Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №186/1333/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8291/26 Справа № 186/1333/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді - Пищиди М.М.,

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року у справі за позовною заявою Шахтарського міського житлово-комунального підприємства до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиті комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиті комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між Шахтарським (Першотравенським) МЖКП та відповідачем встановлені фактичні цивільно-правові відносини з приводу надання комунальних послуг на підставі публічного договору. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Факт приєднання споживача до умов індивідуального договору є вчинення споживачем будь-яких дій, що свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунків за надані послуги, факт отримання послуги.

Відповідач зареєстрований по АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, які надаються Першотравенським (нині Шахтарським) міським житлово-комунальним підприємством.

Згідно даних бухгалтерського обліку абонентського відділу позивача сума заборгованості на 01 червня 2025 року становить 40 111,93 гривень, з яких: за централізоване опалення 29 246,26 гривень, за централізоване водопостачання та водовідведення - 7 593,60 гривень, за абонентське обслуговування - 1 117,52 гривень, за вивезення ТПВ - 2 154,55 гривень.

Послуги були надані в повному обсязі та належної якості. Скарг з приводу ненадання чи неналежного надання послуг від відповідача на адресу підприємства не надходило. Отже, споживач зобов`язаний оплатити спожиті послуги, а виконавець має право вимагати від боржника виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Шахтарського міського житлово-комунального підприємства 40 111,93 грн суми боргу: за централізоване опалення — 29 246,26 грн; за централізоване водопостачання та водовідведення — 7 593,60грн; за поводження з твердими побутовими відходами — 2 154,55 грн; за абонентське обслуговування — 1 117,52 грн; вирішити питання судових витрат.

Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області позовні вимоги Шахтарського міського житлово-комунального підприємства до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиті комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Шахтарського міського житлово-комунального підприємства борг за спожиті комунальні послуги:

- за централізоване опалення за період з 01 листопада 2019 року по 01 червня 2025 року - 29 246,26 гривень,

- за водопостачання та водовідведення за період з 01 жовтня 2019 року по 01 червня 2025 року - 7 593,60 гривень,

- за абонентське обслуговування за період з 01 лютого 2022 року по 01 червня 2025 року - 1 117,52 гривень,

- за вивіз ТПВ за період з 01 жовтня 2019 року по 01 червня 2025 року - 2 154,55 гривень, а всього стягнуто: 40 111 гривень 93 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь Шахтарського міського житлово-комунального підприємства в розмірі 3 028 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене скаржник просить суд рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №2780 від 20 травня 2025 року.

Витрати на утримання та обслуговування вказаного будинку по наданню відповідачам комунальних послуг, а саме: централізованої подачі питної води, централізованого опалення, водовідведення та вивіз ТПВ несе Шахтарське міське житлово-комунальне підприємство.

Розрахунком по абоненту - квартирі АДРЕСА_2 підтверджується, що заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг становить: за централізоване опалення за період з 01 листопада 2019 року по 01 червня 2025 року становить 29 246,26 гривень, за водопостачання та водовідведення за період з 01 жовтня 2019 року по 01 червня 2025 року становить 7 593,60 гривень, за абонентське обслуговування за період з 01 лютого 2022 року по 01 червня 2025 року - 1 117,52 гривень, за вивіз ТПВ за період з 01 жовтня 2019 року по 01 червня 2025 року - 2 154,55 гривень, а всього: 40 111,93 гривень.

Відповідач не відмовлявся від споживання вказаними послугами у встановленому порядку, доказів зворотного не надано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як споживач послуг, в порушення норм діючого законодавства неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо оплати спожитих послуг , внаслідок чого виникла заборгованість.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення, водопостачання та водовідведення, збору та вивозу твердих побутових відходів, абонентського обслуговування за місцем проживання відповідача.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ч.1 ст. 6 Закону).

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пп. 1, 5, 11).

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» на споживача покладено обов`язок укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі N 646/834/17.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства.

Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року по справі №463/6799/18. Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 7 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, в силу ч.ч. 1,3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, тому доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд відхиляє.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Встановлення тарифів на комунальні послуги відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування.

Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до Закону України «Про житлово - комунальні послуги» споживач повинен своєчасно у встановлений термін сплачувати надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 липня 2025 року відповідач звернувся до Шахтарського МЖКП із повторною заявою про реалізацію права на неоплату житлово-комунальних послуг, посилаючись на те, що у період з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2023 року він тимчасово не проживає за зареєстрованим місцем проживання через навчання на денній формі аспірантури, а також його тимчасове перебування у м.Києві з 30 вересня 2023 року по теперішній час через знаходження там його основного місця роботи.

На вказану заяву ним було отримано відповідь Шахтарського МЖКП від 26 вересня 2025 року про те, що згідно п.6 ч.1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження.

Відтак, заборгованість, що обліковується за послугу теплопостачання не може бути списана. Послуга з водовідведення та водопостачання за вказаною адресою здійснюється відповідно до приладів обліку, тому перерахунок заборгованості можна зробити по фактичних показниках лічильника, які треба надати в Абонентський відділ.

Послуга з поводження з побутовими відходами за адресою: АДРЕСА_1 буде перерахована за період з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2022 року. З 01 листопада 2022 року послуга була передана за рішенням Виконавчого комітету Першогравенської міської ради Х»140 від 18 жовтня 2022 року ТОВ «ВОСТОКАГРОІНВЕСТ», яке знаходиться за адресою м. Шахтарське, вул. Молодіжна, б. 26. Згідно п.39 Постанови КМУ № 690 від 05.07.2019 року, споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг.

Разом з тим доводи скаржника про звернення до позивача із заявою про здійснення перерахунку по оплаті за комунальні послуги, апеляційний суд відхиляє, оскільки згідно п.6 ч.1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів,за умови документального підтвердження. Відтак, заборгованість, що обліковується за послугу теплопостачання не може бути списана. Послуга з водовідведення та водопостачання за вказаною адресою здійснюється відповідно до приладів обліку, тому перерахунок заборгованості можна зробити по фактичних показниках лічильника, які відповідачу слід було надати в Абонентський відділ Шахтарського МЖКП у любий зручний для нього спосіб, однак довідкою Шахтарського МЖКП №405 від 01 квітня 2026 року підтверджується, що показання лічильника води, починаючи з жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , споживачем ОСОБА_1 , не надавалися.

Окрім того, щодо надання в апеляційній інстанції відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Докази у справі мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін, а також інших учасників справи.

При цьому вчинення процесуальних дій обмежується строками, встановленими законом, а якщо такі строки закон не визначає – встановленими судом.

Детальна регламентація строків подання доказів відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery) й об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст. 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).

Відтак, процесуальний закон встановлює наслідки пропуску процесуальних строків.

Крім того, закон також встановлює підстави їх поновлення або продовження.

Тому, по суті зазначені процесуальні норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.

Отже, за загальним правилом сторони та інші учасники справи повинні надати свої заяви по суті та докази до суду першої інстанції.

Винятки із такого загального правила обумовлені цивільному процесуальному законодавстві окремо.

Так у п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України вказано, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

При цьому закон допускає прийняття апеляційним судом нових доказів лише у «виключних випадках» обумовлених існуванням причин за яких учасник справи не мав можливості подати їх до суду першої інстанції «з причин, що об`єктивно не залежали від нього». Такими можуть визнаватися причини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення учасника справи, перешкоджають чи істотно утруднюють вчинення ним процесуальної дії та підтверджені доказами.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначена судова практика сформована Верховним Судом є сталою (постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 тощо).

При цьому на переконання апеляційного суду відповідач в суді першої інстанції реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд та не навів у апеляційній скарзі поважних причин неподання долучених до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції, у визначений законом строк, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті комунальні послуги станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення такої заборгованості.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення С Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Судді