Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №127/36304/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/36304/25

Провадження № 22-ц/801/1805/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа № 127/36304/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адокатом Головеньком Віталієм Петровичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 15 травня 2026 року суддею Венгрин О. О., дата складення повного рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони з відповідачем є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05.04.2024 судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/10544/24 із відповідача стягується на двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27.03.2024.

Судовий наказ перебуває на виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Разом із тим, старший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття, тому аліменти на молодшу дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуються у розмірі - половина від розміру, який стягувався на двох дітей, тобто в розмірі 1/6 частки доходу.

Такий розмір аліментів є незначним, не дає змоги належно утримувати дитину. Дитина потребує витрат на проживання, харчування, проїзд, лікування (у разі хвороби), а ціни на продукти та інші необхідні товари зростають.

Відповідач має стабільний заробіток і має змогу сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частки доходу від заробітку.

У зв`язку з цим, позивачка просила суд змінити розмір аліментів, що стягуються з відповідача на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/4 частку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду, а стягнення аліментів за судовим наказом з цього ж часу припинити.

15 травня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволення вказаного вище позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Головенька В. П. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом встановлено зміну матеріального (суттєве збільшення доходу) та сімейного стану (старший син став повнолітнім) платника аліментів, тому суд відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України був зобов`язаний переглянути розмір частки у якій стягуються аліменти.

Вважає, що суд залишив поза увагою логіку диференціації часток, закладену в сімейному законодавстві, та переплутав правові режими стягнення аліментів у твердій сумі та у частці від доходу.

Також вважає, що рішення суду суперечить сталій практиці Верховного Суду у справі № 367/10126/19 від 19.02. 2025 та від 21.04.2021 у справі № 565/1009/19, де чітко визначено, що досягнення повноліття однією з дітей та суттєве покращення фінансового стану платника аліментів є належними та самостійними підставами для пред?явлення позову про збільшення розміру (частки) аліментів на молодшу дитину в порядку ст. 192 СК України.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи ціну пред`явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з копії судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2024 (справа №127/10544/24), (копій свідоцтв про народження дітей до позову не додано).

Із судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2024 (справа №127/10544/24) вбачається, що з відповідача ОСОБА_2 стягувалися на двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27.03.2024. (а.с. 5)

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів держвиконавця (тепер Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) ОСОБА_5 , виконавчий документ №127/10544/24, боржник ОСОБА_2 вбачається, що станом на 31.07.2025 заборгованість відсутня (а. с. 4).

З цього розрахунку також убачається, що інформація, надана за період з березня 2024 року по липень 2025 року включно. У 2024 році на двох дітей нараховувались аліменти в розмірі 4 769,00 грн. У січні 2025 року нараховано аліменти в розмірі 5 503,11 грн, у лютому 2025 року нараховано 49 250,00 грн аліментів (з зарплати 98 500 грн), в березні 2025 року – нараховано 32 839,90 грн аліментів (з зарплати 98 500 грн), в квітні 2025 року нараховано 42 850,00 грн аліментів (з зарплати 142666 грн), в травні 2025 року - липні 2025 року нараховано щомісячно по 19 964,20 грн (з зарплати 119 785 грн).

Старший син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстав для зміни розміру аліментів на утримання сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки зміна розміру доходу платника аліментів змінила в бік збільшення розмір аліментів, які сплачуються на утримання молодшої дитини сторін.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст.150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Тобто у статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Пленум Верховного Суду України від 15 травня 2006 року у пункті 23 постанови № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному або більшому розмірі.

Обґрунтовуючи підстави для збільшення розміру аліментів на утримання спільного із відповідачем неповнолітнього сина, позивачка ОСОБА_1 посилається на зміну матеріального та сімейного стану відповідача ОСОБА_2 , а саме: зростання його доходів та досягнення повноліття їхнім спільним старшим сином, а тому вважає, що штучне обмеження молодшої дитини часткою суперечить ст. 182 СК України.

Також позивачка посилається на те, що молодша дитина потребує витрат на проживання, харчування, проїзд, лікування (у разі хвороби), а ціни на продукти та інші необхідні товари зростають.

Із матеріалів цивільної справи слідує, а саме з розрахунку заборгованості за період з березня 2024 року по липень 2025 року включно, що впродовж 2025 року офіційний дохід відповідача ОСОБА_2 суттєво збільшився та становив від 98 500 грн до 142 666 грн на місяць.

Якщо у 2024 році відповідач ОСОБА_2 сплачував аліменти на двох дітей у розмірі 4 769,00 грн, то на утримання молодшого сина ОСОБА_4 відповідач сплачував аліменти в січні 2025 року в розмірі 5 503,11 грн, в лютому 2025 року – в розмірі 49 250,00 грн аліментів (з зарплати 98 500 грн), в березні 2025 року – 32 839,90 грн аліментів (з зарплати 98 500 грн), в квітні 2025 року – 42 850,00 грн аліментів (з зарплати 142 666 грн), в травні - липні 2025 року щомісячно по 19 964,20 грн (з зарплати 119 785 грн).

Положеннями ст. 182 СК України серед іншого передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На переконання колегії суддів, сплачувана відповідачем ОСОБА_2 частка розміру аліментів на молодшого сина задовольняє повністю всі базові та додаткові потреби неповнолітньої дитини.

Доказів того, що неповнолітній син потребує більших витрат, які не покриваються цією сумою, позивачкою ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

З огляду на викладене, доводи про те, що розмір аліментів є незначним, не дає змоги належно утримувати дитину, яка потребує витрат на проживання, харчування, проїзд, лікування (у разі хвороби), а ціни на продукти та інші необхідні товари зростають, є нічим іншим, ніж міркуванням загального характеру, які не підтверджені належними доказами.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, установивши зміну матеріального (суттєве збільшення доходу) та сімейного (старший син став повнолітнім) стану платника аліментів, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України був зобов`язаний переглянути розмір частки, у якій стягуються аліменти.

Так, посилаючись на положення ч.1 ст. 192 СК України, позивачка залишає поза увагою те, що вказана стаття не містить імперативної вимоги для суду збільшувати розмір аліментів, визначений за рішенням суду, у разі зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів.

Крім того, під час вирішення питання про зміну розміру аліментів суд оцінює не тільки сам факт зміни матеріального чи сімейного стану платника аліментів, а й те, як ця зміна вливає на спроможність платника аліментів сплачувати аліменти та потреби дитини.

З огляду на те, що в даній справі зміна матеріального стану відповідача ОСОБА_2 призвела до збільшення суми аліментів, які сплачується на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , тому колегія суддів вважає, що якнайкращі інтереси дитини захищені самим фактом зростання рівня доходу її батька, а додаткове збільшення розміру частки сплати аліментів не є необхідним.

Також безпідставними колегія суддів вважає доводи позивачки про те, що суд залишив поза увагою логіку диференціації часток, закладену в сімейному законодавстві, та переплутав правові режими стягнення аліментів у твердій сумі та у частці від доходу.

Положення ст. 183 СК України не містять імперативного положення про те, що після повноліття старшої дитина на молодшу дитину завжди має стягуватися одна четверта заробітку (доходу) платника аліментів.

З урахуванням доходу відповідача розмір аліментів у виді однієї шостої частки доходу відповідача повністю покриває потреби дитини, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Заявляючи до стягнення аліменти на утримання сина у розмірі однієї четвертої частки від усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, виходячи із розміру доходів відповідача, позивачка не обґрунтувала та не довела, чому саме такий розмір аліментів має бути присуджений.

Як убачається з матеріалів справи, долучені до позовної заяви докази не містять жодного обґрунтування розміру аліментів, заявленого до стягнення позивачкою, як і не містять будь- яких даних, що обґрунтовують розмір витрат, які позивачка щомісячно несе на утримання дитини, та які ще необхідно нести, виходячи із дійсних потреб дитини для забезпечення її гармонійного розвитку. Також позивачкою не надано доказів щодо розміру її щомісячного доходу.

Високі доходи відповідача не є підставою для стягнення з нього аліментів у явно завищеному розмірі, тоді як позивачкою у позовній заяві не наведено, та відповідно не надано будь-яких доказів щодо розміру щомісячних витрат на утримання дитини, виходячи з яких заявлено дані позовні вимоги.

Суд при визначенні розміру частки, що стягується як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.

Аліменти призначені винятково для закриття потреб дитини та не мають бути інструментом збагачення одного з батьків коштом іншого.

Стаття 141 Сімейного кодексу України прямо закріплює, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Це означає, що утримувати дитину вони повинні порівну. І якщо один платить аліменти, то другий також зобов`язаний нести свою частину витрат.

Надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції суперечить сталій практиці Верховного Суду у справі № 367/10126/19 від 19.02. 2025 та від 21.04.2021 у справі № 565/1009/19, де чітко визначено, що досягнення повноліття одним з дітей та суттєве покращення фінансового стану платника є належними та самостійними підставами для пред?явлення позову про збільшення розміру (частки) аліментів на молодшу дитину в порядку ст. 192 СК України.

У даному разі колегія суддів виходить з того, що Верховний Суд у зазначених постановах вказав, що зміна сімейного чи матеріального стану є належною підставою для пред`явлення позову, однак не зазначив, що це автоматична підстава для задоволення позову без оцінки фактичних обставин справи.

Ураховуючи, що доводи позивачки у апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неповноту судового розгляду, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Головеньком Віталієм Петровичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк