Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №201/15421/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7217/26 Справа № 201/15421/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді - Пищиди М.М.,

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року у справі за позовом Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 20 червня 2022 року відповідачка звернулась до позивача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та заявою надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. На підставі наданих документів 21 червня 2022 року відповідачці було призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 червня 2022 року у розмірі 2 000,00 грн. щомісячно. Під час проведення перевірки позивачем виявлено, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що у відповідачки з 09 лютого 2021 року, на праві приватної власності (згідно договору купівлі-продажу) знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 78,1 кв.м., житловою площею 55,9 кв.м. Оскільки відповідачка не повідомила позивача про вищевказані обставини квартири, рішеннями позивача від 21 березня 2025 року відповідачці припинено виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 квітня 2025 року та встановлено обсяг надміру виплачених сум допомоги за період з 01 вересня 2023 року по 31 березня 2025 у розмірі 38 000,00 грн. Такими чином, відповідачці з державного бюджету була надміру перерахована сума державної допомоги в розмірі 38 000,00 грн. Відповідачці надсилався лист про добровільне повернення переплачених бюджетних коштів, який нею був проігнорований. Тому позивач вимушений звернутися до суду для вирішення питання щодо стягнення надміру нарахованих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради надміру нараховані бюджетні кошти у розмірі 38 000,00грн; вирішити питання судових витрат.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року позовні вимоги Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради надміру нараховану суму допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 38 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а також викладені висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене скаржник просить суд рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 20 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та заяву надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

На підставі наданих документів 21 червня 2022 року ОСОБА_1 рішенням Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 21 червня 2022 року було призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 червня 2022 року у розмірі 2 000,00 грн щомісячно.

З метою посилення адресності виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, із урахуванням їхнього фінансово-майнового стану, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 11 липня 2023 року № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», якою було затверджено нову редакцію Порядку № 332.

Пунктом 1 Постанови № 709 встановлено, що з 1 серпня 2023 року виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 20 березня 2022 року № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» продовжується автоматично на один шестимісячний період.

Згідно вищезазначеного, виплату допомоги відповідачці було подовжено автоматично на один шестимісячний період з 01 серпня 2023 року по 31 січня 2024 року у розмірі 2 000,00 грн щомісячно.

Відповідачці, як особі, у якої у січні 2024 року закінчився шестимісячний період отримання допомоги, продовжено автоматично виплату допомоги з 01 лютого 2024 року на один місяць без додаткового звернення згідно Постанови КМУ від 26 січня 2024 № 94 «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб».

Пунктом 13 Порядку № 332 встановлено, що особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до постанови КМУ від 11 липня 2023 р. № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», та особам/сім?ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, та особам, які отримували допомогу та відмовилися від неї та/або яких було знято з обліку як внутрішньо переміщених осіб, у разі повернення осіб до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення, та повторного взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1 -13-4 цього Порядку.

Згідно п. 13-1 Порядку №332 (в редакції від 01 березня 2024 року) виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично: особам, які втратили працездатність, зокрема які досягли пенсійного віку, визначеного частиною першою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують пенсію, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги; особам з інвалідністю І чи ІІ групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, зокрема таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім?ях, а також батькам-вихователям і прийомним батькам.

Відповідачка є особою, яка досягла пенсійного віку та розмір пенсії якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Виплату допомоги відповідачці подовжено автоматично на центральному рівні на наступні шестимісячні періоди у розмірі 2 000,00 грн щомісячно по березень 2025 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2024 року № 989 «Про внесення змін до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» пункт 13 Порядку № 332 доповнено абзацами наступного змісту: «Виплата допомоги уповноваженим особам/отримувачам, які мали право на її виплату відповідно до пунктів 13-1, 13-2 і 13-4 (крім абзацу четвертого пункту 13-4) цього Порядку, продовжується автоматично на один шестимісячний період без додаткового звернення.

Протягом місяця з дати продовження виплати допомоги орган соціального захисту населення проводить перевірку щодо таких уповноважених осіб/отримувачів на відповідність критеріям, зазначеним у пунктах 13-1-13-4 (крім абзацу четвертого пункту 13-4) цього Порядку, з урахуванням вимог, зазначених у пунктах 7 і 7-1 цього Порядку.»

За результатами проведення вибіркової перевірки отримувачів допомоги, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що у відповідачки з 09 лютого 2021 року, на праві приватної власності (згідно договору купівлі-продажу) знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 78,1 кв.м., житловою площею 55,9 кв.м.

Оскільки відповідачка не повідомила позивача про вищевказані обставини квартири, рішеннями позивача від 21 березня 2025 року відповідачці припинено виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 квітня 2025 року та встановлено обсяг надміру виплачених сум допомоги за період з 01 вересня 2023 року по 31 березня 2025 у розмірі 38 000,00 грн.

Листами Центрального управління соціального захисту населення ДМР від 14 квітня 2024 року відповідачку було повідомлено про необхідність повернення надміру виплачених коштів по виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за період 01 вересня 2023 року по 31 березня 2025 року у розмірі 38 000,00 грн, які їй необхідно повернути на рахунок управління.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Частиною першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів статті 12, частин 1, 5-7 статті 81, частини 1 статті 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до статті 4 цього Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

У статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1цього Закону.

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначений Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №332 від 20 березня 2022 року, який застосовується судом за змістом, діючим на момент звернення ОСОБА_2 із заявою про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи та виплати їй допомоги (15 серпня 2023 року).

Згідно з пунктом 2 Порядку №332, в редакції станом на 15 серпня 2023 року, з 1 серпня 2023 року допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №332, допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;

Підпунктом 5 пункту 7 Порядку №332 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №789 від 31 липня 2023 року, було встановлено, що допомога не призначається внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звертається за її призначенням, починаючи з 1 серпня 2023 року, якщо протягом трьох місяців перед зверненням внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджується органом місцевого самоврядування, або інформації (за технічної можливості), внесеної до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Пунктом 18 Порядку №332 передбачено, що уповноважена особа несе відповідальність за достовірність інформації, зазначеної у заяві.

Відповідно до пункту 22 Порядку, з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/ отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат".

Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.

Пунктом 29 Порядку визначено, що у разі неправомірної або повторної виплати отримувачу допомоги за певний період суми такої виплаченої допомоги повертаються отримувачем добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

Орган соціального захисту населення з моменту виявлення факту надміру перерахованої (виплаченої) допомоги визначає обсяг неправомірно або повторно отриманих коштів та протягом 30 робочих днів повідомляє про це уповноваженій особі або отримувачу шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку (із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи (за технічної можливості)/засобами мобільного зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Орган соціального захисту населення має право здійснити перерахунок надміру виплачених коштів допомоги отримувачу за рахунок наступних виплат.

У разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки орган соціального захисту населення вирішує питання про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, апеляційний суд наголошує, що на час звернення відповідача до позивача УСЗН у червні 2022 року із заявою про призначення їй допомоги як внутрішньо переміщеній особі, у власності відповідачки вже перебувало зазначене домоволодіння, однак, позивач, в силу пункту 22 Порядку №332, не вчинив належних та достатніх дій щодо перевірки даних, поданих відповідачем, та не здійснив належну верифікацію відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат" наданої відповідачем інформації, що виключає винні дії відповідача при першому зверненні до позивача, враховуючи ще і те, що позивач добровільно та у повному обсязі здійснив дії, направлені саме на нарахування та виплату відповідачеві такої допомоги за спірний період.

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини даної справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з відповідачки підлягає стягненню надміру нараховані суми, оскільки ознаки недобросовісної поведінки в діях ОСОБА_1 відсутні. Позивач, установивши наявність у власності відповідача нерухомого майна, прийняв рішення про припинення виплати, за умов відсутності недобросовісності відповідачки.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини «Стреч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України» наголошено на тому, що особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має право розумно очікувати, що якщо орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Така позиція полягає в тому, що особа суб`єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при вчиненні юридично значимих дій припустилися помилки.

Таким чином стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат, а отже позивачем не надано належних та допустимих доказів, що переплата за сумою призначеної допомоги в розмірі 38 000,00 гривень виникла з вини відповідача.

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, які спростовуються доводами наведеними в апеляційній скарзі.

Таким чином, апеляційний суд на підставі наведеного вище, не може погодитись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, зробленим без належного дослідження наявних у справі доказів, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За правилами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, стягненню з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської радина користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, що складає 3 633,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам – відмовити.

Стягнути з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повний текст постанови складено14 вересня 2026 року.

Судді