Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №703/1609/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1411/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №703/1609/26 Категорія: на ухвалу Овсієнко І.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.,

суддіСіренко Ю.В., Фетісова Т.Л.,

секретар Костенко А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» - Сластнікової Людмили Вадимівни на увалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

в с т а н о в и в :

18 березня 2026 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 березня 2026 року відкрито провадження у справі.

30 квітня 2026 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити захід забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Приватбанк», а також на рахунках в інших банківських та фінансових установах у межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту 1 500,00 грн.

Заява обґрунтована тим, що в ході судового розгляду, із наданих банком документів вбачається відкриття вище вказаного рахунку на ім`я відповідача. Аналіз руху коштів свідчить про те, що відповідач отримав кредитні кошти на цей рахунок, що підтверджує факт укладення договору. Відповідач свідомо тривалий час не здійснює погашення заборгованостів перед позивачем, що свідчить про його недобросовісну поведінку, тому існує обґрунтоване припущення, що відповідач вчинить дії, спрямовані на приховування коштів (зняття готівки, переказ на рахунки третіх осіб, закриття рахунку). Без накладення арешту існує високий ризик того, що на момент набрання рішення суду законної сили, грошові кошти на рахунках будуть відсутні.

Позивач, діючи добросовісно та розумно, просить накласти арешт виключно в межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту 1 500,00 грн.

Такий підхід гарантує повну співмірність заходу, не блокує господарську діяльність чи життєдіяльність відповідача понад міру, необхідну для забезпечення виконання майбутнього рішення суду та відповідатиме принципу пропорційності. Арешт грошових коштів є менш обтяжливим заходом, ніж арешт нерухомого чи рухомого майна і є найбільш ефективним способом у спорах про стягнення коштів.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 квітня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що обраний позивачем вид забезпечення позову не може бути застосований судом, оскільки позивачем не надано судом доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Крім того, суд врахував, що позивачем не наведено достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду про захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Ум Факторинг» - адвокат Сластнікова Л. В. просить скасувати ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року як незаконну та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи в задооленні заяви про забезпечення позову, суд зробив помилковий висновок, що арешт рахунків позбавить відповідача можливості розпоряджатися грошима на всіх рахунках, що є надмірним тягарем та порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки розмір боргу становить лише 1 500,00 грн. Відмова суду в забезпеченні позову прямо суперечить завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав та порушує право позивача на справедливий суд і захист власності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доводи представника апелянта, дослідивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами 1, 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Способи забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. Одним із видів такого забезпечення є, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20)).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення із відповідача заборгованості за договором споживчого кредиту № 1480058 в сумі 6 750,00 грн., укладеним між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 03 травня 2024 року, право вимоги за яким перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року.

Облґрунтовуючи необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунку відповідача у межах суми тіла кредиту 1 500,00 грн. позивач посилався на те, що відповідач не здійснює погашення кредитної заборгованості, що свідчить про його намір ухилятися від виконання майбутнього рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а непогашення відповідачем боргу за кредитним договором не свідчить про його намір ухилитися від виконання рішення суду.

Колегія суддів враховує, що заявлений до стягнення розмір заборгованості – 6 750,00 грн. та суму боргу за тілом кредиту у розмірі 1 500,00 грн., у межах якої позивач просить накласти арешт на грошові кошти на банківських рахунках відповідача, заявник не навів жодних доказів, які б давали підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, є необхідними та пропорційними, та що невжиття заходів забезпечення позову в обраний спосіб може зробити неможливим ефективний захист прав позивача та виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З огляду на наведене, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що запропонований захід забезпечення позову - арешт коштів в межах 1 500,00 грн, є співмірним із позовними вимогами та що невжиття цього мінімально необхідного заходу створює реальну загрозу того, що виконання рішення суду, навіть у разі його ухвалення, стане неможливим.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п. 1 ст. 6 Європейької конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни ухвали суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» - Сластнікової Людмили Вадимівни – залишити без задоволення.

Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді