Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №440/8956/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 15 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8956/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

визнати протиправним та скасувати повністю Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26 травня 2026 року № 563 “Про результати службового розслідування” в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення - “догана” на командира 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони капітана ОСОБА_2 та притягнення капітана ОСОБА_2 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього на користь держави матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 174 393,54 грн. (сто сімдесят чотири тисячі триста дев`яносто три гривні 54 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовував протиправністю наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №563, яким його притягнуто до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності у зв`язку з неналежною організацією обліку, приймання, зберігання, видачі та списання паливно-мастильних матеріалів, а також заподіянням державі шкоди у розмірі 174 393,54 грн. Позивач зазначає, що на початку 2022 року, перебуваючи на посаді офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_3 , досвіду роботи за відповідним напрямом не мав, а питання отримання пального як благодійної допомоги попередньо вирішувалися старшим лейтенантом ОСОБА_3 за погодженням із командиром військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_4 . Пальне отримувалося за усними розпорядженнями командира, видавалося підрозділам на підставі накладних-вимог та списувалося на підставі відповідних донесень і роздавальних відомостей. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про те, що він діяв у межах розпоряджень безпосереднього командира та не приймав одноосібних рішень щодо отримання, розподілу чи списання пального. При цьому факти незаконної заправки транспортних засобів або іншого незаконного використання пального йому відомі не були. Позивач також посилається на те, що висновки службового розслідування про його недбале ставлення до обов`язків військової служби та бездіяльність не відповідають фактичним обставинам, а покладення на нього повної матеріальної відповідальності та визначення розміру завданої державі шкоди є необґрунтованими. З огляду на викладене позивач вважає наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №563 протиправним, прийнятим без належного встановлення обставин, які б підтверджували його вину та наявність підстав для притягнення до дисциплінарної і повної матеріальної відповідальності, а тому просить суд скасувати зазначений наказ.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

31.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №563 прийнято за результатами службового розслідування, яким встановлено неналежне виконання позивачем обов`язків за посадами офіцера групи логістики та начальника служби пально-мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_3 . Відповідач посилається на встановлений службовим розслідуванням факт отримання військовою частиною НОМЕР_3 у березні–квітні 2022 року значних обсягів пального, зокрема 6980 л бензину А-92, 4500 л бензину А-95 та 12940 л дизельного пального, частина якого зберігалася на території ТОВ «БЕСТ». При цьому, на думку відповідача, позивач був обізнаний про отримання, зберігання та переміщення пального, а тому на нього покладалися обов`язки щодо належної організації його обліку, видачі, списання, контролю за рухом та оформлення первинних документів. Також відповідач зазначає, що під час службового розслідування встановлено наявність у документах підписів військовослужбовців, які заперечували факт їх проставлення, а також невідповідність між фактичним використанням окремих транспортних засобів, їх документальним оформленням та обліком за військовою частиною НОМЕР_3 . На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про неналежну організацію позивачем обліку та контролю за рухом паливно-мастильних матеріалів. При цьому відповідач наголошує, що усні розпорядження командира щодо видачі пального не звільняли позивача від обов`язку забезпечити належне документальне оформлення відповідних операцій, достовірність первинних документів та контроль за фактичним рухом військового майна. Посилання позивача на відсутність досвіду роботи та умови воєнного стану відповідач вважає такими, що не спростовують встановленого неналежного виконання службових обов`язків. Відповідач вказує, що висновки службового розслідування ґрунтуються на сукупності досліджених документів, у тому числі матеріалах щодо отримання, зберігання, переміщення та списання пального, а також поясненнях позивача та інших військовослужбовців. За результатами розслідування встановлено порушення позивачем вимог законодавства та відомчих нормативних актів у сфері військового майна, у зв`язку з чим відповідач вважає обґрунтованим застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани та притягнення до повної матеріальної відповідальності за шкоду в розмірі 174 393,54 грн. Крім того, відповідач зазначає, що наказ №563 не передбачає безпосереднього стягнення із позивача 174 393,54 грн, а лише визначає необхідність вирішення питання про матеріальну відповідальність та відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. Відтак відповідач вважає оскаржуваний наказ законним та обґрунтованим, а доводи позивача щодо його протиправності, порушення порядку і строків службового розслідування та притягнення до відповідальності - безпідставними.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що капітан ОСОБА_1 , військовослужбовець, посвідчення офіцера серії НОМЕР_4 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 по стройовій частині від 24.02.2022 №39 капітана ОСОБА_1 призначено на посаду офіцера групи логістики. Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 12.02.2025 №43 його призначено на посаду начальника служби пально-мастильних матеріалів. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2025 №320 капітана ОСОБА_1 призначено командиром 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 .

З матеріалів справи слідує, що у період перебування капітана ОСОБА_1 на посаді офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_3 , починаючи з 04.03.2022, військовою частиною було отримано від філії «Управління з переробки газу та газового конденсату» АТ «Укргазвидобування» паливно-мастильні матеріали, а саме: автомобільний бензин А-92 у кількості 6980 л (5260 кг), автомобільний бензин А-95 у кількості 4500 л (3240 кг) та дизельне паливо у кількості 12940 л (10840 кг).

Питання отримання зазначених паливно-мастильних матеріалів попередньо опрацьовувалося старшим лейтенантом ОСОБА_3 спільно з командиром військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_4 . До філії АТ «Укргазвидобування» направлялися листи щодо надання пального як безоплатної допомоги.

Отримання паливно-мастильних матеріалів здійснювалося із залученням ТОВ «БЕСТ». Автомобільний бензин зберігався на території військової частини НОМЕР_3 , а дизельне паливо – на території ТОВ «БЕСТ» на підставі договору зберігання від 07.03.2022 №30/1-3.

Видача пального здійснювалася на підставі усних розпоряджень командира військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_4 відповідно до накладних-вимог на штатні підрозділи. Списання паливно-мастильних матеріалів проводилося на підставі донесень за підписами командирів штатних підрозділів. Облік фактичної видачі пального здійснювався за роздавальними відомостями, які подавалися командирами підрозділів до служби пально-мастильних матеріалів.

Отримання паливно-мастильних матеріалів від військової частини НОМЕР_1 для потреб батальйону здійснювалося на підставі накладної №107/16 від 03.05.2022.

Під час проведення службового розслідування встановлено обставини щодо руху та списання отриманих військовою частиною НОМЕР_3 паливно-мастильних матеріалів, зокрема щодо їх приймання, зберігання, видачі та документального оформлення відповідних операцій.

Зокрема, встановлено, що окремі документи, які використовувалися для підтвердження руху та списання паливно-мастильних матеріалів, містили підписи військовослужбовців, які заперечували факт їх проставлення. Начальник складу ПММ сержант ОСОБА_5 заперечив належність йому підписів в актах приймання-передачі №1– 5 та роздавальних відомостях. Належність підписів у окремих дорожніх листах також заперечували солдат ОСОБА_6 , солдат ОСОБА_7 , сержант ОСОБА_8 , молодший сержант ОСОБА_9 , солдат ОСОБА_10 , солдат ОСОБА_11 та інші військовослужбовці.

Крім того, встановлено обставини використання паливно-мастильних матеріалів для транспортних засобів, які на відповідний час не були належним чином оформлені за військовою частиною НОМЕР_3 . Зокрема, окремі автомобілі у березні 2022 року перебували на обліку військової частини НОМЕР_1 , тоді як наказ про введення відповідних транспортних засобів у стрій та їх закріплення за військовою частиною НОМЕР_3 був оголошений 01.06.2022. При цьому паливно-мастильні матеріали для таких транспортних засобів виділялися вже у березні–квітні 2022 року.

Службове розслідування проведено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 №276, а строк його проведення продовжено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2026 №338.

Для проведення службового розслідування створено комісію у складі: голови комісії – майора ОСОБА_12 , членів комісії – майора ОСОБА_13 , капітана ОСОБА_14 та штаб-сержанта ОСОБА_15 .

У ході службового розслідування комісією досліджено документи щодо отримання, передачі, зберігання, переміщення та списання паливно-мастильних матеріалів, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, документи щодо зберігання пального, документи з його переміщення та передачі, документи щодо списання, а також отримано та досліджено пояснення капітана ОСОБА_1 та інших військовослужбовців.

За результатами службового розслідування комісією встановлено порушення капітаном ОСОБА_1 вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 2.3, 3.1.3 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, вимог Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440, та Інструкції про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 12.12.2016 №678.

У висновках службового розслідування зазначено про неналежне виконання капітаном ОСОБА_1 обов`язків за посадами офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_3 та начальника служби пально-мастильних матеріалів, пов`язаних з організацією приймання, обліку, зберігання, видачі та списання паливно-мастильних матеріалів, контролем за їх рухом, своєчасним і достовірним оформленням первинних документів, перевіркою законності підстав для видачі пального та поданням відповідних документів до фінансово-економічної служби.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 26.05.2026 видано наказ №563 «Про результати службового розслідування».

Зазначеним наказом капітана ОСОБА_1 за недбале ставлення до обов`язків військової служби та бездіяльність під час виконання обов`язків за посадами офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_3 та начальника служби пально-мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із накладенням дисциплінарного стягнення у виді «догани».

Цим же наказом визначено завдання щодо притягнення капітана ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення завданої державі шкоди у розмірі 174393,54 грн у встановленому законодавством порядку.

Начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 зобов`язано відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» довести зазначений наказ до капітана ОСОБА_1 під особистий підпис та засобами СЕДО до начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .

Із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №563 капітана ОСОБА_1 ознайомлено 06.06.2026.

Не погоджуючись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №563, капітан ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини між Державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, які складаються з приводу проходження військової служби унормовані, зокрема, приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV; далі за текстом Статут внутрішньої служби), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV; далі за текстом Дисциплінарний статут), Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-IX, Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року № 1075-XI, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі по тексту - Статут внутрішньої служби).

Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язок, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Додатково правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення про військове (корабельне) господарство, затверджене наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 року №300 (далі по тексту - Положення №300), згідно з п.п.3.1.7 якого у військових частинах (з`єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у статтях 3.1.3 - 3.1.6 цього Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з`єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв`язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з`єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з`єднання) в межах своїх функціональних обов`язків.

Наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 року №440 була затверджена Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України (далі по тексту - Інструкція №440), що визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.

Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна.

Відповідно до п.2 Інструкції №440 матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Згідно зі ст.45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV (далі по тексту Дисциплінарний статут), у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст.ст. 47, 84-88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 року №608 (далі по тексту - Порядок №608).

Пунктом 2 розд. І Порядку №608 визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до п.7 розд. І Порядку №608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Згідно з п.1 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Порядок проведення службового розслідування, оформлення його результатів встановлено розділами ІІІ та ІV Порядку №608.

На підставі п.1 розд. ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Як визначено п.3 розд. ІІІ Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

До участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування (п.12 розд. ІІІ Порядку №608).

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п.1 розд. V Порядку №608).

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (п.2 розд. V Порядку №608).

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (п.3 розд. V Порядку №608).

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити (п.4 розд. V Порядку №608).

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (п.5 розд. V Порядку №608).

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування (п.6 розд. V Порядку № 608).

За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (п.1 розд. VІ Порядку №608).

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (п.2 розд. VІ Порядку №608).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року №160-IX (далі по тексту - Закон №160-ІХ).

Відповідно до п.4 ст.1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (п.5 ст.1 Закону №160-ІХ).

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №160-ІХ умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч.3 ст.3 Закону №160-ІХ).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону №160-ІХ визначено порядок проведення службового розслідування.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону №160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника) (ч.2 ст.8 Закону №160-ІХ).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (ч.3 ст.8 Закону №160-ІХ).

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань (ч.5 ст.8 Закону №160-ІХ).

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч.6 ст.8 Закону №160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч.1 ст.8 Закону №160-ІХ).

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності приймається виключно у випадку, якщо вину військовослужбовця повністю доведено.

Таким чином, в ході службового розслідування обов`язково має бути встановлено такі обставини, зокрема як: неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є) (наявність чи відсутність події, з приводу якої призначено службове розслідування, її обставини (час, місце), наслідки; всіх винних осіб, наявність причинного зв`язку між подією та неправомірними діями військовослужбовця); вина військовослужбовця (конкретні дії військовослужбовця, якими вчинено правопорушення та завдано шкоду, ступінь вини кожної з осіб; форму вини військовослужбовця (умисно чи з необережності); причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; причини та умови, що сприяли правопорушенню (умови та причини, що сприяли правопорушенню та заподіянню шкоди, якими конкретними діями завдано шкоду, встановити час втрати майна тощо); вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Щодо обставин встановлення вини позивача, в акті службового розслідування, то в акті взагалі нічого з цього приводу не зазначено, окрім того, що вина виражається у формі недбалості, а також зазначено лише те, які норми законодавства порушені.

Також з акту службового розслідування не вбачається, якими доказами підтверджується вина саме позивача і які саме дії або бездіяльність позивача призвела до нестачі військового майна (паливо-мастильних матеріалів), прямо не встановлено її форму (умисна чи з необережності), при цьому від визначення форми вини, відповідно до приписів ст. 5 та ст. 6 Закону № 160-ІХ, залежить і вид матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена), до якої може бути притягнуто військовослужбовця.

В акті службових розслідувань не зазначено, що стало причиною вчинення правопорушення. Натомість (за приписами ст. 6 Закону № 160-ІХ) умовою притягнення військовослужбовця до повної або підвищеної матеріальної відповідальності є наявність умисних протиправних дій, що призвели до завдання шкоди.

Під час службового розслідування не було встановлено, які саме умисні протиправні дії позивача призвели до нестачі військового майна (паливо-мастильних матеріалів).

На переконання суду лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, визначених ч. 2 ст. 3 Закону № 160-ІХ (наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою, вина особи в завданні шкоди) можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.

При цьому дискреція командира (начальника) у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов`язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала витрачення військового майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25.03.2020 року у справі № 814/2281/16, від 25.06.2020 року у справі № 825/2405/18, від 11.06.2020 року у справі № 1540/4486/18, від 25.03.2020 року у справі № 825/1000/18, від 13.11.2019 року у справі № 620/302/19, від 12.12.2018 року № 813/2751/17.

Крім того, Верховний Суд у свій постанові від 14.01.2021 року по справі № 817/1318/17 зауважив, що: «Зміст положень Дисциплінарного статуту свідчить про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Водночас підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни.

Такими обставинами є лише фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діяннях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни».

Оцінюючи встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами вчинення капітаном ОСОБА_1 конкретного дисциплінарного проступку, за який його притягнуто до дисциплінарної відповідальності оскаржуваним наказом.

Судом встановлено, що у березні-квітні 2022 року військовою частиною НОМЕР_3 було отримано значні обсяги паливно-мастильних матеріалів, частина яких зберігалася на території сторонньої юридичної особи – ТОВ «БЕСТ», а видача та списання пального здійснювалися із оформленням відповідних первинних документів. У ході службового розслідування також виявлено окремі недоліки в документальному оформленні операцій з паливно-мастильними матеріалами, зокрема наявність документів із підписами військовослужбовців, які заперечували їх виконання, а також невідповідність між обліком окремих транспортних засобів та фактичним використанням для них пального.

Разом з тим наведені обставини самі по собі не свідчать про доведеність вини саме капітана ОСОБА_1 .

Як убачається з матеріалів справи, отримання пального від філії АТ «Укргазвидобування» здійснювалося позивачем на виконання усного розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 . При цьому попереднє вирішення питання щодо отримання пального, у тому числі направлення до відповідної філії листів про надання безоплатної допомоги, здійснювалося старшим лейтенантом ОСОБА_3 спільно з командиром військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_4 .

Таким чином, сам факт фізичного отримання позивачем паливно-мастильних матеріалів не підтверджує того, що саме він одноосібно приймав рішення щодо їх отримання, визначав обсяги такого пального, порядок його розподілу або подальшого використання.

Так само матеріалами справи встановлено, що пальне видавалося за усними розпорядженнями командира військової частини НОМЕР_3 , на підставі накладних-вимог на штатні підрозділи, а списання здійснювалося на підставі донесень за підписами командирів відповідних підрозділів. Роздавальні відомості подавалися командирами підрозділів до служби пально-мастильних матеріалів.

Отже, операції з видачі та списання пального не здійснювалися позивачем одноосібно, а передбачали участь інших посадових осіб та військовослужбовців. За таких обставин для покладення на позивача дисциплінарної відповідальності відповідач мав встановити, які саме конкретні операції були здійснені внаслідок його винних дій або бездіяльності та яким чином саме його поведінка призвела до встановлених порушень.

Натомість у матеріалах службового розслідування відсутня належна конкретизація таких обставин.

Зокрема, встановлення факту того, що окремі документи містять підписи військовослужбовців, які заперечують їх належність, не свідчить про те, що зазначені документи були оформлені або подані саме позивачем із завідомо недостовірними відомостями. Відповідач прямо не стверджує, що підписи в зазначених документах виконані позивачем, а службовим розслідуванням не встановлено обставин, які б підтверджували його безпосередню участь у підробленні таких документів.

При цьому посилання відповідача на те, що позивач як посадова особа служби ПММ був відповідальним за організацію обліку та контроль за рухом військового майна, саме по собі не є достатнім для висновку про його винуватість у кожному з установлених порушень.

Дійсно, виконання посадових обов`язків передбачало здійснення позивачем відповідних організаційних та контрольних функцій. Проте для притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідно встановити не лише загальне коло його службових обов`язків, а й конкретний обов`язок, який ним не виконано, конкретні обставини такого невиконання, його вину та причинний зв`язок між відповідною бездіяльністю і наслідками.

Оскаржуваний наказ таких обставин у необхідному обсязі не містить.

Посилання відповідача на те, що позивач був обізнаний про факт отримання значних обсягів пального та місце його зберігання, також не доводить його вини у неналежному обліку або подальшому використанні цього майна. Обізнаність про існування та місце зберігання військового майна не є тотожною факту вчинення особою конкретного порушення правил його обліку, видачі чи списання.

Не підтверджує особистої вини позивача і встановлена службовим розслідуванням обставина щодо використання пального для транспортних засобів, які у березні 2022 року перебували на обліку військової частини НОМЕР_1 , тоді як наказ про їх введення в стрій та закріплення за військовою частиною НОМЕР_3 був виданий лише 01.06.2022.

Сам факт невідповідності між фактичним використанням транспортних засобів та їх документальним оформленням свідчить про наявність певних недоліків в організації обліку, однак не встановлює, що саме позивач прийняв рішення про використання таких транспортних засобів, надав розпорядження про їх заправку або був обізнаний про неналежність їх оформлення на відповідний момент.

У матеріалах службового розслідування відсутні конкретні відомості про те, хто саме приймав рішення щодо використання зазначених транспортних засобів та виділення для них пального, а також яким доказом підтверджується особиста участь у цьому позивача.

Суд також бере до уваги, що спірні обставини мали місце у березні–квітні 2022 року, у перші місяці повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, в умовах воєнного стану та виконання військовою частиною завдань із забезпечення її діяльності. Ця обставина сама по собі не звільняла позивача від виконання службових обов`язків, однак підлягала врахуванню під час встановлення його вини, з`ясування причин та умов виникнення відповідних порушень, а також визначення можливості позивача належним чином здійснювати контрольні функції.

Крім того, позивач на момент отримання пального лише розпочинав виконання відповідних службових обов`язків, а значна частина організаційних питань щодо отримання пального вирішувалася іншими посадовими особами, зокрема старшим лейтенантом ОСОБА_3 спільно з командиром військової частини.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що недостатній досвід роботи на посаді сам по собі не звільняє військовослужбовця від виконання покладених на нього службових обов`язків. Водночас зазначена обставина має значення для оцінки конкретних дій особи та її вини і не може бути повністю проігнорована під час вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Водночас відповідачем не доведено, що позивач мав реальну можливість самостійно запобігти кожному з установлених порушень, що йому було відомо про відповідні порушення до моменту їх виявлення та що, маючи таку інформацію і відповідні повноваження, він умисно або через недбалість не вжив необхідних заходів для їх припинення.

Особливо це стосується обставин щодо підписів інших військовослужбовців у первинних документах та використання транспортних засобів, які на відповідний момент перебували на обліку іншої військової частини.

Таким чином, службовим розслідуванням фактично встановлено сукупність недоліків у функціонуванні системи обліку, зберігання, видачі та списання паливно-мастильних матеріалів, однак не встановлено належним чином індивідуальну роль позивача у виникненні кожного з таких недоліків.

Висновок про те, що позивач неналежно виконував службові обов`язки, фактично ґрунтується переважно на його посадовому статусі та загальному переліку функцій, покладених на начальника служби ПММ, а не на встановленні конкретної винної бездіяльності позивача.

Суд зазначає, що наявність недоліків у діяльності певної служби військової частини та наявність у конкретного військовослужбовця організаційно-контрольних повноважень не створює автоматичної презумпції його вини у всіх порушеннях, допущених у відповідній сфері. Дисциплінарна відповідальність є індивідуальною, а тому для її застосування має бути доведено саме особисту винну поведінку військовослужбовця.

Необхідність такого встановлення має особливе значення і з огляду на те, що оскаржуваним наказом позивача одночасно визначено питання щодо притягнення його до повної матеріальної відповідальності та відшкодування шкоди у розмірі 174393,54 грн.

Сам по собі визначений розмір шкоди не підтверджує її заподіяння саме позивачем. Для покладення матеріальної відповідальності необхідним є встановлення конкретного порушення військовослужбовцем службових обов`язків, його вини, наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і такою шкодою.

Натомість із матеріалів службового розслідування не вбачається встановлення конкретної кількості паливно-мастильних матеріалів, яка вибула або була списана саме внаслідок дій чи бездіяльності капітана ОСОБА_1 , не наведено конкретних операцій, здійснених ним з порушенням установленого порядку, та не визначено, які саме його дії або бездіяльність спричинили шкоду у визначеному наказом розмірі.

Отже, встановлені службовим розслідуванням обставини можуть свідчити про наявність порушень та недоліків у веденні обліку і контролі за рухом паливно-мастильних матеріалів, однак не є достатніми для висновку про те, що такі порушення стали наслідком конкретних винних дій або бездіяльності позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності в діях капітана ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, а саме конкретної протиправної поведінки, вини та причинного зв`язку між такою поведінкою і встановленими наслідками.

Відтак сам факт перебування позивача на посаді, пов`язаній з організацією обліку та руху паливно-мастильних матеріалів, факт отримання ним пального, його обізнаність про місце зберігання майна, а також встановлення окремих недоліків у документації та порядку використання пального не можуть самі по собі бути достатньою правовою підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на викладене суд вважає, що висновок службового розслідування про недбале ставлення капітана ОСОБА_1 до обов`язків військової служби та його бездіяльність зроблено без належного встановлення конкретних обставин вчинення ним дисциплінарного проступку, а тому оскаржуваний наказ у частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

За таких обставин, вина позивача в завданні шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

На переконання суду, накладення дисциплінарного стягнення на позивача та притягнення останнього до матеріальної відповідальності, вина якого не доведена належними та допустимими доказами, не може вважатись результатом «ефективного» службового розслідування.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988р. у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995р. у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п.2 ст.6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішень, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню лише в частині, що стосуються позивача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, щодо цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави .

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката .

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", то в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 04 лютого 2021 року у справі №806/2299/18.

Відповідно до наданих до позовної заяви документів позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи позивачем надано лише ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1409770.

Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що представником позивача до позовної заяви не було додано повного пакету документів, що підтверджують відповідно понесені витрати на правничу допомогу, а саме про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, тощо), детальний розрахунок витрат, договору про надання правничої допомоги, акту приймання- передачі робіт/послуг, тощо.

За таких обставин, відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26 травня 2026 року № 563 “Про результати службового розслідування” в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення - “догана” на командира 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони капітана ОСОБА_1 та притягнення капітана ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього на користь держави матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 174 393,54 грн. (сто сімдесят чотири тисячі триста дев`яносто три гривні 54 копійки).

Відмовити у задоволенні клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова