Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №443/424/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 443/424/26 Головуючий у 1 інстанції: Павлів А.І.

Провадження № 22-ц/811/2216/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – Гивеля В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Ходорівської міської ради про визначення місця проживання дітей, –

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Ходорівської міської ради про визначення місця проживання дітей.

Позов мотивував тим, що він та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20 травня 2024 року.

У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з грудня 2025 року діти почали проживати разом з ним, оскільки відповідачка поїхала на заробітки до Республіки Польща.

В подальшому, після приїзду в Україну відповідачка захотіла забрати дітей до себе, у зв`язку з чим у них виник спір щодо визначення місця проживання дітей.

Вказував, що відповідачка не має постійного місця праці та власного житла, тому має намір і надалі регулярно їздити за межі України для заробітку коштів, а відтак не зможе забезпечити належні умови проживання дітей.

Крім того, орган опіки та піклування Ходорівської міської ради надав висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей разом з ним.

З наведених підстав просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2026 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Ходорівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2026 року оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність спору між сторонами, оскільки після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 виникли конфліктні відносини щодо подальшого проживання та виховання дітей.

Через відсутність узгодженого рішення між батьками він звернувся до органу опіки та піклування для визначення місця проживання дітей. які з грудня 2025 року фактично проживали з ним, а з січня 2026 року відповідачка повідомила про намір забрати дітей та змінити їхнє місце проживання.

Сам факт звернення до суду свідчить про наявність неврегульованого спору, а відсутність заперечень відповідачки щодо визначення місця проживання дітей з ним не свідчить про відсутність спору.

Фактичне проживання дітей разом з ним саме по собі не забезпечує належного юридичного захисту прав дітей та батька, оскільки відповідачка не позбавлена можливості у будь-який момент змінити свою позицію щодо місця проживання дітей, що створює правову невизначеність.

Просить рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року із змінами, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-ХІІ. передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 т 125 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При цьому аналіз частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку про те, що спір між батьками, які проживають окремо, щодо визначення місця проживання дітей може вирішуватися органом опіки та піклування або судом лише у разі, якщо вони не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

Судом встановлено, що 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини – « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим Жидачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Заочним рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20 травня 2024 року у справі № 443/2134/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 21 листопада 2021 року виконавчим комітетом Ходорівської міської ради, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим 10 листопада 2022 року виконавчим комітетом Ходорівської міської ради, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів справи вбачається, що малолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з батьком в будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 12 січня 2026 року № 0000-000001, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Сади Галичини», ОСОБА_1 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сади Галичини» на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва та за період з 01 липня 2025 року по 31 грудня 2025 року отримав дохід в загальному розмірі 124 800 грн.

Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 станом на 09 лютого 2026 року є особою, стосовно якої відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та розшук.

Рішенням виконавчого комітету Ходорівської міської ради № 43 від 20 лютого 2026 року затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2026 року ОСОБА_3 подала заяву, в якій зазначила, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Крім того, зі змісту заяви вбачається, що відповідачка залишила дітей проживати разом з батьком у зв`язку з роботою за кордоном.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 не заперечує щодо проживання дітей з батьком.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також в позовній заяві вказував на те, що у грудні 2025 року відповідачка самостійно привезла дітей за місцем його проживання та залишила дітей для проживання разом з ним.

Отже, малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з батьком, а мати дітей як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

З огляду на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Аналогічні правові висновки викладено постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25.

При цьому, встановивши обставини справи, суд першої інстанції об`єктивно зауважив, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дітей з яким діти і так фактично проживали і продовжують проживати, в той час як мати дітей не вимагала та не вимагає зміни їхнього місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дітей перешкоджає матері бачитися з дітьми.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Ходорівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Доводи апеляційної скарги про відсутність узгодженого рішення між батьками щодо визначення місця проживання дітей спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, сам по собі факт звернення до органу опіки та піклування та наявність висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з батьком, не свідчить про наявність конфлікту між батьками та відсутність між ними згоди щодо місця проживання дітей

Покликання апелянта на наявність очевидної правової невизначеності щодо місця проживання дітей, що є основою юридичного спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дітей з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина.

В той же час, у даній справі діти постійно проживають з батьком, відповідачка не заперечувала щодо проживання дитини разом із батьком, а тому зазначені доводи щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, є помилковими, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди маж батьком і матір`ю (статті 160, 161 СК України).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.