Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №274/8639/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/8639/25 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 76 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Миколайчука П.В.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 274/8639/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку

за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» – адвоката Луценка Сергія Анатолійовича

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення невиплачених при звільненні коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював на посаді провідника пасажирських вагонів вагонної дільниці «Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», який є одним із підрозділів АТ «Укрзалізниця», звідки звільнився 17 червня 2025 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

При звільненні АТ «Укрзалізниця» не провело з ним повного розрахунку, зокрема йому не виплачено: одноразову матеріальну допомогу при звільненні в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 114 169,95 грн; матеріальну допомогу за сумлінну працю у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в розмірі 91 335,96 грн.

Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача ці кошти, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2024 до 24.12.2024 в розмірі 137 003,94 грн.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 91 491,65 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні; 73 193,32 грн матеріальної допомоги за сумлінну працю. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача – адвокат Луценко С.А., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано Закон, який підлягав застосуванню, а саме ст.ст. 1, 11 та п. 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні». Так, нормами даного Закону регламентовано, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені цим законом, відтак дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Також Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022 установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Тобто, дія окремих положень колективних договорів зупинена на легітимних підставах і у встановлений спосіб, тому правових підстав для стягнення виплат згідно зупинених положень колективного договору на даний час немає.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ковальчук Ю.М., посилаючись на законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ковальчук Ю.М. апеляційну скаргу вважала безпідставною та в її задоволенні просила відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом № 1114/ос від 12.06.2024 ОСОБА_1 17 червня 2024 року був звільнений із посади провідника пасажирських вагонів Київського резерву провідників пасажирських вагонів та ЛНП (цех 4) на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію за віком (а.с. 16-17, 97, зворот).

Загальний стаж роботи позивача на залізничному транспорті становить більше 38 років (а.с. 16-17, 98, зворот).

Із наданого відповідачем повідомлення від 17.06.2026 про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні слідує, що ОСОБА_1 належало до виплати у день звільнення 59 326,7 грн, у графі про отримання цього повідомлення підпис позивача відсутній (а.с. 78).

Відповідно до довідки АТ «Укрзалізниця» про нараховані (виплачені) доходи для розрахунку вихідної допомоги за 12 місяців середня зарплата ОСОБА_1 становить 18 298,33 грн, сума вихідної допомоги - 164 684, 97 грн (а.с. 99).

06.01.2025, 11.06.2025 ОСОБА_1 звертався із письмовими заявами до вагонної дільниці станції «Київ -Пасажирський » філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» із заявою про виплату одноразової допомоги при звільненні (а.с. 19).

Листом від 30.01.2025 виробничий підрозділ Вагонна дільниця ст.Київ-пасажирський повідомив позивача, що у зв`язку з введеним Указом № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні з виходом на пенсію згідно Колективного договору Виробничого підрозділу «Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця «п. 7.8 проводяться згідно затвердженого графіка виплат. На даний час здійснена виплата матеріальної допомоги при звільнені з виходом на пенсію за березень 2024 року. Матеріальна допомога на оздоровлена за 2022 рік звільненим працівникам відтермінована до протокольного рішення АТ УЗ (а.с. 20).

У листі від 11.02.2025 керівництво філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (далі - філія), повідомило ОСОБА_1 , що йому при звільненні належало б виплатити 5 середньомісячних заробітків при стажі роботи в галузі більше 15 років, 4 середньомісячних заробітків додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі 38 роки 5 місяці 7 днів та компенсувати невикористані 128 дні відпустки.

Розрахунок згідно табелю обліку робочого часу та компенсацію за невикористані дні відпустки було з проведено у день звільнення.

При цьому, рішенням правління АТ «Українська залізниця» (протокол від 14.03.2022 №Ц-54/31) ухвалено ряд обмежень щодо виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги працівникам, які звільнились у зв`язку з виходом на пенсію, в залежності від стажу роботи в галузі.

Наразі виплати матеріальної допомоги при звільнені на пенсію, що були тимчасово призупинені, поновлені для працівників, які звільнилися у зв`язку з виходом на пенсію і проводяться у хронологічній послідовності відповідно до дат звільнення згідно з графіками виплат АТ «Укрзалізниця». На даний час, виплата матеріальної допомоги при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію проведена за березень 2024 року (а.с. 21).

У листі від 16.06.2026 філія «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 , що виплати матеріальної допомоги при звільненні з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію знов призупинені, починаючи з 01.04.2025 до окремого рішення керівництва, відповідно до вказівки АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 № Ц-1.5-25/122-25 з метою проведення заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства (а.с. 25).

Відповідно до п.п. 7.8. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом вагонної дільниці станції Київ пасажирський, адміністрація гарантує що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року) цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: - до 5 років 1 середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років 2 середньомісячні заробітки; - від 10 до 15 років- 3 середньомісячні заробітки; - більше 15 років 5 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для чоловіків: з 20 до 25 та для жінок з 15 до 20 - 1 середньомісячний заробіток; для чоловіків з 25 до 30 та для жінок з 20 до 25 - 2 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 30 до 35 та для жінок з 25 до 30 - 3 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 35 до 40 та для жінок з 30 до 35 - 4 середньомісячні заробітки; для чоловіків понад 40 та для жінок понад 35 - 5 середньомісячних заробітків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 на момент припинення трудових відносин позивачу не виплачено всі належні суми, зокрема одноразову допомогу при виході на пенсію, матеріальну допомогу за сумлінну працю, які прямо передбачені колективним договором і умовами оплати праці. Суд зазначив, що такі виплати є складовою гарантій, пов`язаних із трудовими відносинами, а тому підлягають обов`язковому нарахуванню та виплаті в день звільнення. Посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 ком.т. від 14.03.2022 про призупинення окремих виплат під час воєнного стану місцевий суд визнав необґрунтованими, оскільки вони не можуть звужувати обсяг прав працівника та не звільняють роботодавця від обов`язку провести з працівником остаточний розрахунок. Разом з тим, відмовляючи у стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за ст. 117 КЗпП України, суд виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст. 89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та релевантну практику Верховного Суду, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статтей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

14 березня 2022 року правлінням AT «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано, що додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

ЗУ «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 ЗУ «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Тобто, матеріальна допомога та доплати передбачені укладеним трудовим і колективним договором, а тому роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

За приписами ч. 1 ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.4., 1.5 Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором.

За змістом ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Так, згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може тлумачитись як підстава для невиконання АТ «Українська залізниця» обов`язку щодо проведення повного розрахунку зі звільненим ОСОБА_1 . Зазначена норма передбачає можливість тимчасового зупинення дії окремих положень колективного договору виключно на період воєнного стану, однак не скасовує та не припиняє гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо остаточного розрахунку при звільненні, зокрема вимог ст. 47, 116, 117 КЗпП України. Крім того, матеріальна допомога, яка передбачена колективним договором та системою оплати праці підприємства, є складовою гарантій оплати праці у розумінні ЗУ «Про оплату праці», а отже входить до структури належних працівникові виплат, що підлягають обов`язковому нарахуванню та виплаті при звільненні. Роботодавець не вправі довільно виключати такі виплати з остаточного розрахунку шляхом внутрішніх управлінських рішень.

Колегія суддів зауважує, що колективний договір відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» є обов`язковим для виконання як роботодавцем, так і всіма працівниками підприємства, незалежно від членства у профспілці. Його положення мають нормативний характер у межах підприємства та є частиною системи регулювання оплати праці (ст. 13, 15 КЗпП України). Відтак, роботодавець не може в односторонньому порядку змінювати або фактично нівелювати передбачені ним гарантії без дотримання встановленої законом процедури та без взаємної згоди сторін. Водночас, навіть у випадку зупинення дії окремих положень колективного договору на період воєнного стану, таке зупинення не поширюється на вже виниклі зобов`язання щодо остаточного розрахунку при звільненні, оскільки вони мають імперативний характер і підлягають виконанню в день звільнення (ст. 116 КЗпП України).

Отже, доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм трудового законодавства та ігноруванні обов`язковості колективного договору як локального нормативного акту, що не може погіршувати становище працівника порівняно із законодавством, в зв`язку з чим вони є безпідставними і підлягають відхиленню.

Рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку не оскаржується, а тому не є предметом судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за АТ «Укрзалізниця».

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» – адвоката Луценка Сергія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 червня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

П.В. Миколайчук

Повний текст складений 16.09.2026.