Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №524/4902/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/4902/25 Номер провадження 22-ц/814/1301/26Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н.П. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів Дорош А.І., Лобова О.А.

секретар:Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 , адвоката Рудницької Алли Вікторівни на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 27 жовтня 2025 року та представника ОСОБА_2 , адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни на додаткове рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, поданим представником, до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України інфляційні витрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також 968,96 грн судового збору.

У обґрунтування заявлених вимог зазначає, що заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29.06.2022 по справі № 524/2035/21 стягнуто з ОСОБА_1 на його користь витрати, понесені на утримання спільного майна за період до квітня 2020 року в сумі 390267,51 грн та 2633,94 грн судового збору, а всього 392901,45 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.07.2024 по справі № 524/9926/23 стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 128426,73 грн інфляційних витрат та 23448,11 грн трьох % річних від простроченої суми 390267,51 грн, а всього на суму 151874,84 грн за період з 01.12.2021 по 01.12.2023.

31.10.2024 на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 392901,45 грн, стягнуті з відповідача у порядку примусового виконання рішення суду від 29.06.2022 по справі № 524/2035/21.

У зв`язку із чим, позивач вважає, що на підставі ст. 625 ЦК України має право на стягнення з відповідача 86837,96 грн інфляційних витрат та 29270,06 грн трьох % річних від простроченої суми 390267,51 грн, а саме: за період з 01.05.2020 по 30.11.2021 - 51192,39 грн інфляційних витрат та 18550,98 грн трьох % річних від простроченої суми 390267,51 грн; з 01.12.2023 по 30.10.2024 за 10 місяців 30 днів, тобто за період між 30.11.2023 (датою, по яку стягнуті кошти на підставі рішення від 19.07.2024 по справі № 524/9926/23) та 31.10.2024 (датою примусового виконання рішення суду від 29.06.2022 по справі № 524/2035/21) - 35645,57 грн інфляційних витрат та 10719,08 грн трьох % річних від простроченої суми 390267,51 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 27 жовтня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 86837 грн 96 коп інфляційних витрат та 29270 грн 06 коп трьох % річних від простроченої суми 390267 грн 51 коп, установленої рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від за період з 01.05.2020 по 30.11.2021 та з 01.12.2023 по 30.10.2024, а всього на суму 116108 грн 02 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 968 грн 96 коп судового збору.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Непогодившись із вказаними рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.04.2025 року у справі № 524/921/25 з ОСОБА_1 стягнуті інфляційні збитки в сумі 10984.27 грн. та 3 відсотки річних в сумі 2317.85 грн нараховані за період з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2024 року згідно до розрахунків, на суму 390267,15грн. Вказане рішення оскаржується в Полтавському апеляційному суді. Станом на дату складання апеляційної скарги прийнятого рішення у справі нема. Тобто відповідачем було зазначено, що вже рішеннями судів стягнуті інфляційні втрати та 3% річних за періоди 01 грудня 2021 по 01 грудня 2023 ( справа № 524/9926/23) та 01 березня 2020 року по 31 грудня 2024 року (справа № 524/921/25)

Суд першої інстанції стягнув санкції за ст. 625 ЦК України починаючи з 01.05.2020 року. При цьому суд послався на те, що основний борг у розмірі 390 267,51 грн (витрати на утримання майна) був стягнутий заочним рішенням суду від 29.06.2022 у справі № 524/2035/21. Суд не врахував, правову природу цих правовідносин, що зобов`язання Відповідача щодо відшкодування витрат на утримання майна є регресним та не мало визначеного строку виконання до моменту ухвалення судового рішення у справі № 524/2035/21 або до моменту пред`явлення Позивачем вимоги про сплату конкретної суми.

У даному випадку, до моменту вирішення судом спору по суті (справа № 524/2035/21), зобов`язання Відповідача не мало ознак визначеного грошового зобов`язання (сума не була конкретизована). Відповідно, до моменту набрання рішенням суду законної сили, Відповідач не міг вважатися таким, що прострочив виконання саме грошового зобов`язання у конкретній сумі, оскільки ця сума була предметом судового розгляду. Нарахування інфляційних втрат за період 2020–2021 років на "боргом" який юридично виник лише у 2022 році (а фактично набрала сили у 2024 році), суперечить принципу справедливості та покладає на Відповідача відповідальність за час судового розгляду спору про основний борг.

Позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення інфляційних та 3% річних на ту ж саму суму основного боргу (390 267,51 грн). Рішенням від 19.07.2024 у справі № 524/9926/23 з ОСОБА_1 вже було стягнуто санкції за період з 01.12.2021 по 01.12.2023 .

Звертаючись з новим позовом у справі № 524/4902/25, Позивач просить стягнути кошти за попередній період (01.05.2020 – 30.11.2021), який передував періоду, вже розглянутому судом у справі № 524/9926/23. Позивач мав об`єктивну можливість заявити вимоги за весь період прострочення (включно з 2020-2021 роками) під час розгляду справи № 524/9926/23 у 2023-2024 роках. Штучне дроблення позовних вимог на частини призводить до збільшення судових витрат Відповідача. Суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи Відповідача про закриття провадження або врахування цієї обставини при ухваленні рішення.

Окрім того, скаржник посилається на те , що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні строків позовної давності до вимог за період з 01.05.2020 по 30.11.2021. Позов подано 29.04.2025 року. Вимоги за період з травня 2020 року заявлені через 5 років після нібито виникнення права на позов. Суд послався на загальну позовну давність та, ймовірно, на "карантинні" і "воєнні" продовження строків. Проте, враховуючи, що Позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами (справа № 524/9926/23) і свідомо не включив цей період до попереднього позову, механічне продовження строків давності у даному випадку порушує баланс інтересів сторін. Окрім того, як зазначено вище, у 2020 році ще не існувало безспірного грошового зобов`язання, підтвердженого судом.

Зважаючи на викладені обставини апелянт просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 27 жовтня 2025 року та відмовити в задоволенні позовних вимог .

Щодо додаткового рішення то скаржник ОСОБА_3 , що діє в інтересах ОСОБА_2 зазначає, що в матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2024 року, згідно до якого ціна послуг представника в суді першої інстанції в цій справі становить 30000,00 грн. Зазначена ціна не залежить ні від обсягу дій, які має вчинити адвокат, ні від будь-яких інших чинників. Між ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 03 листопада 2025 року було підписано Акт про надані послуги за цим договором, який також є в матеріалах справи. Акт містить деталізований перелік робіт, здійснених ОСОБА_3 , по договору, які були фактично виконані ОСОБА_3 , які були прийняті позивачем, як стороною договору і ним погоджений їх обсяг і розмір.

Суд, маючи в своєму розпорядженні матеріали справи та інформацію про участь представника в процесі надання послуг (всі процесуальні документи позивача підписані та складені представником) може оцінити розумність та обґрунтованість відповідних витрат і без формального детального розрахунку та переліку дій, які вчинив адвокат, оскільки вся інформація про дії адвоката у судді наявна в матеріалах справи.

Апелянт зауважує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Представник позивача наголошує, що суд за власною ініціативою, без будь яких заперечень та клопотань з боку відповідача, повністю відмовив у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, що є грубим порушенням вимог процесуального законодавства, а також основоположного принципу змагальності сторін та є проявом надмірного формалізму.

У зв`язку із вказаним представник позивача просить скасувати додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 30000,00 грн.

У справі встановлено, що 03.06.2015 рішенням Апеляційного суду Полтавської області по справі № 1601/9434/12 рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10.06.2014 скасоване, ухвалене нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частині:

1. квартири АДРЕСА_1 ;

2. приміщення вбудованого магазину промислових товарів у АДРЕСА_2 ;

3. приміщення вбудованого магазину промислових товарів у . Кременчуці на АДРЕСА_3 ;

4. будівель та споруд продбази у АДРЕСА_4 ;

5. об`єкта незавершеного будівництва з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 1000 кв.м з цільовим призначенням «Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд» з кадастровим номером 5310436100:06:001:0266 у АДРЕСА_5 .

29.06.2022 заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/2035/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28.05.2024, задоволений позов ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 390 267,51 грн витрат, понесених на утримання спільного майна та 2633,94 грн судового збору.

З позову слідує, що 31.10.2024 на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 392 901,45 грн, стягнуті з відповідача у порядку примусового виконання рішення суду від 29.06.2022 по справі № 524/2035/21.

19.07.2024 рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/9926/23, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29.05.2025, задоволений позов ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за прострочення виконання 390 267,51 грн грошового зобов`язання (витрат, понесених на утримання спільного майна) в сумі 151874,84 грн за період з 01.12.2021 по 01.12.2023, а саме:

128426,73 грн інфляційних витрат;

23448,11 грн трьох % річних від простроченої суми 390267,51 грн.

23.04.2025 рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/921/25 позов ОСОБА_2 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за прострочення виконання зобов`язання інфляційні збитки в сумі 10984,27 грн та 2317,85 грн трьох % річних, а всього 13302,12 грн.

Із змісту зазначеного рішення суду слідує, що за період з березня 2020 року по грудень 2024 року сума коштів, сплачена позивачем на утримання кв. АДРЕСА_1 становить 67 832,00 грн, з яких 33 916,00 грн зобов`язана сплатити ОСОБА_1 згідно її частки в спільному майні. З позовом про стягнення 33 916,00 грн позивач звернувся до суду в іншому провадженні, рішення по суті ще не прийняте.

Як наслідок, інфляційні збитки в сумі 10 984,27 грн та 2 317,85 грн трьох % річних, стягнуті рішенням суду від 23.04.2025 по справі № 524/921/25 за прострочення виконання зобов`язання в сумі 33916,00 грн за період з березня 2020 року по грудень 2024 року (витрат, понесених за житлово-комунальні послуги на утримання кв. АДРЕСА_1 ).

Станом на 22.10.2025 (дату проведення судового засідання) та 27.10.2025 (дату постановлення рішення по справі) відсутні відомості про набрання законної сили рішенням суду від 23.04.2025 по справі № 524/921/25, а також про результати його перегляду в апеляційному порядку. Учасниками справи такі відомості суду не надані.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що відповідач тривалий час не виконувала своє зобов`язання з утримання спільного майна , та рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/2035/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 390 267,51 грн витрат, понесених на утримання спільного майна. Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука у справі №524/9926/23 за періоди з 01.12.2021 по 01.12.2023 стягнуто 3% річних та інфляційні витрати. Проте певний період з моменту виникнення зобов`язання і до фактичного його виконання залишився неохопленим попереднім рішенням у вище зазначеній справі , так за період з 01.05.2020 до 30.11.21 та за період з 01.12.2023 по 30.10.2024 з відповідача належить стягнути 3% річних та інфляційні витрати на суму заборгованості 390 267,51 грн.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати із деліктного зобов`язання та рішення суду.

Наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі за № 127/15672/16-ц вказала, що, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, встановивши, що відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем на підставі рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/2035/21, яке було виконано 31.10.2024 , суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних за періоди з 01.05.2020 по 30.11.2021 та з 01.12.2023 по 30.10.2024 у сумі 86837 грн 96 коп інфляційних витрат та 29270 грн 06 коп трьох % річних від простроченої суми 390267 грн 51 коп.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції стягнув три відсотки річних та інфляційні втрати за період, який перевищує три роки до звернення позивача з позовом до суду, що, на його думку, протирічить зачадам справедливості з урахуванням того, що справа з тотожними вимогами вже була розглянута та до розрахункового періоду у ній не було включено періоду з 01.05.2020 по 30.11.2021 , колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Отже, можна дійти висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

За таких обставин, оскільки в даній справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

Посилання апелянта на повторне звернення з позовом про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є необгрунтованими, з огляду на відмінність періодів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, які перебувають в межах продовженого загального строку позовної давності.

Також, слід зауважити, що обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який за обставинами цієї справи встановлено рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука по справі № 524/2035/21, яке на сьогоднішній день є чинним, тобто виник із законних підстав.

Відтак, доводи апелянта щодо незаконності рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачкою судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.

Щодо додаткового рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Інформація, яка міститься в акті про надані послуги з правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару відповідно до п.2 договору , не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України,суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Рудницької Алли Вікторівни та представника ОСОБА_2 , адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни – залишити без задоволення .

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 27 жовтня 2025 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов