Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №148/2518/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/2518/26

Провадження №2-а/148/38/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,

за участю секретаря Семенової М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, який мотивований тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 №R659265 від 01.08.2026, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Постанову винесено за спрощеною процедурою - на підставі поданої позивачем через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяви від 29.07.2026, про те, що позивач не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Позивач зазначає, що мотивувальна частина постанови викладена так: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Інших відомостей оскаржувана постанова не містить, зокрема, в ній не зазначено: номера, дати складення та виду повістки; посадової особи, яка склала і затвердила повістку; дати, часу і місця, куди мав прибути позивач; способу та дати вручення (надсилання) повістки; дати вчинення адміністративного правопорушення; дати виявлення адміністративного правопорушення; переліку доказів, на яких ґрунтуються висновки посадової особи.

Місце проживання та контактні дані позивача з 21.08.2009 відомі відповідачу, а також були уточнені позивачем 22.06.2024, що підтверджується: Витягом з реєстру територіальної громади № 2026/012731981, сформованим 28.07.2026 о 23:10 год, інформацією у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, де містяться актуальні адреси реєстрації та проживання позивача, отже відповідач володів двома актуальними адресами проживання позивача.

Протягом усього періоду, що передував винесенню оскаржуваної постанови, позивачу було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За даними електронного військово-облікового документа у застосунку «Резерв+», оновленого 13.07.2026 о 18:51 год., відстрочку надано строком до 01.08.2026.

У подальшому, 28.07.2026 зазначену відстрочку скасовано достроково у зв`язку з звільненням з роботи позивача. Наступного дня після скасування відстрочки, тобто 29.07.2026 в електронному військово-обліковому документі у застосунку «Резерв+» позивач виявив запис про порушення правил військового обліку та червону позначку «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК».

Між скасуванням відстрочки 28.07.2026 та появою запису «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК» минуло менше однієї доби. За такий проміжок часу об`єктивно неможливо скласти повістку, вручити її, визначити дату і час явки, дочекатися настання цієї дати та зафіксувати неприбуття.

Прагнучи негайно припинити обмеження своїх прав, позивач 29.07.2026 о 07:35 год. подав через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяву про те, що не оспорюю порушення та згоден на розгляд справи за його відсутності.

Проміжок між виявленням позначки та поданням заяви, свідчить не про зважене визнання вини після ознайомлення з даними обставинами, а про негайну реакцію на вже застосований до позивача захід примусу. Заява не містить опису жодної конкретної обставини — ні номера повістки, ні дати її вручення, ні дати, часу і місця, куди позивач мав прибути.

Крім того, заява містить твердження про те, що ОСОБА_1 «попереджений керівником ТЦК та СП про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 337 Кримінального кодексу України», насправді позивач не викликався і не прибував, права йому не роз`яснювалися. Наведене свідчить, що зміст заяви є заздалегідь сформованим шаблоном, який не відображає дійсних обставин.

Того ж дня, тобто 01.08.2026, позивач сплатив штраф у розмірі 8500 грн. Сплата здійснена виключно з метою якнайшвидшого припинення обмежень і не є визнанням вини. Незважаючи на сплату штрафу, аналогічні записи про порушення продовжили автоматично формуватися щодо позивача і після винесення оскаржуваної постанови, що додатково підтверджує їх генерування поза зв`язком із фактичними обставинами.

Оскаржувана постанова не містить жодного відомостей: ні реєстраційного номера повістки, ні дати її складення, ні мети виклику, ні дати, часу і місця явки.

Подана позивачем 29.07.2026 заява, не може бути покладена в основу висновку про його винуватість, оскільки, подання особою такої заяви не звільняє орган, уповноважений розглядати справу, від обов`язків, установлених статтями 245, 251, 252 і 280 КУпАП, - всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи і зібрати докази. Посилання в постанові на заяву особи за відсутності доказів її винуватості не може бути самостійною і достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Позивач зазначає, що заяву подано за обставин, що виключали вільне волевиявлення, так як, на момент її подання щодо позивача вже було застосовано захід, який безпосередньо обмежував його права - звернення до органів Національної поліції України щодо доставлення позивача. Цей захід застосовано без складення протоколу, без розгляду справи, без його повідомлення і за відсутності будь-якого рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, тобто до встановлення вини. Єдиним запропонованим способом припинення такого обмеження погодження з порушенням та сплата штрафу.

Крім того, законодавство не встановлює, що подання такої заяви позбавляє особу права на оскарження винесеної постанови.

3 огляду на вищевикладене, позивач просить скасувати постанову R659265 від 01.08.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити провадження у справі на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Крім того, від позивача надходили додаткові пояснення по справі із долученням додаткових доказів.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким мотивований наступним.

Відповідно до повістки № 8177930, військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 повинен був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте виклик проігнорував та у зазначену в повістці дату, час та місце не прибув, тим самим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи зазначене, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було направлено звернення до органів, що входять до системи поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З метою реалізації свого права, передбаченого статтею 279-9 КУпАП, громадянин ОСОБА_1 , скориставшись засобами мобільного застосунку «РЕЗЕРВ+» 29.07.2026 надіслав заяву відповідного змісту, за результатом якої, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 вже 01.08.2026 винесено оскаржувану постанову, яку громадянин ОСОБА_1 отримав відразу у мобільному застосунку. Відтак, ОСОБА_1 був ознайомлений з постановою №R659265 в день її винесення – 01.08.2026.

У зв`язку із вищевикладеним представник позивача просить відмовити у задоволенні позову.

Від позивача надійшли заперечення на відзив, згідно яких, предметом цього позову є не факт існування повістки № 8177930 як такої, а відсутність її належного вручення Позивачу в розумінні пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Відзив присвячений виключно доведенню того, що обов`язок з`явитися за повісткою існував у принципі, що позивач не заперечує, але жодним словом не торкається того, чи була повістка дійсно вручена позивачу до дати явки.

Також, Відзив не містить жодного посилання на дані трекінгу поштового відправлення № 2360000409816, яким передавалася повістка № 8177930. Єдина зафіксована спроба вручення відбулася 13.07.2026 з результатом «невдала спроба вручення, інші причини».

Визнання правопорушення через застосунок «Резерв+» не усуває недоліку неналежного оповіщення, стаття 279-9 КУпАП, на яку посилається відповідач, регулює спрощений порядок розгляду справи за наявності добровільної заяви особи, вона не звільняє відповідача від обов`язку дотримання порядку належного оповіщення про виклик і не підміняє собою це оповіщення.

Відзив відповідача не спростовує жодного з доказів, покладених в основу позовних вимог, у зв`язку з чим, позивач підтримує свої позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Оскільки, розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до військово-облікового документа «Резерв+», сформованого 06.08.2026 о 10:50 год встановлено, що у ОСОБА_1 відображається статус «Наявна інформація про звернення ТЦК до Нацполіції», причина звернення до Нацполіції «не прибули за повісткою до ТЦК та СП» (а.с. 20).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 , останній надіслав через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяву про те, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ТЦК та СП, чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачено ст. 210-1 КУпАП. Факт вчинення ним правопорушення визнає та надає згоду на притягнення до відповідальності за його відсутності. (а.с. 30).

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 №R659265 від 01.08.2026, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 31).

Згідно копії повістки № 8177930, ІНФОРМАЦІЯ_3 створено повістку про належність з`явитись ОСОБА_1 до ТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 , на 18.07.2026 о 09:00 год, для уточнення даних (а.с. зв.б. 56).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

За змістом статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчиненого в особливий період.

Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно статті 235 КУпАП, розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Згідно статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні настав з 17.03.2014, з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

У подальшому, 24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України, та діє до теперішнього часу.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 298 КУпАП).

Крім того, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до норм інших законів чи підзаконних нормативно-правових актів, якими врегульовано, в даному випадку, правила військового обліку.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Відповідно до п. 28 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Згідно з п.41 Порядку №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Так, у матеріалах справи міститься копія повістки № 8177930, ІНФОРМАЦІЯ_3 створено повістку про належність з`явитись ОСОБА_1 до ТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 , на 18.07.2026 о 09:00 год, для уточнення даних (а.с. зв.б. 56).

Згідно відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на адвокатський запит адвоката Городок Я.В., крім іншого, зокрема зазначено, що вручення повістки № 8177930 здійснювалось рекомендованим листом через Національного оператора поштового зв`язку Укрпошта (трек відправлення № 2360000709816) (а.с. 51-53).

Згідно трекінгу відправлення з веб-сайту АТ «Укрпошта» за вказаним трек відправленням № 2360000409816, відправлення прийнято АТ «Укрпошта» 09.07.2026, 13.07.2026 була «Невдала спроба вручення, інші причини» та 25.07.2026 відправлення було направлено відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання) та 30.07.2026 повернулось до відправника (а.с. 62).

Відповідно до списку (реєстру) поштових відправлень, у списку відсутній запис про створення повістки № 8177930 (а.с. 69).

Також серед іншого, в матеріалах справи відсутній опис вкладення у поштове відправлення № 2360000409816, наданий фіскальний чек (а.с. 60) підтверджують виключно факт пересилання поштової кореспонденції як такої, проте не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 73, 74 КАС України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 20.01.2022 у справі № 916/1618/21, належним доказом надсилання конкретного документа поштовим зв`язком є виключно опис вкладення з відміткою оператора поштового зв`язку та зазначенням повного найменування цього документа. На підставі досліджених доказів, суд не може дійти висновку, що саме повістка № НОМЕР_1 було вкладено до відправлення №2360000409816.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 №R659265 від 01.08.2026, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 31).

В даній оскаржуваній постанові № R659265 від 01.08.2026, не розкрито суть правопорушення, його об`єктивну сторону, не зазначено конкретні дії, місце, дату та час, виявлення порушення правил військового обліку.

Разом з тим, відповідно до копії заяви ОСОБА_1 , останній надіслав через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяву про те, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ТЦК та СП, чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачено ст. 210-1 КУпАП. Факт вчинення ним правопорушення визнає та надає згоду на притягнення до відповідальності за його відсутності (а.с. 30).

Факт визнання вини не звільняє відповідача від обов`язку доведення обставин, на які він посилається як на підставу для притягнення позивача до відповідальності. Визнання вини не може розцінюватися як безумовне підтвердження всіх фактичних даних, викладених у оскаржуваній постанові, оскільки доказування у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на принципах об`єктивності, повноти та достатності доказів.

Суд також звертає увагу, що принцип верховенства права передбачає необхідність забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справи, який неможливий без ретельного дослідження всіх доказів. Формальний підхід до встановлення факту вчинення правопорушення створює ризик ухвалення необґрунтованого рішення, що суперечить як вимогам законодавства, так і практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За змістом ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення, сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд вважає доведеними обставини, на які посилається позивач, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в установленому порядку, відповідачем не доведено належного здійснення заходів оповіщення позивача про необхідність його прибуття до ТЦК та СП на 18.07.2026 та вказує, що в діях останнього відсутня вина у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, зокрема і Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що виключає можливість притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 605,60 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб`єктом владних повноважень.

Керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, 38, 210-1, 288, 292, 293 КУпАП, ст. 72-77, 241-246, 286 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов – задовольнити.

Скасувати постанову № R659265 від 01.08.2026 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: