РФ філії «Південно-Західна залізниця» та матеріалів кримінального провадження №12024111130000926 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України.

При цьому встановлені обставини не свідчать про наявність передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України підстав для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки доказів того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на завдання шкоди самому собі, матеріали справи не містять.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.04.2026 у справі № 451/997/24 (провадження № 61-7514св25), у якій спірні правовідносини також виникли в зв`язку з загибеллю особи внаслідок наїзду залізничного транспорту та пред`явленням вимог до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. У зазначеній справі Верховний Суд, установивши, що потерпілий перебував на залізничній колії у стані алкогольного сп`яніння, не реагував на звукові сигнали поїзда, а машиніст після виявлення особи на колії застосував екстрене гальмування, дійшов висновку, що такі обставини не є підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати моральну шкоду. Водночас груба необережність потерпілого підлягає врахуванню при визначенні її розміру відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України.

Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на АТ «Українська залізниця» обов`язку з відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої смертю її сина.

Доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» про відсутність вини працівників відповідача та неможливість запобігти настанню події не спростовують висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Як зазначалося вище, відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за завдану ним шкоду настає незалежно від вини, а підставами для звільнення від такої відповідальності є лише непереборна сила або умисел потерпілого.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і доводи відповідача про незавершеність кримінального провадження та необхідність встановлення його результатів, оскільки наявність підстав для цивільно-правової відповідальності у цій справі оцінюється судом на підставі доказів, поданих сторонами та досліджених у межах цивільного провадження. Сам факт проведення досудового розслідування не виключає можливості встановлення судом обставин, необхідних для вирішення цивільного спору.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову судом першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з огляду на незавершеність кримінального провадження, оскільки в силу вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Доказів розгляду судом матеріалів кримінального провадження №12024111130000926 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України, відповідачем не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» щодо відсутності вини працівників відповідача та неможливості запобігти наїзду не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, а тому не дають підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, колегія суддів ураховує не лише сам факт смерті ОСОБА_2 , а й характер та глибину моральних переживань його матері, ступінь негативних змін у її житті, тривалість і незворотність таких наслідків, а також конкретні обставини, за яких настала смерть її сина.

Загибель сина є для позивача непоправною втратою близької людини, з якою її пов`язували родинні, емоційні та життєві зв`язки. Як зазначала ОСОБА_1 , син був для неї не лише членом сім`ї, а й людиною, яка надавала їй моральну, побутову та матеріальну підтримку, турбувалася про неї та була її опорою у повсякденному житті. Унаслідок його смерті позивача позбавлено можливості надалі підтримувати з сином звичні сімейні та особисті стосунки, отримувати його допомогу і турботу, спільно реалізовувати життєві плани, що за своєю природою є втратою, яка не може бути усунута чи компенсована в повному обсязі.

При цьому моральні наслідки смерті близької людини не обмежуються переживаннями безпосередньо в момент настання трагічної події. Така втрата має тривалий та незворотний характер і позбавляє особу можливості повернутися до того способу життя, який існував до смерті близького. Зі змісту пояснень позивача вбачається, що після загибелі сина вона постійно переживає почуття болю, туги та внутрішньої порожнечі, що супроводжується істотними змінами її психоемоційного стану, порушенням сну, постійним стресом та почуттям безпорадності. Окремим чинником її душевних страждань є усвідомлення неможливості запобігти трагедії та пов`язані з цим переживання і почуття провини.

Колегія суддів також бере до уваги, що смерть сина настала раптово, за обставин, які самі по собі є травматичними та обтяжують сприйняття позивачем наслідків цієї події. Вона була позбавлена можливості підготуватися до втрати близької людини, попрощатися із сином та сприйняти його смерть як природний етап життя. За таких обставин, душевні страждання позивача обумовлені не лише самим фактом смерті сина, а й трагічністю та раптовістю обставин, за яких ця смерть настала.

Водночас, визначаючи розмір відшкодування, апеляційний суд не може залишити поза увагою всі встановлені у справі обставини, у тому числі поведінку самого загиблого та обставини, що безпосередньо передували наїзду. Установлені в справі обставини свідчать про значний ступінь необережності загиблого та є обставинами, які мають бути враховані судом при індивідуалізації розміру моральної компенсації.

Разом з тим такі обставини не нівелюють самого факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не можуть розглядатися як підстава для відмови в її компенсації або зменшення до мінімального розміру. При визначенні справедливого розміру відшкодування вони мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами справи, зокрема з характером діяльності відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки, обставинами руху локомотива, поведінкою локомотивної бригади безпосередньо перед наїздом та вжитими нею заходами реагування.

Колегія суддів виходить із того, що моральна шкода у зв`язку із загибеллю сина не має точного майнового еквівалента, а її розмір не може бути визначений шляхом математичного розрахунку. Розмір компенсації має встановлюватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, і водночас не повинен призводити ані до необґрунтованого збагачення потерпілої особи, ані до фактичного нівелювання значення завданої їй моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зазначено, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

При цьому апеляційний суд ураховує, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження таких близьких стосунків із сином, як зазначено нею в позовній заяві: надання ним постійної допомоги в усіх питаннях, у тому числі матеріального характеру, турботи про неї, підтримки одне одного, а також страждань позивача від безсоння, постійного стресу та глибокої депресії.

Тож оцінивши в сукупності характер і глибину душевних страждань ОСОБА_1 , непоправність втрати сина, його значення для її життя та повсякденного існування, раптовість і трагічність обставин його смерті, тривалість негативних переживань позивача та істотну зміну її звичного способу життя, а також урахувавши ступінь необережності самого загиблого, перебування його в стані значного алкогольного сп`яніння, обставини перебування на залізничній колії, поведінку локомотивної бригади безпосередньо перед наїздом та необхідність дотримання балансу між характером заподіяної шкоди і мірою її компенсації, колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в 100 000,00 грн є достатнім для справедливого відшкодування заподіяних позивачу душевних страждань.

Водночас, із огляду на встановлені у справі обставини та норми права про відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, підстав для звільнення відповідача від обов`язку компенсації моральної шкоди позивача чи зміни визначеного судом першої інстанції її розміру в бік зменшення колегія суддів не вбачає.

Отже, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів уважає належним і справедливим визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 смертю її сина ОСОБА_2 , оскільки він відповідає характеру та глибині перенесених нею душевних страждань, незворотності наслідків втрати близької людини та одночасно враховує встановлені судом обставини, що характеризують поведінку загиблого і розвиток події безпосередньо перед наїздом.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про збільшення розміру стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає наступне.

Стороною позивача суду надано витяг з Договору про надання правничої допомоги від 04.08.2025, укладеного між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Гончаренком О.О., згідно з пунктом 4.1 розділу якого за надання правової допомоги Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар в сумі 25 000 грн у строк не пізніше одного календарного місяця після вступу в законну силу рішення суду за результатами розгляду позовної заяви позивача в інтересах Клієнта про стягнення моральної шкоди внаслідок загибелі її сина за умови задоволення або часткового задоволення такої позовної вимоги (а. с. 29).

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

Із урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їхню необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Ураховуючи конкретні обставини справи, часткове задоволення позову, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відсутність заперечення чи клопотання про зменшення заявлених витрат зі сторони заявника відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів уважає визначення в оскаржуваному рішенні суду витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Гончаренком О.О. обсягом послуг, та відповідним критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що рішення районного суду належить залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця», а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 03.07.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16.09.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

О.Є. Мамонова