Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №712/5685/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/5685/26

Провадження 2/712/3636/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі – Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 травня 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання кредиту № 3617017, відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6 000 грн, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у строки та на умовах, визначених договором.

Позивач вказував, що договір було укладено дистанційно за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом акцепту відповідачем відповідної оферти та підписано одноразовим ідентифікатором PS3617017. Кредитні кошти в сумі 6 000 грн були перераховані 25 травня 2020 року на платіжну картку, реквізити якої відповідач зазначив при оформленні кредиту, через платіжного посередника ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ».

За умовами договору строк кредитування визначено з 25 травня 2020 року до 21 грудня 2020 року включно. У межах базового періоду кредитування з 25 травня 2020 року до 24 червня 2020 року договором передбачено нарахування процентів за загальними умовами кредитування за ставкою 1,70 % на день, а протягом спеціального періоду з 25 червня 2020 року до закінчення строку кредитування - за ставкою 3 % на день.

Оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, отриманих кредитних коштів та нарахованих за користування ними процентів не повернув, утворилася заборгованість.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 29/10-2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги до боржників, у тому числі право вимоги за договором № 3617017 від 25 травня 2020 року.

У подальшому, 31 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № ДФ-31102025, на підставі якого право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором перейшло до позивача.

Посилаючись на те, що станом на час звернення до суду зобов`язання відповідачем не виконано, ТОВ «ФК «Солвентіс» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 40 020 грн., з яких 6 000 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту та 34 020 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено порядок її розгляду в поряду спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують належним чином факту укладення ним кредитного договору. Зокрема, договір не містить власноручного підпису відповідача, а позивачем, на його думку, не доведено реєстрації ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, створення ним особистого кабінету, отримання на належний йому номер телефону одноразового ідентифікатора та використання такого ідентифікатора для підписання саме спірного договору.

Також відповідач посилався на відсутність належних доказів направлення йому примірника укладеного електронного договору та зазначав, що сам по собі роздрукований примірник електронного документа, на його переконання, не підтверджує належним чином волевиявлення особи на укладення правочину.

Окремо відповідач заперечував факт отримання кредитних коштів. Зазначав, що надана позивачем довідка ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» не є достатнім доказом видачі кредиту, оскільки не містить прізвища, імені та по батькові отримувача коштів, його реєстраційного номера облікової картки платника податків, а також, на думку відповідача, не дозволяє встановити належність платіжної картки, на яку здійснено переказ, саме ОСОБА_1 .

Крім того, відповідач заперечував належність доказів переходу права вимоги до позивача, посилаючись на те, що договори факторингу самі по собі не містять індивідуалізованих відомостей щодо його кредитного зобов`язання, а надані витяги з реєстрів боржників, на його думку, не є достатніми для підтвердження безперервного переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Солвентіс».

Не погоджувався відповідач із розміром заявленої до стягнення заборгованості за процентами. Посилаючись на положення статей 1048, 1050 ЦК України та відповідну практику Верховного Суду, зазначав про неможливість нарахування передбачених договором процентів поза межами погодженого сторонами строку кредитування. Також звертав увагу на зазначену в договорі та графіку платежів загальну вартість кредиту та вважав, що заявлена позивачем сума процентів у розмірі 34 020 грн. умовам договору не відповідає.

ТОВ «ФК «Солвентіс» подало відповідь на відзив, у якій заперечення відповідача вважало необґрунтованими та наполягало на задоволенні позову.

Позивач зазначив, що договір № 3617017 від 25 травня 2020 року було укладено в електронній формі відповідно до положень ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач після проходження процедури ідентифікації та реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця акцептував запропоновані умови договору та підписав його одноразовим ідентифікатором PS3617017, що відповідно до законодавства є допустимим способом підписання електронного правочину.

На підтвердження порядку укладення договору позивач посилався також на Правила надання кредитів ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» у редакції від 05 листопада 2019 року, якими визначалися порядок реєстрації позичальника, його ідентифікації, створення особистого кабінету, ознайомлення з умовами кредитування, направлення оферти та її акцепту шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Щодо фактичного надання кредиту позивач зазначив, що 25 травня 2020 року ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» через платіжного посередника ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» перерахувало 6 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначену позичальником при оформленні кредиту. На підтвердження цього до матеріалів справи долучено відповідну довідку платіжного посередника.

Позивач також заперечив доводи відповідача щодо неправильності нарахування процентів та зазначив, що відповідно до умов договору строк кредитування тривав до 21 грудня 2020 року включно. У базовому періоді за загальними умовами кредитування проценти нараховувалися за ставкою 1,70 % на день, а у спеціальному періоді - за ставкою 3 % на день. Нарахування здійснювалося первісним кредитором виключно в межах визначеного договором строку кредитування, після його закінчення нові проценти позивачем не нараховувалися.

На підтвердження розміру заборгованості надано розрахунок, складений ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», у якому відображено рух заборгованості за кожний день користування кредитом, застосовану процентну ставку, розмір нарахованих процентів та відсутність платежів у рахунок погашення кредиту.

Крім того, у відповіді на відзив позивач просив витребувати в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , руху коштів за нею у період здійснення переказу та пов`язаного з карткою фінансового номера телефону, посилаючись на неможливість самостійного отримання такої інформації через режим банківської таємниці.

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року відповідне клопотання було задоволено та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» зазначені відомості.

На виконання ухвали АТ КБ «ПриватБанк» листом від 24 червня 2026 року надав суду інформацію щодо власника картки та виписку за відповідним рахунком за період з 25 травня 2020 року до 01 червня 2020 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази окремо та в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

За змістом статей 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом статей 11, 509, 525, 526 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Особливості укладення спірного договору обумовлені тим, що правочин вчинявся дистанційно в електронній формі.

Закон України «Про електронну комерцію» передбачає можливість укладення електронного договору шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Акцепт може здійснюватися, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви в електронній формі або вчинення дій, які відповідно до роз`яснень, розміщених в інформаційній системі, вважаються прийняттям пропозиції. Підписання електронного правочину може здійснюватися також електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Отже, сама по собі відсутність на договорі графічного відтворення власноручного підпису позичальника не свідчить про недодержання його письмової форми та не є достатньою підставою для висновку про неукладеність електронного договору.

З матеріалів справи судом встановлено, що 25 травня 2020 року сформовано договір про надання кредиту № 3617017, який містить відомості про ОСОБА_1 як позичальника, визначає суму кредиту - 6 000 грн., порядок його надання, строк кредитування, процентні ставки та інші умови виконання зобов`язання.

Договір містить відомості про його підписання позичальником одноразовим ідентифікатором PS3617017.

Наданий позивачем примірник договору суд оцінює у взаємозв`язку з Правилами надання кредитів ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», відомостями щодо процедури оформлення кредиту та доказами подальшого виконання кредитодавцем погоджених сторонами умов.

Правилами кредитодавця передбачалося проходження позичальником процедури реєстрації та ідентифікації, створення особистого кабінету, зазначення персональних та платіжних даних, ознайомлення з умовами кредитування та акцепт пропозиції шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Тому доводи відповідача про те, що спірний договір не може вважатися укладеним виключно через відсутність його власноручного підпису, суд відхиляє як такі, що не враховують особливостей укладення електронних правочинів та передбачених законом способів вираження волевиявлення їх сторін.

Щодо надання кредитних коштів суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для вирішення спору недостатнім є саме лише встановлення факту формування електронного договору; позивач повинен довести також виконання первісним кредитодавцем свого зустрічного обов`язку з надання відповідачу кредитних коштів.

На підтвердження цієї обставини позивачем надано довідку ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», відповідно до якої 25 травня 2020 року здійснено переказ 6 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Суд бере до уваги доводи відповідача про те, що зазначена довідка не містить його прізвища, імені, по батькові та реєстраційного номера облікової картки платника податків, а отже, сама по собі не дозволяє безпосередньо ідентифікувати власника платіжної картки.

Саме з метою усунення відповідної невизначеності ухвалою суду від 18 червня 2026 року за клопотанням позивача було витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності вказаної платіжної картки ОСОБА_1 , руху коштів за нею та пов`язаного з нею фінансового номера телефону.

АТ КБ «ПриватБанк» у листі від 24 червня 2026 року прямо повідомило, що картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 , та навело ідентифікаційні дані її власника.

До відповіді банком додано виписку за рахунком за період з 25 травня до 01 червня 2020 року.

Із зазначеної виписки встановлено, що 25 травня 2020 року за карткою № НОМЕР_2 відображено операцію «ПОПОВНЕННЯ КАРТКИ, Банківські операції» на суму 6 000 грн.

Таким чином, отримані судом докази послідовно та взаємно доповнюють один одного.

Довідка платіжного посередника підтверджує здійснення 25 травня 2020 року переказу 6 000 грн на конкретну картку; банк підтверджує, що ця картка належить саме ОСОБА_1 ; банківська виписка, у свою чергу, підтверджує фактичне зарахування на неї того самого дня суми 6 000 грн.

При цьому дата операції, сума коштів та номер платіжної картки збігаються з відомостями щодо виконання кредитного договору.

За таких обставин доводи відповідача про відсутність у довідці платіжного посередника його прізвища чи РНОКПП не спростовують факту отримання кредиту, оскільки відповідна прогалина усунута відомостями, одержаними судом безпосередньо від банку.

Не приймає суд і твердження про те, що факт надання кредиту повинен підтверджуватися виключно певним видом первинного бухгалтерського документа кредитодавця.

ЦПК України не встановлює для відповідної обставини такого виключного засобу доказування. Визначальним є те, чи дозволяє сукупність належних та допустимих доказів достовірно встановити факт передання коштів конкретному позичальнику.

У цій справі такий факт підтверджується не лише документами кредитодавця, а й відомостями платіжного посередника та незалежними від кредитодавця даними банківської установи, яка обслуговувала рахунок відповідача.

Матеріали справи також не містять даних про неправомірне використання іншою особою персональних даних відповідача, його платіжної картки чи банківського рахунку.

Відповідач не стверджував про втрату картки, несанкціонований доступ до рахунку, шахрайське оформлення кредиту чи отримання зарахованих коштів третьою особою та не надав доказів звернення з таких підстав до кредитодавця, банку або правоохоронних органів.

Наведене не означає покладення на відповідача обов`язку доводити негативний факт неотримання ним кредиту. Обов`язок доведення надання кредитних коштів покладається на позивача.

Проте у цій справі позивач та отримані судом докази цей обов`язок виконують: електронний договір оформлено на ім`я відповідача, визначено суму кредиту 6 000 грн. та спосіб її отримання, платіжний посередник підтвердив переказ цієї суми, а банк підтвердив належність картки відповідачу та фактичне зарахування на неї 6 000 грн. у день укладення договору.

Тому, факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6 000 грн. суд вважає доведеним.

Оцінюючи доводи відповідаача про суму нарахованих відсотків суд вказує наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок їх одержання визначаються договором.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за користування кредитними коштами та можуть нараховуватися протягом погодженого сторонами періоду правомірного користування кредитом. Після спливу такого строку або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту правовідносини набувають охоронного характеру, а наслідки прострочення визначаються, зокрема, статтею 625 ЦК України.

У зв`язку із цим для вирішення спору визначальним є не саме найменування відповідного платежу у договорі, а зміст погоджених сторонами умов щодо строку користування кредитом, моменту виникнення обов`язку його остаточного повернення та правової природи процентів, нарахованих протягом відповідного періоду. Велика Палата Верховного Суду також наголошувала на необхідності тлумачення конкретних умов договору для розмежування процентів як плати за правомірне користування кредитом та процентів як наслідку порушення грошового зобов`язання.

Дослідження умов договору № 3617017 від 25 травня 2020 року свідчить, що сторони наперед погодили декілька режимів користування кредитними коштами залежно від строку їх повернення.

Так, відповідно до пункту 1.7.2 договору у разі повного повернення суми кредиту та сплати процентів протягом 30 календарних днів - з 25 травня до 24 червня 2020 року включно - позичальник набував право на застосування Лояльних (покращених) умов кредитування зі ставкою 1,02 % за один день користування кредитом.

Натомість пунктом 1.7.3 договору для Загальних умов кредитування прямо встановлено два послідовні періоди користування кредитом: Базовий період з 25 травня до 24 червня 2020 року включно зі ставкою 1,70 % за один день користування кредитом та Спеціальний період з 25 червня до 21 грудня 2020 року включно зі ставкою 3 % за один день користування кредитом.

Крім того, пунктом 1.7.4 договору передбачено, що застосування базової процентної ставки у Базовому періоді та нарахування процентів у Спеціальному періоді за спеціальною процентною ставкою є правом кредитодавця.

Таким чином, 24 червня 2020 року умовами договору визначено не як безумовну кінцеву дату користування кредитними коштами, після якої будь-яке неповернення кредиту автоматично переводило правовідносини сторін виключно у площину відповідальності за прострочення, а як закінчення Базового періоду та одночасно останній день, дотримання якого давало позичальнику можливість скористатися Лояльними умовами кредитування.

У разі невикористання таких умов сам договір, укладений сторонами до початку кредитування, передбачав подальший Спеціальний період - з 25 червня до 21 грудня 2020 року включно, протягом якого на суму кредиту нараховувалися проценти за спеціальною процентною ставкою.

Отже, передбачені пунктом 1.7.3 договору 3 % на день за своєю правовою природою є договірними процентами за користування кредитом, розмір та період нарахування яких були погоджені сторонами при укладенні договору, а не трьома процентами річних чи іншою мірою відповідальності, передбаченою статтею 625 ЦК України.

Такий висновок узгоджується і з тим, що після закінчення визначеного договором Спеціального періоду - після 21 грудня 2020 року нарахування договірних процентів припинено, що вбачається з наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості. Отже, позивач не заявляє вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період поза межами визначеного договором періоду їх нарахування.

Наданий ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» розрахунок також відповідає визначеному договором механізму нарахування. На суму основного боргу 6 000 грн у Базовому періоді проценти нараховувалися за ставкою 1,70 % на день, тобто 102 грн за день, а починаючи з 25 червня 2020 року - за ставкою 3 % на день, тобто 180 грн за день. Платежів, які зменшували б суму основного боргу або нарахованих процентів, відповідачем не здійснено.

Суд враховує, що пункт 1.7.3 договору також містить зазначення орієнтовної загальної вартості кредиту за Загальними умовами кредитування у сумі 9 065,40 грн. Водночас цей показник безпосередньо визначений договором як орієнтовний, тоді як у тому самому пункті чітко визначені конкретні процентні ставки та календарні межі їх застосування. Тому сам по собі орієнтовний показник загальної вартості кредиту не спростовує прямо погодженого сторонами механізму нарахування процентів залежно від фактичного періоду користування кредитними коштами.

За наданим первісним кредитором розрахунком станом на закінчення Спеціального періоду розмір нарахованих процентів становив 35 460 грн. Разом із тим позивачем заявлено до стягнення процентну заборгованість у меншому розмірі - 34 020 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та не вправі самостійно збільшувати їх розмір.

Враховуючи, що заявлена до стягнення сума 34 020 грн. не перевищує розміру процентів, фактично нарахованих первісним кредитором відповідно до погоджених сторонами ставок у визначені договором періоди користування кредитом, доказів здійснення відповідачем платежів у рахунок їх погашення матеріали справи не містять, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині в повному обсязі.

Отже, вимога про стягнення 34 020 грн. процентів є обґрунтованою.

Ураховуючи також перехід права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «ФК «Солвентіс», суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 40 020 грн., з яких 6 000 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту та 34 020 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До останніх належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. Оскільки позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між ними разом з іншими судовими витратами. При визначенні їх розміру суд ураховує складність справи та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, обсяг наданих послуг, ціну позову та значення справи для сторони.

Вирішуючи питання про співмірність заявленої суми, суд враховує, що розгляд цієї справи не обмежився складанням та поданням позовної заяви. Відповідачем було подано мотивований відзив із запереченнями щодо факту укладення електронного договору, отримання кредитних коштів, належності платіжної картки, переходу права вимоги та правильності нарахування процентів.

У зв`язку з наведеними запереченнями представником позивача підготовлено та подано відповідь на відзив, у якій наведено правове та фактичне обґрунтування позиції позивача щодо кожної із спірних обставин, а також заявлено клопотання про витребування додаткових доказів, яке було задоволено судом.

Отже, матеріали справи підтверджують реальний обсяг процесуальної роботи, виконаної представником позивача під час розгляду справи.

З огляду на характер спірних правовідносин, обсяг наданої професійної правничої допомоги, зміст та кількість процесуальних документів, підготовлених представником позивача, ціну позову та результат вирішення спору, суд не вбачає підстав вважати заявлену суму витрат у розмірі 6 000 грн. неспівмірною або надмірною.

Тому витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. також підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 15,16, 141, 268, 280-289 ЦПК України; ст.ст. 512, 526, 612, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», код ЄДРПОУ 43657029, заборгованість за договором про надання кредиту № 3617017 від 25 травня 2020 року у розмірі 40 020 гривень, судовий збір у розмірі 2 662, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень, а всього стягнути 48 682,40 гривень (сорок вісім тисяч шістсот вісімдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду через місцевий суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 15.09.2026 року.

Головуючий Т.Є.Троян

Учасники справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .