Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №303/5938/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/5938/26

Провадження № 2/303/2725/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник – адвокат Семенцова Євгенія Юріївна) до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, вказуючи, що вона та відповідач уклали шлюб 15.11.2008, який зареєстровано виконкомом Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу у 2015 році їхній неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.10.2016 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно. На теперішній час вказаний розмір аліментів є недостатнім, оскільки з моменту його встановлення відбулися істотні зміни обставин, а саме значно збільшилися витрати на утримання дитини (на продукти харчування, одяг, взуття, розвиток). Крім того, на її утриманні перебуває ще одна дитина 2018 року народження. Син ОСОБА_2 навчається у випускному 11 класі, що зумовлює потребу в додаткових заняттях та витратах для підготовки до НМТ та вступних іспитів. Також, згідно з консультативним висновком спеціаліста, дитина хворіє і потребує тривалого та коштовного лікування, проведення регулярних медичних обстежень, що потребує додаткових витрат. Відповідач не бере участі у вихованні сина, аліменти сплачує нерегулярно, великими сумами один-два рази на рік (12 000 грн у квітні 2025 року та 13 000 грн у лютому 2026 року), що підтверджує наявність у нього високого доходу, проте позбавляє її можливості планомірно забезпечувати щоденні потреби дитини. Враховуючи, що відповідач є працездатним і має можливість надавати належну матеріальну допомогу, просила збільшити розмір аліментів та стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивачки подала заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримала, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом проведено заочний розгляд справи, оскільки встановлено наявність умов, що передбачені ч. 1 ст. 280 ЦПК України для такого порядку розгляду.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований 15 листопада 2008 року в виконкомі Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис за № 19.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.07.2010 року, у позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.10.2016 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень, щомісячно, починаючи стягнення з 23.08.2016 до досягнення дитиною повноліття.

Статтею 180 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 статті 181 Сімейного Кодексу України встановлено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Виходячи з наведеного, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а тому у зв`язку з погіршенням матеріального становища одержувача аліментів, покращенням матеріального становища платника, одержувач може подати до суду заяву про збільшення їх розміру та у разі зміни розміру аліментів вони будуть стягуватися від дня набрання рішенням суду законної сили, а не від дня пред`явлення позову.

Судом встановлено, що на час розгляду справи ОСОБА_2 виповнилося 16 років.

Суд вважає встановленим факт погіршення матеріального стану позивача виходячи з наступного.

Стаття 1 ЗУ «Про прожитковий мінімум» визначає, що прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 рік» встановлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років - 2817 гривень, дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень, працездатних осіб - 3328 гривень.

Так, вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб дитини з часу прийняття рішення про стягнення аліментів збільшилась, що призвело до необхідності збільшення позивачем витрат на утримання дитини, яка проживає з нею та знаходяться на її утриманні, порівняно з необхідністю таких витрат на день винесення Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області рішення 18.10.2016. Таким чином, судом встановлено, що має місце збільшення витрат ОСОБА_1 на утримання дитини.

Пред`являючи вимогу про збільшення стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 5000,00 грн позивачка не довела наявність у відповідача доходу та можливості сплачувати аліменти в заявленому розмірі.

Також позивачкою не доведено обставини, які підтверджують необхідність витрат на утримання дитини у заявленій сумі.

Враховуючи, що з часу стягнення аліментів збільшився законодавчо визначений розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, з метою забезпечення належного матеріального утримання дитини, а також її нормального фізіологічного розвитку розмір аліментів, присуджений згідно рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.10.2016 підлягає збільшенню.

За таких обставин позов слід задовольнити частково, збільшити розмір аліментів, що стягується з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 3500,00 грн.

Щодо доводів позивача про необхідність збільшення щомісячного розміру аліментів у зв`язку з витратами на лікування сина ОСОБА_2 , 2010 року народження (зокрема, придбання лікарських засобів, оплату аналізів для лікування вугрової хвороби), суд зазначає наступне.

Стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину є двома окремими, самостійними інститутами сімейного права, які мають різні правові підстави, предмет доказування та процесуальний порядок розгляду.

Відповідно до статей 180, 181 Сімейного кодексу України, аліменти за своєю правовою природою є регулярними, щомісячними платежами, спрямованими на забезпечення постійних, базових і повсякденних потреб дитини (харчування, одяг, загальний розвиток, гігієна).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 185 Сімейного кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на неї, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що витрати на лікування дитини, зумовлені певною хворобою (навіть якщо вони потребують тривалого курсу), законодавством віднесені до категорії додаткових витрат, викликаних особливими обставинами. Законодавець чітко передбачив окремий (інший) порядок звернення та відшкодування таких витрат шляхом пред`явлення самостійного позову на підставі статті 185 СК України, де предметом доказування є наявність особливих обставин та розмір фактично понесених (або майбутніх) цільових витрат.

Враховуючи, що предметом даного спору є саме збільшення розміру регулярних щомісячних аліментів у порядку ст. 192 СК України, витрати на лікування та медичні препарати не можуть автоматично включатися до базової суми щомісячних аліментних виплат. Позивач не позбавлена права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення додаткових витрат на лікування дитини в порядку ст. 185 СК України, надавши відповідні докази медичних призначень та фінансових квитків.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1-3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до правових висновків висловлених Верховним Судом у справі №922/1964/21 від 16.11.2022 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При цьому, суд приходить до висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).

Водночас суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Судом встановлено, що 17.06.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «НВ Транс компані» укладено договір про надання правничої допомоги № 17/06/26.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.06.2026 до цього договору, вартість послуг АО «НВ Транс компані» за правовий супровід у суді щодо збільшення розміру аліментів становить 8000,00 грн. Перелік послуг включає: адвокатський запит, консультацію, складання позовної заяви та інших процесуальних документів.

На підтвердження понесених витрат суду надано квитанцію на розрахунок готівкою № 3 від 17.06.2026 на суму 8000,00 грн.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не заявлено.

Враховуючи вищезазначене з відповідача підлягає стягненню витрати позивача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 3 ст. 33 та ст. 137, 141 ЦПК України у розмірі 8000,00 грн.

Керуючись ст. 141, 258, 259, 263-265, 273, 280, 281, 289, 354, 355, 430 ЦПК України, ст. 181, 182, 192 СК України, ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 рік», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про збільшення розміру аліментів – задовольнити частково.

Збільшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3500,00 гривень (три тисячі п`ятсот гривень) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3500,00 гривень (три тисячі п`ятсот гривень) щомісячно, починаючи стягнення з дати набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 гривень (вісім тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 гривні (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя