Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №674/1590/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/1590/26

Провадження № 2/674/1258/26

РІШЕННЯ

іменем України

15 вересня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участі секретаря судового засідання Бойчук С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" (місцезнаходження: м. Київ вул. Ґедройця Єжи , буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором (ціна позову 13585,80 грн),

в с т а н о в и в :

До Дунаєвецького районного суду Хмельницької області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” (далі позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з останнього заборгованість у сумі 13585,80 грн за кредитним договором № 3688577 від 15.12.2021 (далі – кредитний договір), а також судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 9000,00 грн, зумовлені судовим розглядом вказаних позовних вимог.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість, яку в добровільному порядку не погашено. Заборгованість виникла перед первісним кредитором – товариством з обмеженою відповідальністю “МІЛОАН”; за результатами укладення договору факторингу право вимоги за нею перейшло до позивача.

Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми Цивільного кодексу України щодо обов`язковості умов укладених договорів, обов`язковості виконання боржником узятих на себе зобов`язань за договором, правових наслідків відступлення права вимоги та особливостей укладення і виконання кредитних договорів; норми Закону України “Про електронну комерцію” щодо порядку укладення договорів в електронному вигляді.

Разом із поданням позову позивач заявив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк із дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, будь-яких заперечень проти позовних вимог суду не надав. Відповідно до ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Між товариством з обмеженою відповідальністю “МІЛОАН” (далі – первісний кредитор) та відповідачем було укладено кредитний договір № 3688577 від 15.12.2021 (далі – кредитний договір) на умовах повернення суми кредиту з процентами відповідно до кредитного договору, згідно з умовами якого первісний кредитор надав відповідачу кредит у сумі 8000,00 грн на 30 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,88% за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування. Відповідач отримав обумовлені кредитним договором кошти 15.12.2021 на банківську картку, реквізити якої самостійно вказав кредитодавцю.

Вказаний вище кредитний договір та додатки до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який було відправлено та введено відповідачем 15.12.2021. Кредитний договір містить також умови щодо стандартної (базової) процентної ставки у розмірі 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 кредитного договору).

Крім того, п. 1.1 та 1.5 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту, яка нараховується одноразово за ставкою 7,00% від суми кредиту і становить 560,00 грн.

У результаті невиконання умов кредитного договору, як зазначає позивач, у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість у сумі 13585,80 грн, з яких: 7200,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 5825,80 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 560,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту.

Заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором була передана первісним кредитором позивачу на підставі договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 та реєстру прав вимоги від 26.07.2024, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру прав вимог та витягом з додатку до договору факторингу.

Таким чином, унаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором у нього виникла заборгованість перед первісним кредитором. За результатами укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу, право вимоги за заборгованістю відповідача перед первісним кредитором перейшло до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.

Встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані із невиконанням останнім зобов`язань за укладеним ним кредитним договором.

Вказані правовідносини є цивільно-правовими та регулюються Цивільним кодексом України. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України “Про електронну комерцію” визначено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до змісту ст. 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов`язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.

Первісний кредитор свої зобов`язання за укладеним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором, що підтверджується квитанцією надавача платіжних послуг від 15.12.2021 про переказ 8000,00 грн з призначенням платежу “Кошти згідно договору 3688577”.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, був зобов`язаний в силу вимог ст. 629 та 1054 ЦК України їх повернути на умовах та у строк, передбачений укладеним договором.

Відповідач, у свою чергу, не сплатив своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що випливає з розрахунку заборгованості за договором, що наданий позивачем.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням ст. 617 ЦК України.

Щодо розміру процентної ставки за кредитним договором суд зазначає таке. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України “Про споживче кредитування” максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Вищезазначену статтю було доповнено ч. 5 згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ від 22.11.2023. При цьому, вищезазначеним Законом прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про споживче кредитування” також було доповнено п. 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг”, установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5% (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів – 1,5% (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) та з 21.08.2024 включно та надалі – 1%.

У даному випадку кредитний договір укладено 15.12.2021, тобто до набрання чинності наведеними обмеженнями. Встановлена договором процентна ставка у розмірі 0,88% в день була правомірною на момент укладення договору, а тому нарахування процентів за такою ставкою протягом строку кредитування є правомірним.

Водночас, досліджуючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд звертає увагу на наступне. Згідно з п. 1.3 кредитного договору кредит надавався строком на 30 днів з 15.12.2021, відтак термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом визначено 14.01.2022 (п. 1.4 кредитного договору).

Суд звертає увагу, що п. 2.3.1.2 та 2.3.2 кредитного договору передбачено умову про автоматичне продовження (пролонгацію) строку користування кредитом без укладення сторонами окремого договору. Оцінюючи цю умову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251 цього Кодексу). За ч. 1 ст. 252 цього Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а за ч. 2 цієї статті термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Сторони визначили строк, на який надавався кредит, – 30 днів (п. 1.3 договору), а термін його закінчення узгодили календарною датою – 14.01.2022. Такий строк відповідає вимогам ст. 251, 252 цього Кодексу: він виражений визначеним відрізком часу і завершується календарною датою.

Натомість умова про автоматичне продовження строку користування кредитом наведеним положенням не відповідає. Вона не встановлює нового строку у розумінні ч. 1 ст. 252 цього Кодексу, оскільки не визначає нового відрізка часу (роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) із визначеним моментом закінчення. Не визначає вона і терміну закінчення користування кредитом у розумінні ч. 2 ст. 252 цього Кодексу: закінчення продовжуваного строку не пов`язане ні з календарною датою, ні з подією, яка має неминуче настати. За такої конструкції момент закінчення користування кредитом залишався б невизначеним і залежав би від подальших обставин, а не від наперед погодженого сторонами строку чи терміну, що суперечить самій суті строку (терміну) як визначеного в часі періоду (моменту) за ст. 251, 252 цього Кодексу. Посилання договору на конструкцію відкладальної обставини (ст. 212 цього Кодексу) цього висновку не спростовує. Відкладальною за ч. 1 ст. 212 цього Кодексу є обставина, щодо якої на момент вчинення правочину невідомо, настане вона чи ні; за змістом частин третьої та четвертої цієї статті такою може бути лише обставина, настання якої не залежить виключно від волі сторони, – на її настання сторони можуть добросовісно впливати (сприяти чи перешкоджати), але не визначати його. Натомість обставиною, з якою договір пов`язує продовження строку, є виконання позичальником власного обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів, тобто поведінка сторони, що цілком залежить від її волі. Така умова не є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 цього Кодексу, а отже використана в договорі конструкція не може вважатися законним механізмом продовження строку користування кредитом.

Продовження строку користування кредитом за своєю суттю є зміною умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055, ч. 1 ст. 207 цього Кодексу), а недодержання письмової форми кредитного договору має наслідком його нікчемність (ч. 2 ст. 1055 цього Кодексу). Отже, продовження строку користування кредитом могло відбутися виключно шляхом укладення сторонами додаткового договору у письмовій формі.

Доказів укладення такого додаткового договору про продовження строку матеріали справи не містять. За таких обставин умова про автоматичне продовження строку не потягла за собою зміни погодженого сторонами строку кредитування, який залишився первісним та визначеним до 14.01.2022 включно.

Позивачем у розрахунку заборгованості нараховано відсотки за користування кредитом за період з 16.12.2021 по 24.02.2022, тобто протягом 71 дня, з яких 30 днів припадає на строк кредитування (до 14.01.2022 включно), а 41 день – на період після спливу строку кредитування (з 15.01.2022 по 24.02.2022).

Зокрема, за період з 16.12.2021 по 14.01.2022 (30 днів) нараховано відсотки за ставкою 0,88% на день у сумі 2112,00 грн. За період же з 15.01.2022 по 24.02.2022 (41 день) нараховано відсотки за стандартною (базовою) ставкою 5,00% на день та за іншими, не передбаченими договором, величинами денного нарахування, а саме: за період з 15.01.2022 по 27.01.2022 (13 днів) – по 400,00 грн на день, за період з 28.01.2022 по 11.02.2022 (15 днів) – по 0,72 грн на день і за період з 12.02.2022 по 24.02.2022 (13 днів) – по 72,00 грн на день, що з урахуванням проведеного 04.03.2022 сторнування 72,00 грн становить загалом 6074,80 грн.

Оцінюючи правомірність нарахування процентів за період після спливу строку кредитування, суд виходить з наступного.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, зазначивши, що після спливу строку кредитування припиняється право нараховувати проценти за кредитом.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за “користування кредитом” (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141). Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116).

Таким чином, застосовуючи наведені міркування та правові норми до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, тобто після 14.01.2022, право позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Відтак, нарахування позивачем відсотків за період з 15.01.2022 по 24.02.2022 у сумі 6074,80 грн за так званою “стандартною (базовою) ставкою” є неправомірним.

Правомірно нарахованими є проценти за користування кредитом лише в межах строку кредитування, тобто за період з 16.12.2021 по 14.01.2022, у сумі 2112,00 грн.

Разом з тим, як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, 27.01.2022 відповідач сплатила в рахунок процентів за користування кредитом 2361,00 грн, тобто суму, що перевищує всю правомірно нараховану за строк кредитування суму процентів (2112,00 грн). За таких обставин зобов`язання відповідача зі сплати процентів за користування кредитом виконано в повному обсязі, а заборгованість за цією складовою відсутня.

Що ж до нарахувань, здійснених за період після 14.01.2022, то вимог про стягнення процентів за порушення грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України, а так само пені, штрафів чи інфляційних втрат позивач у цій справі не заявляв, а суд відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як у межах заявлених вимог.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у сумі 5825,80 грн слід відмовити.

Комісія за надання кредиту у сумі 560,00 грн передбачена п. 1.1 та 1.5 кредитного договору, нараховується одноразово за ставкою 7,00% від суми виданого кредиту, зазначена у паспорті споживчого кредиту та не є платою за додаткові чи супутні послуги кредитодавця. Відтак вимога про стягнення комісії у сумі 560,00 грн є правомірною.

Заборгованість за тілом кредиту в сумі 7200,00 грн підтверджується розрахунком заборгованості первісного кредитора, з якого вбачається, що з наданих відповідачу 8000,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту 27.01.2022 сплачено 800,00 грн. Доказів погашення решти суми матеріали справи не містять, а тому ця вимога також є обґрунтованою.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у наступному розмірі: заборгованість за тілом кредиту – 7200,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту – 560,00 грн, загалом 7760,00 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 5825,80 грн слід відмовити з огляду на наведені вище обставини.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні врегульовано Законом “Про споживче кредитування”.

Так, п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону “Про споживче кредитування” визначено, що договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п. 7-1 ч. 1 ст. 1 Закону “Про споживче кредитування” новий кредитор – особа, яка у встановленому законодавством порядку набула за цивільно-правовим договором або з інших підстав заміни кредитора у зобов`язанні право вимоги за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим ч. 2 ст. 3 цього Закону.

Частиною 1 статті 18 Закону “Про споживче кредитування” визначено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

До нового кредитора переходять передбачені цим Законом зобов`язання кредитодавця, зокрема щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки) (ч. 3 ст. 18 Закон “Про споживче кредитування”).

Виходячи із наведених правових норм, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, що підтверджені дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн, розрахованій виходячи з ціни позову 13585,80 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково у сумі 7760,00 грн, що становить 57,12% ціни позову, судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у сумі 1520,72 грн.

Що стосується заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн, суд зазначає таке. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд враховує те, що дана цивільна справа є малозначною, всі обставини по цій справі були встановленні в судовому порядку. Нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Гонорар адвоката має бути розумним з урахуванням витраченого адвокатом часу. Витрати мають бути обґрунтованими, документи, що підтверджують витрати, мають бути складені належним чином.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правової допомоги, заявку на надання юридичної допомоги та витяг з акта про надання юридичної допомоги, враховуючи об`єм та характер наданих послуг, їх складність, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.

Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню із відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у сумі 5140,66 грн.

Ураховуючи вищевикладене, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 205, 207, 212, 251, 252, 512, 514, 516, 525, 526, 527, 530, 617, 627, 628, 629, 654, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, Законом України “Про електронну комерцію”, Законом України “Про споживче кредитування”, суд, -

у х в а л и в :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” заборгованість за кредитним договором № 3688577 від 15.12.2021 у сумі 7760,00 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту – 7200,00 грн, сума заборгованості за комісією за надання кредиту – 560,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” судові витрати у сумі 1520,72 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” суму витрат позивача на правничу допомогу за підготовку та направлення позовної заяви до суду та представництва інтересів позивача у суді в сумі 5140,66 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю “ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС” (місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, код ЄДРПОУ 42640371).

Відповідач: ОСОБА_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складено та підписано 15 вересня 2026 р.

Суддя Давид БАРАТЕЛІ