Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №348/1356/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/1356/26

Провадження № 2/348/1441/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

за участю: відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат,

в с т а н о в и в:

Державна іпотечна установа пред`явила позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат.

Позов обґрунтований тим, що 15.11.2015 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області було ухвалено рішення у справі 348/1647/15-ц про часткове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором в розмірі 196 268,52 гривень. Зазначене рішення набрало законної сили.

Між Державною іпотечною установою та ПАТ «КБ «Надра» 21.05.2020 укладено договір відступлення прав вимоги № б/н. Договір укладений на виконання умов укладеної між сторонами мирової угоди від 18.05.2020 в господарській справі № 910/19158/16, яка розглядалася Господарським судом м. Києва. Таким чином, Державна іпотечна установа стала новим кредитором за кредитним договором №18/2007/3320Фжр від 14.12.2007 та є новим стягувачем у цивільній справі № 334/1125/18.

Судом встановлено і відображено в тексті судового рішення у справі №348/1647/15-ц: «Судом встановлено, що 19.12.2006 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 2204pv17-06, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 12 000,00 дол. США з відсотковою ставкою 15,00 % річних в обмін на зобов`язання по поверненню кредиту, сплаті процентів, а також можливих комісій. 01.09.2008 року між банком та позичальником укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до якої процентна ставка за користування кредитом, починаючи з 01.09.2008 року встановлена в розмірі 16% річних. Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, ОСОБА_1 належно їх не виконував, що не заперечується в суді самим відповідачем та підтверджується розрахунком заборгованості станом на 16.06.2015 року, згідно якого заборгованість по кредиту за курсом НБУ (1 дол.США = 21,4488) становить загалом 285427,88 грн. Таким чином, слід стягнути з відповідача в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 196 268,52 грн. заборгованості за кредитним договором, а саме: 106 545,20 грн. строкової заборгованості по основному тілу кредиту, 39 953,32 грн. простроченої заборгованості по тілу кредиту, 3060,31 грн. строкової заборгованості за відсотками, 16 709,69 грн. простроченої заборгованості за відсотками; 30 000 грн. пені за прострочення по кредиту, відсотках. В решті позову з вищенаведених мотивів слід відмовити».

Державна іпотечна установа як новий кредитор звернулась до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з заявою про заміну сторони (стягувача) у судовому рішенні з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на Державну іпотечну установу у цивільній справі № 348/1647/15-ц. 25.08.2020 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області було постановлено ухвалу про задоволення заяви Державної іпотечної установи про заміну сторони (стягувача) у судовому рішенні у цивільній справі № 348/1647/15-ц за позовною заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, станом на день звернення з позовною заявою до суду, зобов`язання зі сплати заборгованості згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі №348/1647/15-ц не виконано, відповідно до вимог ст.625 ЦК України Державна іпотечна установа має право на нарахування 3% річних. Відповідно до Розрахунку заборгованості від 27.04.2026 №1284/32/36, заборгованість за порушення грошового зобов`язання позичальника ОСОБА_1 відповідно до вимого ст. 625 ЦК України за період з 30.04.2020 по 23.02.2022 складає 38 723,50 гривень. Розрахунок проведено з врахуванням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Державною іпотечною установою 15.10.2020 №18971 було отримано письмову відповідь з Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби, про те що у відділі було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №348/1647/15-ц про стягнення на користь Державної іпотечної установи суми боргу в розмірі 196 268,52 гривень, а також у відповіді зазначено, що виконавче провадження було закінчено без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». За зверненням Державної іпотечної установи, вдруге 08.06.2021 було відкрито виконавче провадження № 65715599 на підставі виконавчого листа № 348/1647/15 від 08.02.2016. На момент звернення з цим позовом за даними АСВП виконавче провадження – відкрито.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, ухваленим судовим рішенням встановлені обставини, які мають преюдиційне значення, та не потребують доказування у даній справі.

В обґрунтування підстави заявленої вимоги до ОСОБА_1 , Державна іпотечна установа звертає увагу на те, що як було зазначено вище, між сторонами був укладений кредитний договір. Перед укладанням кредитного договору дружина позичальника ОСОБА_1 дала свою згоду на укладання кредитного договору, що підтверджується заявою посвідчена Приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Перець Н.В. (зареєстровано в реєстрі №646). Згідно умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредитні кошти. Отримання кредиту відбувалось в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі. Дата реєстрації шлюбу 10.03.1982. Даний факт підтверджується відміткою (штампом) в паспортах відповідачів та Свідоцтвом про одруження.

Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто брав не безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Проте Верховний Суд підкреслив, що жінка або чоловік може і не знати про борги одного з подружжя, і ця обставина не звільняє від солідарної відповідальності по цим боргам, якщо буде встановлено у суді, що одержані кошти (чи майно) були використані чоловіком або дружиною в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. Тож правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість в сумі 38 723, 50 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 зазначає, щоз позовними вимогами відповідач не погоджується, вважає їх незаконними на необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї додатків позивач бажає стягнути з відповідача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України компенсаційні платежі (3%) в сумі 8 628,90 грн. та інфляційні втрати в сумі 30 094,60 грн. за період з 30.04.2020 по 23.02.2022. Стороною позивача не зазначено та не обґрунтовано чому саме зазначений період підлягає стягненню.

Окрім того, якщо брати до уваги саме вказаний у позовній заяві період то вбачається що стороною позивача пропущений загальний строк позовної давності 3 (три) роки. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи наведене позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаними у позовній заяві вимогами.

Відповідач також не погоджується із розрахунком компенсаційних платежів та інфляційних втрат, вважає його не правильним, не законним та необґрунтованим. З наданого розрахунку вбачається що позивач бажає стягнути з відповідача компенсаційні платежі (3%) в сумі 8 628,90 грн. та інфляційні втрати в сумі 30 094,60 грн. за період з 30.04.2020 по 23.02.2022. З розрахунку позивача вбачається що сума боргу станом на 27.04.2026 становить 146 498,52 грн., проте нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено від суми 166 268.52 грн. Отже, якщо сума заборгованості становить 146 498,52 то відповідно інфляційні втрати становлять 25 080,13 грн. та 3 % річних становить 7 999,16 грн. що разом дорівнює 33 079,29 грн.

Відповідач ОСОБА_1 правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник заперечили щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання повторно не з`явилася, будь-яких заяв чи клопотань від неї не надходило.

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши відповідача та його представника, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 2204pv17-06, укладеним 19.12.2006 ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , банк відкриває ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості платності у розмірі 12 000,00 дол. США з оплатою по процентній ставці 15,00 % річних.

Між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 01.09.2008 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до якої процентна ставка за користування кредитом, починаючи з 01.09.2008 встановлена в розмірі 16% річних.

Згідно копії свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 10.03.1982 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (прізвище після одруження ОСОБА_4 ) 10.03.1982 зареєстрували шлюб, актовий запис №22, що підтверджується також відповідними відмітками в паспортах відповідачів.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Перець Н.В. 19.12.2006, зареєстровано в реєстрі за №646, вона надає свою згоду на укладення договору іпотеки її чоловіком ОСОБА_1 на умовах та за ціною на його розсуд, спільно придбаного в шлюбі домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі 348/1647/15-ц позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - 196 268,52 гривень заборгованості по кредитному договору №2204pv17-06 від 19.12.2006. Зазначене рішення набрало законної сили 16.11.2015.

Відповідно до рішення судом встановлено, що 19.12.2006 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 2204pv17-06, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 12 000,00 дол. США з відсотковою ставкою 15,00 % річних в обмін на зобов`язання по поверненню кредиту, сплаті процентів, а також можливих комісій. 01.09.2008 року між банком та позичальником укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до якої процентна ставка за користування кредитом, починаючи з 01.09.2008 року встановлена в розмірі 16% річних. Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, ОСОБА_1 належно їх не виконував, що не заперечується в суді самим відповідачем та підтверджується розрахунком заборгованості станом на 16.06.2015 року, згідно якого заборгованість по кредиту за курсом НБУ (1 дол.США = 21,4488) становить загалом 285 427,88 грн. Відповідно до висновків суду слід стягнути з відповідача в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 196 268,52 грн. заборгованості за кредитним договором, а саме: 106 545,20 грн. строкової заборгованості по основному тілу кредиту, 39 953,32 грн. простроченої заборгованості по тілу кредиту, 3060,31 грн. строкової заборгованості за відсотками, 16 709,69 грн. простроченої заборгованості за відсотками; 30 000 грн. пені за прострочення по кредиту, відсотках. В решті позову з вищенаведених мотивів слід відмовити.

Згідно копії ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25.08.2020 у справі №348/1647/15-ц, яка набрала законної сили 10.09.2020, заяву Державної іпотечної установи задоволено, замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на Державну іпотечну установу у справі 348/1647/15-ц за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ухвали суду судом встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 року було задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 2204pv17-06 від 19.12.2006 року в сумі 196 268 грн. 52 коп., а також 1 962 грн. 69 коп. судових витрат. 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги № 17/4 В. Відповідно до п.1.1 договору сторони уклали даний договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №17/4-Звід 11.02.2015року, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань первісного кредитора (позичальника) за кредитним договором № 2204pv17-06 від 19.12.2006 року. Пунктом 1.2 договору передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього договору. Згідно інформації, яка міститься під порядковим номером 542 додатку №1 до договору відступлення права вимоги №17/4-Ввід 11.02.2015року ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 2204pv17-06 від 19.12.2006 року.

Державною іпотечною установою 15.10.2020 за №18971 було отримано письмову відповідь з Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби, про те що у на примусовому виконанні у відділі перебував виконавчий лист №348/1647/15-ц, виданий 08.02.2016 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 196 268,52 грн боргу. 12.03.2016 на виконання вказаного рішення суду було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 28.12.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно вказаний виконавчий лист на виконання не надходив.

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.06.2021 відкрито виконавче провадження № 65715599 на підставі виконавчого листа № 348/1647/15 від 08.02.2016.

Позивачем долучено розрахунок 3% річних та розрахунок інфляційних втрат за період з 30.04.2020 по 23.02.2022, згідно якого з суми боргу 166 268,52 грн, з якої 146 498,52 грн – сума боргу, 19 770 грн – проценти, 3% річних становлять 8 628,90 грн, інфляційні втрати – 30 094,60 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)).

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

На вказаному наголошеному у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року у справі № 752/14070/23 (провадження № 61-6203св25).

У цій справі рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі 348/1647/15-ц, яким позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - 196 268,52 гривень заборгованості по кредитному договору №2204pv17-06 від 19.12.2006 не виконано примусово. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з невиконанням відповідачами вищевказаного судового рішень позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23), тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

За встановлених обставин, оскільки рішення суду не було виконано, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Перевіряючи розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, який оцінено в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, суд дійшов наступних висновків.

Позивачем нарахування трьох процентів річнихздійснено фактично за період з 02.06.2020 по 23.02.2022, на суму боргу 166 268,52 грн, з якої 146 498,52 грн – сума боргу, 19 770 грн – проценти, а нарахування інфляційних втрат на суму боргу 166 268,52 грн, з якої 146 498,52 грн – сума боргу, 19 770 грн – проценти, здійснено за період з 30.04.2020 по 23.02.2022.

Вказаний розмір заборгованості встановлено рішенням суду, тому безпідставними є посилання представника відповідача на неправильність визначення суми боргу.

При цьому, заборгованість у сумі 8 628,90 грн трьох процентів річнихпозивачем фактично нарахована з 02.06.2020 по 23.02.2022. Також позивачем у перерахунку взято індекс інфляції за квітень 2020 року, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, інфляційні втрати за період прострочення з 30.04.2020 по 23.02.2022 становлять 28 464,69 грн (сукупний індекс інфляції 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 117,120% (за період Травень 2020 - Лютий 2022), інфляційні нарахування = 166 268,52 грн (сума боргу) ? 117,120% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 166 268,52 грн (сума боргу) = 28 464,69 грн).

Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 не виконав кредитного зобов`язання, у зв`язку з чим з нього, у судовому порядку стягнуто заборгованість, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Крім того, за наслідком дослідження кредитного договору за № 2204pv17-06 від 19.12.2006, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , судом встановлено, що ОСОБА_1 не є його стороною та, відповідно солідарним боржником.

Відповідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відноси-нах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім?ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно ч. 2, 3 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі за № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, може стати зобов`язаною стороною (боржником) за одночасного існування наступних умов : договір укладено другим з подружжя в інтересах сім`ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї; надана письмова згода другого з подружжя щодо цінного майна чи укладення договору в інтересах сім`ї.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 не надавала своєму чоловіку нотаріально посвідченої згоди на укладення кредитного договору. Доказів протилежного до суду сторонами не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що за рахунок отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів ним набуто у власність майно, яке в подальшому використано в інтересах сім`ї.

В свою чергу майно, яке було передано боржником банку в рахунок належного виконання кредитного зобов`язання не було придбано за кредитні кошти за кредитним договором від цього ж числа та належало ОСОБА_1 на праві власності до укладення кредитного договору.

Крім того, позивачем, всупереч вимог ст. 76 - 81 ЦПК України, не подано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження твердження, про отримання боржником кредиту саме в інтересах сім`ї.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 не виник солідарний обов`язок, як у другого з подружжя, щодо погашення заборгованості по кредитному договору № 2204pv17-06 від 19.12.2006, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 . Також таких обставин не було встановлено судом при розгляді справи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості за кредитним договором.

Наведене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, суд зазначає наступне.

З 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року). Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.

На момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочене грошове зобов`язання, встановлене рішенням суду, перебуває у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

При цьому, запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», що набрав чинності 30 січня 2024 року вказаний вище пункт Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Таким чином, оскільки відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у цій справі обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, з врахуванням продовження та зупинення такого строку.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 30.04.2020 по 23.02.2022 в сумі 37 093,59 грн, з яких: 8 628,90 грн - 3 % річних; 28 464,69 грн - інфляційні втрати, за неналежне виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі №348/1647/15-ц.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору, які зараховані до спеціального державного бюджету України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2 550,33 грн.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи три проценти річних та інфляційні втрати за період з 30.04.2020 по 23.02.2022 в сумі 37 093,59 (тридцять сім тисяч дев`яносто три грн 59 коп.) грн, з яких: 8 628,90 грн - 3 % річних; 28 464,69 грн - інфляційні втрати.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи сплачений судовий збір в сумі 2 550,33 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ: 33304730, адреса: бульвар Лесі Українки, 34, м. Київ, Київська область, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 15.09.2026.