Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №757/25611/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25611/26-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань - Сіренко С.О.,

за участю:

заявника: не з`явився,

представника заінтересованої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи, Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - заявник, ОСОБА_1 ), за участі заінтересованої особи Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - заінтересована особа, АТ КБ «ПриватБанк»), звернувся до суду із заявою, у якій просить: встановити факт відсутності у нього будь-якого статусу політично значущої особи (PEP), зокрема: статусу національного публічного діяча, члена сім`ї політично значущої особи, особи, пов`язаної з політично значущими особами, а також іншого формального статусу PEP, передбаченого чинним законодавством України.

Свої вимоги заявник мотивує тим, що тривалий час він є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» і регулярно користується розрахунковими та іншими фінансовими послугами, що надаються цією банківською установою.

Листом від 02.04.2026 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило заявника, що банк, виконуючи обов`язки суб`єкта первинного фінансового моніторингу, встановив факт його належності до категорії політично значущих осіб, у зв`язку з тим, що він займав посаду судді Вищого господарського суду України до 01.03.2012.

Заявник вважає, що віднесення АТ КБ «ПриватБанк» його до категорії політично значущих осіб є безпідставним, порушує його законні інтереси та протиправно обмежує право на повне та безперешкодне користування фінансовими послугами.

Наголошуючи на тому, що законодавством України не передбачено окремих документів, які посвідчують статусу політично значущих осіб та національних публічних діячів, а також вважаючи, що факт відсутності такого статусу може бути встановлений судом, на підставі ст. ст. 315-318 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною заявою.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.05.2026 року відкрито провадження у справі за вказаною вище заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи АТ КБ «ПриватБанк», про встановлення факту, що має юридичне значення, та призначено судове засідання на 18.06.2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2026 року відкладено судове засідання на 03.08.2026 року, у зв`язку з необхідністю заінтересованої особи ознайомитися із матеріалами даної справи.

30 червня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» через систему Електронний суд подано до суду відзив на заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, у якому останній просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Свою позицію заінтересована особа обґрунтовує тим, що за результатом проведеного аналізу фінансових операцій, фінансової діяльності за період з 01.01.2022 року по 05.04.2023 року, а також отриманої від заявника інформації про клієнта ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» було встановлено, що він відноситься до національно публічних діячів.

На думку заінтересованої особи, її дії, як суб`єкта фінансового моніторингу, щодо встановлення заявнику статусу публічного діяча, відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, ЦК України та умовам Договору банківського обслуговування.

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» наголошує на тому, що у своїй заяві ОСОБА_1 не обґрунтовує, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно, щоб суд встановив відповідний факт. Більше того, заінтересована особа стверджує, що у даному випадку заявник пропустив строк позовної давності на звернення до суду із заявою.

17 липня 2026 року, адвокатом Скок В.С., в інтересах заявника було подано до суду відповідь на відзив АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявником було викладено свої пояснення та аргументи щодо наведених заінтересованою особою у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення.

У судове засідання, яке було призначено на 03.08.2026 року, заявник та/або його представники не з`явилися. Представник заявника - адвокат Лайтаренко О.В. подав до суду заяву про розгляд даної справи без участі заявника, його представника, у якій просив заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання також не з`явився. У поданій ним заяві просив розглядати справу без його участі.

Враховуючи обставини даної справи, суд вважає можливим здійснити її розгляд за відсутності заявника, його представника та представника заінтересованої особи на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що у період з 01.11.2011 по 01.03.2012 заявник обіймав посаду судді Вищого господарського суду України, що підтверджується наявною у матеріалах даної справи копією витягу з трудової книжки ОСОБА_1 .

Зі змісту висновку департаменту вивчення клієнтів від 05.04.2023, складеного за результатами вивчення ОСОБА_1 , вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» було встановлено факт належності заявника у цій справі до категорії політично значущих осіб, як національного публічного діяча.

Листом від 02.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260303/131135, АТ КБ «ПриватБанк» безпосередньо повідомило заявника, що банк, виконуючи обов`язки суб`єкта первинного фінансового моніторингу, встановив факт його належності до категорії політично значущих осіб, саме у зв`язку з тим, що він займав посаду судді Вищого господарського суду України до 01.03.2012.

З приводу наведених вище висновків заінтересованої особи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На момент призначення та звільнення заявника з посади судді Вищого господарського суду України діяв Закон України № 249-IV від 28.11.2002 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Вказаний Закон не містив визначень «національні публічні діячі» та «політично значущі особи». Даний закон втратив чинність 06.02.2015.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі за текстом - Закон № 1702-VII від 14.10.2014), яким вперше надано визначення терміну «національні публічні діячі» та визначено перелік посад, які відносяться до категорії національних публічних діячів. Даний закон набрав чинності 06.02.2015.

Так, пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону № 1702-VII від 14.10.2014 визначено, що національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, до яких серед інших законодавець відносив «голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів».

Закон № 1702-VII від 14.10.2014 втратив чинність 28.04.2020.

28 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 361-IX від 06.12.2019 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі за текстом - Закон № 361-IX від 06.12.2019), яким надано визначення терміну «національні публічні діячі», визначено перелік посад, які відносяться до категорії національних публічних діячів, а також надано визначення терміну «політично значущі особи».

Так, пунктом 37 частини 1 статті 1 Закон № 361-IX від 06.12.2019 визначено, що національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, до яких серед інших законодавець відносить «голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів».

Пунктом 47 частини 1 статті 1 Закон № 361-IX від 06.12.2019 визначено, що політично значущі особи - фізичні особи, які є національними, іноземними публічними діячами та діячами, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В контексті обставин даної справи, суд вважає за необхідне врахувати неодноразово висловлену позицію Конституційного Суду України, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, де вказав, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).

Крім того, судом враховано, що цивільне / господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 16.06.2026 у справі № 910/10501/25.

Закон № 1702-VII від 14.10.2014 втратив чинність 28.04.2020, та цього ж дня набрав чинності Закон № 361-IX від 06.12.2019, який є чинним й станом на поточну дату.

В контексті вищенаведеного, суд зазначає, що у перехідних положеннях як Закону № 1702-VII від 14.10.2014, так і Закону № 361-IX від 06.12.2019 не встановлено, що положення даних нормативно-правових актів поширюються на правовідносини, які виникли та припинилися до набрання ними чинності.

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, як Закон № 1702-VII від 14.10.2014, так і Закон № 361-IX від 06.12.2019 поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ними чинності, а також на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, однак продовжували існувати на час набрання ними чинності.

Як було встановлено судом, заявник обіймав посаду судді Вищого господарського суду України у період з 01.11.2011 по 01.03.2012.

За таких обставин, враховуючи наведені положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі та висновки Верховного Суду, суд приходить до однозначних висновків, що оскільки правовідносини, пов`язанні із зайняттям заявником посади судді Вищого господарського суду України виникли і закінчилися до набрання чинності як Законом № 1702-VII від 14.10.2014, так і Законом № 361-IX від 06.12.2019, а тому положення цих нормативно-правових актів не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин щодо зайняття заявником посади судді Вищого господарського суду України у період з 01.11.2011 по 01.03.2012.

При цьому, використання у пункті 25 частини 1 статті 1 Закону № 1702-VII від 14.10.2014 та пункті 37 частини 1 статті 1 Закон № 361-IX від 06.12.2019, в контексті наведення визначень таких категорій осіб, як національні публічні діячі, таких словосполучень, як «фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років» та «фізичні особи, які виконують або виконували» відповідно, на думку суду не свідчить про те, що положення даних нормативно-правових актів можуть бути застосовані до осіб, які припинили займати певні посади до моменту набрання чинності такими актами.

У даному випадку, про можливість застосування відповідних положень нормативно-правових актів може йти мова виключно по відношенню до осіб, які припинили займати певні посади, вже після набрання чинності цими актами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник у даній справі не вважався національним публічним діячем, а отже і політично значущою особою (РЕР), як згідно Закону № 1702-VII від 14.10.2014, так і не вважається ним і згідно Закону № 361-IX від 06.12.2019.

Крім того, матеріалами даної справи (зокрема, доказами долученими заінтересованою особою) не підтверджується наявність у ОСОБА_1 статусу політично значущої особи (РЕР) в силу його відповідності будь-яким іншим критеріям, встановленим нормами діючого законодавства для даної категорії осіб.

Окремо, суд наголошує на своєму критичному ставленні до доводів АТ КБ «ПриватБанк» викладених у відзиві, стосовно того, що заявником було самостійно заповнено та подано до банку анкету - опитувальник від 04.04.2023 року, в якій заявник зазначив, що починаючи з 24.08.1991 року, він є національним, іноземним публічним діячем, а згодом ця інформація була підтверджена ним 10.04.2026 при заповненні анкети належної перевірки клієнта - фізичної особи.

На думку суду, статус «політично значуща особа» суб`єкт первинного фінансового моніторингу встановлює клієнту за наявності правових підстав, визначених Законом № 361-IX від 06.12.2019, та відповідних доказів, які підтверджують їх наявність, а не підставі лише однієї інформації, зазначеної таким клієнтом у його анкетах, яка не підтверджується жодними доказами.

Також, суд вважає безпідставним посилання заінтересованої особи на той факт, що звертаючись до суду із відповідною заявою ОСОБА_1 не довів порушення його прав та/або інтересів, в тому числі зі сторони АТ КБ «ПриватБанк».

У даному випадку судом взято до уваги положення частини 1 статті 293 ЦПК України, зі змісту яких вбачається, що метою справ окремого (непозовного) провадження є не захист порушених прав, а підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Водночас, відповідно до частини 14 статті 11 Закону № 361-IX від 06.12.2019 суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний додатково під час належної перевірки здійснювати стосовно клієнтів, які (кінцеві бенефіціарні власники яких) є політично значущими особами, членами їх сімей та особами, пов`язаними з політично значущими особами, такі заходи:

одержувати дозвіл керівника суб`єкта первинного фінансового моніторингу для встановлення (продовження) ділових відносин, проведення (без встановлення ділових відносин) фінансових операцій на суму, що дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону (незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою);

вживати достатніх заходів з метою встановлення джерела статків (багатства) та джерела коштів, з якими пов`язані ділові відносини чи операції з такими особами;

здійснювати на постійній основі поглиблений моніторинг ділових відносин.

З наведеної норми чітко вбачається, що встановлення заявнику статусу «політично значуща особа» має для нього негативні наслідки у вигляді посилення вимог щодо фінансового контролю заявника.

На думку суду, оскільки заявник не є національним публічним діячем згідно Закону № 361-IX від 06.12.2019, а як наслідок й не відноситься до політично значущих осіб, встановлення по відношенню до нього статусу «політично значуща особа» негативно впливає на права заявника, оскільки за наявності такого статусу будь-який суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний застосовувати по відношенню до ОСОБА_1 посилені заходи фінансового контролю.

Окрім того, наявність у заявника статусу «політично значуща особа» суттєво обмежує недоторканність його приватного життя, вимагаючи вищого рівня прозорості та дозволяючи більшу межу критики з боку суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При ухваленні даного рішення, суд враховує висновки про застосування норм права викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), які зводяться до того, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Враховуючи положення наведених норм діючого законодавства та висновки Верховного Суду, суд вважає, що встановлення у судовому порядку факту щодо неналежності заявника до політично значущих осіб, підтвердить відсутність у нього особливого статусу в розумінні норм Закону № 361-IX від 06.12.2019, що внаслідок вплине на реалізацію заявником його особистих немайнових та майнових прав, а також на відсутність правових підстав для застосування по відношенню до нього посилених вимог щодо фінансового контролю.

При цьому, суд не вбачає ознак, які вказують на те, що встановлення у судовому порядку факту щодо неналежності заявника до політично значущих осіб тим чи іншим чином може бути пов`язано з подальшим вирішенням спору про право.

Крім того, суд погоджується з доводами заявника, що у даній ситуації, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту відсутності у заявника статусу політично значущої особи.

Що стосується посилань АТ КБ «ПриватБанк» на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду із відповідною заявою, то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Як вже було зазначено вище, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 127/14867/16-ц.

Таким чином, суд приходить до однозначного висновку, що позовна давність не застосовується до справ, які розглядаються в порядку окремого (непозовного) провадження.

Додатковим підтвердженням того, що позовна давність не застосовується до справ, які розглядаються в порядку окремого (непозовного) провадження, на думку суду, є наступні обставини.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частин 1-3 статті 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Частиною 1 статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

З аналізу наведених норм суд вбачає, що позовна давність може бути застосована лише у справах позовного провадження, оскільки сторони у спорі, які наділені правом звертатися до суду із заявою про застосування позовної давності, є учасниками справи саме у справах позовного провадження.

Підсумовуючи усе вищевикладене, аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає можливим встановити у даній справі факт, що має юридичне значення, а саме факт відсутності у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) будь-якого статусу політично значущої особи (PEP), зокрема: статусу національного публічного діяча, члена сім`ї політично значущої особи, особи, пов`язаної з політично значущими особами, а також іншого формального статусу PEP, передбаченого чинним законодавством України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини 7 статті 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення в справах окремого провадження - судові витрати не відшкодовуються.

На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 89, 263, 265, 268, 315-316, 319, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт відсутності у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) будь-якого статусу політично значущої особи (PEP), зокрема: статусу національного публічного діяча, члена сім`ї політично значущої особи, особи, пов`язаної з політично значущими особами, а також іншого формального статусу PEP, передбаченого чинним законодавством України.

Заявник - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Повне судове рішення складено року 13.08.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ