Вирок від 14 вересня 2026 р. у справі №145/1091/26 — Тиврівський районний суд Вінницької області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 145/1091/26

Провадження №1-кп/145/168/2026

15.09.2026 селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тиврівського районного суду Вінницької області обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні №12026020000000225 від 03.05.2026, та додані до нього документи, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.

ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 23 години 50 хвилин водій ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно - справним автомобілем «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись з перевищенням максимально допустимої в населених пунктах швидкістю руху, а саме зі швидкістю 81,46...93,42 км/год по вул. Коцюбинського у с. Нове Місто Тиврівської ТГ Вінницького району Вінницької області, у напрямку селища Тиврів Вінницького району Вінницької області, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, а саме спуск та заокруглення дороги ліворуч, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого транспортного засобу, внаслідок чого допустив виїзд за межі проїзної частини дороги ліворуч у двір будинку АДРЕСА_2 , з наїздом на паркан та подальшим перекиданням даного транспортного засобу.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир даного автомобіля ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, внаслідок якої загинув на місці події.

Також, внаслідок даної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 2101» ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої плечової кістки в середній третині, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Таким чином, водій ОСОБА_4 , за вищевикладених обставин, порушив вимоги п. п. 2.9 (а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями), згідно з якими:

п. 2.9 - «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

п. 12.1 - «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

п. 12.4 - «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»

Порушення водієм ОСОБА_4 , вимог п. п. 2.9 (а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із настанням смерті ОСОБА_6 та спричиненням ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого та спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

ІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаявся та просив суворо його не карати, вказавши, що повністю усвідомив протиправність своїх дій. Вину визнає, щиро кається, цивільний позов визнає, бажає йти захищати Батьківщину.

Показав, що він проживає в с. Черемошне. ІНФОРМАЦІЯ_3 він відпочивав з друзями, випивали. Ще була його дівчина, але вона алкоголь не вживала. Він вжив приблизно 1.5 -2 л пива. Близько 23-00 год друзі запитали його, чи зможе він завезти їх в магазин, на що він погодився. Прізвища хлопців ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Вони сіли в автомобіль добровільно, однак пристебнуті не були. ОСОБА_9 їхав спереду на пасажирському сидінні, ОСОБА_8 та ОСОБА_11 на задньому сидінні. Їхали із с. Строїнці в с. Черемошне. Рухаючись в межах населеного пункту с.Нове Місто сталась ДТП. Була темна пора доби. На ділянці дороги, де сталась ДТП, 2 смуги руху, усі знаки та розмітка нові, наявне заокруглення дороги праворуч та потім поворот одразу ліворуч. Швидкість була близько 80 км/год в межах населеного пункту. Їх занесло і вони злетіли з дороги. Після цього він вибрався з автомобіля, перекрив газовий балон, надав допомогу всім, кому встиг. Так, допоміг ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вибратись з автомобіля. Після цього намагався надати хоч якусь допомогу ОСОБА_14 , але вже не вийшло. Швидку допомогу та поліцію викликали люди, які були очевидцями події. Він не знайшов телефон, щоб викликати швидку допомогу. Після цього він дочекався працівників поліції та швидку допомогу. Посвідчення водія він має. Причиною заносу вважає неуважність водія та відволікання зі сторони пасажирів. Визнає, що він порушив правила дорожнього руху, у тому числі швидкісний режим, і в цьому його вина. На даний момент кошти не відшкодував, оскільки не має такої можливості, перебуваючи під вартою.

Суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними та відповідають фактичним обставинам справи, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, суд, вислухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд ухвалив розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, стосуються розміру процесуальних витрат, долі речових доказів.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України. Вина ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду і доведена повністю поза розумним сумнівом.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого та спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Підстав для звільнення обвинуваченого від відповідальності судом не встановлено, у зв`язку з чим обвинувачений підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

ІІІ. Призначення покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд зауважує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.06.2020 у справі №161/7253/18).

Суд зазначає, що згідно положень частини 1, 2 статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частинами 1 та 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено, що суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Отже, під час вибору виду і розміру покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Санкцією частини 3 статті 286-1 Кримінального кодексу України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КК України позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п`яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років. При призначенні позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Суд зважає на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд, відповідно до вимог статей 50, 65-67 Кримінального кодексу України щодо загальних засад призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, повністю визнав свою вину, про скоєне жалкує, раніше не судимий, до затримання був працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває. Крім цього, суд враховує позицію потерпілого ОСОБА_7 , який жодних претензій до обвинуваченого не має. Потерпіла ОСОБА_15 своєї позиції щодо призначення обвинуваченому покарання не висловила.

Обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, надання допомоги потерпілим безпосередньо після скоєння кримінального правопорушення, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Отже, враховуючи викладене, керуючись принципами справедливості, гуманності та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що покаранням справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігання скоєнню як ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень, буде покарання: у межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 років.

Відповідно до протоколу затримання від 03.05.2026 ОСОБА_4 було затримано в межах даного кримінального провадження о 04:05 год 03.05.2026. Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2026 до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів до 01.07.2026 включно. В подальшому строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено ухвалами Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.06.2026 та від 17.08.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України, обвинуваченому ОСОБА_4 підлягає зарахуванню у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дня затримання 03.05.2026 до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

ІV. Інші питання, які вирішуються судом під час ухвалення вироку.

Вирішення питання щодо накладених у кримінальному провадженні арештів.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 (справа № 127/15256/26) накладено арешт на транспортний засіб марки «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого являється ОСОБА_16 , який поміщено територію спецмайданчика СПД №1 ВП №2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою: с-ще Тиврів Вінницького району Вінницької області, вул. Шевченка, 2 (а.с. 149-150).

Враховуючи відсутність відомостей про належність транспортного засобу обвинуваченому, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешти майна підлягають скасуванню після набрання вироком законної сили, оскільки в подальшому застосуванні даного заходу забезпечення кримінального провадження потреба відсутня.

Вирішення питань щодо процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні складають витрати на проведення судових експертиз № СЕ-19/102-26/10278-ІТ, № СЕ-19/102-26/9135-ІТ.

Загальна сума витрат на залучення експертів складає 4813,60 грн.

Відповідно до вимог ст. 124, 126 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати у відшкодування вартості проведення судових експертиз, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Вирішення питання щодо запобіжного заходу.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2026 до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів до 01.07.2026 включно. В подальшому строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено ухвалами Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.06.2026 та від 17.08.2026.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, а також враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризику переховування від суду, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Враховуючи викладене, суд вважає, що запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою слід залишити без зміни та продовжити строк даного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, але не довше ніж на 60 днів.

Вирішення питань про долю речових доказів.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирішення цивільного позову.

08.07.2026 представник ОСОБА_15 та ОСОБА_17 адвокат ОСОБА_18 подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , батьків загиблого, по 500000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп., кожному з позивачів моральної шкоди завданої смертю сина, ОСОБА_6 .

Такий розмір моральної шкоди обґрунтовує тим, що смертю сина його батькам завдано непоправної моральної шкоди та тяжких глибоких душевних страждань, що вже жодним чином неможливо виправити. До позовної заяви додав копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 . Серія НОМЕР_2 від 04.05.2026; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_3 від 03.12.1998; довідку про причину смерті ОСОБА_6 (до форми № 106/о29, видана для поховання) (а.с. 91-93).

Вирішуючи цивільний позов потерпілих суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками.

Як вбачається із матеріалів справи цивільний позов подано до початку судового розгляду.

Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст. 1168 ЦК України).

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на викладене при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Як встановлено в ході судового провадження з вини водія автомобіля марки «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що стала причиною його смерті. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 застрахована не була.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_17 та ОСОБА_15 - батьків загиблого потерпілого ОСОБА_6 , останні просять стягнути з ОСОБА_4 на їх користь моральну шкоду, завданою смертю сина, у розмірі по 500000 грн на кожного.

Враховуючи те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження та від отриманих травм помер, його батьки ОСОБА_17 та ОСОБА_15 , безперечно зазнали душевних страждань від втрати близької для них людини - їх дитини. На переконання суду отримання батьками звістки про смерть сина є для них сильним душевним потрясінням. Тому, суд, з урахуванням характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнали ОСОБА_17 та ОСОБА_15 у зв`язку із безповоротною втратою сина, характеру немайнових втрат, тобто неможливість повернення до попереднього стану, близькість стосунків між ними та загиблим, враховуючи закріплену статтею 3 Конституції України засаду, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, з урахуванням визнання обвинуваченим цивільного позову, вважає обґрунтованим заявлений у цивільному позові розмір завданої їм моральної шкоди, а тому дійшов висновку про його задоволення.

Керуючись ст. 12, 50, 65-67, 72, 286-1 Кримінального кодексу України, ст. 100, 124, 127-129, 174, 349, 368-371, 373-374, 376, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Початок строку відбування призначеного ОСОБА_4 основного покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування призначеного ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами рахувати з моменту відбуття основного покарання.

На підставі ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_4 у строк основного покарання строк попереднього ув`язнення у даному кримінальному провадженні з дня затримання 03.05.2026 до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, залишити без змін та продовжити строк даного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, але не довше 60 днів.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави Україна процесуальні витрати, а саме, документально підтверджені витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні в розмірі 4813 (чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн. 60 коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.05.2026 (справа № 127/15256/26) на транспортний засіб марки «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого являється ОСОБА_16 , який поміщений на територію спецмайданчика СПД №1 ВП №2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою: с-ще Тиврів Вінницького району Вінницької області, вул. Шевченка, 2, - скасувати після набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- автомобіль марки «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого являється ОСОБА_16 , - після набрання вироком законної сили повернути власнику або належному користувачу.

Цивільний позов ОСОБА_17 та ОСОБА_15 задовільнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_17 (РНОКПП НОМЕР_5 ) моральну шкоду, завдану злочином, в загальному розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_15 (РНОКПП НОМЕР_6 ) моральну шкоду, завдану злочином, в загальному розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

У відповідності до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах воєнного стану, судом проголошена резолютивна частина вироку після складання та підписання повного тексту. Повний текст вироку вручається учасникам судового провадження в день його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1