Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №134/1298/26 — Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1298/26

2/134/775/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 вересня 2026 року с-ще Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

у складі: головуючої судді Кантонистої О.О.

за участю: секретаря судового засідання Чорної В.В.

представника відповідача - адвоката Присяжного В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Крижопіль в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

16 липня 2026 року до Крижопільського районного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що 31 травня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1810044, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбачених договором платежів.

Кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а передбачені ним права та обов`язки сторін виникають із моменту перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в передбаченому договором розмірі.

У свою чергу відповідач усупереч умовам кредитного договору та графіку платежів, наведеному в додатку № 1 до договору, у встановлений строк кредит не повернув, комісію та проценти за користування кредитом не сплатив.

29 грудня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ, відповідно до якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором № 1810044 від 31 травня 2020 року, боржником за яким є відповідач.

Відповідно до виписки з особового рахунка заборгованість відповідача за кредитним договором становить 21 795,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 445,50 грн - заборгованість за процентами; 500,00 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту.

Відповідачу було надіслано письмову претензію № 20303878/5891 від 01 квітня 2026 року щодо погашення кредитної заборгованості, яку він залишив без реагування.

Оскільки ОСОБА_1 добровільно не виконав своїх зобов`язань, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», яке набуло права вимоги за кредитним договором № 1810044 від 31 травня 2020 року, просить стягнути з відповідача на свою користь 21 795,50 грн заборгованості за вказаним договором, а також понесені судові витрати: 2 662,40 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Крижопільського районного суду від 17 липня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 серпня 2026 року від представника відповідача - адвоката Присяжного В.А. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просив позовні вимоги задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1810044 від 31 травня 2020 року в розмірі 5 950,00 грн, з яких: 4 700,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 250,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що відповідач не заперечує факту укладення 31 травня 2020 року з ТОВ «МІЛОАН» договору про споживчий кредит № 1810044 та отримання за цим договором кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн. Однак відповідач не погоджується з розміром нарахованих процентів, а також із вимогою про стягнення комісії за надання кредиту.

Так, відповідно до пунктів 1.3, 1.4 кредитного договору кредит було надано строком на 30 днів, тобто з 31 травня до 30 червня 2020 року. Кінцевим терміном повернення кредиту, сплати процентів та комісії визначено 30 червня 2020 року.

Пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачено процентну ставку в розмірі 1 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним, що за весь строк кредитування становить 1 500,00 грн. Згідно з пунктом 1.5 договору та додатком № 1 загальна вартість кредиту становила 7 000,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - сума кредиту; 1 500,00 грн - проценти за користування кредитом у період із 31 травня до 30 червня 2020 року; 500,00 грн - комісія за надання кредиту.

З наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що 02 липня 2020 року відповідач сплатив 150,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту, унаслідок чого залишок заборгованості за основною сумою кредиту становив 4 850,00 грн. Крім того, цього ж дня відповідач сплатив 250,00 грн процентів за користування кредитом, а ще 150,00 грн кредитодавець зарахував як комісію за управління та обслуговування кредиту.

Водночас проценти за користування кредитом нараховувалися кредитодавцем із 01 червня до 03 вересня 2020 року. За період із 01 до 30 червня 2020 року нараховано 1 500,00 грн процентів, із яких 250,00 грн відповідач сплатив 02 липня 2020 року. Після закінчення строку кредитування, а саме з 01 липня до 03 вересня 2020 року, первісний кредитор нарахував ще 15 195,50 грн процентів.

Посилаючись на положення статей 1046, 1048 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, представник відповідача зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування. Після настання строку повернення кредиту правовідносини сторін набули охоронного характеру, а права кредитодавця забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України. Відтак, на думку представника відповідача, обґрунтованою є заборгованість за процентами лише в розмірі 1 250,00 грн, тобто в межах строку кредитування з урахуванням сплачених відповідачем 250,00 грн.

Заперечуючи проти стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 500,00 грн, представник відповідача послався на те, що пункт 1.5.1 кредитного договору не містить переліку додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за надання яких установлено таку комісію. Позивач не надав доказів фактичного надання цих послуг та погодження їх переліку зі споживачем під час укладення договору.

Представник відповідача вказав, що надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою, за яку може встановлюватися додаткова плата. У зв`язку із цим умову пункту 1.5.1 договору та відповідні положення додатка № 1 щодо сплати одноразової комісії за надання кредиту вважає нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». На підтвердження таких доводів послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Крім того, представник відповідача зазначив, що 02 липня 2020 року кредитодавець зарахував 150,00 грн із внесеного відповідачем платежу як комісію за управління та обслуговування кредиту, хоча така комісія умовами договору не передбачена. У зв`язку із цим просив зарахувати зазначену суму в рахунок погашення основного боргу та зменшити його розмір із 4 850,00 грн до 4 700,00 грн.

Також представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. На підтвердження цих витрат надав копію договору про надання правничої допомоги № 02-04/26 від 01 квітня 2026 року, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 19 серпня 2026 року та копію квитанції № 3 від 19 серпня 2026 року.

03 вересня 2026 року від представника позивача - адвоката Усенка М.І. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просив поновити строк для її подання, прийняти відповідь на відзив, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своїх доводів представник зазначив, що кредитний договір № 1810044 від 31 травня 2020 року укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач самостійно ініціював укладення кредитного договору шляхом заповнення анкети-заяви на отримання кредиту, після чого ТОВ «МІЛОАН» надіслало на зазначений ним номер телефону одноразовий ідентифікатор, який відповідач використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір. Вчинення цих дій зафіксовано в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора та підтверджується довідкою про надсилання одноразового ідентифікатора.

Підписавши договір, відповідач підтвердив свій вибір відповідного кредитного продукту та погодився з усіма умовами договору, додатками до нього і Правилами надання фінансових кредитів ТОВ «МІЛОАН».

Щодо розрахунку заборгованості представник позивача зазначив, що відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 30 днів із 31 травня 2020 року. Загальні витрати позичальника за кредитом становили 2 000,00 грн та включали одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 500,00 грн і проценти за користування кредитом у розмірі 1 500,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту становила 7 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом у межах установленого строку кредитування нараховувалися за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. За період із 01 червня до 30 червня 2020 року нараховано 1 500,00 грн процентів.

Пунктом 1.6 кредитного договору передбачено стандартну базову процентну ставку в розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. Згідно з пунктом 2.2.3 договору в разі неповернення кредиту у визначений пунктом 1.4 строк проценти продовжують нараховуватися за стандартною базовою ставкою протягом 60 днів.

Представник позивача також зазначив, що 02 липня 2020 року відповідач скористався передбаченим пунктом 2.3 кредитного договору правом на пролонгацію строку кредитування на три дні, сплативши 150,00 грн комісії. Цього ж дня відповідач здійснив платіж у розмірі 150,00 грн, який було зараховано в рахунок погашення тіла кредиту, та платіж у розмірі 250,00 грн, зарахований у рахунок сплати процентів.

Упродовж трьох днів пролонгованого строку кредитування проценти нараховувалися за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту в розмірі 4 850,00 грн та становили 145,50 грн. Станом на 05 липня 2020 року заборгованість за договором становила 7 245,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 500,00 грн - комісія за надання кредиту; 1 895,50 грн - заборгованість за процентами.

Після закінчення пролонгованого строку кредитування проценти протягом 60 днів нараховувалися за стандартною базовою ставкою в розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. За вказаний період на залишок кредиту в розмірі 4 850,00 грн нараховано 14 550,00 грн процентів.

Отже, станом на 03 вересня 2020 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становив 21 795,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 500,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту; 16 445,50 грн - заборгованість за процентами.

Представник позивача вказав, що нарахування процентів здійснено відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору. Нараховані проценти є платою за користування кредитними коштами, а не штрафною санкцією. Відповідач, підписавши договір, погодив розмір процентних ставок, порядок їх нарахування та наслідки несвоєчасного повернення кредиту.

При цьому відповідач не надав власного розрахунку, який спростовував би поданий позивачем розрахунок заборгованості, тому підстав для визнання останнього необґрунтованим немає.

Щодо комісії за надання кредиту представник позивача зазначив, що вона є одноразовою винагородою за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги і прямо передбачена пунктом 1.5.1 кредитного договору в розмірі 10 % від суми кредиту, що становить 500,00 грн. Ця комісія не належить до платежів за додаткові та супутні банківські послуги, оскільки ТОВ «МІЛОАН» є небанківською фінансовою установою. Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє включати до договору умови про сплату комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Оскільки умова кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту недійсною не визнавалася, позивач має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості за такою комісією.

Заперечуючи проти стягнення з позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн, представник позивача зазначив, що такі витрати мають бути документально підтвердженими, фактичними, необхідними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом і ціною позову.

Посилаючись на положення статей 137, 141 ЦПК України, висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, представник позивача вказав, що ця справа не є складною, не потребує вивчення значного обсягу нормативно-правових актів, складення великої кількості процесуальних документів або витрачання значного часу, тому заявлений відповідачем розмір витрат не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Крім того, у поданому представником відповідача розрахунку витрат на професійну правничу допомогу як позивача зазначено іншу особу, а саме ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», тоді як позивачем у цій справі є ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ». На думку представника позивача, така невідповідність ставить під сумнів належність і достовірність цього розрахунку та не дає можливості встановити, що зазначені в ньому витрати понесені саме у зв`язку з розглядом цієї справи.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку для подання відповіді на відзив, представник позивача послався на обставини, пов`язані з дією воєнного стану, зокрема на постійні повітряні тривоги, масовані ракетні удари по енергетичній та цивільній інфраструктурі України, а також відключення електроенергії, які ускладнили своєчасне вчинення процесуальної дії.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, та Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, представник позивача вважав зазначені обставини поважними причинами пропуску процесуального строку та просив його поновити.

10 вересня 2026 року від представника відповідача - адвоката Присяжного В.А. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 2 000,00 грн та їх розподіл між сторонами відповідно до статті 141 ЦПК України.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. На підтвердження цих витрат представник позивача подав договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та АО «Апологет», акт наданих послуг від 14 квітня 2026 року на суму 8 000,00 грн та детальний опис наданих послуг від 14 квітня 2026 року. Водночас доказів оплати позивачем зазначених витрат не надано.

Посилаючись на положення статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 133, 137, 141 ЦПК України, висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, представник відповідача вказав, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути реальними, необхідними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, ціною позову та значенням справи для сторони.

На думку представника відповідача, ця справа є малозначною, не належить до категорії складних, не потребує вивчення значного обсягу нормативно-правових актів, підготовки великої кількості процесуальних документів або витрачання значного часу. Крім того, справи про стягнення заборгованості за кредитними договорами є для позивача типовими, а аналогічні позовні заяви неодноразово подавалися ним до судів.

На підтвердження завищеного розміру заявлених витрат представник відповідача послався на судові рішення в аналогічних справах. Зокрема, у справі № 490/8601/24 суд зменшив витрати на професійну правничу допомогу з 5 000,00 грн до 2 000,00 грн, у справі № 703/1753/26 - з 8 000,00 грн до 2 000,00 грн, у справі № 403/225/26 - з 8 000,00 грн до 2 500,00 грн, а у справі № 390/99/26 - з 8 000,00 грн до 1 500,00 грн. Середній розмір присуджених у цих справах витрат становить 2 000,00 грн.

Ураховуючи малозначність і незначну складність справи, типовий характер спору, обсяг виконаних адвокатом робіт, а також принципи співмірності, розумності та пропорційності судових витрат, представник відповідача вважав заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним та просив зменшити його до 2 000,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Присяжний В.А. підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Просив позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача 5 950,00 грн заборгованості, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити з огляду на неправомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування та необґрунтованість стягнення комісій.

Представник позивача - адвокат Усенко М.І. у позовній заяві та відповіді на відзив просив розглянути справу за відсутності представника позивача.

З метою забезпечення змагальності сторін та повного з`ясування обставин справи суд протокольною ухвалою від 10 вересня 2026 року поновив позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийняв її до розгляду.

Крім того, під час відкриття провадження у справі суд не вирішив клопотання позивача, подане разом із позовною заявою, про витребування в АТ «Універсал Банк» інформації щодо зарахування кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн на рахунок банківської картки відповідача.

Разом із тим як у відзиві на позовну заяву, так і в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору № 1810044 від 31 травня 2020 року та отримання за цим договором кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн.

З огляду на те, що зазначені обставини визнаються відповідачем і не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності, вони відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За таких обставин необхідність у витребуванні зазначеної інформації відпала, тому з метою забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку суд вважає за можливе вирішити спір на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до статей 76-81 ЦПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 31 травня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1810044, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит), а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін, а також виконати інші передбачені договором зобов`язання.

Відповідно до пункту 1.2 договору сума кредиту становить 5 000,00 грн.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору кредит надається строком на 30 днів з 31 травня 2020 року, термін повернення кредиту, сплати комісії за його надання та процентів за користування кредитом - 30 червня 2020 року.

Відповідно до пункту 1.5 договору загальні витрати позичальника за кредитом становлять 2 000,00 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту - 7 000,00 грн. Зазначені показники розраховано з припущенням, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення договору, кредитний договір залишатиметься чинним протягом погодженого строку, а сторони виконають свої зобов`язання на умовах та у строки, визначені договором.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом у межах строку кредитування становлять 1 500,00 грн та нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним. Тип процентної ставки за договором є фіксованим.

Відповідно до графіка розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору, 30 червня 2020 року позичальник повинен був сплатити 5 000,00 грн кредиту, 500,00 грн комісії за надання кредиту та 1 500,00 грн процентів, а всього - 7 000,00 грн.

Пунктом 1.6 договору встановлено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним.

За змістом пункту 2.2.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем надання кредиту, до дня його фактичного повернення включно, на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожний день користування ним з урахуванням положень пункту 2.2.3 договору.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору, яка є незмінною протягом усього строку фактичного користування кредитом, включаючи період після настання терміну повернення кредиту, визначеного пунктом 1.4 договору, якщо позичальник продовжує користуватися кредитом. У разі якщо ставка, визначена пунктом 1.5.2 договору, є нижчою від стандартної (базової) ставки та позичальник своєчасно не повернув кредит і не сплатив усіх передбачених договором платежів, із дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4 договору, проценти продовжують нараховуватися за стандартною (базовою) ставкою згідно з пунктом 1.6 договору.

Цим же пунктом передбачено, що після настання дати повернення кредиту проценти за стандартною (базовою) ставкою нараховуються протягом 60 днів, після чого їх нарахування може бути зупинене або припинене товариством в односторонньому порядку. Після зупинення нарахування процентів товариство має право без погодження з позичальником відновити їх нарахування до моменту виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення такого нарахування за рішенням товариства.

Крім того, сторони погодили, що в разі продовження користування кредитом після спливу терміну його повернення проценти за стандартною (базовою) ставкою в період прострочення нараховуються за вибором позикодавця як проценти за користування кредитом або як проценти, передбачені статтею 625 ЦК України. У разі нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України умова договору встановлює їх розмір на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено можливість пролонгації кредиту. Відповідно до пункту 2.3.1 позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право продовжити строк користування або повернення кредиту на тих самих умовах на доступну в пропозиції кількість днів. Для продовження строку позичальник повинен учинити дії, передбачені Правилами надання фінансових кредитів, зокрема сплатити комісію за продовження кредиту та визначену частину заборгованості.

Договором передбачено можливість продовження строку кредитування на 3, 7 або 15 днів. Максимальний розмір комісії за таке продовження становить відповідно 3 %, 5 % або 10 % від поточного залишку кредиту. Згідно з пунктом 2.3.2 договору волевиявлення позичальника щодо продовження строку користування або повернення кредиту та укладення відповідної угоди підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у визначений договором спосіб.

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що відповідь про прийняття пропозиції щодо укладення кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом направлення товариству електронного повідомлення та підписується електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством на номер мобільного телефону позичальника.

Відповідно до пункту 7.1 договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а передбачені ним права та обов`язки сторін - із моменту отримання кредиту. Строк дії договору обчислюється з моменту його укладення до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань, при цьому сторони домовилися, що повне виконання зобов`язань має відбутися не пізніше дати, установленої пунктом 1.4 договору.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «МІЛОАН» 10 вересня 2025 року, ОСОБА_1 уклав із ТОВ «МІЛОАН» договір про споживчий кредит № 1810044 від 31 травня 2020 року, акцепт якого підписав із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором J53426. Зазначений ідентифікатор було надіслано позичальнику 31 травня 2020 року о 14:58:39 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

З анкети-заяви на кредит № 1810044 від 31 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 просив надати кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 30 днів. За результатами розгляду заяви йому погоджено кредит у розмірі 5 000,00 грн зі сплатою одноразової комісії в розмірі 500,00 грн та процентів у розмірі 1 % за кожний день користування кредитом. В анкеті-заяві також відображено процес її оформлення та розгляду, зокрема заповнення, автоматичну перевірку, перевірку в бюро кредитних історій, скоринг, верифікацію за номером телефону та підписання договору.

Згідно з платіжним дорученням № 20603025 від 31 травня 2020 року ТОВ «МІЛОАН» через ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн. У призначенні платежу зазначено: «Кредитні кошти від ТОВ МІЛОАН згідно договору 1810044».

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 1810044, 31 травня 2020 року відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн та нараховано комісію за його надання в розмірі 500,00 грн. У період із 01 до 30 червня 2020 року щоденно нараховувалися проценти в розмірі 50,00 грн, а після 30 червня 2020 року - у розмірі 250,00 грн на день. Із платежу відповідача, здійсненого 02 липня 2020 року, 150,00 грн було зараховано у рахунок погашення тіла кредиту, 250,00 грн - у рахунок погашення процентів та 150,00 грн - у рахунок сплати комісії за управління та обслуговування кредиту. У період із 03 до 05 липня 2020 року проценти нараховувалися в розмірі 48,50 грн на день, а з 06 липня до 03 вересня 2020 року - у розмірі 242,50 грн на день.

Судом також встановлено, що 29 грудня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» прийняло належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до акта приймання-передачі Реєстру боржників від 29 грудня 2020 року, складеного на виконання договору відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року, ТОВ «МІЛОАН» передало, а ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» прийняло Реєстр боржників.

Згідно з платіжною інструкцією № 20806 від 29 грудня 2020 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» перерахувало ТОВ «МІЛОАН» плату за відступлення права вимоги за договором № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (№ з/п у Реєстрі 10843) за кредитним договором № 1810044 від 31 травня 2020 року на суму 21 795,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 445,50 грн - заборгованість за процентами; 500,00 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 1810044 від 31 травня 2020 року, складеною ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», станом на 14 квітня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» становить 21 795,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 500,00 грн - прострочена заборгованість за комісіями, 16 445,50 грн - прострочена заборгованість за відсотками. Заборгованість за штрафами та пенею, а також строкова заборгованість за кредитом, комісіями і відсотками відсутня. У виписці зазначено, що станом на дату подання позовної заяви заборгованість за кредитним договором не погашена.

01 квітня 2026 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» направило ОСОБА_1 претензію за вих. № 20303878/5891, у якій повідомило про відступлення права вимоги за кредитним договором № 1810044 та вимагало протягом трьох днів сплатити заборгованість у розмірі 21 795,50 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 445,50 грн - заборгованість за процентами; 500,00 грн - заборгованість за комісією.

Відповідно до частин першої, другої статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а договором - домовленість двох або більше сторін, спрямована на настання таких правових наслідків.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, та він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 628, 638 ЦК України зміст договору становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Частиною другою статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Порядок укладення електронного договору визначений Законом України «Про електронну комерцію». За змістом статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про її прийняття.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Одним зі способів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону таким підписом є дані у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які особа, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, додає до інших електронних даних та надсилає іншій стороні договору.

Отже, електронний договір, акцептований і підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора, є укладеним у письмовій формі за умови погодження сторонами всіх його істотних умов.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1048 та статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів, розмір і порядок сплати яких визначаються договором, а позичальник зобов`язаний повернути отримані кошти у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до статей 526, 610, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням визначених умов є порушенням зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав його у встановлений строк. Зобов`язання припиняється належним виконанням відповідно до статей 598, 599 ЦК України.

Пунктом 4 частини першої статті 1 та частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові й супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 та частини першої статті 513 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, при цьому правочин щодо заміни кредитора вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло відповідне зобов`язання.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, які існували на момент їх переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 Верховний Суд України зазначив, що відступлення може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу прав, а тому суд має встановити обсяг і зміст прав, переданих новому кредитору, та наявність цих прав на час їх відступлення.

Досліджені судом докази підтверджують, що 31 травня 2020 року ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір № 1810044, на виконання якого ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на картковий рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн. За умовами договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за його надання та проценти за користування кредитними коштами в порядку і строки, визначені договором.

У встановлений договором строк - 30 червня 2020 року відповідач кредит у повному обсязі не повернув. Із платежу відповідача, здійсненого 02 липня 2020 року, 150,00 грн було зараховано в рахунок погашення тіла кредиту, 250,00 грн - у рахунок погашення процентів та 150,00 грн - у рахунок сплати комісії за управління та обслуговування кредиту.

Обставини набуття ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1810044 підтверджуються договором відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року, актом приймання-передачі Реєстру боржників, витягом із Реєстру боржників та платіжною інструкцією про здійснення оплати за відступлення права вимоги.

Отже, ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту, а до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» як нового кредитора перейшло право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права вимоги.

Оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем, а доказів їх повернення в повному обсязі суду не надано, вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою.

Із відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що з платежу відповідача, здійсненого 02 липня 2020 року, у рахунок погашення тіла кредиту було зараховано 150,00 грн. Таким чином, непогашений залишок заборгованості за тілом кредиту становить 4 850,00 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення комісії суд враховує, що пунктом 1.5.1 кредитного договору сторони погодили одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 10 % від суми кредиту, що становить 500,00 грн. Розмір цієї комісії також зазначений у додатку № 1 до договору та включений до загальної вартості кредиту, з якою позичальник був ознайомлений під час укладення договору.

Зазначена комісія має одноразовий характер, пов`язана з наданням кредиту та не є періодичною платою за обслуговування кредитної заборгованості чи надання інформації про стан кредиту. Можливість включення комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням кредиту, до загальних витрат за споживчим кредитом передбачена пунктом 4 частини першої статті 1 та частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати умову пункту 1.5.1 кредитного договору нікчемною, а тому вимога позивача про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 500,00 грн також підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право продовжити строк користування кредитом на кількість днів, доступну в такій пропозиції. Для цього позичальник повинен учинити дії, передбачені розділом 6 Правил, зокрема сплатити комісію за продовження строку кредитування та певну частину заборгованості за кредитом.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що волевиявлення позичальника на продовження строку користування кредитом та укладення відповідної угоди підтверджується здійсненням ним відповідного платежу в порядку, визначеному договором і пунктом 6.14 Правил.

Отже, для пролонгації кредиту необхідні наявність відповідної пропозиції позикодавця, її акцептування позичальником та здійснення саме того платежу, який відповідно до умов договору і Правил підтверджує волевиявлення позичальника на продовження строку кредитування.

Разом із тим позивач не надав суду Правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «МІЛОАН», до розділу 6 яких відсилають пункти 2.3.1, 2.3.2 кредитного договору. У зв`язку із цим суд позбавлений можливості встановити передбачений цими Правилами порядок надання та акцептування пропозиції про пролонгацію, перелік необхідних для цього дій позичальника, а також з`ясувати, який саме платіж вважається підтвердженням його волевиявлення на продовження строку кредитування.

Матеріали справи також не містять доказів надіслання відповідачу конкретної пропозиції про пролонгацію кредиту на три дні та її акцептування останнім. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 не мав наміру продовжувати строк кредитування, а платіж у розмірі 550,00 грн, здійснений 02 липня 2020 року, був спрямований на часткове погашення заборгованості за кредитним договором.

Надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення відображає здійснений кредитодавцем розподіл зазначеного платежу, зокрема зарахування 150,00 грн у рахунок сплати комісії за управління та обслуговування кредиту. Однак така відомість не підтверджує волевиявлення відповідача на пролонгацію кредиту, оскільки є односторонньо складеним кредитодавцем документом. Самі по собі прострочення повернення кредиту та здійснення після настання строку його повернення часткового платежу також не свідчать про погодження сторонами продовження строку кредитування.

Таким чином, зарахування 150,00 грн у рахунок сплати комісії за управління та обслуговування кредиту у зв`язку з пролонгацією є безпідставним.

Щодо стягнення процентів за користування кредитом суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок сплати яких визначаються договором.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування права та інтереси кредитодавця забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 уточнила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України є платою за можливість правомірно користуватися кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку. Після закінчення цього строку позичальник повинен повернути кредит, а тому подальше неповернення коштів є неправомірним і тягне наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України.

Сторони можуть погодити інший розмір процентів річних як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Проте така домовленість повинна бути чіткою та недвозначною. Для визначення правової природи процентів мають ураховуватися формулювання відповідних умов, їх місце у структурі договору, співвідношення з положеннями про відповідальність позичальника, а в разі сумніву умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала.

У цій справі пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів із 31 травня 2020 року, а кінцевою датою його повернення та сплати передбачених договором платежів є 30 червня 2020 року. Належних доказів продовження цього строку позивач не надав.

Передбачена пунктом 7.1 договору умова про те, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, визначає строк дії договору як правочину, але не змінює погодженого сторонами строку кредитування. Строк дії договору та строк кредитування не є тотожними поняттями. Після 30 червня 2020 року зобов`язання відповідача не припинилося, однак він утратив право правомірно користуватися кредитними коштами, а кредитодавець - право нараховувати проценти за таке користування відповідно до статті 1048 ЦК України.

Пунктом 1.5.2 договору визначено, що протягом погодженого строку кредитування проценти нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним і за весь строк кредитування становлять 1 500,00 грн.

Водночас пунктом 2.2.3 договору передбачено нарахування після настання дати повернення кредиту процентів за стандартною ставкою 5 % на день протягом 60 днів із можливістю їх подальшого зупинення, припинення та поновлення кредитодавцем в односторонньому порядку. Цим самим пунктом передбачено, що такі проценти за вибором позикодавця можуть вважатися або процентами за користування кредитом, або процентами, передбаченими статтею 625 ЦК України.

Наведена умова не встановлює нового строку кредитування та не надає позичальнику права не повертати кредит протягом додаткових 60 днів. Навпаки, вона регулює період після настання прострочення. При цьому віднесення одних і тих самих нарахувань на розсуд кредитодавця до різних за своєю правовою природою платежів не дає змоги однозначно встановити, чи погодили сторони проценти як плату за правомірне користування кредитом, чи як міру відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, зазначена умова розміщена в розділі договору, який регулює плату за кредитом, тоді як питання відповідальності сторін урегульовано окремим розділом 4 договору. У наданій позивачем відомості всі спірні суми, у тому числі нараховані після 30 червня 2020 року, визначені як проценти за користування кредитом. У позовній заяві позивач також просить стягнути 16 445,50 грн саме як заборгованість за процентами за користування кредитом та не обґрунтовує цю вимогу положеннями статті 625 ЦК України.

З огляду на формулювання пункту 2.2.3 договору, структуру договору та зміст наданого розрахунку суд не вбачає підстав кваліфікувати нараховані після закінчення строку кредитування проценти як чітко погоджений сторонами розмір відповідальності відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Неоднозначність сформульованої кредитодавцем умови відповідно до принципу contra proferentem тлумачиться проти кредитодавця.

Отже, проценти за користування кредитом підлягали нарахуванню лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а саме з 01 до 30 червня 2020 року, у загальному розмірі 1 500,00 грн.

Із платежу відповідача від 02 липня 2020 року 250,00 грн було зараховано в рахунок погашення процентів. Оскільки зарахування 150,00 грн у рахунок сплати комісії за управління та обслуговування кредиту є безпідставним, зазначена частина платежу відповідно до черговості, встановленої статтею 534 ЦК України, підлягає зарахуванню в рахунок погашення процентів.

Таким чином, відповідачем сплачено 400,00 грн процентів, а непогашена заборгованість за процентами, нарахованими в межах строку кредитування, становить 1 100,00 грн.

За таких обставин вимога про стягнення процентів підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 100,00 грн.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1810044 від 31 травня 2020 року в розмірі 6 450,00 грн, з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 100,00 грн - заборгованість за процентами; 500,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

У задоволенні позову в частині стягнення решти заборгованості за процентами в розмірі 15 345,50 грн слід відмовити.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.

При визначенні суми, що підлягає відшкодуванню, суд виходить із критеріїв дійсності та необхідності витрат, а також розумності й співмірності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та витрачений час.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2025 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» був укладений договір про надання правничої допомоги № 0107, згідно з п. 2.3 якого вартість наданих послуг правничої допомоги за 1 (одну) кредитну справу складає 8 000,00 грн без ПДВ.

Згідно з актом № Д/26794 наданих послуг правничої допомоги від 14 квітня 2026 року та детальним описом наданих послуг до цього акта, вартість наданих Адвокатським об`єднанням «Апологет» послуг щодо підготовки позовної заяви ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором становить 8 000,00 грн. Вказані послуги складаються з наступних дій: надання усної консультації - 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год., погодження правової позиції у справі - 30 хв., складання позовної заяви та подання до суду - 3 год. 30 хв., а всього 6 год. 30 хв.

Представник відповідача подав клопотання про зменшення цих витрат до 2 000,00 грн, посилаючись на нескладність і типовий характер спору, незначний обсяг виконаних робіт та неспівмірність заявленої суми із ціною позову.

Оцінюючи наведені обставини, суд враховує, що спір стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, не містить значного обсягу складних фактичних чи правових питань, а підготовка позову переважно полягала в опрацюванні наданих кредитором документів, здійсненні розрахунку та викладенні усталеної правової позиції. Представник позивача участі в судових засіданнях не брав. Водночас факт надання позивачу правничої допомоги та її зв`язок із розглядом цієї справи підтверджені належними доказами.

З огляду на характер спору, ціну позову, обсяг і складність виконаної роботи, витрачений адвокатом час, а також засади розумності та пропорційності суд вважає заявлені позивачем витрати в розмірі 8 000,00 грн завищеними та визначає співмірний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

На підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу до відзиву долучено договір про надання правничої допомоги № 02-04/26 від 01 квітня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Присяжним В.А., розрахунок витрат від 19 серпня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 19 серпня 2026 року про сплату 9 000,00 грн.

Згідно з розрахунком до складу цих витрат включено 2 000,00 грн за ознайомлення з матеріалами справи, консультування клієнта, роз`яснення способів захисту та укладення договору про правничу допомогу, а також 7 000,00 грн за пошук і підбір нормативної бази, аналіз судової практики, здійснення розрахунку заборгованості, складення відзиву, його направлення учасникам справи та до суду.

Представник позивача звернув увагу на те, що в розрахунку зазначено, що відзив складено на позов ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», тоді як позивачем у цій справі є ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ». Суд ураховує, що в цьому документі зазначено справу № 134/1298/26 та кредитний договір № 1810044 від 31 травня 2020 року, тому наведена неточність не спростовує факту надання правничої допомоги саме в цій справі.

Суд також ураховує, що надання консультації, ознайомлення з матеріалами справи, визначення правової позиції, пошук нормативної бази та аналіз судової практики є взаємопов`язаними складовими підготовки відзиву, а зазначений у розрахунку час не повною мірою відповідає складності цього спору. Водночас представник відповідача підготував відзив із запереченнями щодо розміру заборгованості, здійснив її розрахунок та брав участь у судовому засіданні.

Ураховуючи обсяг фактично наданої відповідачу правничої допомоги, характер і складність справи, ціну позову, витрачений адвокатом час та заперечення позивача, суд вважає заявлену суму 9 000,00 грн надмірною та визначає співмірний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 21 795,50 грн, а позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 6 450,00 грн, тобто на 29,59 %. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 787,80 грн судового збору та 1 183,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки в задоволенні 70,41 % позовних вимог відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4 224,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 1810044 від 31 травня 2020 року в розмірі 6 450,00 грн (шість тисяч чотириста п`ятдесят гривень 00 копійок), з яких: 4 850,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 100,00 грн - заборгованість за процентами, 500,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 787,80 грн (сімсот вісімдесят сім гривень 80 копійок) судового збору та 1 183,60 грн (одна тисяча сто вісімдесят три гривні 60 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 4 224,60 грн (чотири тисячі двісті двадцять чотири гривні 60 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 15 вересня 2026 року.

Суддя