Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №367/5714/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 367/5714/25

Провадження № 2/369/6677/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2026 року м. Київ

Києво- Святошинського районного суду Київської області у складі:

головуючого судді Хацько Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до Києво- Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 22 172,00 гривень та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 22.04.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00-9734589 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору 95858. На підставі вказаного кредитного договору ТОВ «Макс Кредит» переказав кошти відповідачу безготівковим зарахуванням, через ТОВ «Платежі Онлайн» на платіжну картку № НОМЕР_1 , в сумі 10 000 грн. у зв`язку з чим виконав свої зобов`язання по кредиту.

Також відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов`язується сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 1000 грн.

21.10.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №21102024-МК/ЕЙС, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідач, у свою чергу, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами у виді штрафних санкцій, у зв,язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 26 172 грн.

Однак, позивач заявляє вимоги лише в межах тіла кредиту та заборгованості по відсотках за користування кредитом, за період з 21.10.2024 року по 04.05.2025 року, становить 22172,00 з яких: 11000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 11 172,00 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом.

Ухвалою Києво – Святошинського районного суду Київської області 15.10.2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Також, ухвалою Києво – Святошинського районного суду Київської області 12.12.2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено щодо витребування у АТ «Універсал Банк» щодо належності платіжної картки відповідачу, перерахування кредитних коштів на рахунок та відповідно рух коштів.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності. Також не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання неодноразово не з`явився, про день та час слухання справи належним чином повідомлений. Заперечень щодо позову та клопотань про відкладення справи до суду не направив, тому суд вважає, за можливе розглянути даний спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши надані докази в їх сукупності, законодавство що регулює дані правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 22.04.2024 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» (первісний кредитор) та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № № 00-9734589.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Відповідач приєднався до умов Кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора 95858.

На виконання умов договору, 22.04.2024 кредитодавець перерахував кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується повідомленням ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН».

Також на виконання ухвали суду від 12.12.2025 року про витребування доказів від АТ «УніверсалБанк», було надано відповідь від 21.01.2026 року про те, що на банківську картку відкриту на ім`я відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_2 були перераховані 22.04.2024 року грошові кошти у розмірі 10000 грн., що додатково підтверджується довідкою банку про рух коштів по банківському рахунку відповідача.

21.10.2024 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЕЙС» (Позивачем) було укладено Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС.

Відповідно до Реєстру боржників та Акту прийому-передачі від 20.01.2025, право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 00-9734589 перейшло до Позивача.

Згідно з умовами договору, Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статей 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати його умови, які були у ньому зазначені.

Вказані обставин свідчать про те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, а укладення кредитного договору на запропонованих умовах відповідало внутрішній волі відповідача.

Крім того, кредитний договір відповідачем не оспорений, в установленому законом порядку недійсним не визнаний, а тому в силу положень ст. 204 ЦК України його умови підлягають до виконання.

Верховний Суд у постанові від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 зазначив, що чинне законодавство не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 11 ЦК України). У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Також, ст.512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яка виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає доведеним факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, а також факт належного переходу права вимоги за вказаним кредитним договором до позивача на підставі укладених договорів факторингу.

Судом встановлено, що Відповідач порушив умови договору, не виконав, кредитні кошти у встановлений термін не повернув, та відсотки за користування кредитом не сплатив. Станом на день подання позову заборгованість не погашена.

Розмір заборгованості згідно розрахунку позивача, становить 22 172,00 грн., з яких: 11 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в розмір якої входить 1000 грн. комісії за надання кредиту; 11 172,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17(провадження №12-161гс19) зазначено, що: "визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду".

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Розрахунок заборгованості перевірений судом, визнаний належним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та умовам Кредитного договору.

Разом з тим, відповідач відзив на позовну заяву не подавала та не надала власного розрахунку заборгованості, а також доказів, які б підтверджували повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦПК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене вище, суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи те, що відповідач не належно виконує свої зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, приходить до висновку, що позов ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у розмірі 22 172 грн.

Щодо судових витрат, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог. Позивачем надано докази сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Також представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 7000 грн.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд встановив, що відповідно до Договору про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025 ТОВ «ФК «ЕЙС» та адвокатське бюро «Тараненко та партнери» в особі керуючого бюро адвоката Тараненка А.І., домовились, що адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 3.1 отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.

Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до Договору (Додаток № 1 до цього Договору) (пункт 3.3 Договору).

Зокрема, підписаною сторонами 07.04.2025 Додатковою угодою № 10 до Договору про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025 адвокатське бюро зобов`язалось надати юридичну допомогу з питань, що відносяться до юрисдикції судів загальної юрисдикції по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-9734589 від 22.04.2024, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Згідно з Актом прийому-передачі наданих послуг від 07.04.2025 до договору №07/04/25-02 від 07.04.2025 сторони погодили, що адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-9734589 від 22.04.2024 витрачено 2 год., вартість 5000 грн.; вивчення матеріалів справи витрачено 2 год., вартість 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника витрачено 1 год, вартість 500 грн.; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника витрачено 1 год, вартість 500 грн. Всього вартість послуг складає 7000 грн.

При цьому, відповідач правом подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та доведення їх неспівмірності не скористався.

Таким чином, враховуючи положення ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обсяг виконаних робіт та їх вартість, суд вважає, що витрати на правничу допомогу у сумі 7000 грн., які поніс позивач у зв`язку із розглядом даної справи, є доведеними, а тому підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 512, 514, 526, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, статтями 4, 133, 137, 141, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за кредитним договором № 00-9734589 від 22.04.2024 року у сумі 22 172,00 грн. (двадцять дві тисячі сто сімдесят дві) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальностю «Фінансова компанія «ЕЙС» адреса місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005 , код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 14 вересня 2026 року.

Суддя Наталя Хацько