Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №757/10089/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10089/25-ц

пр. 2-3246/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сіренко С.О.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника позивача: не з`явився,

відповідача-1: не з`явився,

відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2, ОСОБА_3 ) про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю, в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначає, що їй належить на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 : 1/4 частина цієї квартири згідно Свідоцтва про право власності на житло від 3 травня 1994 року, 1/4 частина на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня 2023 року, яку вона успадкувала після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інша 1/2 частина цієї квартири належать родичам її чоловіка відповідачам за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/4 частці кожному.

Зазначила, що у квартиру вона з чоловіком та його родичами відповідачами за позовом заселилися в грудні 1990 року на підставі обмінного ордера, а в травні 1994 року вони всі приватизували квартиру.

Вказала, що у 1998 році відповідачі знялися з реєстрації місця проживання та виїхали з неї та з цього часу вони у квартирі не проживають, не цікавилися нею, оплати комунальних платежів та сплати за утримання квартири не несуть, не брали участі у поточних та капітальних ремонтах квартири. Після виїзду відповідачів з квартири в 1998 році зв`язок з ними було втрачено. Таким чином, своїми діями відповідачі фактично відмовились від здійснення правомочностей власників щодо належних їм часток квартири, в той час як вона з чоловіком з 1998 року постійно користуються всією квартирою постійно в ній проживали та несли всі витрати по її утриманню до смерті чоловіка, а потім вона одна продовжила проживати та нести всі витрати за квартиру, тобто з 1998 року вона відкрито володіє спірною частиною квартири, що належала відповідачам.

Тому, оскільки вона добросовісно заволоділа спірною частиною квартири користується і володіє цим майном відкрито та безперервно більше ніж 10 років, відповідно до вимог ст. 344 ЦК України, вважає, що набула право як добросовісний набувач на частину квартири яка належить відповідачам.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі на 26.05.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.05.2025 року відкладено підготовче засідання на 10.09.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.09.2025 року відкладено підготовче засідання на 09.12.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2025 року задоволено клопотання представника позивача та замінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 на співвідповідача у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 20.05.2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2026 року розгляд справи відкладено на 03.08.2026 року.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник позивача подав заяву, в якій просив розглядати справу без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти винесення судом заочного рішення не заперечував.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися; відзив на позов не подавали, повідомлялися судом про розгляд справи у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 280 ЦПК України, встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на вказане, суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано:

- 1/4 частина за ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 3 травня 1994 року, зареєстрованого в КП КМР «Київським міським бюро технічної інвентаризації» 6 травня 1994 року за № 2662;

- 1/4 частина за ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня 2023 року, виданого державним нотаріусом Дашко Ю.О. Шостої київської державної нотаріальної контори;

- 1/4 частина за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 3 травня 1994 року, зареєстрованого в КП КМР «Київським міським бюро технічної інвентаризації» 6 травня 1994 року за №2662;

- 1/4 частина за ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 3 травня 1994 року, зареєстрованого в КП КМР «Київським міським бюро технічної інвентаризації» 6 травня 1994 року за №2662.

Судом встановлено що відповідачі з 1998 року у квартирі не проживали, не користувались, витрати по сплаті комунальних послуг за квартиру та по її утриманню не несли, не брали будь-якої участі у поточних та капітальних ремонтах квартири.

Відповідачами вказані обставини доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростовано.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач та її чоловік несли витрати по утриманню всього спірного майна, вона з чоловіком безперешкодно користувалися всією квартирою, постійно в ній проживали та несли всі витрати по її утриманню, а після смерті чоловіка вона продовжує одна проживати в квартирі та нести всі витрати по її утриманню. На ім`я позивачки оформлені особові рахунки на постачання комунальних послуг, які вона сплачує та несе витрати на утримання квартири.

Доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України) (п. 9 Постанови).

Враховуючи положення ст. ст. 344, 335 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004 року, положення ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 01.01.2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01.01.2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (п. 14 Постанови).

Крім того, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, а також висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 04 червня 2021 року у справі №616/278/19 та від 02 травня 2024 року у справі №761/29679/18, відповідно до яких для набуття права власності за набувальною давністю необхідною є сукупність таких умов, як добросовісність заволодіння майном, відкритість, безперервність та тривалість володіння, а також здійснення такого володіння як власним майном.

Судом встановлено, що після вибуття відповідачів із квартири у 1998 році останні фактично припинили здійснення будь-яких правомочностей власників щодо належних їм часток у спірному майні. Протягом більш ніж двадцяти восьми років відповідачі квартирою не користувалися, участі у її утриманні не брали, витрат на оплату житлово-комунальних послуг, проведення поточних чи капітальних ремонтів не несли, будь-яких вимог щодо передачі їм квартири, усунення перешкод у користуванні чи поділу спільного майна не заявляли.

Натомість позивачка протягом усього цього часу відкрито, безперервно та безперешкодно здійснювала фактичне володіння всією квартирою як єдиний її користувач, несла всі витрати, пов`язані з її утриманням, забезпечувала належний технічний стан житла, здійснювала оплату всіх комунальних платежів, тобто поводилася щодо спірної частини квартири як власник. Таке володіння не приховувалося від інших осіб, здійснювалося відкрито та не переривалося протягом строку, що значно перевищує встановлені законом десять років.

Суд також враховує, що відповідачі протягом тривалого часу не вчиняли жодних дій, які могли б свідчити про намір реалізувати свої права співвласників або перервати перебіг набувальної давності. За весь цей період вони не зверталися до суду із вимогами про усунення перешкод у користуванні майном, не вимагали передачі їм належних часток квартири, не брали участі в її утриманні та не заявляли заперечень щодо фактичного володіння позивачкою усім об`єктом нерухомості.

Сам по собі факт наявності у відповідачів зареєстрованого права власності на спірні частки квартири не виключає можливості застосування положень статті 344 ЦК України, оскільки інститут набувальної давності допускає набуття права власності на майно, власник якого формально існує, однак протягом установленого законом строку фактично не здійснює належних йому правомочностей, тоді як інша особа відкрито, безперервно та як власник володіє таким майном.

Оцінивши сукупність досліджених доказів, суд доходить висновку, що позивачкою доведено існування всіх передбачених статтею 344 ЦК України умов набуття права власності за набувальною давністю, а саме відкритість, безперервність, тривалість володіння, здійснення такого володіння як власним майном, а також відсутність протягом установленого законом строку будь-яких дій відповідачів, спрямованих на реалізацію чи захист їх права власності.

З наведеного суд доходить висновку про те, що позивач більше 10 років відкрито, безперервно володіє вищевказаним нерухомим майном, а тому набула право власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідачів судових витрат, тому суд не вирішує питання про їх розподіл.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 344 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76-81, 141, 197-198, 200, 206, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 13.08.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ