Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №336/6596/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/6596/26

Провадження №: 2/336/4711/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 16 вересня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Гордейченко Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, за яким просить стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення повноліття дитиною.

В обгрунтування заявлених вимог зазначено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у Позивача з Відповідачем народилася спільна донька – ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис №01 від 06.03.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 26.12.2024 року (видане повторно).

В подальшому, сторони уклали шлюб, що підтверджується актовим записом №146 від 21.02.2021 року.

02.09.2024 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02 вересня 2024 року по справі №336/2976/24 .

За поясненнями позивача, дитина проживає разом з нею, знаходиться на її утриманні. Домовленості між нею та Відповідачем щодо утримання та матеріального забезпечення доньки не досягнуто.

Окрім того, Позивач заначає, що на даний момент вимушена виїхвати з місця свого проживання: Запорізька обл., Оріхівський район, с. Новоіванівка, та проживати в м. Запоріжжя.

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення повноліття дитиною.

Вищевказана справа була призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача наполіг на позові за вказаними у ньому підставами.

15.07.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що з квітня 2022 року до лютого 2024 року позивачка з донькою проживала разом з ним в Чехії, відвідувала чеську школу, він повністю утримував родину. Підтвердженням факту перебування позивачки і дитини в Чехії є відмітки в паспортах останніх про надання тимчасового захисту.

Окрім того, відповідач зазначає, на надавав матеріальну допомогу доньці, що підтверджується переказом грошових коштів останнього в додатку «Приват-24» на ім`я доньки та позивачки за період з 08.03.2025 року по 03.07.2026 року.

Судом встановлено, що відповідач офіційно працевлаштований у Чеській Республіці. З його офіційної заробітної плати сплачуються податки, обов`язкове медичне страхування, а також він несе витрати на оренду житла в Чехії. Інших доходів відповідач не має. Відповідно до Інформаційної довідки № 484968106 від 08.07.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, нерухомого майна на території України за відповідачем не зареєстровано.

На підставі чого, відповідач просить позовні вимоги ОСОБА_1 до Гнього, про стягнення на її користь аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення повноліття дитиною, задовольнити частково.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до змісту ст. 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54).

Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Крім того, положеннями ч. 3 ст. 51 Конституції України закріплено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Частиною 1 статті 184 Сімейного кодексу України встановлено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

За правилами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Водночас при вирішенні питання щодо розміру аліментів суд повинен визначити інтереси дитини у ситуації спору, забезпечивши при цьому справедливий баланс між потребами дитини та матеріальними можливостями обох батьків.

Суд нагадує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України).

Позивачка, заявляючи вимогу про стягнення аліментів, посилалася на наступне:

«Я вважаю, що з огляду на вік нашої доньки, відсутність у дитини будь-яких матеріальних цінностей – в тому числі нерухомого майна, за рахунок якого вона мала б дохід, грошова сума в розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень щомісяця, в якості аліментів буде достатньою на теперішній час для її утримання: враховуючи ціни на харчування, медичні послуги, одяг та інше, а також щодо ви наймання житла, оскільки повернення в с. Новоіванівку найближчим часом є просто неможливим».

Матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася спільна донька – ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис №01 від 06.03.2013 року, підтвердженням чому є Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 26.12.2024 року.

Сторони уклали шлюб, про що зроблено актовий запис №146 від 21.02.2021 року.

Однак, 02.09.2024 року шлюб сторін було розірвано, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02 вересня 2024 року по справі №336/2976/24.

Позивач з дитиною сторін є внутрішньо переміщеними особами та проживають за однією адресою, а тому у суду немає підстав не довіряти поясненням позивача про те, що дитина сторін перебуває на її безпосередньому утриманні.

Крім того, позивач є особою з інвалідністю 2-ї групи безстроково, про що слідує з довідки до акту огляду МСЕК від 02.02.30026.

Відповідач за відзивом на позов зазначає:

«Вважаю, що при розгляді цивільної справи також має бути враховано, що крім офіційної заробітної плати, з якої відповідач сплачує податки, обов`язкове медичне страхування та оренду житла в Чехії, інших доходів, а також нерухомого майна останній не має, що підтверджується Інформаційною довідкою №484968106 від 08.07.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Таким чином, є об`єктивні підстави вважати, що в даному випадку у відповідача відсутні умови для сплати аліментів у розмірі, зазначеному позивачем.

Доводи відповідача про те, що він працює, але не має нерухомого майна, не звільняють відповідача від рівного обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні дитини. Обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків.

Також, суд звертає увагу, що обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказування.

Разом із тим, вирішуючи питання про конкретний розмір аліментів, суд повинен враховувати не лише потреби дитини, а й матеріальні можливості кожного з батьків та забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини і батьків.

Однак, на переконання суду, визначення аліментів у розмірі 20 000 грн. щомісячно не має достатнього обґрунтування з боку сторони позивача з огляду на сукупність встановлених обставин справи.

При цьому, жодна зі сторін не надала суду доказів про наявність/відсутність у неї доходу, але це не є підставою для обмеження прав дитини.

Водночас суд враховує, що відповідно до статті 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Отже, витрати на утримання дитини мають розподілятися між батьками з урахуванням їх матеріального становища, а не покладатися переважно на одного з них.

Встановлення аліментів у розмірі 20 000 грн. щомісячно за встановлених у цій справі обставин фактично покладає на відповідача обов`язок сплачувати суму, яку він не визнає такою, що відповідає його матеріальним можливостям, тоді як сам відповідач не заперечує обов`язку утримувати сина та фактично добровільно сплачує на його утримання певні грошові суми щомісячно.

При цьому відповідач не заперечує самого обов`язку щодо утримання дитини сторін.

Його заперечення стосуються виключно розміру аліментів, визначеного позивачем, та зводяться до того, що він спроможний сплачувати 5 000 грн. і добровільно сплачує близько 5 000 грн., що підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин суд вважає, що позиція відповідача фактично спрямована не на ухилення від виконання батьківського обов`язку, а на визначення такого розміру аліментів, який відповідає його реальним матеріальним можливостям та водночас забезпечує належну участь у витратах на утримання сина.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, визначаючи розмір аліментів, суд повинен врахувати не лише потреби дитини, але й фінансові можливості кожного з батьків.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що розмір аліментів у сумі 5 000 грн. щомісячно є необхідним та достатнім для забезпечення належної участі відповідача в утриманні дитини сторін, відповідає потребам дитини та одночасно враховує матеріальне становище обох батьків, Сума у 5 000 грн відповідає фактичній поведінці відповідача, який добровільно сплачує грошові кошти на утримання доньки, а також його позиції, викладеній у відзиві на позов.

Згідно із ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розміри прожиткового мінімуму для дітей становлять: дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень; працездатних осіб - 3328 гривень.

При цьому суд не вбачає достатніх підстав для визначення аліментів у розмірі 20 000 грн. щомісячно, оскільки позивачкою не доведено, що саме такий розмір відповідає матеріальним можливостям відповідача.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення аліментів у розмірі 5 000 грн не порушує права та інтереси дитини, оскільки цей розмір є істотно більшим за відповідний прожитковий мінімум, відповідає сучасним потребам дитини та забезпечує участь батька у її утриманні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст.430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд також вважає за необхідне в порядку ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача витрати по оплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 180-182, 184 СК України, ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову (29.06.2026) і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , в дохід держави судовий збір в сумі 1331,20 гривень.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін

16.09.26