Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №127/34495/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/34495/25

Провадження № 22-ц/801/1249/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа № 127/34495/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником – адвокатом Ромащуком Віталієм Миколайовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 11 березня 2026 року суддею Федчишеним С. А., повне рішення складено 16 березня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради.

Позов мотивовано тим, що шлюб між сторонами, зареєстрований 26.08.2014 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2025 у справі №127/22725/25.

Разом із тим, від даного шлюбу народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачка тривалий час проживає окремо, спільними дітьми не опікується, у вихованні та утриманні участі не бере, матеріально не забезпечує.

Позивач зазначає, що самостійно виховує дітей та повністю утримує їх без участі матері, піклується про їх здоров`я, надає їм належний фізичний, духовний, гармонійний, розумовий розвиток, займається їхнім лікуванням, навчанням.

Як вказує позивач, встановлення факту перебування дітей на самостійному вихованні та утриманні позивача необхідно з метою захисту прав та інтересів дітей та його прав як батька.

За таких підстав, позивач просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

11 березня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Ромащука В. М. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом наявності виключних обставин, які зумовили позивача звернутись за захистом своїх прав та інтересів, а також прав та інтересів своїх неповнолітніх дітей.

Наявність таких обставин наведена в позові та обґрунтована позивачем відповідними доказами, а саме:

- проживання дітей в квартирі позивача підтверджено витягом з реєстру територіальної громади №2025/011673180 від 16.08.2025, витягом з реєстру територіальної громади №2025/011673181 від 16.08.2025, паспортом та РНОКПП позивача, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11520542;

- обставини добровільного вступу позивача в березні 2022 року до лав ЗСУ на захист країни від збройної агресії російської федерації та його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, статус учасника бойових дій підтверджено військовим квитком серії НОМЕР_1 , посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 08.03.2023, довідкою №1665/11436 від 09.09.2025;

- відсутність відповідачки, її перебування за кордоном та ухилення від участі у вихованні та утриманні дітей підтверджено відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, а також інформацією, що міститься в акті оцінки потреб сім`ї Вінницького міського центру соціальних служб, характеристиці №150 від 10.10.2025, характеристиці від 09.10.2025 від ФОП ОСОБА_5 , характеристиці від 09.10.2025, поясненнями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 10.10.2025;

- обставини одноосібного несення витрат на утримання дітей позивачем підтверджені платіжними інструкціями №2.88668353.1 від 30.01.2025, №1.91808637 від 07.02.2025, №1.107610417.1 від 18.03.2025, №2.119088195.1 від 16.04.2025, №1.131719013.1 від 13.05.2025, №2.169169869.1 від 08.06.2025, №2.210829679.1 від 10.07.2025, №2.288672761.1 від 01.09.2025, довідкою про реквізити №59АА-5Q8K-TFE5-8N5H від 09.10.2025, довідкою про реквізити №UO74-K668-BNEA-R2M2 від №JDV10AAHBC4K6P7B від 09.10.2025 08.10.2025 №TOH3U3NBBNT3J14F від 07.10.2025.

Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують факт самостійного виховання й утримання дітей позивачем у надскладних умовах, пов`язаних із проходженням військової служби. Вони також фіксують виняткові обставини, за яких двоє неповнолітніх дітей залишилися без належного батьківського піклування, через виїзд відповідачки за кордон, її недобросовісну та пасивну поведінку.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає вказаним вимогам.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається судом, установлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26.08.2014 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2025 у справі №127/22725/25 (а.с. 11-12).

Згідно з свідоцтвом про народження, виданим повторно 09.02.2017 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, серія НОМЕР_3 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого записано: батько - ОСОБА_1 , мати – ОСОБА_2 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 17.09.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, серія НОМЕР_4 , ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої записано: батько - ОСОБА_1 , мати – ОСОБА_2 (а.с. 10).

Як убачається з витягу з реєстру територіальної громади №2025/011673180 від 16.08.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.10.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з витягу з реєстру територіальної громади №2025/011673181 від 16.08.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16.06.2017 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 09.11.2013 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).

Згідно з відповіді №1996008 від 11.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 28.07.2020 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 59).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 з власником частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Як слідує з характеристики учениці 4-В класу Комунального закладу «Вінницький ліцей №32» ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 , бере активну участь у навчанні та вихованні доньки, співпрацює з учителем, радиться, реалізує поради у відносинах з дитиною, бере активну участь у житті класу. Мати дівчинки, ОСОБА_2 , на даний момент працює за кордоном (в Польщі) і в силу об`єктивних причин не може приділяти достатньої уваги щодо навчання та виховання доньки (а.с.23).

Відповідно до характеристики учня 8 класу Комунального закладу «Вінницький ліцей №32» ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина. Постійно підтримує зв`язок з закладом та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори (а.с.24,25).

Із листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 15 грудня 2025 року, наданого на підставі ухвали суду першої інстанції від 11 грудня 2025 року, слідує, що ОСОБА_8 перетнула державний кордон України у пункті пропуску пк «Львів» (зал) 29.07.2025 03:47 напрямок виїзд (а.с.86).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дітей обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

За частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 17 липня 2026 року у справі № 751/6009/25.

У справі, яка переглядається, спір стосується встановлення факту самостійного виховання батьком ОСОБА_1 неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як на підставу позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що мати ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання та утримання дітей, проживає за кордоном, не здійснює матеріального забезпечення та участі у прийнятті рішень стосовно дітей.

Позивач зазначав, що встановлення факту одноосібного виховання дітей необхідне йому для звільнення зі Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд під час розгляду справи не встановив, що вказані та / або інші обставини свідчать, що мати дітей не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дітей.

При цьому, реєстрація дітей, їх проживання у квартирі позивача, виїзд матері 29.07.2025 за межі України та проживання за кордоном не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дітей з метою забезпечення принципу рівності обов`язків обох батьків утримувати та виховувати дитину, визначеного у статті 141 СК України.

Наведені обставини, за умови не позбавлення матері батьківських прав, не можуть розцінюватися як самостійне виховання дітей позивачем ОСОБА_1 .

Подібні за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24, від 04 серпня 2026 року у справі № 725/9343/25.

Колегія суддів у цій справі звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Тобто законодавець в указаній вище нормі передбачив, що для отримання відповідного права, передбаченого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в судовому порядку має бути доведено одночасне існування двох обставин: самостійного виховання дитини (дітей) та самостійного утримання цієї дитини (дітей).

Обставини добровільного вступу позивача в березні 2022 року до лав ЗСУ та його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, статус учасника бойових дій не є підставою для встановлення факту самостійного виховання дітей.

В умовах війни при вирішенні сімейних спорів поширеним є заявлення вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини, що в переважній частині випадків пов`язано із питаннями мобілізації та звільнення з військової служби. На цьому наголошує і позивач в позовній заяві.

Разом із тим, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

Сам по собі факт перебування позивача на військовій службі під час дії воєнного стану не є правовою підставою для встановлення факту місця проживання дитини чи встановлення факту її одноосібного виховання одним із батьків. У даному разі військова служба батька є поважною причиною його тимчасового віддалення від дітей.

При цьому, позивачем не доведено, що проходження ним військової служби пов`язане з постійним перебуванням за межами м. Вінниці чи Вінницької області та унеможливлює його участь у житті дітей, оскільки військова служба жодним чином не позбавляє позивача належних йому прав стосовно неповнолітніх сина, доньки та може передбачати різні форми її проходження, в тому числі і за межами військової частини (ст.159 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»).

Разом із тим, наразі тимчасовий догляд за дітьми позивача та відповідачки здійснює бабуся (мати позивача).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що мати дітей не позбавлена батьківських прав і має дійсний передбачений законом обов`язок щодо її виховання.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків та / або доказів її ухилення від участі у вихованні неповнолітніх дітей.

Є безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на акт оцінки потреб сім`ї Вінницького міського центру соціальних служб, оскільки вказаний документ відсутній у матеріалах цивільної справи.

Водночас із змісту характеристики №150 від 10.10.2025, наданої КЗ «Вінницький ліцей № 32», вбачається лише те, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на даний момент працює за кордоном, тому в силу об`єктивних причин не може приділяти достатньої уваги щодо навчання та виховання доньки.

Крім того, зміст характеристики від 09.10.2025, наданої ФОП ОСОБА_5 , та характеристики від 09.10.2025, наданої КЗ «Вінницький ліцей № 32», лише характеризує позивача як батька ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , проте не містить відомостей про те, що відповідачка не бере участі в житті та вихованні дітей.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про залишення поза увагою судом першої інстанції письмових пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 10.10.2025, колегія суддів зауважує, що долучені позивачем до позовної заяви пояснення вказаних осіб, у яких вони підтверджують факт самостійного виховання позивачем дітей, не можуть вважатися доказом у розумінні норм ЦПК України.

Позивач не заявляв клопотання про їх допит судом першої інстанції, суд не попереджав їх про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань або за завідомо неправдиві показання та не приводив їх до присяги свідка, а тому вказані пояснення не можуть бути оцінені, як належний і допустимий доказ самостійного виховання позивачем дітей.

При цьому, обставини одноосібного несення витрат на утримання дітей, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дітей та не надає матеріальну допомогу сину та доньці, не позбавляє позивача можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей.

Отже, ураховуючи рівні права та обов`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно дітей, яких мати не позбавлена, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для встановлення самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей.

Апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення прав позивача та інтересів дітей, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний позивачем спосіб, та необхідність встановлення (підтвердження) судом факту, про який просить позивач, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, тому підстав для зміни розподілу судових витрат в такому випадку не має.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Ромащуком Віталієм Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк