Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №588/1927/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/1927/25

Номер провадження 22-ц/816/2753/26

Категорія - 72

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності:

прокурора Галашан І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Кудіним Олександром Михайловичем,

на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 02 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Лебедь О.В. в м. Тростянець Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ «Служба у справах дітей» Тростянецької міської ради Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

28.10.2025 ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Кудіна О.М., звернувся до Тростянецького районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Свої вимоги мотивує тим, що з 10.05.2019 ОСОБА_1 проживав у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано 05.08.2024 рішенням Тростянецького районного суду Сумської області. У період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 . На даний час відповідачка проживає з іншим чоловіком, має з ним спільну дитину та вживає наркотики. Указані обставини та постійні сварки психологічно травмують неповнолітню доньку сторін, яка потребує захисту від незаконних дій матері, оскільки може стати жертвою споживання заборонених речовин, бути втягнутою у злочинну діяльність.

Відповідачка не приділяє донці уваги, ігнорує її інтереси, не бажає займатися її вихованням. Позивач купує усі необхідні речі для доньки, створив для неї належні соціально-побутові умови проживання, цікавиться успіхами в навчанні, на відміну від матері постійно турбується про дитину, створює належну психологічну атмосферу. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частки від усіх видів її доходів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення донькою повноліття.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 02 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 28.10.2025; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних, допустимих й переконливих доказів свідомого, винного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків до дитини, а також не надав доказів того, що зв`язок матері з дитиною шкодить її інтересам. Суд установив, що поведінка відповідачки у ставленні до виховання та утримання дитини ОСОБА_3 має суттєві недоліки, однак станом на час розгляду справи вони не справляють істотного впливу на дитину, а враховуючи відсутність постійного спільного проживання дитини з матір`ю, поведінка матері не становить небезпеки чи загрози для інтересів дитини. При цьому відповідачка не припиняла спілкування з дитиною, зазначала, що бажає брати участь у її вихованні та спілкуватися з нею, а сторони дійшли згоди щодо проживання дитини з батьком, дідусем та бабусею.

Суд також виходив із того, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, а тому застосовується лише за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Водночас судом установлено, що дитина знаходиться на утриманні позивача та його батьків, відповідачка близько 11 місяців не бере участі в її утриманні, у зв`язку з чим суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/8 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

04.08.2026 ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Кудіна О.М. подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить поновити процесуальний строк для подання доказу у справі, пропущений з незалежних від відповідача причин та проігнорований судом першої інстанції, скасувати рішення Тростянецького районного суду від 02 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, позбавивши відповідачку батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 02 липня 2026 року позовні вимоги задоволені частково, однак відповідачку не позбавлено батьківських прав. Вказане рішення вважають несправедливим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції порушено вимоги статей 76, 77, 80, 81, 263 ЦПК України, не враховано об`єктивні обставини справи, не надано належної оцінки доводам сторони позивача та наявним у справі доказам.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував обставини постійного вживання відповідачкою наркотичних речовин, її перебування у неадекватному стані, проживання у місці, де перебувають інші особи, схильні до вживання та розповсюдження психотропних, сильнодіючих та інших заборонених речовин і засобів, а також факт проведення поліцією та органом опіки і піклування відповідних перевірок. Судом не враховано медичне освідування відповідачки, рішення Тростянецької міської ради про негайне відібрання дитини у зв`язку із загрозою її психіці, життю та здоров`ю, притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, а також встановлені службою у справах дітей факти антисанітарії, бруду та безладу за місцем її проживання. Крім того, відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не приділяє уваги доньці, не виховує її, не забезпечує належних умов проживання та не надала доказів на спростування наведених обставин.

На думку позивача, суд першої інстанції не врахував письмовий висновок органу опіки і піклування, яким одностайно підтримано позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , та не забезпечив пріоритет інтересів неповнолітньої дитини. Сторона позивача просить апеляційний суд прийняти до розгляду та дослідити новий доказ, отриманий після ухвалення оскаржуваного рішення, а саме результати чергового обстеження місця проживання відповідачки, під час якого, в черговий раз, виявлено та зафіксовано факт приготування та вживання наркотичних речовин. З урахуванням викладених обставин сторона позивача просить Сумський апеляційний суд стати на захист інтересів неповнолітньої дитини, констатувати, що позбавлення батьківських прав відповідачки буде в інтересах дитини та убезпечить її подальше здоров`я та нормальний розвиток, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у частині позбавлення відповідачки батьківських прав.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач не скористалася правом, передбаченим частиною першою статті 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Водночас відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилися.

У судове засідання з`явилася прокурор Сумської обласної прокуратури Галашан І.В.

14.09.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кудін О.М. – направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи. У клопотанні зазначив, що не має можливості взяти участь у судовому засіданні у зв`язку з необхідністю участі в розгляді кримінального провадження у Сумському апеляційному суді. Крім того, адвокат повідомив, що позивач ОСОБА_1 не має можливості з`явитися в судове засідання у зв`язку з хворобою.

Відділ «Служба у справах дітей» Тростянецької міської ради Сумської області та ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, явку своїх представників не забезпечили. Про причини неявки представників суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце її розгляду, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які беруть участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

10.05.2019 позивач та відповідачка уклали шлюб, який був зареєстрований Виконавчим комітетом Станівської сільської ради Тростянецького району Сумської області серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

У сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 05.08.2024 у справі № 588/864/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 9-10).

Відповідно до довідки Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Ромашка» Тростянецької міської ради № 19 від 09.02.2026, відповідачка водила та забирала свою доньку ОСОБА_3 , яка відвідувала заклад дошкільної освіти у період із вересня 2020 року по травень 2025 року (а.с. 100).

Згідно з довідкою Станівської філії ліцею № 1 Тростянецької міської ради від 26.08.2025 № 01-10/36 ОСОБА_3 навчається у 1 класі (а.с. 11).

У матеріалах справи містяться наказ № 7 від 01.09.2025, виданий ФОП ОСОБА_5 , про прийняття ОСОБА_1 на посаду підсобного працівника з 02.09.2025, характеристика позивача, надана ФОП ОСОБА_5 , характеристика позивача, надана Станівським старостинським округом, а також характеристика відповідачки, надана головою будинкового комітету ОСОБА_6 (а. с. 14-15, 16, 17, 119).

Відповідно до відповіді КНП «Тростянецька міська лікарня» від 25.12.2025, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на диспансерному обліку в кабінеті нарколога не перебувають (а. с. 62-64).

У висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , затвердженому рішенням Тростянецької міської ради від 11.09.2025, зазначено, що мати ОСОБА_2 не турбується про розвиток дітей, не створила належних матеріально-побутових умов для їх повноцінного розвитку та утримання, в оселі, де проживає родина, часто збираються особи сумнівної репутації, а сама ОСОБА_2 є наркозалежною (а.с. 18).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 27.04.2026 родина ОСОБА_2 проживає у багатоквартирному будинку, у знайомого. Квартира має газове автономне опалення, електрифікована, є водопровід та каналізація. В помешканні умови проживання малолітніх дітей не відповідають встановленим санітарно-гігієнічним нормам, а саме: брудно, антисанітарний стан помешкання, присутній сморід, розкиданий одяг, оснащена побутовою технікою та меблями. Кімнати потребують генерального прибирання.

Родина забезпечена продуктами харчування. На час перевірки на кухні була приготовлена їжа (а.с. 166).

Згідно з відповіддю Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України № 18207/16-2026 від 29.04.2026 позивач ОСОБА_8 вироком суду від 09.12.2022 був засуджений за частиною 4 статті 185, статтею 69 КК України до 240 годин громадських робіт. 13.06.2023 знятий з обліку Охтирського РС № 1 ФДУ «Центр пробації» в Сумській області у зв`язку з відбуттям призначеного покарання.

Відповідачка ОСОБА_2 вироком суду від 14.12.2022 була засуджена за частиною 3 статті 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки. 31.10.2024 знята з обліку Охтирського РС № 1 ФДУ «Центр пробації» в Сумській області у зв`язку з відбуттям призначеного покарання (а.с. 164).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є сусідкою позивача та його батьків в с. Станова, повідомила, що працює в школі прибиральником, спілкується з вчителями і знає, що ОСОБА_10 жодного разу не поцікавилась навчанням дитини в школі. Всі обов`язки пов`язані з навчанням дитини виконує батько. Про вживання ОСОБА_10 наркотичних засобів знає з чуток. Повідомила, що від ОСОБА_10 дитину забирали не акуратною, але особисто це спостерігала один раз.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою позивача та його батьків в с. Станова, повідомила, що бачила як дитину привозять від матері, не акуратною та погано вдягненою. Сказала, що ОСОБА_12 хоче і до мами і до тата але переважно вона з бабусею. Але тато дбає про доньку, облаштував гойдалку, приносить гостинці.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , батько позивача, повідомив, що 2023-2024 роках приблизно раз на тиждень забирав дитину у ОСОБА_10 за місцем її проживання на АДРЕСА_1 . Там постійно були сторонні особи. Влітку 2025, коли Служба у справах дітей вилучала дітей, саме він забрав ОСОБА_12 .

Представник відділу «Служба у справах дітей» Дацько Г.А. підтримала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_7 . Вказала, що за висновком звернувся ОСОБА_1 . Після підготовки висновку ОСОБА_2 зникла з поля зору служби. Розпорядження щодо відібрання ОСОБА_3 виконане шляхом передачі дитини близьким родичам (батьку і бабусі), щодо ОСОБА_15 припис не виконано.

У матеріалах справи містяться розпорядження міського голови про негайне відібрання дітей від 14.08.2025, акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 від 27.04.2026, а також результат імунохроматографічного дослідження ОСОБА_2 від 13.08.2025, відповідно до якого встановлено позитивний результат на 2-PVP (а. с. 165-166).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

З урахуванням викладеного в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення матері батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Колегія суддів не бере до уваги як доказ відеоматеріали проведеного чергового обстеження місця проживання відповідачки, оскільки зазначені матеріали створені після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, а відтак об`єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції під час розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки спірні відеоматеріали створені вже після ухвалення судового рішення судом першої інстанції та не стосуються обставин, щодо яких існувала об`єктивна можливість їх подання до суду першої інстанції, правові підстави для їх врахування під час апеляційного розгляду відсутні.

Матеріалами справи встановлено, що дитину було відібрано від матері на виконання розпорядження про негайне відібрання дітей від 14.08.2025 та передано близьким родичам – батьку позивача. З вересня 2025 року дитина постійно проживає з батьком, дідусем та бабусею у с. Станова, відвідує навчальний заклад та перебуває на їх утриманні. Отже, станом на час розгляду справи дитина з матір`ю не проживає, у зв`язку з чим умови проживання матері та її поведінка не мають безпосереднього постійного впливу на дитину.

Водночас довідка КЗДО «Ромашка» Тростянецької міської ради № 19 від 09.02.2026 підтверджує, що мати у період з вересня 2020 року по травень 2025 року водила та забирала дитину із закладу дошкільної освіти. Тобто до травня 2025 року вона фактично брала участь у повсякденному житті дитини та виконувала обов`язки щодо її догляду і виховання. Ця обставина не узгоджується з твердженням про тривале та повне самоусунення матері від виховання дитини.

Згідно з відповіддю КНП «Тростянецька міська лікарня» від 25.12.2025 мати на диспансерному обліку в кабінеті нарколога не перебуває. Наявний у матеріалах справи результат імунохроматографічного дослідження від 13.08.2025 із позитивним результатом на 2-PVP підтверджує лише факт виявлення відповідної речовини під час конкретного дослідження, але сам по собі не доводить систематичного вживання наркотичних речовин чи наявності наркотичної залежності.

Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 27.04.2026 дійсно містить відомості про неналежний санітарно-гігієнічний стан помешкання матері. Разом із тим на момент обстеження дитина вже не проживала з матір`ю, а тому зазначені в акті недоліки безпосередньо не характеризують умови фактичного проживання дитини. Крім того, самим актом встановлено, що родина була забезпечена продуктами харчування та на кухні була приготовлена їжа, що свідчить про забезпечення принаймні базової потреби дітей у харчуванні.

Таким чином, сукупність установлених обставин не дає підстав стверджувати про свідоме, умисне та винне ухилення матері від виконання батьківських обов`язків у такому ступені, який виправдовував би застосування крайнього заходу – позбавлення батьківських прав. Дитина фактично проживає окремо від матері та забезпечена належними умовами в сім`ї батька, тоді як доказів того, що збереження правового зв`язку матері з дитиною створює реальну загрозу її інтересам, матеріали справи не містять.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду.

Водночас, установлені судом у цій справі обставини невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо неналежного виховання дочки, вказують на наявність підстав для того, щоб з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Суд належним чином врахував, що дитину у серпні 2025 року було відібрано від матері та передано близьким родичам, а з вересня 2025 року вона постійно проживає з батьком, дідусем та бабусею. За таких обставин негативні обставини, пов`язані з умовами проживання матері, не мають безпосереднього постійного впливу на дитину.

Доводи апеляційної скарги про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків не спростовують висновків суду першої інстанції. Матеріали справи свідчать, що до травня 2025 року відповідачка брала участь у повсякденному догляді за дитиною, водила та забирала її із закладу дошкільної освіти. Водночас відсутність активної участі матері в утриманні дитини після вересня 2025 року пов`язана з тим, що дитина проживає окремо від неї, а цей період на час розгляду справи не був тривалим. Отже, зазначені обставини самі по собі не підтверджують свідомого та умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Посилання апеляційної скарги на наркотичну залежність відповідачки також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Згідно з відповіддю КНП «Тростянецька міська лікарня» відповідачка на диспансерному обліку в кабінеті нарколога не перебуває. Наявний у справі результат імунохроматографічного дослідження від 13 серпня 2025 року з позитивним результатом на 2-PVP не підтверджує систематичності вживання наркотичних речовин чи наявності наркотичної залежності.

Посилання на неналежний санітарний стан житла відповідачки також не свідчить про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Акт обстеження від 27 квітня 2026 року дійсно містить відомості про невідповідність умов проживання санітарно-гігієнічним нормам, однак на час його складення дитина вже не проживала з матір`ю. Крім того, актом встановлено, що родина була забезпечена продуктами харчування. Отже, зазначені недоліки побутових умов не доводять того, що дитина фактично перебуває під впливом цих обставин або що збереження правового зв`язку матері з дитиною створює реальну загрозу її інтересам.

Отже, позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів свідомого, умисного та винного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також доказів того, що збереження правового зв`язку матері з дитиною суперечить її найкращим інтересам. Враховуючи, що дитина фактично проживає окремо від матері та забезпечена належними умовами проживання і навчання у сім`ї батька, дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції правильно вирішив спір у цій частині.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частин попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, участі у вихованні дочки, з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та участі у вихованні сина, а також покладенням на орган опіки та піклування обов`язку здійснювати контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Водночас такі зміни не пов`язані зі зміною мотивів та висновків суду першої інстанції щодо суті вирішеного спору та не впливають на результат його вирішення.

За таких обставин, з урахуванням результату апеляційного перегляду справи, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, підлягають розподілу відповідно до рішення суду першої інстанції, а підстав для їх перерозподілу судом апеляційної інстанції не встановлено.

Щодо інших процесуальних питань

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, зазначена постанова може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав та у порядку, визначених ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Кудіним Олександром Михайловичем, задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 02 липня 2026 року змінити шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом такого змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покласти на орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області обов`язок з контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В іншій частині рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2026 року.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко